Спосіб лікування хворих на негоспітальну пневмонію, сполучену зі стеатозом печінки

1. Спосіб лікування хворих на негоспітальну пневмонію, сполучену зі стеатозом печінки, що 3 ный Р.В., Фролов ВМ. Эффективность иммуноактивного препарата тактивина в комплексной терапии больных внегоспитальной пневмонией, сочетанной со стеатозом печени // Проблеми екології та медичної генетики і клінічної імунології: зб. наукових праць. - Київ; Луганськ; Харків, 2004. - Вип. 7 (60). - С.328-336). Цей спосіб найбільш ефективний з відомих, та тому він обраний в якості прототипу. До недоліку прототипу відноситься те, що все ж таки у загальної частини хворих використання відомого способу-прототипу не забезпечує повного відновлення сурфактантного гомеостазу легень, що сприяє тенденції до тривалого перебігу запального процесу у дихальної системі та виникненню повторних випадків НП (дивись, наприклад джерело: Разумный Р.В. Показатели сурфактантного гомеостаза легких у больных внегоспитальной пневмонией на фоне стеатоза печени // Загальна патологія та патофізіологія. - 2007. - Т. 2, №4. - С 56-62). Крім того, з 2008р. імуноактивних препарат тактивін не перереєстрований в Україні, у зв'язку з чим в теперішній час практично неможливо продовжити використання підходів до лікування хворих на НП, сполучену зі СП шляхом використання відомого способу-прототипу. Тому потрібне удосконалення прототипу та розробка раціонального способу лікування хворих на НП, сполучену зі СП, виходячи з використання фармакопрепаратів, зареєстрованих в теперішній час в Україні. Задачею корисної моделі було удосконалення та підвищення ефективності відомого способупрототипу лікування хворих на НП, сполучену зі СП, а саме зменшення виразності загальноінтоксикаційного, бронхообструктивного й астеноневротичного синдромів, відновлення сурфактантного гомеостазу легень. Вказана задача досягається шляхом введення хворим на НП, сполучену зі СП, в якості імуноактивного препарату імуномаксу - засобу, здатного позитивно впливати на механізми запалення, стан імунітету, регулювати основні обмінні процеси в організмі. Імуномакс - це кислий пептидоглікан рослинного походження, який відноситься до фармакотерапевтичної групи імуномодулюючих засобів. Фармакологічні властивості імуномаксу пов'язані поперед усього з його імуномодулюючим ефектом, внаслідок чого цей препарат підсилює імунний захист від вірусних і бактеріальних інфекцій. В експериментах та клінічних дослідженнях було встановлено, що імуномакс активує тканинні макрофаги, моноцити, а також нейтрофилоцити й NKклітини, стимулює утворення антитіл проти чужорідних антигенів, підвищує продукцію низки цитокінів. Наша пропозиція базується на вперше встановленій нами в експериментальних умовах і потім підтвердженій в клініці закономірності, що введення хворим на НП, сполучену зі СП, імуномаксу в якості імуномодулюючого препарату сприяє більш високому темпу зменшення виразності загальноінтоксикаційного, бронхообструктивного й астеноневротичного синдромів, поліпшенню поверхневої 48606 4 активності, сумарної концентрації поверхневоактивних речовин (ПАР) і реологічних властивостей конденсату вологи видихнутого повітря (КВВП) тобто, забезпечує відновлення сурфактантного гомеостазу легень і, таким чином, обумовлює досягнення задачі корисної моделі. Слід підкреслити, що введення імуномаксу не має протипоказань, не спричиняє будь-яких небажаних побічних ефектів, у тому числі алергічних реакцій, і тому може при необхідності призначатися повторними курсами, у залежності від досягнутого ефекту. Раніше з метою лікування хворих на НП, сполучену зі СП, зазначений препарат не використовувався. Заявлений спосіб здійснюється таким чином. Хворим з наявністю НП, сполученої зі СП, які потребують проведення лікування, додатково до загальноприйнятої терапії (антибактеріальної, дезінтоксикаційної, муколітичної і відхаркувачої) вводять в якості імуномодулюючого препарату імуномакс внутрішньом'язово по 200 ОД 1 раз на день 6-7 діб поспіль (усього на курс 1200-1400 ОД препарату). Авторами корисної моделі при її розробці було встановлено, що найбільш чутливими та інформативними критеріями об'єктивності (інструментальної) оцінки ефективності лікування хворих на НП, сполученої з СП, є стан сурфактантного гомеостазу легень, який підлягає оцінці із застосуванням тензіометричних показників. Тому об'єктивними критеріями ефективності призначення імуномаксу можна вважати покращення або навіть нормалізацію тензіометричних (поверхневий натяг - 4 ; кут нахилу кривої - 2 , що відбиває сумарну концентрацію ПАР у досліджуваному зразку біологічного субстрату) і дилатаційних реологічних характеристик КВВП (модуль в'язкоеластичності - ; час релаксації - , що відбиває кінетику адсорбції з розчину й процеси перебудови станів адсорбованих молекул в умовах майже рівноважного моношару й характеризує здатність останнього відновлювати первісний стан). Нами було вперше встановлено саме введення імуномаксу сприяє патогенетично позитивним змінам вищезгаданих показників, а в клінічному плані обумовлює зменшення виразності загальноінтоксикаційного, бронхообструктивного й астеноневротичного синдромів у хворих з коморбідною патологією (НП на тлі СП). Вищевказані дози й тривалість курсу введення імуномаксу були підібрані нами при створенні корисної моделі досвідним шляхом. Саме при такій кратності та тривалості введення імуномаксу хворим на НП, сполучену зі СП забезпечується максимальне збільшення показника 4 , і зменшення показників 2 , і . Отже новими є як саме призначення імуномаксу, який нами вперше використовується в лікуванні хворих на НП, сполучену зі СП, так і схема застосування імуномаксу при даній коморбідній патології. При розробці заявленого способу авторами корисної моделі було обстежено дві групи хворих на НП, сполучену зі СП: основна (52 особи), яка отримувала курс лікування згідно до заявленого способу, і група зіставлення (47 осіб), терапія якої проводилася відповідно до відомого способу 5 48606 прототипу. Обидві групи хворих, які знаходилися під наглядом, були рандомізовані за віком, статтю й ступенем тяжкості перебігу пневмонії. Верифікація діагнозів здійснювалася на підставі результатів клініко-лабораторних, серологічних, бактеріологічних обстежень, даних рентгенологічного дослідження легенів та ультразвукового (сонографічного) дослідження печінки хворих. Для виключення хронічних захворювань печінки вірусної етіології в усіх пацієнтів з НП, сполученою зі СП, за допомогою імуноферментного аналізу сироватки крові визначалися маркери вірусних гепатитів В, С та Д. Пацієнти, в яких були виявлені маркери вірусних гепатитів, в дослідження при розробці корисної моделі не включалися. Введення імуномаксу починалося, як правило, безпосередньо в гострому періоді НП і проводилося в клінічних умовах. Для дослідження зсувів з боку сурфактантного гомеостазу легень використовували КВВП, що формується диспергаційним шляхом та адекватно відбиває не тільки біохімічний склад секреції бронхів різної генерації й альвеол, але й має достатню поверхневу активність. Для судження про склад, структуру, еволюцію поверхневих шарів і процеси, що відбуваються в об'ємі рідкої частини фази в перші й останні 1-2 дні перебування в стаціонарі, у всіх хворих (зранку в стані основного обміну) оцінювалися такі тензіометричні показники, як поверхневий натяг ( 4 ), кут нахилу кривої ( 2 ), модуль в'язкоеластичності ( ) і час релаксації ( ). До початку проведення лікування хворих на НП, сполучену зі СП, в обох групах, які були під наглядом, - основній, в якій терапія здійснювалася стосовно заявленого способу, і зіставлення, в якій лікування проводилося відповідно до відомого способу-прототипу, мала місце однотипова клінічна симптоматика, яка характеризувалася загально-інтоксикаційним, бронхообструктивним і астено-невротичним синдромами (слабість, порушення сну, підвищена стомлюваність, дратівливість, емоційна лабільність та інш.). У пацієнтів виявлялося притуплення перкуторного звуку над ділянкою ураження легеневої тканини, сухі й вологі хрипи в легенях, а також помірно виражені ознаки хронічного ураження печінки. У більшості хворих як основної групи, так і групи зіставлення було відчуття гіркоти в роті, тяжкості або болю в правому підребер'ї, субіктеричність склер. При клінічному обстеженні в динаміці було встановлено, що після завершення основного курсу лікування в основній групі хворих з НП, сполученою зі СП, (в якій терапія проводилася згідно до 6 заявленого способу) у більшості випадків відмічалося покращання загального стану хворих, ліквідація і поступова нормалізація даних об'єктивного обстеження, що характеризували наявність запалення в легенях і загострення в печінці. У той же час у пацієнтів групи зіставлення (в якій лікування проводилося згідно до відомого способупрототипу) значно частіше зберігалися скарги на стан здоров'я, що були наслідком неповної ремісії патологічних процесів у легенях і печінці й характеризувалися помірною вираженістю симптомів, які були й до початку терапії. В цілому отримані дані свідчать, що застосування заявленого способу лікування хворих на НП, сполучену зі СП, має вірогідні переваги відносно відомого способу-прототипу в плані прискорення нормалізації загального стану пацієнтів і ліквідації клінічної симптоматики, яка свідчить про наявність запалення в легенях і загострення патологічного процесу в печінці. Для об'єктивізації отриманих клінічних даних, проведені тензіореометричні дослідження. При цьому у хворих обох груп у гострий період НП (до початку лікування) були виявлені порушення сурфактантного гомеостазу легень, які проявлялися істотними змінами сурфактантних властивостей досліджених зразків КВВП. Негативний вплив супутнього СП на сурфактантний гомеостаз легень у хворих на НП, виражався в порушенні як поверхневого натягу й концентрації ПАР, так і в зміні реологічних властивостей біологічного субстрату, що вивчався, а саме - зниження показника 4 і підвищення показників 2, і Т (табл. 1). У цілому значення показника 4 у хворих основної групи в цей період дослідження було в середньому на 19,04% нижче норми (Р