Спосіб визначення сагітального розміру компримуючого фактора

Реферат: Спосіб визначенні сагітального розміру компримуючого фактора, що викликає звуження хребетного каналу і здавлювання спинного мозку, при якому проводять МРТ пошкодженої ділянки хребта у бічній проекції. На МРТ визначають сагітальний розмір компримуючого фактора по довжині перпендикуляра, опущеного від найбільш виступаючої дозаду ділянки вентральної стінки хребетного каналу, викликаної патологічним процесом або пошкодженим хребцем, до лінії, що з'єднує задньо-нижній край вищележачого хребця, по відношенню до травмованого, і задньо-верхній край нижчележачого хребця. Ступінь деформації вентральної стінки хребетного каналу розраховують як абсолютну різницю розміру перпендикуляра до розміру епідурального простору під або над компресійною ділянкою. UA 105230 U (54) СПОСІБ ВИЗНАЧЕННЯ САГІТАЛЬНОГО РОЗМІРУ КОМПРИМУЮЧОГО ФАКТОРА UA 105230 U UA 105230 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до медицини, а саме до травматології, нейрохірургії та ортопедії, і може бути використана у клінічній практиці та наукових дослідженнях для вирішення діагностичних задач і планування виду лікування різних травматичних та патологічних пошкоджень хребта. Відомий спосіб діагностики викривлення шийного відділу хребта, при якому проводять рентгенографію шийного відділу хребта у боковій проекції, потім на рентгенограмі викреслюють дві лінії з метою визначення кута аксису. Перша лінія проводиться від середини верхівки зубовидного відростка аксису до задньо-нижнього кута тіла сьомого шийного хребця. Друга лінія проводиться від середини верхівки зубовидного відростка аксису до середини основи тіла другого шийного хребця. Кут поміж двома лініями вимірюють звичайним транспортером у градусах [див. пат. Білорусії № 13496 з класу А61В 6/02 опублікований 20.08.2010 року]. Однак цей спосіб діагностики не дозволяє оцінити вплив викривлення хребта на хребетний канал, зокрема на його звуження, яке може викликати компресію спинного мозку, що є його суттєвим недоліком, який обмежує його функціонально-медичні можливості. Відомий також спосіб діагностики викривлення хребта, при якому проводять лінії по замикальних пластинах непошкоджених хребців, що розташовані поряд з компримуючим хребцем, таким чином, щоб вони (лінії) розходилися одна від другої, і на однаковій відстані від хребців відкладають перпендикуляри таким чином, щоб обидва перпендикуляри перетнулися. Отриманий кут перетину перпендикулярів буде кутом деформації хребетного сегменту, по якому визначають ступінь сколіозу. Цей метод носить назву: визначення кута Кобба [див. статтю: Атрощенко И.Н. Лечение позвоночника в Самаре. - Електронний ресурс. - Режим доступу: http://spina63.ru/articles/chto-vagno-znat-o-spinekagdomu/stepeni-skolioza]. Як і у попередньому аналогу, цей спосіб діагностики дозволяє виявити тільки ступінь викривлення хребта, і не більше. Але викривлення хребта може бути викликано не тільки сколіозом, але і травмою хребта, що призвела до руйнування тіла хребця, зміщенням дисків, грижею хребця та іншими патологічними процесами. Проте, метод Кобба не дозволяє визначити наскільки таке викривлення впливає на стан хребетного каналу, зокрема на його звуження, яке може викликати компресію спинного мозку, що є його недоліком, який обмежує можливості діагностики даного способу. Відомий спосіб діагностики травм хребта, при якому проводять рентгенографію або комп'ютерну томографію пошкодженої ділянки хребта у бічній проекції, потім виявляють наявність кісткового фрагмента клиноподібної форми (клин Урбана), який утворюється при компресійних переломах хребта. Саме вклинювання цього фрагмента у хребтовий канал стає причиною здавлювання спинного мозку. Показниками до оперативного лікування є нестабільність хребта, наявність спинального, корінцевого або рефлекторного больового синдрому [див. статтю: Резекция клина Урбана [назва з экрану]. - Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.krasotaimedicina.ru/treatment/spinal-injury-trauma/urban]. Цей спосіб діагностики, у порівнянні з попередніми аналогами, більш ефективний, оскільки дозволяє виявити наявність компримуючого фактора, що здавлює спинний мозок. Однак при цьому способі під компримуючим фактором мається на увазі тільки кістковий фрагмент, в той час як здавлювання спинного мозку можуть викликати і інші патологічні фрагменти, наприклад зміщені грижі дисків, гематоми, пошкоджені зв'язки, які або не візуалізуються на рентгенограмах та на комп'ютерних томограмах, тобто не мають чітких контурів, або взагалі не проглядається, що робить практично неможливим виявити такі компримуючі фактори. Крім того, як показує практика, розмір компримуючого фактора відіграє суттєву роль при виборі методу лікування. Іноді він лише незначно пролабує у хребетний канал і не здавлює спинний мозок. У цьому випадку краще, все ж таки, утриматися від хірургічного втручання і призначити консервативне лікування, яке менш травматичне для хворого і виключає ймовірність виникнення післяопераційних ускладнень. Тільки лише у тому випадку, якщо компримуючий фактор має значні розміри, ефективне лікування може бути досягнуто тільки хірургічним шляхом. Але даний спосіб діагностики не дозволяє визначити розмір цього чинника, тим паче, якщо це не кістковий фрагмент клиноподібної форми, отже, не уявляється можливим точно оцінити ситуацію і прийняти правильне рішення відносно вибору оптимального варіанту лікування даного виду травми хребта. З цієї точки зору, найбільш близьким за своєю суттю та ефекту, що досягається, і який приймається за прототип, є спосіб визначення ступеня передньо-задньої компресії спинного мозку, при якому проводять магнітно-резонансну томограму пошкодженої ділянки хребта, потім на томограмі вимірюють самий малий діаметр спинного мозку на рівні компресії і найбільший діаметр спинного мозку поряд з компримованою ділянкою, і, далі, ступінь компресії спинного мозку розраховують у відсотках як відношення мінімального діаметра до максимальному 1 UA 105230 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 діаметра спинного мозку [див. статтю: Jain Subodh К., Salunke Pravin S., Vyas K.H., Behari Sanjay S., Banerji Deepu, Jain Vijendra K. Multisegmental cervical ossification of the posterior longitudinal ligament: Anterior vs posterior approach //Neurology India. - 2005. -53:3.-P. 283-285]. Основним недоліком цього способу діагностики є те, що при його реалізації для оцінки тяжкості травми вимірюють розміри спинного мозку (максимальний і мінімальний) і за отриманими даними розраховують ступінь компресії. Однак, в таких вимірюваннях, точніше у розрахунках, немає сенсу. Якщо діаметр спинного мозку змінився, то компресія вже присутня як така, отже, для усунення такої патології, показано тільки хірургічне лікування, незважаючи на те, що там покаже розрахунок - у кожному випадку, якщо здавлювання спинного мозку присутнє, то наступають незворотні зміни в ньому і відновити його функцію можна тільки лише шляхом своєчасного хірургічного втручання, тобто видалення фактора, який викликав здавлювання спинного мозку, запобігши саме так розвитку змін в органах і системах хворого, пов'язаних з порушенням провідності спинного мозку. Другим недоліком цього способу діагностики є те, що при його реалізації неможливо встановити причину компресії спинного мозку, тобто виявити компримуючий фактор, що викликає своєю виступаючою частиною тиск на спинний мозок. Крім того, компримуючий фактор може викликати деформацію вентральної стінки хребетного каналу, що також, в деяких випадках, вимагає хірургічного втручання, спрямованого на усунення такої патологічної ситуації, оскільки звуження хребетного каналу порушує циркуляцію спинномозкової рідини і викликає вторинні судинні ураження спинного мозку. Враховуючи, що компримуючим фактором можуть виступати різні патологічні біологічні утворення, зміщення хребців і дисків, уламки зруйнованого хребця, і даний спосіб діагностики дає можливість констатувати тільки сам факт деформації хребетного каналу (та, як крайній випадок, компресію спинного мозку), тому не можливо планувати оптимальний варіант корекції сагітального профілю пошкодженого відділу хребта, тобто, не надається можливості завчасно вибрати найбільш ефективний метод для даного конкретного випадку і, відповідно, спланувати хід лікування. Інакше кажучи, відомий спосіб діагностики має обмежені можливості, тому що змушує проводити додаткові дослідження для планування лікування даного виду компресії спинного мозку. В основу корисної моделі поставлена задача підвищення результативності діагностики передньо-задньої компресії хребетного каналу, у тому числі компресії спинного мозку (як окремий випадок), за рахунок виявлення виду і точного визначення сагітального розміру компремируючого фактора, який викликає локальну деформацію хребетного каналу в зоні пошкодженої травматично або патологічно зміненої ділянки хребта, а також забезпечення можливості віртуальної корекції сагітального профілю пошкодженого відділу хребта та забезпечення можливості точного планування максимально ефективного виду лікування для даного випадку, шляхом використання нових більш точних лінійних, і в той же час безпосередніх, величин для розрахунку ступеня пошкодження хребта компримуючим фактором. Поставлена задача відрізняється тим, що при визначенні сагітального розміру компримуючого фактора, що викликає звуження хребетного каналу і здавлювання спинного мозку, проводять МРТ діагностику пошкодженої ділянки хребта у бічній проекції, згідно з корисною моделлю, на МРТ визначають сагітальний розмір компримуючого фактора по довжині перпендикуляра, опущеного від найбільш виступаючої дозаду ділянки вентральної стінки хребетного каналу, викликаною патологічним процесом або пошкодженим хребцем, до лінії, що з'єднує задньо-нижній край вищележачого хребця, по відношенню до травмованого, і задньоверхній край нижчележачого хребця, і, далі, ступінь деформації вентральної стінки хребетного каналу розраховують як абсолютну різницю між розміром перпендикуляра і розміром епідурального (резервного) простору між вентральної стінкою хребетного каналу і спинним мозком, виміряним над або під звуженою ділянкою хребетного каналу компримуючим фактором. 1 Причому, якщо ця різниця становить менше /2 ширини резервного простору на вентральній поверхні спинного мозку, це означає, що компримуючий фактор має невеликий розмір (невелике зміщення), отже, його оперативне видалення не показано, оскільки видалення замикальних пластин пошкодженого хребта може викликати додаткові ускладнення, які знижують результативність такого виду лікування. При такому сагітальному розмірі компримуючого фактора (до 50 % ширини резервного простору) патологія вважається І ступенем здавлювання епідурального простору, при якій показано консервативне лікування. 3 Якщо ця різниця становить /4 ширини резервного простору, це означає, що компримуючий фактор середніх розмірів, що є відносним показником для оперативного втручання (середній зсув), і прийняття рішення про оперативне або консервативне лікуванні залежить від ступеня вираженості неврологічних розладів, викликаних впливом компримуючого фактора (твердий, 2 UA 105230 U 5 10 15 20 м'який, гострий, тупий тощо). При такому сагітальному розмірі компримуючого фактора (75 % ширини резервного простору) патологія вважається II ступенем здавлювання епідурального простору ураженого хребта, при якій, залежно від конкретного випадку, приймається рішення про вид лікування. Тому, в цьому випадку, сагітальний розмір виступає в ролі відносного показника для вибору виду лікування. Якщо ця різниця відповідає ширині резервного простору і більше (значний зсув), це означає, що компримуючий фактор має значні розміри, що є абсолютним показником для його оперативного видалення. При такому сагітальному розмірі компримуючого фактора (більше ширини резервного простору) патологія вважається III ступенем здавлювання епідурального простору, при якій приймається рішення тільки про хірургічний вид лікування. Тому, у цьому випадку, величина сагітального розміру компримуючого фактора виступає в ролі абсолютного показника для обов'язкового оперативного втручання, спрямованого на усунення компресії спинного мозку. Запропонований спосіб технічно більш простий у реалізації, дозволяє з достатньою точністю для практичного застосування (помилка в долі міліметра не має значення) встановити вид і розміри компримуючого фактора, отже, дозволяє точно визначити вид лікування у кожному конкретному випадку і на віртуальному рівні спланувати хід лікування, що і є його істотною перевагою перед відомими аналогами. Для проведення наукових досліджень, коли точність вимірювання сагітального розміру компримуючого фактора (СРКФ) має важливе значення, ступінь деформації вентральної стінки хребетного каналу розраховують як відношення між розміром перпендикуляра і середньоарифметичним розміром епідурального (резервного) простору між вентральною стінкою хребетного каналу і спинним мозком, виміряним над І під звуженою ділянкою хребетного каналу і виражають у відсотках або 2a CPK Ф  100 %. b1  b2 25 30 35 40 45 50 55 Запропонований спосіб визначення сагітального розміру компримуючого фактора супроводжується ілюстративним матеріалом, на якому зображено наступне: фіг. 1 - МРТ, бічна проекція пошкодженої ділянки хребта; фіг. 2 - схема бічної проекції пошкодженого хребта, побудована за МРТ. Цифрами та літерами на фіг. 2 позначено: 1 - пошкоджений хребець, 2 компримуючий фактор, 3 - спинний мозок, 4 - вентральна стінка хребетного каналу, 5 епідуральний простір; а - розмір перпендикуляра, А - лінія, що з'єднує вищерозміщений і нижчерозміщений хребці, b1 - ширина епідурального простору над компримуючим фактором, b2 - ширина епідурального простору під компримуючим фактором. ФОРМУЛА КОРИСНОЇ МОДЕЛІ 1. Спосіб визначення сагітального розміру компримуючого фактора, що викликає звуження хребетного каналу і здавлювання спинного мозку, при якому проводять МРТ пошкодженої ділянки хребта у бічній проекції, який відрізняється тим, що на МРТ визначають сагітальний розмір компримуючого фактора по довжині перпендикуляра, опущеного від найбільш виступаючої дозаду ділянки вентральної стінки хребетного каналу, викликаної патологічним процесом або пошкодженим хребцем, до лінії, що з'єднує задньо-нижній край вищележачого хребця, по відношенню до травмованого, і задньо-верхній край нижчележачого хребця і, далі, ступінь деформації вентральної стінки хребетного каналу розраховують як абсолютну різницю розміру перпендикуляра до розміру епідурального простору під або над компресійною ділянкою. 2. Спосіб визначення сагітального розміру компримуючого фактора за п. 1, який відрізняється тим, що ступінь деформації вентральной стінки хребетного каналу визначають за такими 1 ознаками: якщо вищезазначена різниця становить менше /2 ширини резервних просторів, то патологія вважається І ступенем здавлювання епідурального простору, при якій показане 3 консервативне лікування; якщо відношення становить /4 ширини резервних просторів, то патологія вважається II ступенем здавлювання епідуральних просторів ураженого хребта, при якій, залежно від конкретного випадку, приймається рішення про вид лікування - консервативне або хірургічне; якщо відношення відповідає ширині й більше, то патологія вважається III ступенем здавлювання епідуральних просторів, при якій приймається рішення тільки про хірургічний вид лікування. 3. Спосіб визначення сагітального розміру компримуючого фактора за п. 1, який відрізняється тим, що для отримання точного результату з метою проведення наукових досліджень ступінь деформації вентральної стінки хребетного каналу розраховують як відношення між розміром перпендикуляра і середньоарифметичним розміром епідурального (резервного) простору між 3 UA 105230 U 5 вентральної стінкою хребетного каналу і спинним мозком, виміряним над і під звуженою ділянкою хребетного каналу, і виражають у відсотках, обчислюючи за формулою 2a CPK Ф  100 % , де: b1  b2 а - розмір перпендикуляра, b1 - ширина епідурального простору над компримуючим фактором, b2 - ширина епідурального простору під компримуючим фактором. 4 UA 105230 U Комп’ютерна верстка Л. Литвиненко Державна служба інтелектуальної власності України, вул. Василя Липківського, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут інтелектуальної власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601 5