Спосіб лікування хворих на орнітозну інфекцію

1. Спосіб лікування хворих на орнітозну інфекцію, що включає застосування антибактеріальних, антигістамінних та інтерфероногенних засо 3 спосіб найбільш ефективний з існуючих і тому обраний як прототип. До недоліків прототипу відноситься те, що у частини хворих на орнітоз, особливо при тяжкому перебігу захворювання, використання лише амізону не забезпечує достатній протихламідійний ефект, і тому у таких хворих може відмічатися тривалий перебіг ОІ та її трансформація до хронічної форми. Тому існуючий спосіб лікування ОІ потребує подальшого удосконалення. Задачею корисної моделі було удосконалення існуючого способу лікування орнітозу, а саме скорочення терміну лікування хворих на орнітоз, зниження частоти тривалих форм ОІ та переходу хвороби у хронічну форму. Для реалізації вказаної задачі корисної моделі пропонується включати до комплексу лікування ОІ додатково до амізону засіб з інтерфероногенними та протизапальними властивостями циклоферон. Циклоферон - це новий імуноактивний препарат, який посилює продукцію ендогенного інтерферону, а також володіє протизапальними та імуномодулюючими властивостями. У клінічній практиці відмічена здатність циклоферону регулювати антитілоутворення, посилювати природну кілерну активність Т-лімфоцитів і стимулювати фагоцитоз. Наша пропозиція щодо додаткового включення циклоферону хворим на ОІ базується на вперше встановленій авторами корисної моделі закономірності, яка полягає в тому, що при сумісному призначенні циклоферону та амізону відмічається взаємне потенціювання позитивних фармакологічних механізмів дії обох препаратів, спрямованих на стимуляцію синтезу ендогенного інтерферону, завдяки чому відмічено суттєве підвищення його концентрації у сироватці крові в середньому в 4-5 разів відносно вихідного рівня, і тому посилюється протихламідійний ефект лікування, що проводиться, а в клінічному плані - суттєве знижується частота розвитку тривалих форм ОІ та переходу її у хронічну форму. Сутність корисної моделі полягає у призначенні дорослим хворим на орнітоз у гострому періоді захворювання поряд з антибактеріальними та антигістамінними препаратами амізону у разовій дозі 0,25г 3-4 рази на добу після вживання їжі та додатково циклоферону внутрішньом'язово у вигляді 12,5% розчину по 1мл 1 раз на добу протягом 5 днів поспіль, потім через день по 1мл 12,5% розчину ще 5-7 ін'єкцій в залежності від досягнутого ефекту. Загальна тривалість лікування амізоном складає від 10 до 15 днів в залежності від тяжкості перебігу орнітозу та досягнутого ефекту, при цьому сумарна кількість ін'єкцій циклоферону складає від 10 до 12. Нами досвідним шляхом встановлено, що при одночасному введенні хворим на ОІ амізону та циклоферону відмічається взаємне потенціювання не лише інтерфероніндукуючого та імуномоделюючого ефекту, що обумовлює прискорення одужання хворих та ліквідацію запальних осередків у легенях при наявності орнітозної пневмонії. При цьому оптимальна доза амізону, за нашими даними, складає 0,25г 3-4 рази на день протягом 10-15 17887 4 діб поспіль. Ці дані також отримані досвідним шляхом і тому також є предметом корисної моделі. При розробці корисної моделі авторами було обстежено 90 пацієнтів (36 чоловіків та 54 жінки), які включені до основної групи, із підтвердженним серологічне та за допомогою ІФА діагнозом орнітозу. В епідеміологічному плані фаховий контакт із птахами (качки, курки, гусаки) встановлений у 68 осіб (75,6%). Це були робітники птахофабрик або м'ясокомбінатів, постійно зайняті наглядом за птахами або переробкою птахопродуктів. 16 пацієнтів (17,8%) мали постійний контакт із птахами у власному господарстві; 5 хворих (5,6%) - контакт із домашніми або напівдикими голубами. Група зіставлення включала 66 хворих на орнітоз (24 чоловіка та 42 жінки). Обидві групи були рандомізовані за основними клінічними показниками (тяжкість перебігу захворювання, стать, вік). У всіх обстежених захворювання характеризувалось гарячкою, наявністю симптомів інфекційного токсикозу (слабкість, нездужання, зниження апетиту), кашлем, який у більшості випадків був сухим, непродуктивним, але завзятим і частим, що турбувало хворого. Пневмонічна форма орнітозу мала місце у 44 (48,9%) хворих основної групи (які вживали амізон і циклоферон) та у 34 (51,5%) хворих групи зіставлення (що приймали тільки амізон). Клінічно пневмонія була переважно малосимптомною та характеризувалась незначними фізикальними змінами у легенях - скороченням перкуторного звуку, переважно у нижніх відділах легень (відповідно проекції IX-Х легеневих сегментів), послабленням або жорстким відтінком подиху, наявністю одиничних крепитуючих хрипів. У більшості хворих на пневмонічну форму орнітозу, незважаючи на наявність рентгенологічне виявлених пневмонічних фокусів, у легенях прослуховувались лише одиничні сухі хрипи. З урахуванням рентгенологічних даних встановлено, що значні пневмонічні осередки мали місце у 24 (26,7%) хворих, дрібноочагова пневмонія встановлена у 28 (31,1%), бронхопневмонія - у 19 (21,1%), інтерстиціальна, при відсутності на рентгенограмах осередків - у 16 (17,8%). Клінічне спостереження показало, що у більшості хворих основної групи вже протягом перших 2-3 днів застосування амізону та циклоферону нормалізувалась температура, зменшувались інші симптоми інфекційного токсикозу. Через тиждень від початку прийому цих препаратів у всіх пацієнтів основної групи нормалізувалась температура, істотно поліпшились самопочуття, апетит, сон, зникла або суттєво зменшилась слабкість, нездужання, ліквідувався головний біль. Кашель, що до цього турбував пацієнтів, став більш продуктивним, зник біль у грудній клітині, який раніше супроводжував кашель. Клініко-рентгенологічно через два тижні від початку лікування в легенях у всіх пацієнтів, що одержували амізон і циклоферон, відзначена чітко виражена позитивна динаміка патологічного процесу. Спостерігалось розсмоктування запальних осередків: дрібні пневмонічні фокуси зникали, більш значні втрачали свої обриси, істотно знижу 5 17887 валась їх інтенсивність. Зменшувалась вираженість перибронхіальної інфільтрації. До кінця 3-го - початку 4-го тижня лікування у 82 (91,1%) хворих основної групи відзначено практично повне видужання зі зникненням запального процесу в легенях, зменшення або зникнення вегетативних розладів та гепатолієнального синдрому, що дозволило виписати їх із стаціонару. У 8 (8,9%) пацієнтів із тяжким перебігом орнітозу ще протягом 5-7 днів здійснювали додаткове лікування фізіотерапевтичними методами з метою ліквідації залишкових явищ орнітозної пневмонії. Середня тривалість перебування в стаціонарі у хворих основної групи склала 22,7±0,9 діб. Загострень патологічного процесу та рецидивів ОІ серед хворих, що одержували амізон і циклоферон не відзначалося. В групі зіставлення (пацієнти якої отримували тільки амізон) із 45 пацієнтів із середньотяжким перебігом захворювання у 39 (86,7%) хворих протягом 2-3 тижнів зберігалась пропасна реакція (переважно вечірній субфебрилітет з окремими підйомами температури); у 27 (60%) відзначалась виражена потливість, міоартралгічний синдром. Ще менш ефективним було лікування 5 пацієнтів із тяжким перебігом орнітозної пневмонії, у яких зберігалась лихоманка, на фоні лікування виникали нові запальні осередки. У 9 пацієнтів групи зіставлення (20%) відзначено рецидиви ОІ, що документувалось повторним підвищенням температури тіла до 38,8-39,6°С, виникненням у паренхимі легень нових пневмонічних фокусів, посиленням кашлю, появою або збільшенням вираженості гепатоспленомегалії, синдрому інфекційного токсикозу, змін з боку серцево-судинної системи (брадікардія, гіпотонія, глухість серцевих тонів, ознаки міокардіодистрофії на ЕКГ), посиленням явищ вегетатив 6 ної дисфункції, особливо гіпергідрозу, блідості шкірних покривів, похолоданням кінцівок. Середня тривалість лікування хворих групи співставлення дорівнювала 31,2±1,3 діб, що пов'язано з тенденцією до затяжного перебігу захворювання та виникнення рецидивів ОІ. Проведення імунологічних досліджень показало, що включення циклоферону до комплексу лікувальних засобів при ОІ сприяло поліпшенню імунних показників. До початку лікування імунні розлади, які спостерігались у хворих на орнітоз, були однотипові в обох групах. Вони характеризувались значною Т-лімфопенією, дисбалансом субпопуляційного складу Т-клітин з переважним зниженням кількості Т-хелперів (CD4+), підвищенням рівня циркулюючих імунних комплексів переважно за рахунок найбільш патогенних середньо- (11S19S) та дрібномолекулярних (