Спосіб діагностики метаболічного синдрому

Корисна модель, що заявляється, відноситься до медицині, а саме до терапії, та може використовуватися для покращення результатів діагностики та лікування метаболічного синдрому. Однією з причин розвитку метаболічного синдрому є інсулінорезистентність тканин, та гиперінсулінемія [1]. Характер цих порушень в значній мірі залежить від виразності інсулінорезистентності та гиперінсулінемії, які є пусковим моментом в розвитку гіпертонічної хвороби, гиперліпідемії инсуліннезалежного цукрового діабету, ожиріння, та виступають як компоненти метаболічного синдрому [2]. Полікомпонентність метаболічного синдрому, його рання діагностика та корекція, є дуже важливою проблемою в клінічній практиці лікаря. Характер цих порушень в значній мірі залежить від інтенсивності процесів секреції b-клітинами підшлункової залози інсуліну, та кліренсу інсуліну печінкою. Від молекули проінсуліну при її перетворенні в інсулін відщеплюється молекула Спептиду, яка не екстрагується печінкою, має лінійну кінетику, та точно відображає секрецію інсуліну підшлунковою залозою [3]. Таким чином, важливою частиною діагностики та лікування метаболічного синдрому є визначення чутливості тканин до інсуліну. Існують способи діагностики порушень чутливості тканин до інсуліну при метаболічному синдромі: клінічні, лабораторні. Висока інформативність досягається сполученням різних способів діагностики [4]. Найбільш близьким за технічним вирішенням до способу, що заявляється, є спосіб діагностики метаболічного синдрому, обраний нами в якості прототипу [5]. Цим способом визначають розрахунок загальної потреби глюкози організмом, в мл/хв. кг на 1мкОд інсуліну, яка і характеризує чутливість тканин до інсуліну. Однак цей спосіб має суттєві недоліки - він методично складний та інвазійний, потребує тривалого виконання та незручний у використанні. Задача, яку вирішує спосіб що заявляється, полягає у підвищенні ефективності діагностики чутливості тканин до інсуліну у хворих на метаболічний синдром. Технічний результат буде полягати в зниженні частоти захворюваності та ефективності лікування. Поставлена задача досягається тим, що у відомому способі діагностики метаболічного синдрому, шляхом дослідження крові, згідно корисної моделі визначають рівень С-пептиду в крові та при величині його вище 934пМ, діагностують метаболічний синдром. Перевага цього способу: чутливість, висока інформативність, зручність у використанні. За допомогою цього способу можна перевірити рівень С-пептиду в динаміці, постійно контролювати стан, правильність призначення ліків та ефективність лікування. Спосіб здійснюється таким чином: у хворого з метаболічним синдромом натще з вени забирають 5мл крові в суху та чисту пробірку (без антикоагулянтів), зберігають пробірку на протязі 3 годин до лабораторного дослідження, та не допускають заморожування, центрифугують 5 хвилин при 1,5-2,0тис. оборотів (не вище). Аналіз ставлять у сироватці крові. Доводять реагенти до кімнатної температури. Реагенти: 1. Моноклональні мічені анти-С-пептид антитіла. 2. Калібровані проби: 1 флакон містить 1мл та 1 флакон з нульовим змістом С-пептиду (6мл). Флакони містять с-пептид в концентрації від 0 до 8000пМ в буфері з азидом натрію (