Спосіб діагностики вірогідності розвитку гіперкоагуляційних ускладнень у хворих на остеоартроз великих суглобів

Реферат: Спосіб діагностики вірогідності розвитку ступеня гіперкоагуляційних ускладнень у хворих на остеоартроз великих суглобів за допомогою дослідження біологічної рідини. У сироватці крові визначають вміст глікопротеїнів, сіалових кислот, гаптоглобіну, загальних хондроїтинсульфатів, фібриногену, розчинних фібрин-мономерних комплексів. Вимірюють фібринолітичну активність, у відповідності до значень досліджених показників нараховують бали. UA 92055 U (12) UA 92055 U UA 92055 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до медицини, а саме до лабораторної діагностики, і може бути застосована в ортопедії і травматології для визначення можливого ступеня розвитку гіперкоагуляційних ускладнень у хворих на остеоартроз великих суглобів. Відомим є спосіб прогнозування розвитку тромбоемболічних ускладнень при ендопротезуванні великих суглобів нижніх кінцівок шляхом визначення рівня кровотоку в динаміці до операції та у післяопераційному періоді у проекції пахового регіону методом лазерної тканевої доплерографії [Пат. RU 2272560]. Поставлена задача вирішується за рахунок того, що визначають рівень мікроциркуляції в динаміці до операції і у ранньому післяопераційному періоді і при підвищенні рівня фонового мікроциркуляторного кровотоку у післяопераційному періоді в проекції судинного пучка пахової ділянки більш ніж 120 % від доопераційного рівня, при зниженні рівня фонового мікроциркуляторного кровотоку у середній третині стегна і середній третині гомілки більш 20 % від доопераційного рівня, при зниженні рівня фонового мікроциркуляторного рівня на першому пальці стопи більше 10 % від доопераційного рівня, при зниженні мікроциркуляторного кровотоку на оперованій кінцівці в післяопраційному періоді при проведенні проби із затримкою дихання більш 60 % від доопераційного рівня, відсутність зниження максимального кровотоку на оперованій кінцівці у післяопераційному періоді при проведенні постоклюзійної проби, при рівні максимального кровотоку після оклюзії нижче за 6 мг/чв ил./100 г при постоклюзійній пробі, при досягненні максимального кровотоку після оклюзії на другій хвилині, часу досягнення максимального кровотоку більш 45 секунд у до та післяопераційному періоді, при середньому прирості максимального кровотоку менше 0,5 в до та післяопераційному періодах, при зниженні часу піввідновлення у післяопераційному періоді більш 15 % у порівнянні із доопераційним рівнем, прогнозують розвиток тромбоемболічних ускладнень. Спосіб є складним, громіздким, тривалим, а що більш небезпечно, неточним і ненадійним. Можливо багато ситуацій, коли він буде давати неоднозначні результати і не надасть сигналу про ризик тромбоемболічних ускладнень. Прогноз можливий тільки на короткий час і вже при наявності ускладнень. Спосіб потребує складної та коштовної апаратури - переносного апарата УЗД. Найбільш близьким та вибраним за найближчий аналог є спосіб діагностики синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВС) [пат. RU 2109296], який здатний діагностувати порушення вже на ранньому етапі їх розвитку. Задача вирішується тим, що в способі діагностики синдрому ДВС, який включає взяття крові, отримання з неї цитратної крові та цитратної плазми, визначення часу початку, кінця і тривалості процесів згортання крові та плазми, розрахунок відношень однойменних показників крові та плазми, визначають і коректують величину гематокриту у цитратній крові та при значеннях усіх трьох показників менше за 1,0 або рівних цьому значенню і величині гематокриту більше 0,32 діагностують початковий етап гострого синдрому ДВС. Відмінністю є призначення зазначеного способу для інших цілей, а саме для діагностики порушень згортання крові, які вже виникли, а не для діагностики вірогідності їх виникнення, та використання інших методів дослідження - виконання коагулологічних досліджень застарілими методами, в той час, як в ОГД запропоновано використання набору сучасних апаратних коагулологічних та біохімічних методів, які забезпечують значно більшу точність, достовірність та відтворюваність досліджень і тому мають більш високу діагностичну чутливість. В основу корисної моделі поставлено задачу удосконалення способу діагностики вірогідності розвитку гіперкоагуляційних ускладнень у хворих на остеоартроз великих суглобів, в якому за рахунок зміни досліджуваних показників, досягається покращення якості діагностики хворих на остеоартроз великих суглобів. Поставлена задача вирішується тим, що в способі діагностики вірогідності розвитку гіперкоагуляційних ускладнень у хворих на остеоартроз великих суглобів, який здійснюють шляхом дослідження показників крові, згідно з корисною моделлю, у сироватці крові визначають вміст глікопротеїнів, сіалових кислот, гаптоглобіну, загальних хондроїтинсульфатів, фібриногену, розчинних фібрин-мономерних комплексів, а також вимірюють фібринолітичну активність, у відповідності до значень досліджених показників нараховують бали, кількість яких підсумовується і при набиранні більше, ніж 16 балів сумарна вірогідність гіперкоагуляційних станів є високою (>50 %), при результаті від 8 до 10 балів - низькою (