Спосіб моделювання системного імунокомплексного ушкодження у мишей

Реферат: Спосіб моделювання системного імунокомплексного ушкодження у мишей включає внутрішньовенне введення антигену - бичачого сироваткового альбуміну із зростаючою дозою. Після цього визначають функціональний стан яєчників та матки, життєздатність та загибель клітин імунної системи, гістоструктуру печінки, селезінки, нирок та аорти мишей. UA 93351 U (12) UA 93351 U UA 93351 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до галузі медицини. Дана модель дає можливість вивчення механізмів розвитку хвороб у людини, що мають імунокомплексний компонент, а також сприятиме розробці та визначенню ефективності терапевтичних підходів за цих патологічних процесів. На сьогодні імуноопосередковане ушкодження відіграє суттєву патогенетичну роль при значній кількості захворювань. Останнім часом засвідчують широку розповсюдженість патологічних процесів із наявністю імунокомплексного компонента при аутоімунних, алергічних, запальних та інфекційних хворобах (системний червоний вовчак, гломерулонефрити, ревматоїдний артрит, системні васкуліти тощо) [1, 2, 3]. Найбільш близьким до способу, що заявляється, є модель хронічної гіперімунокомплексемії, що відтворюється на щурах [4], з модифікаціями в залежності від конкретних задач дослідження [5]. Тварини, яким моделювалась хронічна гіперімунокомплексемія в хвостову вену вводився бичачий сироватковий альбумін (БСА) з розрахунку 200 мг/кг кожні 7 днів протягом 8 тижнів. Однак всі розроблені на сьогоднішній день моделі імунокомплексної патології мають обмеження і не повністю відповідають механізмам та перебігу хвороб у людини. Досі не існує детально охарактеризованої моделі такої патології у мишей, оскільки відтворення імунокомплексного ушкодження у цих тварин має певні труднощі, пов'язані з особливостями функціонування їх систем природного і адаптивного імунітету. Розробка та характеристика такої моделі імунокомплексного ушкодження будуть корисними, зважаючи на те, що фізіологія та генетика мишей детально досліджені, а для 99 % генів цих тварин встановлено аналоги у людини. Відтворення імунокомплексної патології у мишей надасть можливість використати всю потужність генетичних підходів. Крім того, з практичної та економічної сторони є доцільним використання відносно недорогих малих тварин (мишей) для розробки та визначення ефективності терапевтичних підходів, оцінки побічних ефектів фармакологічних препаратів, їх токсичності та наслідків для наступних поколінь протягом відносно короткого часу [6]. Задачею корисної моделі є створення способу моделювання системного імунокомплексного ушкодження у мишей з метою дослідження механізмів патоморфологічних змін судин, селезінки, печінки, нирок, яєчників та матки, а також з метою оцінки і визначення ролі гуморальної та клітинної ланок імунної системи за даної експериментальної патології. Поставлена задача вирішується тим, що спосіб моделювання системного імунокомплексного ушкодження у мишей включає внутрішньовенне введення антигену бичачого сироваткового альбуміну з визначенням ефекту введення антигену на рівень імунних комплексів в крові та їх відкладання в тканинах організму, згідно з корисною моделлю, що введення антигену відбувається із зростаючою дозою (150 мг/кг; 200 мг/кг; 250 мг/кг; 250 мг/кг; 300 мг/кг; 300 мг/кг маси миші) протягом 6 тижнів (раз на тиждень), після цього визначають функціональний стан яєчників та матки, життєздатність та загибель клітин імунної системи, гістоструктуру печінки, селезінки, нирок та аорти мишей. Технічним результатом корисної моделі, що заявляється, є висока ефективність тестування засобів лікування хвороб з наявністю імунокомплексного компонента в патогенезі. Спосіб дозволяє за допомогою введення мишам антигену - бичачого сироваткового альбуміну спричиняти активацію імунокомпетентних клітин і утворення патологічних імунних комплексів, що викликає системне імунокомплексене ушкодження органів і систем. Посилення клітинних і гуморальних реакцій імунної системи призводить до патологічних змін в усіх досліджуваних органах мишей (селезінка, печінка, нирки, аорта, яєчник, матка). Суть способу полягає в тому, що мишей імунізують протягом 6 тижнів (раз на тиждень) антигеном бичачого сироваткового альбуміну (150 мг/кг; 200 мг/кг; 250 мг/кг; 250 мг/кг; 300 мг/кг; 300 мг/кг маси миші), після чого визначають ефект введень антигену на: рівень імунних комплексів в крові та їх відкладання в тканинах організму; функціональний стан, життєздатність та загибель клітин імунної системи; гістоструктуру печінки, селезінки, нирок та аорти мишей. Модель надає можливість досліджувати механізми ушкодження різних органів за умов імунокомплексної патології, в тому числі яєчників (мейотичне дозрівання ооцитів та експресію окремих генів в клітинах фолікулярного оточення ооцитів) та матки мишей (скоротливу активність). Приклад. Дослідження проводилися на статевозрілих самицях мишей лінії СВА масою 18-22 г. При роботі дотримувались Міжнародних принципів Європейської конвенції про захист хребетних тварин. Патологічний процес моделювали за допомогою внутрішньовенної імунізації мишей зростаючими дозами антигену - бичачого сироваткового альбуміну (БСА, Sigma, USA) раз на тиждень протягом 6 тижнів за такою схемою: 1 введення - 150 мг БСА/кг; 2-200 мг/кг; 3-250 мг/кг; 1 UA 93351 U 5 10 15 4-250 мг/кг; 5-300 мг/кг; 6-300 мг/кг маси миші. На 7 добу після останньої імунізації тварин піддавали ефірному наркозу і вилучали матеріал для подальшого дослідження. Проведені дослідження показали, що за умов інтенсивного впливу антигенного стимулу (БСА) відбувається активація клітин як адаптивного, так і природного імунітету. Ступінь клітинної сенсибілізації до БСА визначали за допомогою реакції гальмування адгезії лімфоцитів, яка має достатню чутливість та специфічність. Було виявлено статистично вірогідні зміни адгезії лімфоцитів імунізованих мишей, які інкубувалися в присутності БСА. Так, для клітин лімфовузлів контрольних мишей було характерним посилення прилипання до скла при їх інкубації з БСА на 10,5 % (розкид від -28,4 % до +45,1 %), тоді як для лімфоцитів імунізованих тварин, що були інкубовані в присутності антигену, відзначалося зменшення кількості адгезованих клітин на 33,6 % (розкид від -75,0 % до -5,5 %), (Р