Спосіб лікування розсіяного склерозу

Реферат: Спосіб лікування розсіяного склерозу включає внутрішньовенний крапельний вплив метилпреднізолоном, як глюкокортикостероїдом імунодепресивнивної дії, послабленим у фізіологічному розчині, впродовж тижня, у заданому лозовому режимі. Додатково з 2 по 16 день вводять цитиколін як нейропротектор, внутрішньошлунково, по 500 мг/кг ваги на добу. Дозований режим метилпреднізолону доводять до 3,4 мг/кг ваги в об'ємі фізіологічного розчину, взятому у співвідношенні 1:10 до обсягу циркулюючої крові. UA 111354 U (12) UA 111354 U UA 111354 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до застосування фармакологічних властивостей лікарських препаратів, щодо лікування нервової системи, зокрема, ноотропних агентів, і може бути використаною в медичній практиці, біології, ветеринарії, нейрофізіології, психоневрології, фармації тощо, як метод стимуляції процесів навчання та пам'яті, відновлення інтелектуальномнестичних функцій, вищої інтегративної діяльності та підвищення стійкості мозку до амнезуючих впливів. Відомий спосіб лікування розсіяного склерозу (PC), що включає вплив засобами базисної терапії, внутрішньом'язове введення ербісолу як ендогенного регенераторного імуномодулятора, в режимі 2 мл ввечері на 1-й день, 2 мл вранці та ввечері на 2-3-й дні, 4 мл вранці та ввечері на 4-18 дні, 2 мл вранці та 4 мл ввечері на 19-й день, 2 мл вранці й ввечері на 20-й день і 2 мл вранці на 21-й день. Наведений аналог характеризується зниженням вираженості ускладнень і скороченням строків лікування [1]. Недоліками способу є недостатня ефективність, з причини тимчасових загострень, несумісності ербісолу з іншими імуномодуляторами, антибіотиками, гіпотензивними, психотропними засобами і надмірна складність лікувального режиму. Відомий спосіб лікування розсіяного склерозу, що включає вплив засобами базисної терапії та внутрішньом'язове введення лаферону, як імуномодулятора, в режимі 1000000 МО, 2 рази на добу, впродовж 10 діб, а в наступні 6 місяців по 1000000 МО, 2 рази на тиждень [2]. Очевидно, що надане рішення спрощує лікувальний режим. Його недоліками є недостатня ефективність, часті алергічні ускладнення й довготривалість лікування, що віддає перевагу його придатності більше в період перших загострень. Також відомий спосіб лікування розсіяного склерозу, що включає вплив кортикостероїдними гормонами, цитостатиками, як імунодепресивними засобами, та одним із імуностимуляторів, у залежності від стану імунокомпетентної системи, з подальшою 6 місячною імуностимуляцією, після закінчення лікувального курсу імунодепресивними засобами [3]. Недоліком способу є недостатня ефективність. Це пояснюється виникненням гормональної залежності, стероїдного діабету, артеріальної гіпертензії, зниженням функції наднирників, утворенням ерозій, виразок шлунково-кишкового тракту, стероїдних психозів тощо, з причини тривалого застосування стероїдних гормонів. Натомість, цитостатики протипоказані при анемії, кахексії, патологіях печінки й нирок, викликають гноблення гемопоезу, появу лейкопенії тощо, а імунодепресивні засоби ініціюють елімінацію попередників Т- і У-лімфоцитів, що посилює імунодефіцит на фоні PC. Корекція ж стану імунодефіциту імуностимуляторами вельми скрутна, особливо при продовженні імуностимуляції або наприкінці курсу кортикостероїдними гормонами й цитостатиками. Поряд із цим, застосування імунодепресантів часто супроводжується уповільненням регрес-невро-логічних симптомів, від декількох тижнів до декількох місяців. З аналізу властивостей вищенаведених аналогів випливає, що показаннями до терапії PC є наявність імунодефіцитного стану, тому застосування ліків, які впливають на імунологічний статус в період загострення, відбиває одну з тенденцій розвитку об'єктів даного напряму, адже на стадії загострення PC часто спостерігають виражений імунодефіцит як з боку клітинного, так і гуморального імунітетів. Більш наближеним до дійсної корисної моделі серед об'єктів аналогічного призначення, за найбільшою кількістю істотних ознак, є спосіб лікування розсіяного склерозу, що включає внутрішньовенний крапельний вплив метилпреднізолоном, як глюкокортикостероїдом імунодепресивної дії, послабленим у фізіологічному розчині, у заданому дозованому режимі, у відповідності з котрим, метилпреднізолон вводять пульстерапевтичним шляхом, з розрахунку 500-1000 мг на 400-500 мл NaCl, щодобово, а з 3-7 дня ним впливають пероральним чином, як підтримуючим курсом, в дозі 1 мг/кг ваги, через день, з поступовим зниженням навантаження на 5 мг через кожні 3-5 днів [4]. При застосуванні імунодепресивна дія метилпреднізолону зумовлена зниженням виділення та утворення медіаторів алергії, кількості циркулюючих базофілів, гладких кліток, В- і Т-лімфоцитів, придушенням їх взаємодії, міграції В-кліток, уповільненням вивільнення з сенсибілізованих базофілів, гладких кліток гістаміну й решти біологічно-активних речовин. Максимальна концентрація препарату в крові розвивається через 1 год, з наступним зниженням впродовж 6-7 год. Метилпреднізолон накопичується, переважно у збуджених тканинах, еритроцитах, у т.ч. й головному мозку. З урахуванням особливостей розподілу, надання мінімальної мінералокортикоїдної дії (більш слабкої, у порівнянні з преднізолоном), впливу на шлунково-кишковий тракт і ЦНС, метилпреднізолон був показаний до проведення пульс-терапії, переважно, для лікування важких і небезпечних для життя захворювань [5]. Недоліком прототипу залишається недостатня ефективність. Це пояснюється тим, що призначення надвисоких доз метилпреднізолону на короткий час лише зменшує вираженість й тривалість загострення PC, а у подальшому не впливає на перебіг захворювання 1 UA 111354 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 благоприємно, через появу виражених неврологічних порушень у вигляді короткочасних розладів слуху, сну, парестезії, ейфорії, гіпоманії, гіперемії обличчя. Небажані реакції пульстерапії метилпреднізолоном добре висвітлені й в періодиці: зміна смаку, транзиторне підвищення AT, транзиторна гіперглікемія, артрит, артралгія, міальгія, анафілактичні реакції, колапс, судоми, галюцинації, головні болі, нудота, дисемінація інфекції і навіть раптова смерть [6]. Поза тим, пульс-терапію метилпреднізолоном слід сполучати із застосуванням цитостатиків, індивідуалізувати призначення у залежності від характеру захворювання, реакції хворого на лікування, а не від маси тіла, що лише ускладнює та здорожує лікування [5]. Задача, на рішення котрої спрямований запропонований спосіб лікування розсіяного склерозу, полягає у поліпшенні ефективності терапії шляхом нейропротекції ЦНС. Вищезазначений технічний результат полягає в тім, що при використанні у відомому способі лікування розсіяного склерозу, що включає внутрішньовенний крапельний вплив метилпреднізолоном, як глюкокортикостероїдом імунодепресивної дії, послабленим у фізіологічному розчині, впродовж тижня, у заданому дозованому режимі, відповідно до корисної моделі, додатково з 2 по 16 день вводять цитиколін як нейропротектор, внутрішньошлунково, по 500 мг/кг ваги на добу, а дозований режим метилпреднізолону доводять до 3,4 мг/кг ваги в об'ємі фізіологічного розчину, взятому у співвідношенні 1:10 до обсягу циркулюючої крові. Причинно-наслідковий зв'язок сукупності запропонованих ознак з вищезазначеним технічним результатом полягає в наступному. Цитиколін підсилює ресинтез фосфоліпідів клітинної мембрани (мембранотропна дія), сприяючи репарації, стабілізації мембран нейронів і їхніх органел, насамперед, мітохондрій. Показано, що цитиколін сприяє відновленню рівня та інших фосфоліпідів клітинних мембран, можливо за рахунок зниження вивільнення арахідонової кислоти і запобігання активації фосфоліпази А2. Дія препарату може пов'язуватися зі спроможністю відновлювати активність + + Na /K -нacociв. Крім того, цитиколін може сприяти підвищенню рівня глутатіону, активності глутатіонредуктази, посилюючи активність антиоксидантних систем. Завдяки зниженню проникності гематоенцефалічного бар'єру, препарат може зменшувати вираженість набряку мозку, що має значення в розвитку вторинного пошкодження мозку. Нейропротекторна дія може бути зумовлена зниженням викиду глутамату, послаблюючого ішемічний каскад на ранній стадії, і забезпечуються нейромедіаторними, нейрометаболічними і нейротрофічними механізмами, що забезпечує нейрональний захист на клітинному і молекулярному рівнях [7]. З науково-технічних повідомлень відомо, що цитиколін являє собою цитидин 5'дифосфохолін (ЦДФ-холін), що складається з цитидину й холіну, пов'язаних дифосфатним містком. Це природне ендогенне з'єднання, яке є проміжним метаболітом у синтезі фосфатиділхоліну, як одного з основних структурних компонентів клітинної мембрани. Біодоступність введеного в організм екзогенного цитиколіну при пероральному або парентеральному введенні сягає 100 % [7]. Встановлено, що цитиколін посилює синтез дофаміну за рахунок активації тірозінгідроксолази, гальмує зворотне захоплення дофаміну в нервові закінчення [8], що має значення у відтворенні когнітивних функцій [9]. Дефіцитність холіну в культурі клітин гіпокампу й неокортексу запускає поширений апоптоз зі зниженням в нейрональних мембранах рівнів фосфохоліну і фосфатидилхоліну [10]. Вплив цитиколіном зменшує вміст індукторів і збільшує експресію інгібітора апоптозу (TNF, α-гранзим, Fas-ліганд сімейства рецепторів фактора некрозу пухлин) [11]. Це інформує про зв'язок нейропротекторних властивостей цитиколіну з нейронмедіаторними, нейрометаболічними та нейротрофічними механізмами, що зумовлює нейрональний захист, переважно на клітинному і молекулярному рівнях. Тож, за наявністю імунодефіцитного стану у неврологічних хворих на PC вплив цитиколіном, як нейропротектором, на тлі терапії метилпреднізолоном поліпшує неврологічний статус, когнітивні, інтелектуально-мнестичні функції, процеси навчання, пам'яті, вищу інтегративну діяльність тощо. Введення цитиколіну з 2 по 16 день є найбільш раціональним, оскільки даний термін відповідає тривалості латентного періоду та максимального прояву патології на піку захворювання, що підвищує ефективність лікування PC. Введення цитиколіну внутрішньошлунковим чином найбільш доцільне, що пов'язано з комплаєнсом препарату та високою біодоступністю за даним шляхом введення. Доза цитиколіну 500 мг/кг ваги є найбільш оптимальною, оскільки введення його в кількості 500 мг/кг підвищує вірогідність розвитку небажаних ефектів. За даними досліджень поведінки лабораторних тварин цитиколін (500 мг/кг) збільшує тривалість латентного періоду на 49 % й істотно посилює їх пасивно-оборонні навички на 63 % (р