Антитіла проти глобуломеру аb

1. Моноклональне антитіло, яке має афінність зв'язування з глобуломером А(20-42), що перевищує афінність зв'язування антитіла з глобуломером А(1-42). 2. Антитіло за п. 1, де афінність зв'язування антитіла з глобуломером А(20-42) щонайменше у 10 разів, щонайменше у 100 разів, щонайменше у 1000 разів, щонайменше у 10000 разів або що 2 (19) 1 3 10. Антитіло за будь-яким з пп. 1-9, де афінність зв'язування антитіла з глобуломером А(20-42) щонайменше у 10 разів, щонайменше у 100 разів, щонайменше у 1000 разів, щонайменше у 10000 разів або щонайменше у 100000 разів перевищує афінність зв'язування антитіла з фібрилами А(142). 11. Антитіло за будь-яким з пп. 1-10, де антитіло -8 зв'язується з фібрилами А(1-42) з KD 110 М або -7 меншою афінністю, з KD 110 М або меншою -6 афінністю, з KD 110 М або меншою афінністю -5 або з KD 110 М або меншою афінністю. 12. Антитіло за будь-яким з пп. 1-11, де афінність зв'язування антитіла з глобуломером А(20-42) щонайменше у 10 разів, щонайменше у 100 разів, щонайменше у 1000 разів, щонайменше у 10000 разів або щонайменше у 100000 разів перевищує афінність зв'язування антитіла з фібрилами А(140). 13. Антитіло за будь-яким з пп. 1-12, де антитіло -8 зв'язується з фібрилами А(1-40) з KD 110 М або -7 меншою афінністю, з KD 110 M або меншою 6 афінністю, з KD 110 М або меншою афінністю -5 або з KD 110 M або меншою афінністю. 14. Антитіло за будь-яким з пп. 1-13, де антитіло являє собою рекомбінантне антитіло. 15. Антитіло за будь-яким з пп. 1-14, де антитіло є людським або гуманізованим. 16. Антитіло за будь-яким з пп. 1-15, де зазначене антитіло зв'язується з тим самим епітопом, що і моноклональне антитіло, вибране з групи, що складається з моноклонального антитіла 5F7, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7241, моноклонального антитіла 10F11, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7239, моноклонального антитіла 7С6, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7240, моноклонального антитіла 4В7, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7242, моноклонального антитіла 2F2, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7408, моноклонального антитіла 6А2, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА7409, моноклонального антитіла 4D10, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7405, моноклонального антитіла 7Е5, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7809, моноклонального антитіла 10С1, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7810, і моноклонального антитіла 3В10, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7851. 95933 4 17. Антитіло за будь-яким з пп. 1-16, де антитіло містить амінокислотну послідовність CDR3 важкого ланцюга і/або амінокислотну послідовність CDR3 легкого ланцюга моноклонального антитіла, вибраного з групи, що складається з моноклонального антитіла 5F7, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7241, моноклонального антитіла 10F11, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7239, моноклонального антитіла 7С6, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА7240, моноклонального антитіла 4В7, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7242, моноклонального антитіла 2F2, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7408, моноклонального антитіла 6А2, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7409, моноклонального антитіла 4D10, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7405, моноклонального антитіла 7Е5, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7809, моноклонального антитіла 10С1, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7810, і моноклонального антитіла 3В10, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7851. 18. Антитіло за п. 17, де антитіло містить амінокислотну послідовність CDR2 важкого ланцюга і/або амінокислотну послідовність CDR2 легкого ланцюга моноклонального антитіла, вибраного з групи, що складається з моноклонального антитіла 5F7, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7241, моноклонального антитіла 10F11, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7239, моноклонального антитіла 7С6, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7240, моноклонального антитіла 4В7, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7242, моноклонального антитіла 2F2, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7408, моноклонального антитіла 6А2, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА7409, моноклонального антитіла 4D10, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7405, моноклонального антитіла 7Е5, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депо 5 95933 нування РТА-7809, моноклонального антитіла 10С1, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7810, і моноклонального антитіла 3В10, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7851. 19. Антитіло за п. 17 або 18, де антитіло містить амінокислотну послідовність CDR1 важкого ланцюга і/або амінокислотну послідовність CDR1 легкого ланцюга моноклонального антитіла, вибраного з групи, що складається з моноклонального антитіла 5F7, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7241, моноклонального антитіла 10F 11, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7239, моноклонального антитіла 7С6, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7240, моноклонального антитіла 4В7, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7242, моноклонального антитіла 2F2, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7408, моноклонального антитіла 6А2, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американської колекції типових культур номером депонування РТА7409, моноклонального антитіла 4D10, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7405, моноклонального антитіла 7Е5, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7809, моноклонального антитіла 10С1, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7810, і моноклонального антитіла 3В10, яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7851. 20. Антитіло за п. 1, де антитіло містить щонайменше одну CDR, що містить амінокислотну послідовність, вибрану з групи, що складається з: амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NО:3, амінокислотних залишків 50-66 з SEQ ID NО:3, амінокислотних залишків 99-109 з SEQ ID NО:3, амінокислотних залишків 24-39 з SEQ ID NО:4, амінокислотних залишків 55-61 з SEQ ID NО:4, амінокислотних залишків 94-102 з SEQ ID NО:4, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NО:7, VH 5F7 набір CDR VH 5F7 CDR-H1 VH 5F7 CDR-H2 VH 5F7 CDR-H3 VL 5F7 набір CDR VL 5F7 CDR-L1 VL 5F7 CDR-L2 VL 5F7 CDR-L3 VH 10F11 набір CDR VH 10F11 CDR-H1 6 амінокислотних залишків 50-66 з SEQ ID NО:7, амінокислотних залишків 97-109 з SEQ ID NО:7, амінокислотних залишків 24-39 з SEQ ID NО:8, амінокислотних залишків 55-61 з SEQ ID NО:8, амінокислотних залишків 94-102 з SEQ ID NО:8, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NО:11, амінокислотних залишків 50-65 з SEQ ID NО:11, амінокислотних залишків 98-107 з SEQ ID NО:11, амінокислотних залишків 24-39 з SEQ ID NО:12, амінокислотних залишків 55-61 з SEQ ID NО:12, амінокислотних залишків 94-102 з SEQ ID NО:12, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NО:15, амінокислотних залишків 50-66 з SEQ ID NО: 15, амінокислотних залишків 99-107 з SEQ ID NО:15, амінокислотних залишків 24-40 з SEQ ID NО:16, амінокислотних залишків 56-62 з SEQ ID NО:16, амінокислотних залишків 95-103 з SEQ ID NО:16, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NО:19, амінокислотних залишків 50-66 з SEQ ID NО:19, амінокислотних залишків 99-109 з SEQ ID NО:19, амінокислотних залишків 24-39 з SEQ ID NО:20, амінокислотних залишків 55-61 з SEQ ID NО:20, амінокислотних залишків 94-102 з SEQ ID NО:20, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NО:23, амінокислотних залишків 50-66 з SEQ ID NО:23, амінокислотних залишків 99-109 з SEQ ID NО:23, амінокислотних залишків 24-39 з SEQ ID NО:24, амінокислотних залишків 55-61 з SEQ ID NО:24, амінокислотних залишків 94-102 з SEQ ID NО:24, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NО:27, амінокислотних залишків 50-65 з SEQ ID NО:27, амінокислотних залишків 98-101 з SEQ ID NО:27, амінокислотних залишків 24-39 з SEQ ID NО:28, амінокислотних залишків 55-61 з SEQ ID NО:28, амінокислотних залишків 94-102 з SEQ ID NО:28, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NО:31, амінокислотних залишків 50-66 з SEQ ID NО:31, амінокислотних залишків 99-107 з SEQ ID NO:31, амінокислотних залишків 24-40 з SEQ ID NО:32, амінокислотних залишків 56-62 з SEQ ID NО:32, амінокислотних залишків 95-103 з SEQ ID NО:32, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NО:35, амінокислотних залишків 50-66 з SEQ ID NО:35, амінокислотних залишків 99-107 з SEQ ID NО:35, амінокислотних залишків 24-40 з SEQ ID NО:36, амінокислотних залишків 56-62 з SEQ ID NО:36, амінокислотних залишків 95-103 з SEQ ID NО:36, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NО:38, амінокислотних залишків 50-66 з SEQ ID NО:38 і амінокислотних залишків 98-109 з SEQ ID NО:38. 21. Антитіло за п. 20, де антитіло включає щонайменше 3 CDR, вибрані з набору CDR варіабельних доменів, що складається з: TFYIH: Залишки 31-35 з SEQ ID NО:3 MIGPGSGNTYYNEMFKD: Залишки 50-66 з SEQ ID NО:3 AKSARAAWFAY: Залишки 99-109 з SEQ ID NО:3 RSSQSWQSNGNTYLE: Залишки 24-39 з SEQ ID NО:4 KVSNRFS: Залишки 55-61 з SEQ ID NО:4 FQGSHVPPT: Залишки 94-102 з SEQ ID NO:4 SYVMH: Залишки 31-35 з SEQ ID NО:7 7 VH 10 F11 CDR-H2 VH 10 F11 CDR-H3 VL 10F11 набір CDR VL 10F11 CDR-L1 VL 10F11 CDR-L2 VL 10F11 CDR-L3 VH 7C6 набір CDR VH 7C6 CDR-H1 VH 7C6 CDR-H2 VH 7C6 CDR-H3 VL 7C6 набір CDR VL 7C6 CDR-L1 VL 7C6 CDR-L2 VL 7C6 CDR-L3 VH 4B7 набір CDR VH 4B7 CDR-H1 VH 4B7 CDR-H2 VH 4B7 CDR-H3 VL 4B7 набір CDR VL 4B7 CDR-L1 VL 4B7 CDR-L2 VL 4B7 CDR-L3 VH 2F2 набір CDR VH 2F2 CDR-H1 VH 2F2 CDR-H2 VH 2F2 CDR-H3 VL 2F2 набір CDR VL 2F2 CDR-L1 VL 2F2 CDR-L2 VL 2F2 CDR-L3 VH 6A2 набір CDR VH 6A2 CDR-H1 VH 6A2 CDR-H2 VH 6A2 CDR-H3 VL 6A2 набір CDR VL 6A2 CDR-L1 VL 6A2 CDR-L2 VL 6A2 CDR-L3 VH 4D10 набір CDR VH 4D10 CDR-H1 VH 4D10 CDR-H2 VH 4D10 CDR-H3 VL 4D10 набір CDR VL 4D10 CDR-L1 VL 4D10 CDR-L2 VL 4D10 CDR-L3 VH 7E5 набір CDR VH 7E5 CDR-H1 VH 7E5 CDR-H2 VH 7E5 CDR-H3 VL 7E5 набір CDR VL 7E5 CDR-L1 VL 7E5 CDR-L2 VL 7E5 CDR-L3 VH 10С1 набір CDR VH 10C1 CDR-H1 VH 10C1 CDR-H2 VH 10C1 CDR-H3 VL 10C1 набір CDR VL 10C1 CDR-L1 95933 8 YIYPYNDGTKYNEKFKG: Залишки 50-66 з SEQ ID NО:7 TVEGATWDGYFDV: Залишки 97-109 з SEQ ID NО:7 KSSQSLLYSKGKTYLN: Залишки 24-39 з SEQ ID NО:8 LVSKLDS: Залишки 55-61 з SEQ ID NО:8 VQGTHFPHT: Залишки 94-102 з SEQ ID NО:8 SYAMS: Залишки 31-35з SEQ ID NО: 11 SIHNRGTIFYLDSVKG: Залишки 50-65 з SEQ ID NО: 11 GRSNSYAMDY: Залишки 99-107 з SEQ ID NО: 11 RSTQTLVHRNGDTYLE: Залишки 24-39 з SEQ ID NО:12 KVSNRFS: Залишки 55-61 з SEQ ID NО:12 FQGSHVPYT: Залишки 94-102 з SEQ ID NО:12 DYEMV: Залишки 31-35 з SEQ ID NО: 15 YISSGSRTIHYADTVKG: Залишки 50-66 з SEQ ID NО:15 TLLRLHFDY: Залишки 99-107 з SEQ ID NО:15 RSSQSLFYRSNQKNFLA: Залишки 24-40 з SEQ ID NО:16 WASTRES: Залишки 56-62 з SEQ ID NО:16 QQYYSYPWT: Залишки 95-103 з SEQ ID NО:16 TFYIH: Залишки 31-35 з SEQ ID NО:19 MIGPGSGNTYYNEMFKD: Залишки 50-66 з SEQ ID NО:19 AKSARAAWFAY: Залишки 99-109 з SEQ ID NО:19 RSSQSWQSNGNTYLE: Залишки 24-39 з SEQ ID NО:20 KVSNRFS: Залишки 55-61 з SEQ ID NО:20 FQGSHVPPT: Залишки 94-102 з SEQ ID NO:20 TFYIH: Залишки 31-35 з SEQ ID NО:23 MIGPGSGNTYYNEMFKD: Залишки 50-66 з SEQ ID NО:23 AKSHRAAWFAY: Залишки 99-109 з SEQ ID NО:23 RSSQSWQSNGNTYLE: Залишки 24-39 з SEQ ID NО:24 KVSNRFF: Залишки 55-61 з SEQ ID NО:24 FQGSHVPPT: Залишки 94-102 з SEQ ID NO:24 SYGVH: Залишки 31-35 з SEQ ID NО:27 VIWRGGRIDYNAAFMS: Залишки 50-65 з SEQ ID NО:27 NSDV: Залишки 98-101 з SEQ ID NО:27 KSSQSLLDIDGKTYLN: Залишки 24-39 з SEQ ID NО:28 LVSKLDS: Залишки 55-61 з SEQ ID NО:28 WQGTHFPYT: Залишки 94-102 з SEQ ID NO:28 DYEMV: Залишки 31-35 з SEQ ID NО:31 YISSGSRTIHYADTVKG: Залишки 50-66 з SEQ ID NО:31 TLLRLHFDY: Залишки 99-107 з SEQ ID NО:31 RSSQSLFYRSNQKNFLA: Залишки 24-40 з SEQ ID NО:32 WASTRES: Залишки 56-62 з SEQ ID NО:32 QQYYSYPWT: Залишки 95-103 з SEQ ID NO:32 DYEMV: Залишки 31-35 з SEQ ID NО:35 YINSGSGTIHYADTVKG: Залишки 50-66 з SEQ ID NО:35 TLLRLHFDY: Залишки 99-107 з SEQ ID NО:35 KSSQSLFYSRNQKNFLA: Залишки 24-40 з SEQ ID NО:36 9 VL 10C1 CDR-L2 VL 10C1 CDR-L3 VH 3B10 набір CDR VH 3B10 CDR-H1 VH 3B10 CDR-H2 VH 3B10 CDR-H3 95933 10 WASTGES: Залишки 56-62 з SEQ ID NО:36 QQYFSYPWT: Залишки 95-103 з SEQ ID NO:36 DYVIH: Залишки 31-35 з SEQ ID NО:38 YINPYNDGTQYNEKFKG: Залишки 50-66 з SEQ ID NО:38 VEGGTWDGYFDV: Залишки 98-109 з SEQ ID NО:38 22. Антитіло за п. 21, де антитіло містить щонайменше 2 набори CDR варіабельних доменів. 23. Антитіло за п. 22, де щонайменше 2 набори CDR варіабельних доменів вибрані з групи, що складається з: набору CDR VH 5F7 і набору CDR VL 5F7; набору CDR VH 10F11 і набору CDR VL 10F11; набору CDR VH 7C6 і набору CDR VL 7C6; набору CDR VH 4B7 і набору CDR VL 4B7; набору CDR VH 2F2 і набору CDR VL 2F2; набору CDR VH 6А2 і набору CDR VL 6A2; набору CDR VH 4D10 і набору CDR VL 4D10; набору CDR VH 7E5 і набору CDR VL 7E5; і набору CDR VH 10C1 і набору CDR VL 10C1. 24. Антитіло за п. 1, де антитіло містить щонайменше один варіабельний домен, що має амінокислотну послідовність, вибрану з групи, що складається з: SEQ ID NО:3, SEQ ID NО:4, SEQ ID NО:7, SEQ ID NО:8, SEQ ID NО:11, SEQ ID NО:12, SEQ ID NО:15, SEQ ID NО:16, SEQ ID NО:19, SEQ ID NО:20, SEQ ID NО:23, SEQ ID NО:24, SEQ ID NО:27, SEQ ID NО:28, SEQ ID NО:31, SEQ ID NО:32, SEQ ID NО:35, SEQ ID NO:36 і SEQ ID NO:38. 25. Антитіло за п. 24, що містить два варіабельних домени, де вказані два варіабельних домени мають амінокислотні послідовності, вибрані з групи, що складається з: SEQ ID NO:3 і SEQ ID NO:4, SEQ ID NO:7 і SEQ ID NO:8 і SEQ ID NO:11 і SEQ ID NO:12, SEQ ID NO:15 і SEQ ID NO:16, SEQ ID NO:19 і SEQ ID NO:20, SEQ ID NO:23 і SEQ ID NO:24, SEQ ID NO:27 і SEQ ID NO:28, SEQ ID NO:31 і SEQ ID NO:32, і SEQ ID NO:35 і SEQ ID NO:36. 26. Антитіло за п. 1, вибране з моноклонального антитіла (5F7), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7241; моноклонального антитіла (10F11), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7239; моноклонального антитіла (7С6), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА7240; моноклонального антитіла (4В7), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7242; моноклонального антитіла (2F2), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7408; моноклонального антитіла (6А2), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7409; моноклонального антитіла (4D10), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7405; моноклона льного антитіла (7Е5), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7809; моноклонального антитіла (10C1), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7810, і моноклонального антитіла (3В10), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування РТА-7851. 27. Антигензв'язувальна частина антитіла, як воно визначено в будь-якому з пп. 1-26. 28. Виділена нуклеїнова кислота, що кодує амінокислотну послідовність антитіла за будь-яким з пп. 1-27. 29. Вектор, що містить виділену нуклеїнову кислоту за п. 28. 30. Клітина-хазяїн, що містить вектор за п. 29. 31. Клітина-хазяїн за п. 30, яка являє собою гібридому, позначену в Американській колекції типових культур номером депонування, вибраним з групи, що складається з РТА-7241, РТА-7239, РТА-7240, РТА-7242, РТА-7408, РТА-7409, РТА-7405, РТА7809, РТА-7810 і РТА-7851. 32. Спосіб одержання моноклонального антитіла, що включає в себе культивування клітини-хазяїна за п. 30 або гібридоми за п. 31 у культуральному середовищі в умовах, придатних для продукції антитіла. 33. Моноклональне антитіло, яке можна одержати способом за п. 32. 34. Фармацевтична композиція, що містить антитіло або антигензв'язувальну частину, як вони визначені за будь-яким з пп. 1-27 та 33, і фармацевтично прийнятний носій. 35. Застосування антитіла або антигензв'язувальної частини, як вони визначені за будь-яким з пп. 1-27 та 33, для приготування фармацевтичної композиції для лікування або попередження амілоїдозу. 36. Застосування антитіла або антигензв'язувальної частини, як вони визначені за будь-яким з пп. 1-27 та 33, для приготування композиції для діагностики амілоїдозу, такого як хвороба Альцгеймера або синдром Дауна. 37. Спосіб діагностики амілоїдозу, що включає в себе одержання зразка від суб'єкта, що передбачувано страждає амілоїдозом, таким як хвороба Альцгеймера або синдром Дауна, контактування зразка з антитілом або антигензв'язувальною частиною, як вони визначені за будь-яким з пп. 1-27 та 33, і виявлення формування комплексу, що містить антитіло або антигензв'язувальну частину, з антигеном, причому присутність комплексу вказує на наявність у суб'єкта амілоїдозу. 11 Даний винахід стосується антитіл проти глобуломеру Aβ, їх антигензв’язувальних частин, гібридом, що продукують вказані антитіла, нуклеїнових кислот, що кодують вказані антитіла, векторів, що містять вказані нуклеїнові кислоти, клітин-хазяїв, що містять вказані вектори, способів одержання вказаних антитіл, композицій, що містять вказані антитіла, терапевтичних і діагностичних застосувань вказаних антитіл і відповідних способів, які стосуються хвороби Альцгеймера та інших амілоїдозів. У 1907 лікар Алоїс Альцгеймер вперше описав невропатологічні ознаки форми деменції, згодом названої в його честь (Alzheimer 1907). Хвороба Альцгеймера (AD) є найбільш частою причиною деменції серед літніх із захворюваністю приблизно 10% у популяції старше 65 років. Зі збільшенням віку імовірність захворювання також зростає. У світовому масштабі існує приблизно 15 мільйонів уражених людей і очікують, що з подальшим збільшенням тривалості життя число захворілих людей збільшиться приблизно в три рази протягом наступних десятиліть. З молекулярної точки зору хвороба Альцгеймера (AD) характеризується накопиченням аномально агрегованих білків. У випадку позаклітинних амілоїдних бляшок ці відкладення складаються головним чином з філаментів пептиду β-амілоїду, у випадку внутрішньоклітинних нейрофібрилярних вузлів (NFT) - з білка tau. Пептид β-амілоїду (Aβ) утворюється з білкапопередника β-амілоїду за допомогою протеолітичного розщеплення. Це розщеплення відбувається завдяки кооперативній активності декількох протеаз, позначених α-, β- і -секретазою. Розщеплення призводить до ряду специфічних фрагментів різної довжини. Амілоїдні бляшки складаються в основному з пептидів довжиною 40 або 42 амінокислоти (Aβ40, Aβ42). Домінуючим продуктом розщеплення є Aβ40; однак, Aβ42 має набагато більш сильний токсичний ефект. Церебральні відкладення амілоїду і когнітивні порушення, дуже схожі на порушення, що спостерігаються при захворюванні Альцгеймера, є також ознаками синдрому Дауна (трисомії 21), що виникає з частотою приблизно 1 на 800 народжень. Гіпотеза амілоїдного каскаду Харді і Хіггінса постулює, що збільшена продукція Aβ(1-42) буде призводити до формування протофібрил і фібрил, головних компонентів бляшок Aβ, причому ці фібрили відповідають за симптоми хвороби Альцгеймера. Незважаючи на слабку кореляцію між тяжкістю деменції і рівнем накопичення бляшок Aβ, цій гіпотезі донедавна віддавали перевагу. Виявлення розчинних форм Aβ у мозку при AD, що краще корелює із симптомами AD, ніж рівень бляшок, призвело до переглянутої гіпотези амілоїдного каскаду. Активна імунізація пептидами Aβ призводить до зменшення формування бляшок, так само як до часткового розкладання існуючих бляшок. У 95933 12 той же самий час вона призводить до полегшення когнітивних порушень на моделях трансгенних мишей APP. Для пасивної імунізації антитілами, спрямованими проти пептидів Aβ, також знайшли зменшення рівня бляшок Aβ. Результати випробовування фази IIa (ELAN Corporation Plc, South San Francisco, CA, USA і Dublin, UK) для активної імунізації AN-1792 (пептид Aβ(1-42) у стані фібрилярної агрегації) дозволяють припускати, що ця імунотерапія, спрямована проти пептиду Aβ, була успішною. У підгрупі з 30 пацієнтів прогресування захворювання було значно знижене у пацієнтів з позитивним титром антитіла проти Aβ, вимірюваним за допомогою індексу MMSE і DAD. Однак, це дослідження було зупинено через серйозні побічні ефекти у формі менінгоенцефаліту (Bennett and Holtzman, 2005, Neurology, 64, 10-12). Менінгоенцефаліт характеризується нейрозапаленням та інфільтрацією T-клітин у мозок. Імовірно, це викликано T-клітинною імунною відповіддю, індукованою ін'єкцією Aβ(1-42) як антигена. Такої імунної відповіді не очікували після пасивної імунізації. Дотепер ще не існує доступних клінічних даних щодо цього. Однак стосовно такого пасивного способу імунізації висловлювали побоювання щодо профілю побічних ефектів через доклінічні дослідження на дуже старих мишах APP23, яким вводили антитіло, направлене проти N-кінцевого епітопу Aβ(1-42) один раз на тиждень протягом 5 місяців. Для цих мишей показали збільшення кількості і тяжкості мікрокрововиливів у порівнянні з контрольними тваринами, обробленими фізіологічним розчином (Pfeifer et al., 2002, Science, 298, 1379). Описане також порівняльне збільшення мікрокрововиливів у дуже старих (> 24 місяців) мишей Tg2576 і PDAPP (Racke et al., 2005, J Neurosci, 25, 629-636; Wilcock et al. 2004, J. Neuroinflammation, 1(1):24; De Mattos et al., 2004, Neurobiol. Aging 25(S2):577). Для обох ліній мишей ін'єкція антитіла призводила до значного збільшення мікрокрововиливів. На відміну від цього антитіло, направлене проти центральної ділянки пептиду Aβ(1-42) не індукує мікрокрововиливів (de Mattos et al., вище). Відсутність індукції мікрокрововиливів була пов'язана з обробкою антитілом, що не зв'язувалося з агрегованим пептидом Aβ при формі CAA (Racke et al., J Neurosci, 25, 629-636). Однак точний механізм, що призводить до мікрокрововиливів у трансгенних за APP мишей, неясний. Можливо, церебральна амілоїдна ангіопатія (CAA) індукує або щонайменше підсилює крововилив у мозок. CAA є присутнім майже в кожному мозку при хворобі Альцгеймера, і приблизно 20% випадків оцінюють як «важку CAA». Пасивна імунізація в такий спосіб повинна бути направлена на виключення мікрокрововиливів за допомогою вибору антитіла, що впізнає центральну або Cкінцеву ділянку пептиду Aβ. У WO2004/067561 описані стабільні олігоме 13 ри Aβ(1-42) (глобуломери Aβ(1-42)) і антитіла, специфічно направлені проти глобуломерів. Розщепленням неспецифічними протеазами показали, що глобуломер Aβ можна розщеплювати починаючи з гідрофільного N-кінця, висунутого з глобулярної корової структури (Barghom et al., 2005, J Neurochem, 95, 834-847). Такі усічені з Nкінця глобуломери Aβ (Aβ(12-42) і глобуломери Aβ(20-42)) являють собою основну структурну одиницю цього олігомерного Aβ. Вони є дуже високоімунним антигеном для активної імунізації кроликів і мишей, що призводять до високих титрів антитіла (WO2004/067561). Можливу патологічну роль усічених з N-кінця форм Aβ in vivo припустили за декількома нещодавніми повідомленнями про їхнє існування в мозку при AD (Sergeant et al., 2003, J Neurochem, 85, 15811591; Thai et al., 1999, J Neuropathol. Exp Neurol, 58, 210-216). У ході розщеплення in vivo можуть бути задіяні конкретні протеази, виявлені в мозку, наприклад, неприлізин (NEP 24.11) або інсуліндеградуючий фермент (IDE) (Selkoe, 2001, Neuron, 32, 177-180). Метою даного винаходу було надання антитіл, спрямованих проти глобуломерів Aβ, що поліпшують когнітивне поводження пацієнта при імунотерапії, у той же самий час, що вступають у реакцію тільки з малою частиною повної кількості пептиду Aβ у мозку. Очікують, що це буде запобігати значний дисбаланс церебрального Aβ і призводити до менших побічних ефектів. (Наприклад, спостерігали терапевтично сумнівне зменшення об’єму мозку при дослідженні активної імунізації пептидами Aβ у стані фібрилярної агрегації (випробування ELAN з AN1792). Більш того, у цьому випробуванні спостерігали важкі побічні ефекти у формі менінгоенцефаліту. Даний винахід вирішує цю проблему наданням глобуломер-специфічних антитіл, що мають високу афінність для усічених форм глобуломерів Aβ. Ці антитіла здатні до дискримінації не тільки інших форм пептидів Aβ, зокрема, мономерів і фібрил, але також неусічених форм глобуломерів Aβ. Таким чином, даний винахід стосується антитіла, що має афінність зв'язування для глобуломеру Aβ(20-42), що перевищує афінність зв'язування цього антитіла для глобуломеру Aβ(1-42). Крім того, даний винахід стосується антитіла, що має афінність зв'язування з глобуломером Aβ(20-42), що перевищує афінність зв'язування цього антитіла для глобуломеру Aβ(12-42). Відповідно до конкретного варіанта здійснення винахід у такий спосіб стосується антитіл, що мають афінність зв'язування для глобуломеру Aβ(20-42), що перевищує афінність зв'язування цього антитіла як для глобуломеру Aβ(1-42), так і для глобуломеру Aβ(12-42). Термін «Aβ(X-Y)» тут стосується амінокислотної послідовності від положення амінокислоти X до положення амінокислоти Y білка β-амілоїду людини, включаючи як X, так і Y, зокрема, амінокислотної послідовності від положення амінокислоти X до положення амінокислоти Y амінокислотної послідовності DAEFRHDSGY EVHHQKLVFF 95933 14 AEDVGSNKGA IIGLMVGGVV IAT (що відповідає положенням амінокислот 1-43) або кожному з її варіантів, що зустрічаються в природі, зокрема, варіантів щонайменше з однією мутацією, вибраної з групи, що складається з A2T, H6R, D7N, A21G («фламандська»), E22G («арктична»), E22Q («голландська»), E22K («італійська»), D23N («Айова»), A42T і A42V, де номери наведені щодо старту пептиду Aβ, включаючи як положення X, так і положення Y, або послідовності, що містить аж до трьох додаткових замін амінокислот, жодна з яких не може запобігати формуванню глобуломеру, переважно, без додаткових замін амінокислот у частині від амінокислоти 12 або X, залежно від того, який номер вище, до амінокислоти 42 або Y, залежно від того, який номер нижче, більш переважно, без додаткових замін амінокислот у частині від амінокислоти 20 або X, залежно від того, який номер вище, до амінокислоти 42 або Y, залежно від того, який номер нижче, і найбільш переважно, без додаткових замін амінокислот у частині від амінокислоти 20 або X, залежно від того, який номер вище, до амінокислоти 40 або Y, залежно від того, який номер нижче, де «додаткова» заміна амінокислоти тут являє собою будь-яке відхилення від канонічної послідовності, не виявлене в природі. Більш конкретно, термін «Aβ(1-42)» тут стосується амінокислотної послідовності від положення амінокислоти 1 до положення амінокислоти 42 у білку β-амілоїду, включаючи як 1, так і 42, зокрема, амінокислотної послідовності DAEFRHDSGY EVHHQKLVFF AEDVGSNKGA IIGLMVGGVV IA або будь-якого з її варіантів, що зустрічаються в природі, зокрема, варіантів щонайменше з однією мутацією, вибраної з групи, що складається з A2T, H6R, D7N, A21G («фламандська»), E22G («арктична»), E22Q («голландська»), E22K («італійська»), D23N («Айова»), A42T і A42V, де номери наведені щодо старту пептиду Aβ, включаючи як 1, так і 42, або послідовності, що містить аж до трьох додаткових замін амінокислот, жодна з який не може запобігати формування глобуломеру, переважно без додаткових замін амінокислот у частині від амінокислоти 20 до амінокислоти 42. Подібним чином, термін«Aβ(1-40)» тут стосується амінокислотної послідовності від положення амінокислоти 1 до положення амінокислоти 40 білка β-амілоїду людини, включаючи як 1, так і 40, зокрема, амінокислотної послідовності DAEFRHDSGY EVHHQKLVFF AEDVGSNKGA IIGLMVGGVV або кожного з її варіантів, що зустрічаються в природі, зокрема, варіантів щонайменше з однією мутацією, вибраною з групи, що складається з A2T, H6R, D7N, A21G («фламандська»), E22G («арктична»), E22Q («голландська»), E22K («італійська»), і D23N («Айова»), де номери наведені щодо старту пептиду Aβ, включаючи як 1, так і 40, або послідовності, що містить аж до трьох додаткових замін амінокислот, жодна з який не може запобігати формування глобуломеру, переважно, без додаткових замін амінокислот у частині від амінокислоти 20 до амінокислоти 40. Більш конкретно, термін «Aβ(12-42)» тут сто 15 сується амінокислотної послідовності від положення амінокислоти 12 до положення амінокислоти 42 білка β-амілоїду людини, включаючи як 12, так і 42, зокрема, амінокислотної послідовності VHHQKLVFF AEDVGSNKGA IIGLMVGGVV IA або кожного з її варіантів, що зустрічаються в природі, зокрема, варіантів щонайменше з однією мутацією, вибраної з групи, що складається з A21G («фламандська»), E22G («арктична»), E22Q («голландська»), E22K («італійська»), D23N («Айова»), A42T і A42V, де номери наведені щодо старту пептиду Aβ, включаючи як 12, так і 42, або послідовності, що містить аж до трьох додаткових замін амінокислот, жодна з який не може запобігати формування глобуломеру, переважно, без додаткових замін амінокислот у частині від амінокислоти 20 до амінокислоти 42. Більш конкретно, термін «Aβ(20-42)» тут стосується амінокислотної послідовності від положення амінокислоти 20 до положення амінокислоти 42 білка β-амілоїду людини, включаючи як 20, так і 42, зокрема, амінокислотної послідовності F AEDVGSNKGA IIGLMVGGVV IA або кожного з її варіантів, що зустрічаються в природі, зокрема, варіантів щонайменше з однією мутацією, вибраної з групи, що складається з A21G («фламандська»), E22G («арктична»), E22Q («голландська»), E22K («італійська»), D23N («Айова»), A42T і A42V, де номери наведені щодо старту пептиду Aβ, включаючи як 20, так і 42, або послідовності, що містить аж до трьох додаткових замін амінокислот, жодна з який не може запобігати формування глобуломеру, переважно, без будьяких додаткових замін амінокислот. Термін «глобуломер Aβ(X-Y)» (глобулярний олігомер Aβ(X-Y)) тут стосується розчинного, глобулярного, нековалентного об'єднання пептидів Aβ(X-Y), як визначено вище, що має гомогенність і чіткі фізичні характеристики. Відповідно до одного аспекту глобуломери Aβ(X-Y) являють собою стабільні, нефібрилярні, олігомерні ансамблі пептидів Aβ(X-Y), які можна одержати інкубацією з аніонними детергентами. На відміну від мономерів і фібрил, ці глобуломери характеризуються визначеною кількістю субодиниць в ансамблі (наприклад, форми ранніх ансамблів, n=46, «олігомери A», і форми пізніх ансамблів, n=1214, «олігомери B», як описано в WO2004/067561). Глобуломери мають 3-мірну структуру глобулярного типу («розплавлена глобула», див. Barghorn et al., 2005, J Neurochem, 95, 834-847). Вони можуть додатково характеризуватися однією або декількома з наступних властивостей: - можливість відщіплення N-кінцевих амінокислот X-23 неспецифічними протеазами (такими як термолізин або ендопротеаза GluС) з одержанням усічених форм глобуломерів; - неприступність C-кінцевих амінокислот 24-Y для неспецифічних протеаз і антитіл; - усічені форми цих глобуломерів підтримують 3-вимірну корову структуру вказаних глобуломерів із кращою приступністю корового епітопу A?(20-Y) у його глобуломерной конформації. Відповідно до винаходу і, зокрема, для цілей оцінки афінностей зв'язування антитіл за даним 95933 16 винаходом термін «глобуломер Aβ(X-Y)» тут стосується, зокрема, продукту, який можна одержати способом, як описано в WO 2004/067561, зміст якого наведений тут як посилання. Вказаний спосіб містить у собі розгортання природного, рекомбінантного або синтетичного пептиду Aβ(X-Y) або його похідного; піддавання щонайменше частково розгорнутого пептиду Aβ(X-Y) або його похідного впливу детергенту, зменшення впливу детергенту і продовження інкубації. Для цілей розгортання пептиду можна допускати вплив на білок засобів, що руйнують водневий зв'язок, наприклад, таких як гексафторізопропанол (HFIP). Часу впливу кілька хвилин, наприклад, приблизно 10-60 хвилин, досить, коли температура впливу складає від приблизно 20 до 50°C і зокрема, приблизно 35-40°C. Наступним розчиненням осаду, випареного до сухості, переважно, у концентрованій формі, у придатних органічних розчинниках, здатних змішуватися з водяними буферами, наприклад, таких як диметилсульфоксид (DMSO), одержують суспензію щонайменше частково розгорнутого пептиду або його похідного, які можна потім використовувати. Якщо необхідно, вихідну суспензію можна зберігати при низькій температурі, наприклад, приблизно при -20°C, протягом часового періоду. Альтернативно, пептид або його похідне можна поміщати в слабкокислий, переважно, водяний, розчин, наприклад, у водний розчин приблизно 10 мМ HCl. Після часу інкубації, зазвичай, декількох хвилин, нерозчинні компоненти видаляють центрифугуванням. Підходять кілька хвилин при 10000 g. Ці стадії способу переважно проводять при кімнатній температурі, тобто температурі в діапазоні від 20 до 30°C. Супернатант, отриманий після центрифугування, містить пептид Aβ(X-Y) або його похідне, і його можна зберігати при низькій температурі, наприклад, приблизно при -20°C, протягом часового періоду. Наступний вплив детергенту стосується олігомеризації пептиду або його похідного для одержання проміжного типу олігомерів (позначених у WO 2004/067561 як олігомери A). Для цієї мети детергенту дозволяють діяти на щонайменше частково розгорнутий пептид або його похідне до одержання достатньої кількості проміжного олігомеру. Перевагу роблять застосуванню іонних детергентів, зокрема, аніонних детергентів. Відповідно до конкретного варіанта здійснення використовують детергент формули (I): R-X, в якій радикал R являє собою нерозгалужений або розгалужений алкіл, що має від 6 до 20 і переважно, від 10 до 14 атомів вуглецю, або нерозгалужений або розгалужений алкеніл, що має від 6 до 20 і, переважно, від 10 до 14 атомів вуглецю, радикал X являє собою кислу групу або її - + сіль, з X, переважно, вибраним з -COO M , -SO3 + - + + M , і особливо -OSO3 M , і M являє собою катіон водню або неорганічний або органічний катіон, переважно, вибраний з катіонів лужного металу і лужноземельного металу і катіонів амонію. 17 Переважними є детергенти формули (I), в яких R являє собою нерозгалужений алкіл, в якому, зокрема, повинні бути наведені алкільні радикали. Особливу перевагу віддають додецилсульфату натрію (SDS). Переважно можна використовувати також лауринову кислоту та олеїнову кислоту. Натрієва сіль детергенту лаурилсаркозину (відома також як саркозил NL-30 або Gardol®) також є особливо переважною. Час впливу детергенту залежить, зокрема, від того, чи є - і якщо є, до якого ступеня, - пептид або його похідне, що піддається олігомеризації, розгорнутим. Якщо відповідно до стадії розгортання пептид або його похідне попередньо обробляють засобом, що руйнує водневі зв'язки, тобто, зокрема, гексафторізопропанолом, часу впливу в діапазоні декількох годин, переважно від приблизно 1 до 20 і, зокрема, від приблизно 2 до 10 годин, достатньо при температурі впливу приблизно 20-50°C і, зокрема, приблизно 3540°C. Якщо вихідною точкою є незгорнутий або в основному не згорнутий пептид або його похідне, відповідно, більш тривалий час впливу є доцільним. Якщо пептид або його похідне попередньо оброблений, наприклад, відповідно до способу, вказаному вище, як альтернативу обробці HFIP, або вказаний пептид або його похідне безпосередньо піддають олігомеризації, достатньо часу впливу в діапазоні від приблизно 5 до 30 годин, і зокрема, від приблизно 10 до 20 годин, коли температура впливу складає приблизно 20-50°C і, зокрема, приблизно 35-40°C. Після інкубації нерозчинні компоненти переважно видаляють центрифугуванням. Кілька хвилин при 10000 g є доцільними. Концентрація детергенту, що вибирається, залежить від використовуваного детергенту. Якщо застосовують SDS, доведено, що концентрація в діапазоні від 0,01 до 1% за масою, переважно від 0,05 до 0,5% за масою, наприклад, приблизно 0,2% за масою, є доцільної. Якщо застосовують лауринову кислоту або олеїнову кислоту, доцільними є трохи більш високі концентрації, наприклад, у діапазоні від 0,05 до 2% за масою, переважно, від 0,1 до 0,5% за масою, наприклад, приблизно 0,5% за масою. Дія детергенту повинна відбуватися при концентрації солі приблизно у фізіологічному діапазоні. Таким чином, доцільною є концентрації NaCl, зокрема, у діапазоні від 50 до 500 мм, переважно, від 100 до 200 мм, і зокрема, приблизно 140 мм. Наступне зменшення дії детергенту і продовження інкубації стосується подальшої олігомеризації для одержання глобуломеру Aβ(X-Y) за винаходом (у WO 2004/067561 позначеного як олігомери B). Оскільки композиція, отримана на попередніх стадіях, зазвичай містить детергент і концентрацію солі у фізіологічному діапазоні, є доцільним зменшити дія детергенту і, переважно, також концентрацію солі. Це можна здійснювати зменшенням концентрації детергенту і солі, наприклад, розведенням, доцільно, водою або буфером з більш низькою концентрацією солі, наприклад Трис-HCl, pН 7,3. Доведено, що 95933 18 підходять фактори розведення, які лежать у діапазоні від приблизно 2 до 10, переважно в діапазоні від приблизно 3 до 8 і, зокрема, приблизно 4. Зменшення дії детергенту можна також досягати додаванням речовин, що можуть нейтралізувати вказану дію детергенту. Приклади речовин містять у собі речовини, здатні до утворення комплексів з детергентами, такі як речовини, здатні стабілізувати клітини в ході способів очищення і виділення, наприклад, конкретні блокспівполімери EO/PO, зокрема, блок-співполімери під торговим найменуванням Pluronc® F 68. Так само, можна використовувати алкоксиловані і, зокрема, етоксиловані алкілфеноли, такі як етоксиловані t-октилфеноли серії Triton® X, зокрема, Triton® X100, 3-(3-хлорамідопропілдиметиламоній)-1-пропансульфонат (CHAPS®) або алкоксиловані і, зокрема, етоксиловані жирні складні ефіри сорбітану, такі як ефіри серій Tween®, зокрема, Tween® 20, у діапазонах концентрацій у районі або вище конкретної критичної концентрації міцел. Потім розчин інкубують до одержання достатньої кількості глобуломеру Aβ(X-Y) за винаходом. Часу дії в діапазоні декількох годин, переважно, у діапазоні від приблизно 10 до 30 годин і зокрема, у діапазоні від приблизно 15 до 25 годин, достатньо, коли температура дії складає приблизно 20-50°C і, зокрема, приблизно 3540°C. Розчин потім можна концентрувати і можливі осади можна видаляти центрифугуванням. Доведено, що тут також є доцільними кілька хвилин при 10000 g. Супернатант, отриманий після центрифугування, містить глобуломер Aβ(X-Y) за винаходом. Глобуломер Aβ(X-Y) за винаходом можна остаточно виділяти в чистому вигляді відомим способом, наприклад, ультрафільтрацією, діалізом, преципітацією або центрифугуванням. Крім того, є переважним, якщо при електрофоретичному розділенні глобуломерів Aβ(X-Y) у денатуруючих умовах, наприклад, у SDS-PAGE, одержують подвійну смугу (наприклад, з удаваною молекулярною масою 38/48 кДа для Aβ(142)), і особливо переважно, якщо при обробці глутардіальдегідом глобуломерів перед розділенням ці дві смуги зливаються в одну. Також є переважним, якщо при ексклюзійній хроматографії глобуломерів одержують окремий пік (наприклад, що відповідає молекулярній масі приблизно 100 кДа для глобуломеру Aβ(1-42) або приблизно 60 кДа для перехресно зшитого глутардіальдегідом глобуломеру Aβ(1-42)), відповідно. Починаючи з пептиду Aβ(1-42), пептиду Aβ(12-42), і пептиду Aβ(20-42), вказані способи, зокрема, є придатними для одержання глобуломерів Aβ(1-42), глобуломерів Aβ(12-42) і глобуломерів Aβ(20-42). У конкретному варіанті здійснення за винаходом глобуломери Aβ(X-Y), де X вибраний із групи, що складається з номерів 2.. 24 і Y є таким, як визначено вище, являють собою такі, які можна одержати усіканням глобуломерів Aβ(1-Y) до більш коротких форм, де X вибраний із групи, що складається з номерів 2.. 24, де X переважно 19 являє собою 20 або 12, і Y є таким, як визначено вище, які можна одержати обробкою відповідними протеазами. Наприклад, глобуломер Aβ(2042) можна одержати, піддаючи глобуломер Aβ(142) протеолізу термолізином, і глобуломер Aβ(1242) можна одержати, піддаючи глобуломер Aβ(142) протеолізу ендопротеазою Glu. При досягненні бажаного ступеня протеолізу, протеазу інактивують загальновідомим способом. Отримані глобуломери потім можна виділяти відповідно до способів, вже описаним тут і, якщо необхідно, за допомогою додаткової обробки за допомогою додаткових стадій впливу й очищення. Докладний опис вказаних способів описаний в WO 2004/067561, зміст якого наведений тут як посилання. Для цілей за даним винаходом, глобуломер Aβ(1-42), зокрема, являє собою глобуломер Aβ(142), як описано в прикладі 1a тут; глобуломер Aβ(20-42), зокрема, являє собою глобуломер Aβ(20-42), як описано в прикладах 1c тут, і глобуломер Aβ(12-42), зокрема, являє собою глобуломер Aβ(12-42), як описано в прикладах 1d тут. Переважно, для глобуломеру показують афінність для нейрональних клітин. Переважно, для глобуломеру також показують нейромодулюючі ефекти. Відповідно до іншого аспекту винаходу глобуломер складається з 11-16, і найбільш переважно, з 12-14 пептидів Aβ(X-Y). Відповідно до іншого аспекту винаходу термін «глобуломер Aβ(X-Y)» тут стосується глобуломеру, що складається в основному із субодиниць Aβ(X-Y), де є переважним, якщо в середньому щонайменше 11 з 12 субодиниць належать до типу Aβ(X-Y), більш переважно, якщо менше, ніж 10% глобуломерів містять будь-які такі, що не відносяться до Aβ(X-Y) пептиди, і найбільш переважно, якщо зміст таких, що не відносяться до Aβ(X-Y) пептидів нижче порога детекції. Більш конкретно, термін «глобуломер Aβ(142)» тут стосується глобуломеру, що складається в основному з одиниць Aβ(1-42), як визначено вище; термін «глобуломер Aβ(12-42)» тут стосується глобуломеру, що складається в основному з одиниць Aβ(12-42), як визначено вище; і термін «глобуломер Aβ(20-42)» тут стосується глобуломеру, що складається в основному з одиниць Aβ(20-42), як визначено вище. Термін «перехресно-зшитий глобуломер Aβ(X-Y)» тут стосується молекули, яку можна одержати з глобуломеру Aβ(X-Y), як описано вище, за допомогою перехресного зшивання, переважно, хімічного перехресного зшивання, більш переважно, перехресного зшивання альдегідом, найбільш переважно, перехресного зшивання глутардіальдегідом складаючих глобуломер одиниць. В іншому аспекті винаходу перехреснозшитий глобуломер в основному являє собою глобуломер, в якому одиниці є щонайменше частково з'єднаними за допомогою ковалентних зв'язків, а не утримуваними разом за допомогою тільки нековалентних взаємодій. Для цілей даного винаходу перехресно зшитий глобуломер 95933 20 Aβ(1-42) являє собою, зокрема, перехреснозшитий олігомер Aβ(1-42), як описано в прикладі 1b тут. Термін «похідне глобуломеру Aβ(X-Y)» тут відноситься зокрема, до глобуломеру, що є міченим за допомогою ковалентного зв'язування з групою, що полегшує детекцію, переважно, флуорофором, наприклад, флуоресцеїнізотіоціанатом, фікоеритрином, флуоресцентним білком Aequorea victoria, флуоресцентним білком Dictyosoma або будь-яким їхнім поєднанням або флуоресцентно активним похідним; хромофором; a хемілюмінофором, наприклад люциферазою, переважно, люциферазою Photinus pyralis, люциферазою Vibrio fischeri, або будь-яким їхнім поєднанням хемілюмінесцентно активним похідним; ферментативно активною групою, наприклад, пероксидазою, наприклад, пероксидазою хрону або будь-яким їх ферментативно активним похідним; електронощільною групою, наприклад, групою, що містить важкий метал, наприклад, групою, що містить золото; гаптеном, наприклад, отриманим з фенолу гаптеном; структурою сильного антигену, наприклад пептидною послідовністю, як передбачено, що є антигенною, наприклад, що є антигенною, як передбачено за алгоритмом Kolaskar і Tongaonkar; аптамером для іншої молекули; хелатоутворювальною групою, наприклад, гексагістидинілом; природною або отриманою із природної білковою структурою, що опосередковують додаткові білок-білкові взаємодії, наприклад, членом пари fos/jun; магнітною групою, наприклад, феромагнітною групою; або радіоактивною групою, наприклад, групою, що 1 14 32 35 125 містить H, C, P, S або I, або будь-яке їхнє поєднання; або до глобуломеру, маркованому за допомогою ковалентної або нековалентної високоафінної взаємодії, переважно, ковалентно зв'язаному з групою, що полегшує інактивацію, секвестрацію, деградацію і/або преципітацію, переважно, маркованому групою, що стимулює деградацію in vivo, більш переважно, убіквітином, де особливо переважним є, щоб цей маркований олігомер був зібраним in vivo; або до глобуломеру, модифікованому будь-яким поєднанням вищевказаного. Такі групи для мічення і маркування і способи для приєднання їх до білка відомі в даній галузі. Мічення і/або маркування можна виконувати до, під час або після глобуломеризації. В іншому аспекті винаходу похідне глобуломеру являє собою молекулу, яку можна одержати з глобуломеру за допомогою реакції мічення і/або маркування. Відповідно, термін «похідне мономеру Aβ(XY)» тут відноситься, зокрема, до мономеру Aβ, що є міченим або маркованим, як описано для глобуломеру. Доцільно, якщо антитіло за даним винаходом зв'язує глобуломер Aβ(20-42) з KD у діапазоні від -6 -12 1×10 M до 1×10 M. Переважно, антитіло зв'язує глобуломер Aβ(20-42) з високою афінністю, -7 наприклад, з KD 1×10 M або більшою афінністю, -8 наприклад з KD 3×10 M або більшою афінністю, -8 з KD 1×10 M або більшою афінністю, наприклад, -9 -9 з KD 3×10 M або більшою афінністю, з KD 1×10 21 M або більшою афінністю, наприклад, з KD -10 -10 3×10 M або більшою афінністю, з KD 1×10 M -11 або більшою афінністю, наприклад, з KD 3×10 -11 M або більшою афінністю, чи з KD 1×10 M або більшою афінністю. Термін «велика афінність» тут стосується ступеня взаємодії, де рівновага між незв'язаним антитілом і незв'язаним глобуломером з одного боку, і комплексом антитіло-глобуломер з іншою, більш зрушене вбік комплексу антитілоглобуломер. Подібним чином, термін «менша афінність» тут стосується ступеня взаємодії, де рівновага між незв'язаним антитілом і незв'язаним глобуломером з одного боку, і комплексом антитіло-глобуломер з іншого, більш зрушене вбік незв'язаного антитіла і незв'язаного глобуломеру. Термін «велика афінність» є синонімом терміна «більш висока афінність», а термін «менша афінність» є синонімом терміна «більш низька афінність». Відповідно до конкретного варіанта здійснення винахід стосується антитіла, що зв'язує глобу-6 ломер Aβ(20-42) з KD у діапазоні від 1×10 M до -12 -12 1×10 M, глобуломер Aβ(1-42) з KD 10 M або меншою афінністю, де афінність зв'язування з глобуломером Aβ(20-42) більше, ніж афінність зв'язування з глобуломером Aβ(1-42). Є переважним, щоб афінність зв'язування антитіла за даним винаходом з глобуломером Aβ(20-42) щонайменше в 2 рази, наприклад, щонайменше в 3 рази або щонайменше в 5 разів, переважно, щонайменше в 10 разів, наприклад, щонайменше в 20 разів, щонайменше в 30 разів, або щонайменше в 50 разів, більш переважно, щонайменше в 100 разів, наприклад, щонайменше в 200 разів, щонайменше в 300 разів або щонайменше в 500 разів, і навіть більш переважно, щонайменше в 1000 разів, наприклад щонайменше в 2000 разів, щонайменше в 3000 разів або щонайменше в 5000 разів, навіть більш переважно, щонайменше в 10000 разів, наприклад, щонайменше в 20000 разів, щонайменше в 30000 або щонайменше в 50000 разів, і найбільш переважно, щонайменше в 100000 разів перевищувала афінність зв'язування антитіла з глобуломером Aβ(1-42). Відповідно до конкретного варіанта здійснення винахід стосується антитіла, що зв'язує глобу-12 ломер Aβ(12-42) з KD 10 M або меншою афінністю, де афінність зв'язування з глобуломером Aβ(20-42) перевищує афінність зв'язування з глобуломером Aβ(12-42). Є переважним також, щоб афінність зв'язування антитіла за даним винаходом з глобуломером Aβ(20-42) щонайменше в 2 рази, наприклад, щонайменше в 3 рази або щонайменше в 5 разів, переважно, щонайменше в 10 разів, наприклад, щонайменше в 20 разів, щонайменше в 30 разів або щонайменше в 50 разів, більш переважно, щонайменше в 100 разів, наприклад, щонайменше в 200 разів, щонайменше у 300 разів або щонайменше в 500 разів, і навіть більш переважно, щонайменше в 1000 разів, наприклад, щонайменше в 2000 разів, щонайменше в 3000 разів або щонайменше в 5000 разів, навіть більш переваж 95933 22 но щонайменше в 10000 разів, наприклад, щонайменше в 20000 разів, щонайменше в 30000 або щонайменше в 50000 разів, і найбільш переважно, щонайменше в 100000 разів перевищувала афінність зв'язування антитіла з глобуломером Aβ(12-42). Переважно, антитіла за даним винаходом зв'язують щонайменше один глобуломер Aβ, як визначено вище, і мають порівняно меншу афінність щонайменше для однієї такої, що не відноситься до глобуломеру, формою Aβ. Антитіла за даним винаходом, що мають порівняно меншу афінність щонайменше для однієї такої, що не відноситься до глобуломеру, форми Aβ, ніж щонайменше для одного глобуломеру Aβ, містять у собі антитіла, які мають афінність зв'язування з глобуломером Aβ(20-42), що перевищує афінність для мономеру Aβ(1-42). Крім того, є переважним, щоб, альтернативно або додатково, афінність зв'язування антитіла з глобуломером Aβ(20-42) перевищувала афінність для мономеру Aβ(1-40). У переважному варіанті здійснення за винаходом афінність антитіла для глобуломеру Aβ(2042) перевищує його афінність як до мономеру Aβ(1-40), так і до мономеру Aβ(1-42). Термін «мономер Aβ(X-Y)» тут стосується виділеної форми пептиду Aβ(X-Y), переважно, у формі пептиду Aβ(X-Y), що не вступає в головним чином нековалентні взаємодії з іншими пептидами Aβ. На практиці, мономер Aβ(X-Y) зазвичай одержують у формі водного розчину. В особливо переважному варіанті здійснення за винаходом водний розчин мономеру містить 0,05%-0,2%, більш переважно, приблизно 0,1% NH4OH. В іншому особливо переважному варіанті здійснення винаходу водний розчин мономеру містить 0,05%-0,2%, більш переважно, приблизно 0,1% NaOH. При використанні (наприклад, для визначення афінностей зв'язування антитіл за даним винаходом), може бути доцільним розводити зазначений розчин придатним чином. Крім того, зазвичай доцільно використовувати зазначений розчин протягом 2 годин, зокрема, протягом 1 години, і особливо протягом 30 хвилин після його готування. Більш конкретно, термін «мономер Aβ(1-40)» тут стосується препарату мономеру Aβ(1-40), як описано в прикладі 2 тут, і термін «мономер Aβ(142)» тут стосується препарату Aβ(1-42), як описано в прикладі 2 тут. Доцільно, щоб антитіло за даним винаходом зв'язувало один або, більш переважно, обидва мономери з низкою афінністю, найбільш перева-8 жно, з KD 1×10 M або з меншою афінністю, на-8 приклад, з KD 3×10 M або з меншою афінністю, з -7 KD 1×10 M або з меншою афінністю, наприклад, -7 з KD 3×1 M або з меншою афінністю, або з KD -6 1×10 M або з меншою афінністю, наприклад, з -5 KD 3×10 M або з меншою афінністю, або з KD -5 1×10 M або з меншою афінністю. Особливо переважним є, щоб афінність зв'язування антитіла заданим винаходом з глобуломером Aβ(20-42) щонайменше в 2 рази, наприклад, щонайменше в 3 рази або щонайменше в 5 23 разів, переважно щонайменше в 10 разів, наприклад, щонайменше в 20 разів, щонайменше в 30 разів або щонайменше в 50 разів, більш переважно щонайменше в 100 разів, наприклад щонайменше в 200 разів, щонайменше в 300 разів або щонайменше в 500 разів, і навіть більш переважно, щонайменше в 1000 разів, наприклад, щонайменше в 2000 разів, щонайменше в 3000 разів або щонайменше в 5000 разів, навіть більш переважно, щонайменше в 10000 разів, наприклад, щонайменше в 20000 разів, щонайменше в 30000 або щонайменше в 50000 разів, і найбільш переважно, щонайменше в 100000 разів перевищувала афінність зв'язування антитіла з одним або, більш переважно, з обома мономерами. Крім того, антитіла за даним винаходом, що мають порівняно меншу афінність щонайменше для однієї, що не відноситься до глобуломеру, форми Aβ, ніж щонайменше для одного глобуломеру Aβ, додатково містять у собі антитіла, що мають афінність зв'язування з глобуломером Aβ(20-42), що перевищує афінність зв'язування для фібрил Aβ(1-42). Крім того, є переважним, щоб, альтернативно або додатково, афінність зв'язування антитіла з глобуломером Aβ(20-42) перевищувала афінність зв'язування для фібрил Aβ(1-40). Термін «фібрила» тут стосується молекулярної структури, що містить ансамблі нековалентно зв'язаних окремих пептидів Aβ(X-Y), для якої показана фібрилярна структура в електронному мікроскопі, зв'язування Конго червоного, і потім подвійна променезаломлюваність під поляризованим світлом і яка за характером рентгенодифракції являє собою зшиту β-структуру. В іншому аспекті за винаходом фібрила являє собою молекулярну структуру, яку можна одержати способом, що включає в себе самоіндуковану полімерну агрегацію відповідного пептиду Aβ під час відсутності детергентів, наприклад, у 0,1 M HCl, що призводить до формування агрегатів з більше, ніж 24, переважно, більше, ніж 100 одиниць. Ці способи добре відомі в даній галузі. Доцільно використовувати фібрили Aβ(XY) у формі водного розчину. В особливо переважному варіанті здійснення винаходу водний розчин фібрил одержують розчиненням пептиду Aβ у 0,1% NH4OH, розведенням його 1:4 у 20 мМ Na2PO4, 140 мМ NaCl, pН 7,4, з наступним повторним доведенням pН до 7,4, інкубацією розчину при 37°C протягом 20 годин з наступним центрифугуванням при 10000 g протягом 10 хв. і ресуспендуванням у 20 мМ Na2PO4, 140 мМ NaCl, pН 7,4. Термін «фібрила Aβ(X-Y)» тут стосується фібрили, що складається в основному із субодиниць Aβ(X-Y), де переважним є, якщо в середньому щонайменше 90% субодиниць є субодиницями типу Aβ(X-Y), більш переважно, якщо щонайменше 98% субодиниць є субодиницями типу Aβ(X-Y), і найбільш переважно, якщо вміст таких, що не відносяться до Aβ(X-Y) пептидів, нижче порога детекції. Більш конкретно, термін «фібрила Aβ(1-42)» тут стосується препарату фібрили Aβ(1-42) як 95933 24 описано в прикладі 3 тут. Доцільно, щоб антитіло за даним винаходом зв'язувало одну або, більш переважно, обидві фібрили з низкою афінністю, найбільш переваж-8 но з KD 1×10 M або з меншою афінністю, напри-8 клад з KD 3×10 M або з меншою афінністю, з K D -7 1×10 M або з меншою афінністю, наприклад з -7 KD 3×10 M або з меншою афінністю, або з KD -6 1×10 M або з меншою афінністю, наприклад, з -5 KD 3×10 M або з меншою афінністю, або з KD -5 1×10 M або з меншою афінністю. Особливо переважним є, щоб афінність зв'язування антитіла за даним винаходом з глобуломером Aβ(20-42) щонайменше в 2 рази, наприклад щонайменше в 3 рази або щонайменше в 5 разів, переважно, щонайменше в 10 разів, наприклад, щонайменше в 20 разів, щонайменше в 30 разів або щонайменше в 50 разів, більш переважно, щонайменше в 100 разів, наприклад, щонайменше в 200 разів, щонайменше в 300 разів або щонайменше в 500 разів, і навіть більш переважно, щонайменше в 1000 разів, наприклад, щонайменше в 2000 разів, щонайменше в 3000 разів або щонайменше в 5000 разів, навіть більш переважно, щонайменше в 10000 разів, наприклад, щонайменше в 20000 разів, щонайменше в 30000 або щонайменше в 50000 разів, і найбільш переважно, щонайменше в 100000 разів перевищувала афінність зв'язування антитіла з однією або, більш переважно, з обома фібрилами. Відповідно до одного з конкретних варіантів здійснення винахід стосується антитіл, що мають афінність зв'язування з глобуломером Aβ(20-42), що перевищує його афінність зв'язування як з фібрилами Aβ(1-40), так і з фібрилами Aβ(1-42). Згідно з особливо переважним варіантом здійснення даний винахід стосується антитіл, що мають порівняно меншу афінність як для мономерної, так і для фібрилярної форм Aβ, ніж щонайменше для одного глобуломеру Aβ, зокрема, глобуломеру Aβ(20-42). Ці антитіла далі тут позначають як специфічні для глобуломеру антитіла. Крім того, антитіла за даним винаходом містять у собі антитіла, що мають афінність зв'язування з глобуломером Aβ(20-42), що перевищує афінність зв'язування для перехресно зшитого глобуломеру Aβ(1-42), зокрема, для перехресно зшитого глутардіальдегідом глобуломеру Aβ(142), такого як описаний у прикладі 1b тут. В особливо переважному варіанті здійснення за винаходом афінність зв'язування антитіла з глобуломером Aβ(20-42) щонайменше в 2 рази, наприклад, щонайменше в 3 рази або щонайменше в 5 разів, переважно, щонайменше в 10 разів, наприклад, щонайменше в 20 разів, щонайменше в 30 разів або щонайменше в 50 разів, більш переважно, щонайменше в 100 разів, наприклад щонайменше в 200 разів, щонайменше в 300 разів або щонайменше в 500 разів, і навіть більш переважно щонайменше в 1000 разів, наприклад, щонайменше в 2000 разів, щонайменше в 3000 разів або щонайменше в 5000 разів, навіть більш переважно, щонайменше в 10000 разів, наприклад, щонайменше в 20000 разів, щонайменше в 30000 або щонайменше в 50000 25 разів, і найбільш переважно, щонайменше в 100000 разів перевищує афінність зв'язування антитіла з перехресно зшитим глобуломером Aβ(1-42). Антитіла за даним винаходом є переважно виділеними, зокрема, моноклональними і більш конкретно, рекомбінантними. Даний винахід також стосується моноклонального антитіла (5F7), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування PTA-7241. Даний винахід також стосується моноклонального антитіла (10F11), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування PTA-7239. Даний винахід також стосується моноклонального антитіла (7C6), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування PTA-7240. Даний винахід також стосується моноклонального антитіла (4B7), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування PTA-7242. Даний винахід також стосується моноклонального антитіла (6A2), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування PTA-7409. Даний винахід також стосується моноклонального антитіла (2F2), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування PTA-7408. Даний винахід також стосується моноклонального антитіла (4D10), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування PTA-7405. Даний винахід також стосується моноклонального антитіла (7E5), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування PTA-7809. Даний винахід також стосується моноклонального антитіла (10C1), яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування PTA-7810. Даний винахід також стосується моноклонального антитіла (3B10) яке можна одержати з гібридоми, позначеної в Американській колекції типових культур номером депонування PTA-7851. Ці антитіла за даним винаходом, 5F7, 10F11, 7C6, 4B7, 6A2, 2F2, 4D10, 7E5, 10C1 і 3B10, характеризують, що як такі, що мають афінність зв'язування з глобуломером Aβ(20-42), що перевищує афінність зв'язування цього антитіла для глобуломеру Aβ(1-42). Даний винахід також стосується антитіл, що мають такий самий профіль зв'язування, як кожне з вказаних моноклональних антитіл, 5F7, 10F11, 7C6, 4B7, 6A2, 2F2, 4D10, 7E5, 10C1 і 3B10. Антитіла, що мають такий самий профіль зв'язування, як кожне з вказаних моноклональних антитіл, не слід розглядати як обмежені антитілами, які мають афінність зв'язування з глобуломером Aβ(2042), що перевищує афінність зв'язування цього антитіла для глобуломеру Aβ(1-42). Антитіла, що мають такий самий профіль зв'язування, як кожне з вказаних моноклональних 95933 26 антитіл, 5F7, 10F11, 7C6, 4B7, 6A2, 2F2, 4D10, 7E5, 10C1 і 3B10, містять у собі антитіла, що зв'язують той самий епітоп, що і моноклональні антитіла 5F7, 10F11, 7C6, 4B7, 6A2, 2F2, 4D10, 7E5, 10C1 і 3B10. Усі моноклональні антитіла з групи, що складається з 5F7, 10F11, 7C6, 4B7, 6A2, 2F2, 4D10, 7E5, 10C1 і 3B10, зв'язують епітоп, що міститься всередині діапазону послідовності 20 і 42 Aβ, зокрема, всередині діапазону послідовності 20-30 Aβ. Без зв'язку з теорією, вважають, що зазначений епітоп являє собою структурний, не лінійний епітоп між субодиницями в ділянці амінокислот 20 і 42, зокрема, в ділянці амінокислот 20 і 30. Даний винахід також стосується антитіл, здатних конкурувати щонайменше з одним, переважно, з усіма, антитілами, вибраними з групи, що складається з 5F7, 10F11, 7C6, 4B7, 6A2, 2F2, 4D10, 7E5, 10C1 і 3B10. Термін «конкуруючі антитіла» тут стосується будь-якої кількості антитіл, спрямованих проти тієї ж самої молекулярної або нековалентно зв'язаної надмолекулярної сутності, переважно, тієї ж самої молекули, де щонайменше одне є здатним специфічно знижувати вимірюване зв'язування іншого, переважно, за допомогою стеричних перешкод для доступу іншого антитіла до епітопу, на який воно націлено або наведення і/або стабілізації конформації групи-мішені, що зменшує афінність мішені для іншого антитіла, більш переважно, за допомогою безпосереднього блокування доступу другого антитіла до його епітопу-мішені за допомогою зв'язування з епітопом у досить близькому сусідстві з епітопом для першого, що перекривається з епітопом для першого або ідентичним з епітопом для першого, найбільш переважно, що перекривається або ідентичним, особливо, ідентичним. Тут говорять, що два епітопи є «такими, що перекриваються», якщо вони розділяють частину їхньої хімічної структури, переважно, їх амінокислотної послідовності, і є «ідентичними», якщо їхні хімічні структури, переважно, їхні амінокислотні послідовності, є ідентичними. Таким чином, даний винахід також стосується антитіл, епітопи-мішені яких є такими, що перекриваються, переважно, ідентичними з епітопоммішенню щонайменше одного антитіла, вибраного з групи, що складається з 5F7, 10F11, 7C6, 4B7, 6A2, 2F2, 4D10, 7E5, 10C1 і 3B10. Антитіла, що мають однаковий профіль зв'язування з профілем кожного з вказаних моноклональних антитіл, 5F7, 10F11, 7C6, 4B7, 6A2, 2F2, 4D10, 7E5, 10C1 і 3B10, таким чином, додатково містять у собі антитіла, які містять щонайменше частину антигензв’язувальної частини кожного з вказаних моноклональних антитіл, 5F7, 10F11, 7C6, 4B7, 6A2, 2F2, 4D10, 7E5, 10C1 і 3B10. Переважно, вказана частина містить щонайменше одну ділянку (CDR), що визначає компліментарність, кожного з вказаних моноклональних антитіл, 5F7, 10F11, 7C6, 4B7, 6A2, 2F2, 4D10, 7E5, 10C1 і 3B10. Таким чином, відповідно до додаткового конкретного варіанта здійснення, даний винахід сто 27 95933 сується антитіл, що містять амінокислотну послідовність CDR3 важкого ланцюга і/або амінокислотну послідовність CDR3 легкого ланцюга моноклонального антитіла 5F7, 10F11, 7C6, 4B7, 6A2, 2F2, 4D10, 7E5, 10C1 або 3B10. Конкретні приклади таких антитіл містять у собі антитіла, що також містять амінокислотну послідовність CDR2 важкого ланцюга і/або амінокислотну послідовність CDR2 легкого ланцюга моноклонального антитіла 5F7, 10F11, 7C6, 4B7, 6A2, 2F2, 4D10, 7E5, 10C1 або 3B10, відповідно. Ще більш конкретно, такі антитіла містять у собі антитіла, що також містять амінокислотну послідовність CDR1 важкого ланцюга і/або амінокислотну послідовність CDR1 легкого ланцюга моноклонального антитіла 5F7, 10F11, 7C6, 4B7, 6A2, 2F2, 4D10, 7E5, 10C1 або 3B10, відповідно. Таким чином, в одному аспекті даний винахід стосується антитіл, що містять важкий ланцюг, де домен CDR3, CDR2 і/або CDR1 містить амінокислотну послідовність CDR3, CDR2 і/або CDR1 важкого ланцюга моноклонального антитіла 5F7, 10F11, 7C6, 4B7, 6A2, 2F2, 4D10, 7E5, 10C1 або 3B10. Таким чином, у наступному аспекті даний винахід стосується антитіл, що містять легкий ланцюг, де домен CDR3, CDR2 і/або CDR1 містить амінокислотну послідовність CDR3, CDR2 і/або CDR1 легкого ланцюга, відповідно, моноклонального антитіла 5F7, 10F11, 7C6, 4B7, 6A2, 2F2, 4D10, 7E5, 10C1 або 3B10. Переважно, антитіло містить щонайменше одну CDR, що містить амінокислотну послідовність, вибрану з групи, що складається з: амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NO:3, амінокислотних залишків 50-66 з SEQ ID NO:3, амінокислотних залишків 99-109 з SEQ ID NO:3, амінокислотних залишків 24-39 з SEQ ID NO:4, амінокислотних залишків 55-61 з SEQ ID NO:4, амінокислотних залишків 94-102 з SEQ ID NO:4, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NO:7, амінокислотних залишків 50-66 з SEQ ID NO:7, амінокислотних залишків 97-109 з SEQ ID NO:7, амінокислотних залишків 24-39 з SEQ ID NO:8, амінокислотних залишків 55-61 з SEQ ID NO:8, амінокислотних залишків 94-102 з SEQ ID NO:8, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NO:11, амінокислотних залишків 50-65 з SEQ ID NO:11, амінокислотних залишків 98-107 з SEQ ID NO:11, 28 амінокислотних залишків 24-39 з SEQ ID NO:12, амінокислотних залишків 55-61 з SEQ ID NO:12, амінокислотних залишків 94-102 з SEQ ID NO: 12, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NO: 15, амінокислотних залишків 50-66 з SEQ ID NO: 15, амінокислотних залишків 99-107 з SEQ ID NO: 15, амінокислотних залишків 24-40 з SEQ ID NO: 16, амінокислотних залишків 56-62 з SEQ ID NO: 16, амінокислотних залишків 95-103 з SEQ ID NO: 16, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NO: 19, амінокислотних залишків 50-66 з SEQ ID NO: 19, амінокислотних залишків 99-109 з SEQ ID NO: 19, амінокислотних залишків 24-39 з SEQ ID NO:20, амінокислотних залишків 55-61 з SEQ ID NO:20, амінокислотних залишків 94-102 з SEQ ID NO:20, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NO:23, амінокислотних залишків 50-66 з SEQ ID NO:23, амінокислотних залишків 99-109 з SEQ ID NO:23, амінокислотних залишків 24-39 з SEQ ID NO:24, амінокислотних залишків 55-61 з SEQ ID NO:24, амінокислотних залишків 94-102 з SEQ ID NO:24, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NO:27, амінокислотних залишків 50-65 з SEQ ID NO:27, амінокислотних залишків 98-101 з SEQ ID NO:27, амінокислотних залишків 24-39 з SEQ ID NO:28, амінокислотних залишків 55-61 з SEQ ID NO:28, амінокислотних залишків 94-102 з SEQ ID NO:28, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NO:31, амінокислотних залишків 50-66 з SEQ ID NO:31, амінокислотних залишків 99-107 з SEQ ID NO:31, амінокислотних залишків 24-40 з SEQ ID NO:32, амінокислотних залишків 56-62 з SEQ ID NO:32, амінокислотних залишків 95-103 з SEQ ID NO:32, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NO:35, амінокислотних залишків 50-66 з SEQ ID NO:35, амінокислотних залишків 99-107 з SEQ ID NO:35, амінокислотних залишків 24-40 з SEQ ID NO:36, амінокислотних залишків 56-62 з SEQ ID NO:36, амінокислотних залишків 95-103 з SEQ ID NO:36, амінокислотних залишків 31-35 з SEQ ID NO:38, амінокислотних залишків 50-66 з SEQ ID NO:38, і амінокислотних залишків 98-109 з SEQ ID NO:38. У переважному варіанті здійснення, антитіло містить щонайменше 3 CDR, вибрані з групи, що складається з послідовностей, описаних вище. Більш переважно, 3 CDR вибрані з наборів CDR варіабельних доменів, вибраних із групи, що складається з: VH 5F7 набір CDR VH 5F7 CDR-H1 VH 5F7 CDR-H2 VH 5F7 CDR-H3 TFYIH: Залишки 31-35 з SEQ ID NO:3 MIGPGSGNTYYNEMFKD: Залишки 50-66 з SEQ ID NO:3 AKSARAAWFAY: Залишки 99-109 з SEQ ID NO:3 VL 5F7 набір CDR VL 5F7 CDR-L1 VL 5F7 CDR-L2 VL 5F7 CDR-L3 VH 10F11 набір CDR RSSQSVVQSNGNTYLE: Залишки 24-39 з SEQ ID NO:4 KVSNRFS: Залишки 55-61 з SEQ ID NO:4 FQGSHVPPT: Залишки 94-102 з SEQ ID NO:4 29 VH 10F11 CDR-H1 VH 10F11 CDR-H2 VH 10F11 CDR-H3 95933 SYVMH: Залишки 31-35 з SEQ ID NO:7 YIYPYNDGTKYNEKFKG: Залишки 50-66 з SEQ ID NO:7 TVEGATWDGYFDV: Залишки 97-109 з SEQ ID NO:7 VL 10F11 набір CDR VL 10F11 CDR-L1 VL 10F11 CDR-L2 VL 10F11 CDR-L3 KSSQSLLYSKGKTYLN: Залишки 24-39 з SEQ ID NO:8 LVSKLDS: Залишки 55-61 з SEQ ID NO:8 VQGTHFPHT: Залишки 94-102 з SEQ ID NO:8 VH 7C6 набір CDR VH 7C6 CDR-H1 VH 7C6 CDR-H2 VH 7C6 CDR-H3 SYAMS: Залишки 31-35 з SEQ ID NO:11 SIHNRGTIFYLDSVKG: Залишки 50-65 з SEQ ID NO:11 GRSNSYAMDY: Залишки 99-107 з SEQ ID NO:11 VL 7C6 набір CDR VL 7C6 CDR-L1 VL 7C6 CDR-L2 VL 7C6 CDR-L3 RSTQTLVHRNGDTYLE: Залишки 24-39 з SEQ ID NO:12 KVSNRFS: Залишки 55-61 з SEQ ID NO:12 FQGSHVPYT: Залишки 94-102 з SEQ ID NO:12 VH 4B7 набір CDR VH 4B7 CDR-H1 VH 4B7 CDR-H2 VH 4B7 CDR-H3 DYEMV: Залишки 31-35 з SEQ ID NO:15 YISSGSRTIHYADTVKG: Залишки 50-66 з SEQ ID NO:15 TLLRLHFDY: Залишки 99-107 з SEQ ID NO:15 VL 4B7 набір CDR VL 4B7 CDR-L1 VL 4B7 CDR-L2 VL 4B7 CDR-L3 RSSQSLFYRSNQKNFLA: Залишки 24-40 з SEQ ID NO:16 WASTRES: Залишки 56-62 з SEQ ID NO:16 QQYYSYPWT: Залишки 95-103 з SEQ ID NO:16 VH 2F2 набір CDR VH 2F2 CDR-H1 VH 2F2 CDR-H2 VH 2F2 CDR-H3 TFYIH: Залишки 31-35 з SEQ ID NO:19 MIGPGSGNTYYNEMFKD: Залишки 50-66 з SEQ ID NO:19 AKSARAAWFAY: Залишки 99-109 з SEQ ID NO:19 VL 2F2 набір CDR VL 2F2 CDR-L1 VL 2F2 CDR-L2 VL 2F2 CDR-L3 RSSQSVVQSNGNTYLE: Залишки 24-39 з SEQ ID NO:20 KVSNRFS: Залишки 55-61 з SEQ ID NO:20 FQGSHVPPT: Залишки 94-102 з SEQ ID NO:20 VH 6A2 набір CDR VH 6A2 CDR-H1 VH 6A2 CDR-H2 VH 6A2 CDR-H3 VL 6A2 набір CDR TFYIH: Залишки 31-35 з SEQ ID NO:23 MIGPGSGNTYYNEMFKD: Залишки 50-66 з SEQ ID NO:23 AKSHRAAWFAY: Залишки 99-109 з SEQ ID NO:23 30 31 VL 6A2 CDR-L1 VL 6A2 CDR-L2 VL 6A2 CDR-L3 95933 32 RSSQSVVQSNGNTYLE: Залишки 24-39 з SEQ ID NO:24 KVSNRFF: Залишки 55-61 з SEQ ID NO:24 FQGSHVPPT: Залишки 94-102 з SEQ ID NO:24 VH 4D10 набір CDR VH 4D10 CDR-H1 VH 4D10 CDR-H2 VH 4D10 CDR-H3 SYGVH: Залишки 31-35 з SEQ ID NO:27 VIWRGGRIDYNAAFMS: Залишки 50-65 з SEQ ID NO:27 NSDV: Залишки 98-101 з SEQ ID NO:27 VL 4D10 набір CDR VL 4D10 CDR-L1 VL 4D10 CDR-L2 VL 4D10 CDR-L3 KSSQSLLDIDGKTYLN: Залишки 24-39 з SEQ ID NO:28 LVSKLDS: Залишки 55-61 з SEQ ID NO:28 WQGTHFPYT: Залишки 94-102 з SEQ ID NO:28 VH 7E5 набір CDR VH 7E5 CDR-H1 VH 7E5 CDR-H2 VH 7E5 CDR-H3 DYEMV: Залишки 31-35 з SEQ ID NO:31 YISSGSRTIHYADTVKG: Залишки 50-66 з SEQ ID NO:31 TLLRLHFDY: Залишки 99-107 з SEQ ID NO:31 VL 7E5 набір CDR VL 7E5 CDR-L1 VL 7E5 CDR-L2 VL 7E5 CDR-L3 RSSQSLFYRSNQKNFLA: Залишки 24-40 з SEQ ID NO:32 WASTRES: Залишки 56-62 з SEQ ID NO:32 QQYYSYPWT: Залишки 95-103 з SEQ ID NO:32 VH 10C1 набір CDR VH 10C1 CDR-H1 VH 10C1 CDR-H2 VH 10C1 CDR-H3 DYEMV: Залишки 31-35 з SEQ ID NO:35 YINSGSGTIHYADTVKG: Залишки 50-66 з SEQ ID NO:35 TLLRLHFDY: Залишки 99-107 з SEQ ID NO:35 VL 10C1 набір CDR VL 10C1 CDR-L1 VL 10C1 CDR-L2 VL 10C1 CDR-L3 KSSQSLFYSRNQKNFLA: Залишки 24-40 з SEQ ID NO:36 WASTGES: Залишки 56-62 з SEQ ID NO:36 QQYFSYPWT: Залишки 95-103 з SEQ ID NO:36 VH 3B10 набір CDR VH 3B10 CDR-H1 VH 3B10 CDR-H2 VH 3B10 CDR-H3 DYVIH: Залишки 31-35 з SEQ ID NO:38 YINPYNDGTQYNEKFKG: Залишки 50-66 з SEQ ID NO:38 VEGGTWDGYFDV: Залишки 98-109 з SEQ ID NO:38 В одному варіанті здійснення антитіло за винаходом містить щонайменше два набори CDR варіабельних доменів. Більш переважно, два набори CDR варіабельних доменів вибрані з групи, що складається з: набору CDR VH 5F7 і набору CDR VL 5F7; набору CDR VH 10F11 і набору CDR VL 10F11; набору CDR VH 7C6 і набору CDR VL 7C6; набору CDR VH 4B7 і набору CDR VL 4B7; набору CDR VH 2F2 і набору CDR VL 2F2; набору CDR VH 6A2 і набору CDR VL 6A2; набору CDR VH 4D10 і набору CDR VL 4D10; набору CDR VH 7E5 і набору CDR VL 7E5; і набору CDR VH 10C1 і набору CDR VL 10C1. В іншому варіанті здійснення антитіло, описане вище, містить людську акцепторну каркасну ділянку. 33 У переважному варіанті здійснення антитіло являє собою CDR-щеплене антитіло. Переважно, CDR-щеплене антитіло містить одну або декілька CDR, описаних вище. Переважно, CDR-щеплене антитіло містить людську акцепторну каркасну ділянку. У переважному варіанті здійснення антитіло являє собою гуманізоване антитіло. Переважно, гуманізоване антитіло містить одну чи декілька CDR, описаних вище. Більш переважно, гуманізоване антитіло містить три або більше CDR, описаних вище. Найбільш переважно, гуманізоване антитіло містить шість CDR, описаних вище. У конкретному варіанті здійснення CDR вбудовані у варіабельний домен людської акцепторної каркасної ділянки антитіла людини. Переважно, варіабельний домен антитіла людини являє собою консенсусний варіабельний домен людини. Більш переважно, людська акцепторна каркасна ділянка містить щонайменше одну заміну ключового амінокислотного залишку каркасної ділянки, де ключовий залишок вибраний із групи, що складається з залишку, сусіднього з CDR; залишку ділянки глікозилування; рідкого залишку; залишку, здатного взаємодіяти з глобуломером Aβ(20-42); залишку, здатного взаємодіяти з CDR; канонічного залишку; залишку з ділянці контакту між варіабельною ділянкою важкого ланцюга і варіабельною ділянкою легкого ланцюга; залишку всередині зони Верньєра; і залишку в ділянці, що перекривається між CDR1 варіабельного важкого ланцюга, визначеної за Chothia, і першої каркасної ділянки важкого ланцюга, визначеної за Kabat. Переважно, людська акцепторна каркасна ділянка містить щонайменше одну заміну амінокислоти в каркасній ділянці, де амінокислотна послідовність каркаса щонайменше на 65% ідентична послідовності зазначеного акцепторного каркаса і містить щонайменше 70 амінокислотних залишків, ідентичних зазначеної людської акцепторний каркасної ділянки. У додатковому аспекті даний винахід стосується антитіл, що містять як важкий, так і легкий ланцюг, як визначено вище. Переважно, антитіло містить щонайменше один варіабельний домен, що має амінокислотну послідовність, вибрану з групи, що складається з: SEQ ID NO:3, SEQ ID NO:4, SEQ ID NO:7, SEQ ID NO:8, SEQ ID NO:11, SEQ ID NO:12, SEQ ID NO:15, SEQ ID NO:16, SEQ ID NO:19, SEQ ID NO:20, SEQ ID NO:23, SEQ ID NO:24, SEQ ID NO:27, SEQ ID NO:28, SEQ ID NO:31, SEQ ID NO:32, SEQ ID NO:35, SEQ ID NO:36 і SEQ ID NO:38. Більш переважно, антитіло містить два варіабельних домени, де вказані два варіабельних домени мають амінокислотні послідовності, вибрані з групи, що складається з: SEQ ID NO:3 і SEQ ID NO:4, SEQ ID NO:7 і SEQ ID NO:8 і SEQ ID NO:11 і SEQ ID NO:12, SEQ ID NO:15 і SEQ ID NO:16, SEQ ID NO: 19 і SEQ ID NO:20, SEQ ID NO:23 і SEQ ID NO:24, SEQ ID NO:27 і SEQ ID NO:28, SEQ ID NO:31 і SEQ ID NO:32, і SEQ ID NO:35 і SEQ ID NO:36. В іншому аспекті антитіла за даним винаходом містять константну ділянку важкого ланцюга, 95933 34 вибрану із групи, що складається з константних ділянок IgG1, IgG2, IgG3, IgG4, IgM, IgA, IgD, IgE і мутанта Ala234 Ala235 IgG1 людини. Зокрема, антитіла містять константну ділянку людини. Більш переважно, антитіла містять амінокислотну послідовність, вибрану з групи, що складається з SEQ ID NO:39-42. Переважними є антитіла, що містять константну ділянку важкого ланцюга IgG1. В іншому варіанті здійснення антитіло є глікозилованим. Переважно, характер глікозилування являє собою характер глікозилування людини або характер глікозилування, одержуваний у кожній з еукаріотичних клітин, описаних тут, зокрема, у клітинах CHO. Даний винахід відноситься також до антигензв’язувальної частини антитіла за даним винаходом. Такі антигензв’язувальні частини містять у собі як необмежуючі приклади, Fabфрагменти, F(ab')2-фрагменти та одноланцюжкові Fv-фрагменти антитіла. Додаткові антигензв’язувальні частини являють собою Fаb'фрагменти, Fv-фрагменти, і зв'язані дисульфідом Fv-фрагменти. Винахід стосується також виділеної нуклеїнової кислоти, що кодує кожне з антитіл, описаних тут. Додатковий варіант здійснення стосується вектора, що містить виділену нуклеїнову кислоту, описану тут. Вказаний вектор може, зокрема, бути вибраним із групи, що складається з pcDNA; pTT (Durocher et al., Nucleic Acids Research 2002, Vol 30, No.2); pTT3 (pTT з додатковим полілінкером; pEFBOS (Mizushima, S. and Nagata, S., (1990) Nucleic Acids Research Vol 18, No. 17); pBV; pJV; і pBJ. В іншому аспекті клітину-хазяїна трансформують вектором, описаним тут. Переважно, клітина-хазяїн являє собою прокаріотичну клітину. Більш переважно, клітина-хазяїн являє собою E.coli. У спорідненому варіанті здійснення клітина-хазяїн являє собою еукаріотичну клітину. Переважно, еукаріотична клітина вибрана з групи, що складається з клітини протисту, клітини тварини (наприклад, клітини ссавців, клітини птахів і клітини комах), клітини рослин і клітини грибів. Більш переважно, клітина-хазяїн являє собою клітину ссавця, включаючи, як необмежувальні приклади, CHO і COS; або клітину грибів, наприклад, клітину дріжджів, таких як Saccharomyces cerevisiae; або клітину комах, таку як Sf9. Інший аспект винаходу стосується способу одержання антитіла за винаходом, що включає в себе культивування кожної з хазяїнів або гібридоми, описаної тут, у культуральному середовищі в умовах, що підходять для продукції антитіла. Інший варіант здійснення стосується антитіла, яке можна одержати способом, описаним тут. Антитіла за даним винаходом можна одержати способом, відомим власне кажучи. B-лімфоцити, що в цілому містять репертуар антитіл, складений із сотень мільярдів різних специфічностей антитіл, є частиною імунної системи ссавців. Нормальна імунна відповідь на конкретний антиген означає вибір одного або декількох антитіл із зазначеного репертуару, що специфічно зв'язуються з вказаним антигеном, і 35 успішна імунна відповідь заснована, щонайменше частково, на здатності вказаних антитіл специфічно розпізнавати (і в кінцевому рахунку, видаляти) стимулюючий антиген і ігнорувати інші молекули в оточенні вказаних антитіл. Застосовність антитіл, що специфічно впізнають один конкретний антиген-мішень, призвела до розвитку технології моноклональних антитіл. Стандартизований спосіб гібридом у даний час дозволяє одержання антитіл з єдиною специфічністю до антигену, що представляє інтерес. Пізніше розроблені способи рекомбінантних антитіл, такі як скринінг бібліотек антитіл in vitro. Подібним чином, ці способи дозволяють одержувати антитіла, що мають єдину специфічність до цікавлячого антигену. У способі за винаходом цікавлячому антигену можна дозволяти впливати на репертуар антитіл або in vivo, або in vitro. Відповідно до одного варіанта здійснення антигену дозволяють впливати на репертуар за допомогою імунізації тварини зазначеним антигеном in vivo. Такий спосіб in vivo може, крім того, містити в собі одержання ряду гібридом з лімфоцитів тварини і відбір конкретної гібридоми, що секретує антитіло, яке специфічно зв'язується з зазначеним антигеном. Тварина, що піддається імунізації, може являти собою, наприклад, мишу, щура, кролика, курку, верблюда або вівцю, або може являти собою трансгенний варіант кожної зі згаданих вище тварин, наприклад, трансгенну мишу з генами імуноглобуліну людини, що продукують антитіла людини після антигенного стимулу. Інші типи тварин, які можна імунізувати, містять у собі мишей з важким комбінованим імунодефіцитом (SCID), що відновлювали за допомогою мононуклеарних клітин периферичної крові людини (химерні миші hu-PBMC SCID) або за допомогою лімфоїдних клітин або їхніх попередників, так само як мишей, яких обробляли летальною дозою опромінення, потім захищали проти опромінення клітинами кісткового мозку від мишей з важким комбінованим імунодефіцитом (SCID) з наступною трансплантацією функціональних лімфоцитів людини (система «Тримеру»). Інший тип тварини, що підлягає імунізації, являє собою тварину (наприклад, мишу), у геномі якої ендогенний ген, що кодує цікавлячий антиген, виключають (нокаутують), наприклад, за допомогою гомологічної рекомбінації, так що після імунізації антигеном зазначена тварина розпізнає зазначений антиген як чужорідний. Фахівцю в даній галузі очевидно, що поліклональні або моноклональні антитіла, отримані цим способом, характеризують і відбирають з використанням відомих способів скринінга, що містять у собі як необмежуючі приклади способи ELISA і дот-блотинга. Відповідно до іншого варіанта здійснення антигену дозволяють впливати на репертуар антитіл in vitro за допомогою скринінга бібліотек рекомбінантних антитіл за допомогою зазначеного антигену. Рекомбінантну бібліотеку антитіл можна експресувати, наприклад, на поверхні бактеріофагів або на поверхні клітин дріжджів, або на поверхні бактеріальних клітин. В множині варіан 95933 36 тів здійснення бібліотека рекомбінантних антитіл являє собою, наприклад, бібліотеку scFv або бібліотеку Fab. Відповідно до іншого варіанта здійснення бібліотеки антитіл експресують як злиті РНК-білки. Інший спосіб одержання антитіл за винаходом містить у собі поєднання підходів in vivo і in vitro. Наприклад, антигену можна дозволяти впливати на репертуар антитіл за допомогою імунізації тварини зазначеним антигеном in vivo з наступним скринінгом in vitro за допомогою зазначеного антигену бібліотеки рекомбінантних антитіл, отриманої з лімфоїдних клітин зазначеної тварини або бібліотеки окремого домену антитіл (наприклад, що містить важкі і/або легкі ланцюги). Відповідно до іншого способу антигену дозволяють впливати на репертуар антитіл за допомогою імунізації тварини зазначеним антигеном in vivo, і потім піддають бібліотеку рекомбінантних антитіл або бібліотеку окремого домену, отриману з лімфоїдних клітин зазначеної тварини, афінному дозріванню. Відповідно до іншого способу антигену дозволяють впливати на репертуар антитіла за допомогою імунізації тварини зазначеним антигеном in vivo, потім відбору окремих продукуючих антитіла клітин, що секретують цікавляче антитіло, одержання з вказаних відібраних клітин кДНК для варіабельної ділянки важкого і легкого ланцюгів (наприклад, способами ПЛР), і експресії вказаних варіабельних ділянок важкого і легкого ланцюгів у клітинах-хазяїнах ссавців in vitro (це позначено тут способом антитіла з відібраного лімфоциту або SLAM), у такий спосіб одержуючи можливість для подальшого відбору вибраних послідовностей гена антитіла і маніпуляцій з ними. Більш того, моноклональні антитіла можна відбирати експресійним клонуванням за допомогою експресії генів для важких і легких ланцюгів антитіла в клітинах ссавців і відбору клітин ссавців, що секретують антитіло, яке має бажану афінність зв'язування. Даний винахід стосується визначених антигенів для скринінга і контрскринінга. Таким чином, є можливим, відповідно до винаходу, відбирати такі поліклональні і моноклональні антитіла, що зв'язуються з глобуломером Aβ(20-42) з афінностями зв'язування, як визначено вище. Способи за винаходом для одержання антитіл можна використовувати для одержання різних типів антитіл. Вони містять у собі моноклональні, зокрема, рекомбінантні антитіла, особливо в основному людські антитіла, химерні антитіла, гуманізовані антитіла і CDR-щеплені антитіла, а також їх антигензв’язувальні частини. Крім того, даний винахід стосується гібридоми, здатної продукувати (секретувати ) моноклональне антитіло за даним винаходом. Гібридоми за даним винаходом містять у собі гібридоми, позначені в Американській колекції типових культур номером депонування, вибраним із групи, що складається з PTA-7241, PTA-7239, PTA-7240, PTA-7242, PTA-7408, PTA-7409, PTA-7405, PTA7809, PTA-7810 і PTA-7851. Відзначено, що антитіла за даним винаходом можуть також бути реакційноздатними, тобто 37 зв'язуватися з формами Aβ, відмінними від глобуломерів Aβ, описаних тут. Ці антигени можуть бути або не бути олігомерними або глобуломерними. Таким чином, антигени, з якими зв'язуються антитіла за даним винаходом, містять у собі будь-яку форму Aβ, що містить епітоп глобуломеру, для якого антитіла за даним винаходом є реакційноздатними. Такі форми Aβ містять у собі усічені і не усічені форми Aβ(X-Y) (з X і Y, визначеними, як вище), такі як форми Aβ(20-42), Aβ(2040), Aβ(12-42), Aβ(12-40), Aβ(1-42) і Aβ(1-40), за умови, що вказані форми містять епітоп глобуломеру. Даний винахід також стосується композиції, що містить антитіло за винаходом або його антигензв’язувальну частину, як визначено вище. Відповідно до конкретного варіанта здійснення зазначена композиція являє собою фармацевтичну композицію, що містить антитіло за винаходом або антигензв’язувальну частину і фармацевтично прийнятний носій. Антитіло за винаходом або антигензв’язувальна частина, як визначено вище, переважно є здатним нейтралізувати, як in vitro і in vivo, активність глобуломеру Aβ або його похідного, з яким він зв'язується. Зазначене антитіло або антигензв’язувальну частину, таким чином, можна використовувати для інгібування активності зазначеного глобуломеру або його похідного, наприклад, у препараті, що містить зазначений глобуломер або його похідне, або в людей або в інших ссавців, в яких є присутнім зазначений глобуломер або його похідне. Відповідно до одного з варіантів здійснення, винахід стосується способу інгібування активності зазначеного глобуломеру або його похідного, де спосіб містить у собі забезпечення можливості для антитіла за винаходом або його антигензв’язувальної частини впливу на глобуломер або його похідне, так що вони інгібують активність зазначеного глобуломеру або його похідного. Зазначену активність можна інгібувати, наприклад, in vitro. Наприклад, антитіло за винаходом або його антигензв’язувальну частину можна додавати до препарату, такого як зразок, отриманий з суб'єкта або культури клітин, що містять, або приблизно містять зазначений глобуломер або його похідне, щоб інгібувати активність зазначеного глобуломеру або його похідного в зазначеному зразку. Альтернативно, активність глобуломеру або його похідного можна інгібувати в індивідуума in vivo. Таким чином, крім того, даний винахід стосується використання антитіла або антигензв’язувальної частини, як визначено вище, для одержання фармацевтичної композиції для лікування або попередження амілоїдозу, зокрема, амілоїдозу, вибраного з групи, що складається з хвороби Альцгеймера й амілоїдозу при синдромі Дауна. Одним з аспектів зазначеного застосування за винаходом, таким чином, є спосіб лікування або попередження амілоїдозу, зокрема, хвороби Альцгеймера або амілоїдозу при синдромі Дауна, у потребуючого цього суб'єкта, що містить у собі введення суб'єкту антитіла або анти 95933 38 гензв’язувальної частини, як визначено вище. Використання зазначеного антитіла або антигензв’язувальної частини для лікування і, особливо, попередження амілоїдозу, зокрема, при хворобі Альцгеймера або амілоїдозу при синдромі Дауна, призначено, зокрема, для пасивної імунізації. Відповідно, у способі лікування або попередження амілоїдозу, зокрема, хворобі Альцгеймера, або амілоїдозу при синдромі Дауна в потребуючого цього суб'єкта, однією з цілей введення антитіла або антигензв’язувальної частини суб'єкту є пасивна імунізація суб'єкта проти амілоїдозу, зокрема, хвороби Альцгеймера або амілоїдозу при синдромі Дауна. Антитіло за винаходом або антигензв’язувальна частина, як визначено вище, переважно, є придатними для детекції, як in vitro, так і in vivo, глобуломеру Aβ або його похідного, з якими вони зв'язуються. Зазначене антитіло або антигензв’язувальну частина, таким чином, можна використовувати для детекції зазначеного глобуломеру або його похідного, наприклад, у препараті, що містить зазначений глобуломер або його похідне, або в людей або інших ссавців, в яких є присутнім зазначений глобуломер або його похідні. Відповідно до одного з варіантів здійснення, винахід стосується способу детекції зазначеного глобуломеру або його похідного, де спосіб містить у собі забезпечення можливості антитілу за винаходом або його антигензв’язувальній частині впливати на глобуломер або його похідне, так що вони зв'язуються з зазначеним глобуломером або його похідним (і, таким чином, переважно формують комплекс, що містить антитіло або його антигензв’язувальну частину і глобуломер або його похідне). Зазначений глобуломер можна детектувати, наприклад, in vitro. Наприклад, антитіло за винаходом або антигензв’язувальну частину можна додавати до препарату, наприклад, зразку, отриманому з суб'єкта або культури клітин, що містить або приблизно містить зазначений глобуломер або його похідне, для детекції зазначеного глобуломеру або його похідного в зазначеному препараті. Альтернативно, глобуломер або його похідне можна детектувати в індивідуума in vivo. Таким чином, крім того, даний винахід стосується застосування антитіла або антигензв’язувальної частини, як визначено вище, для одержання композиції для діагностики амілоїдозу, зокрема, хвороби Альцгеймера або амілоїдозу при синдромі Дауна. Одним аспектом зазначеного застосування за винаходом є спосіб діагностики амілоїдозу, зокрема, хвороби Альцгеймера або амілоїдозу при синдромі Дауна, у суб'єкта, приблизно, що страждає амілоїдозом, зокрема, хворобою Альцгеймера або амілоїдозом при синдромі Дауна, що включає в себе введення суб'єкту антитіла або антигензв’язувальної частини, як визначено вище, і детекцію формування комплексу, що містить антитіло або антигензв’язувальну частину з антигеном, де присутність комплексу вказує на амілоїдоз, зокрема, хворобу Альцгеймера або амілоїдоз при синдромі 39 Дауна, у суб'єкта. Другий аспект зазначеного застосування за винаходом являє собою спосіб діагностики амілоїдозу, зокрема, хвороби Альцгеймера або амілоїдозу при синдромі Дауна, у суб'єкта, що приблизно страждає амілоїдозом, зокрема, хворобою Альцгеймера або амілоїдозом при синдромі Дауна, що включає в себе одержання зразка від суб'єкта, контактування зразка з антитілом або антигензв’язувальною частиною, як визначено вище, і детекцію формування комплексу, що містить антитіло або антигензв’язувальну частину з антигеном, де присутність комплексу вказує на амілоїдоз, зокрема, хворобу Альцгеймера або амілоїдоз при синдромі Дауна, у суб'єкта. Докладний опис винаходу Афінності зв'язування антитіл за винаходом можна оцінювати з використанням стандартизованих імуноаналізів in vitro, таких як аналізи ELISA, дот-блот або BIAcore (Pharmacia Biosensor AB, Uppsala, Sweden і Piscataway, NJ). Додаткові описи див. у Jonsson, U., et al. (1993) Ann. Biol. Clin. 51:19-26; Jonsson, U., et al. (1991) Biotechniques 11:620-627; Johnsson, B., et al. (1995) J. Mol. Recognit. 8:125-131; і Johnsson, B., et al. (1991) Anal. Biochem. 198:268-277. Відповідно до конкретного варіанта здійснення афінності, обумовлені тут, відносяться до значень, отриманих проведенням дот-блотинга, як описано в прикладі 8, і оцінкою його за допомогою денситометрії. Відповідно до конкретного варіанта здійснення за винаходом, визначення афінності зв'язування за допомогою дот-блотинга містить у собі наступне: конкретну кількість антигену (наприклад, глобуломеру Aβ(X-Y), мономеру Aβ(X-Y) або фібрил Aβ(X-Y), як визначено вище) або, доцільно, їх відповідне розведення, наприклад, у 20 мМ Na2PO4, 140 мМ NaCl, pН 7,4, 0,2 мг/мл BSA до концентрації антигену, наприклад, 100 пмоль/мкл, 10 пмоль/мкл, 1 пмоль/мкл, 0,1 пмоль/мкл і 0,01 пмоль/мкл, наносять крапками на нітроцелюлозну мембрану, потім мембрану блокують молоком для попередження неспецифічного зв'язування і промивають, потім приводять у контакт із цікавлячим антитілом з наступною детекцією останнього за допомогою кон’югованого з ферментом вторинного антитіла і колориметричної реакції; при визначених концентраціях антитіла кількість антитіла, що зв'язалася, дозволяє визначення афінності. Таким чином, відносну афінність двох різних антитіл для однієї мішені або одного антитіла для двох різних мішеней визначають тут як відношення відповідних кількостей зв'язаного з мішенню антитіла, що спостерігається для двох поєднань антитіломішень при в іншому ідентичних умовах дотблотинга. На відміну від схожого способу, заснованого на Вестерн-блотинзі, за способом дотблотинга будуть визначати афінність антитіла для даної мішені при природній конформації останньої; на відміну від способу ELISA, спосіб дот-блотинга не страждає від розходжень в афінностях між різними мішенями і матрицею, таким чином, дозволяючи більш точні порівняння між різними мішенями. 95933 40 Термін «Kd», як застосовують тут, призначений для позначення константи дисоціації для конкретної взаємодії антитіло-антиген, як відомо в даній області. Антитіла за даним винаходом переважно являють собою виділені антитіла. «Виділене антитіло» означає антитіло, що має афінності зв'язування, як описано вище, і в основному вільне від інших антитіл, що мають відмінні афінності зв'язування. Термін «в основному вільний» тут стосується препарату антитіла, в якому щонайменше 95% антитіл, переважно, щонайменше 98% антитіл і більш переважно, щонайменше 99% антитіл мають бажану афінність зв'язування. Більш того, виділене антитіло може бути власне кажучи вільним від іншого клітинного матеріалу і/або хімічних речовин. Виділені антитіла за даним винаходом містять у собі моноклональні антитіла. «Моноклональне антитіло», як застосовують тут, призначено для позначення препарату молекул антитіла, антитіла в якому розділяють амінокислотну послідовність загального важкого ланцюга і загального легкого ланцюга, на відміну від препаратів «поліклонального» антитіла, що містять суміш антитіл різної амінокислотної послідовності. Моноклональні антитіла можна одержувати за допомогою декількох нових способів, таких як фаговий, бактеріальний, дріжджовий або рибосомний дисплей, так само як класичними способами, проілюстрованими отриманими з гібридоми антитілами (наприклад, антитілом, що секретується гібридомою, отриманою за допомогою способу гібридом, таким як загальноприйнятий спосіб гібридом Kohler і Milstein ((1975) Nature 256:495497). Таким чином, антитіло, отримане не з гібридоми, з однорідною послідовністю, ще позначають тут, як моноклональне антитіло, хоча його можна одержати за допомогою некласичних способів, і термін «моноклональні» не обмежують отриманими з гібридоми антитілами, але використовують як відносно всіх антитіл, отриманих з одного клону нуклеїнової кислоти. Таким чином, моноклональні антитіла за даним винаходом містять у собі рекомбінантні антитіла. Термін «рекомбінантний» тут стосується будь-якого штучного об'єднання двох інакше розділених фрагментів послідовності, наприклад, за допомогою хімічного синтезу або маніпуляцій з виділеними фрагментами нуклеїнових кислот способами генетичної інженерії. Зокрема, термін «рекомбінантне антитіло» стосується антитіл, що продукують, експресують, одержують або виділяють рекомбінантними способами, таких як антитіла, що експресують з використанням рекомбінантного експресуючого вектора, трансфікованого в клітину-хазяїна; антитіл, виділених з рекомбінантної комбінаторної бібліотеки антитіл; антитіл, виділених із тварини (наприклад, миші), що є трансгенною за генами імуноглобуліну людини (див., наприклад, Taylor, L.D., et al. (1992) Nucl. Acids Res. 20:6287-6295); або антитіл, що продукують, експресують, одержують або виділяють будь-яким іншим способом, в якому конкретні послідовності генів імуноглобулінів (такі 41 як послідовності генів імуноглобулінів людини) поєднують з іншими послідовностями ДНК. Рекомбінантні антитіла містять у собі, наприклад, химерні, CDR-щеплені і гуманізовані антитіла. Фахівці в даній галузі усвідомлюють, що для експресії моноклонального антитіла, отриманого з загальноприйнятих гібридом, у гетерологічній системі необхідне одержання рекомбінантного антитіла, навіть якщо амінокислотну послідовність отриманого білка-антитіла не змінюють або не припускають змінювати. У конкретному варіанті здійснення винаходу, антитіло являє собою гуманізоване антитіло. Відповідно до множини варіантів здійснення, антитіло може містити амінокислотну послідовність, цілком отриману з окремих видів, таких як антитіло людини або антитіло миші. Відповідно до інших варіантів здійснення, антитіло може являти собою химерне антитіло або CDRщеплене антитіло або іншу форму гуманізованого антитіла. Термін «антитіло» призначений для позначення молекул імуноглобуліну, що складаються з 4 поліпептидних ланцюгів, двох важких (H) ланцюгів і двох легких (L) ланцюгів. Ланцюги зазвичай зв'язані один з одним за допомогою дисульфідних зв'язків. Кожен важкий ланцюг складається з варіабельної ділянки зазначеного важкого ланцюга (позначеної тут як HCVR або VH) і константної ділянки зазначеного важкого ланцюга. Константна ділянка важкого ланцюга складається з трьох доменів CH1, CH2 і CH3. Кожен легкий ланцюг складається з варіабельної ділянки зазначеного легкого ланцюга (позначеної тут як LCVR або VL) і константної ділянки зазначеного легкого ланцюга. Константна ділянка легкого ланцюга складається з домену CL. Ділянки VH і VL можна далі розділити на гіперваріабельні ділянки, позначені ділянками (CDR), що визначаються компліментарність, і перемежовані консервативними ділянками, позначеними каркасними ділянками (FR). Кожна VH і VL ділянка, таким чином, складається з трьох CDR і чотирьох FR, розташованих від N-кінця до C-кінця в наступному порядку: FR1, CDR1, FR2, CDR2, FR3, CDR3, FR4. Ця структура добре відома фахівцям у даній галузі. Термін «антигензв’язувальна частина» антитіла (або просто «частина антитіла») стосується одного або декількох фрагментів антитіла за винаходом, де зазначений фрагмент(и) ще має 95933 42 афінності зв'язування, як визначено вище. Показано, що фрагменти повного антитіла здатні виконувати антигензв’язувальну функцію антитіла. Відповідно до терміна «антигензв’язувальна частина» антитіла, приклади зв’язувальних фрагментів містять у собі (i) Fab-фрагмент, тобто моновалентний фрагмент, що складається з доменів VL, VH, CL і CH1; (ii) F(ab')2 фрагмент, тобто бівалентний фрагмент, що містить два Fabфрагменти, зв'язані один з одним у шарнірній ділянці за допомогою дисульфідного містка; (iii) Fd-фрагмент, що складається з доменів VH і CH1; (iv) Fv-фрагмент, що складається з доменів FL і VH одного плеча антитіла; (v) dAb-фрагмент (Ward et al., (1989) Nature 341:544-546), що складається з домену VH або з VH, CH1, CH2, DH3, або VH, CH2, CH3; і (vi) виділену ділянку (CDR), що визначає комплементарність. Хоча два домени Fv-фрагмента, а саме VL і VH, кодовані окремими генами, їх можна додатково зв'язати один з одним з використанням синтетичного лінкеру, наприклад, амінокислотної послідовності поліG4S, і рекомбінантними способами, що дозволяють одержувати їх як один білковий ланцюг, в якому ділянки VL і VH поєднують для формування моновалентних молекул (відомих як одноланцюжкові Fv (ScFv); див., наприклад, Bird et al. (1988) Science 242:423-426; і Huston et al. (1988) Proc. Natl. Acad. Sci. USA 85:5879-5883). Термін «антигензв’язувальна частина» антитіла також призначений, щоб містити в собі такі одноланцюжкові антитіла. Інші форми одноланцюжкових антитіл, такі як «діатіла» подібним чином включені сюди. Діатіла являють собою бівалентні, біспецифічні антитіла, в яких домени VH і VL експресовані на одному поліпептидному ланцюзі, але з використанням лінкеру, що є занадто коротким, щоб дозволяти спарювання між двома доменами на одному і тому ж ланцюзі, у такий спосіб змушуючи домени спарюватися з комплементарними доменами на іншому ланцюзі і утворюючи дві антигенів’язувальні ділянки (див., наприклад, Holliger, P., et al. (1993) Proc. Natl. Acad. Sci. USA 90:6444-6448; Poljak, R.J., et al. (1994) Structure 2:1121-1123). Константний домен імуноглобуліну стосується константного домену важкого або легкого ланцюга. Амінокислотні послідовності константного домену важкого ланцюга і легкого ланцюга IgG людини відомі в даній галузі і представлені в таблиці 1. 43 Більш того, антитіло за даним винаходом або його антигензв’язувальна частина може бути частиною більш великої молекули імуноадгезії, сформованої за допомогою ковалентного або нековалентного об'єднання зазначеного антитіла або частини антитіла з одним або декількома додатковими білками або пептидами. Придатними для таких молекул імуноадгезії є використання стрептавідинової корової ділянки для одержання тетрамерної молекули scFv (Kipriyanov, S. M., et al. (1995) Human Antibodies and Hybri- domas 6:93101) і використання залишку цистеїну, маркерного пептиду і C-кінцевої полігістидинілової, наприклад гексагістидинілової, мітки для одержання бівалентних і біотинільованих молекул scFv (Kipriyanov, S.M., et al. (1994) Mol. Immunol. 31:1047-1058). Термін «антитіло людини» стосується антитіл, варіабельні і константні ділянки яких відповідають послідовностям імуноглобуліну зародкової лінії людини або отримані з них, як описано, наприклад, Kabat et al. (див. Kabat, et al. (1991) Sequences of Protein of Immunological Interest, Fifth Edition, U.S. Department of Health and Human Services, NIH Publication No. 91-3242). Однак, антитіла людини за винаходом можуть містити амінокислотні залишки, не кодовані послідовнос 95933 44 тями імуноглобуліну зародкової лінії людини (наприклад, мутації, введені за допомогою випадкового або сайт-специфічного мутагенезу in vitro або за допомогою соматичної мутації in vivo), наприклад, у CDR, і зокрема, у CDR3. Рекомбінантні антитіла людини за винаходом мають варіабельні ділянки і можуть також містити константні ділянки, отримані з імуноглобулінових послідовностей зародкової лінії людини (див. Kabat, E. A., et al. (1991) Sequences of Protein of Immunological Interest, Fifth Edition, U.S. Department of Health and Human Services, NIH Publication No. 91-3242). Однак, відповідно до конкретних варіантів здійснення, такі рекомбінантні антитіла людини піддають мутагенезу in-vitro (соматичному або мутагенезу in-vivo, якщо використовують тварину, трансгенна за послідовностями Ig людини), так що амінокислотні послідовності ділянок VH і VL рекомбінантних антитіл являють собою послідовності, які, хоча відносяться до послідовностей VH і VL із зародкової лінії людини або отримані з них, не існують у природі in vivo у репертуарі антитіл зародкової лінії людини. Відповідно до конкретних варіантів здійснення, рекомбінантні антитіла цього виду являють собою результат вибіркового мутагенезу або зворотної мутації, чи того й іншого. Переважно, мутагенез призводить до афінно 45 сті до мішені, що перевищує афінність вихідного антитіла, і/або до афінності до не відносних до мішені структур, яка нижче афінності вихідного антитіла. Термін «химерне антитіло» стосується антитіл, що містять послідовності варіабельних ділянок важких і легких ланцюгів з одних видів, і послідовності константних ділянок з інших видів, таких як антитіла, що мають варіабельні ділянки важкого і легкого ланцюга миші, зв'язані з константними ділянками людини. Термін «CDR-щеплене антитіло» стосується антитіл, що містять послідовності варіабельних ділянок важких і легких ланцюгів з одних видів, але в якому послідовності однієї або декількох ділянок CDR VH і/або VL замінені послідовностями CDR з інших видів, таких як антитіла, що мають варіабельні ділянки важких і легких ланцюгів, в яких одна або декілька CDR миші (наприклад, CDR3) замінені послідовностями CDR людини. Термін «гуманізоване антитіло» стосується антитіл, що містять послідовності варіабельних ділянок важких і легких ланцюгів з видів, що не відносяться до людини (наприклад миші, щура, кролика, курки, верблюда, вівці або кози), в яких, однак, щонайменше одну частину послідовності VH і/або VL змінюють, щоб вони були більш «подібними людським», тобто були більш подібними з варіабельними послідовностями зародкової лінії людини. Одним типом гуманізованого антитіла є CDR-щеплене антитіло, в якому послідовності CDR людини вставлені в не відносні до людини послідовності VH і VL для заміни відповідних не стосовних до людини послідовностей CDR. Терміни «нумерація Kabat», «визначення Kabat» і «маркування Kabat» використовують тут як взаємозамінні. Ці терміни, що відомі в даній галузі, відносяться до системи нумерації амінокислотних залишків, що є більш варіабельними (тобто гіперваріабельними), у порівнянні з іншими амінокислотними залишками у варіабельних ділянках важких і легких ланцюгів антитіла, або його антигензв’язувальної частини (Kabat et al. (1971) Ann. NY Acad, Sci 190:382-391 і Kabat, E. A., et al. (1991) Sequences of Proteins of Immunological Interest, Fifth Edition, U.S. Department of Health and Human Services, NIH Publication No. 91-3242). У випадку варіабельної ділянки важкого ланцюга, гіперваріабельна ділянка лежить у діапазоні положень амінокислот від 31 до 35 для CDR1, положень амінокислот від 50 до 65 для CDR2, і положень амінокислот від 95 до 102 для CDR3. У випадку варіабельної ділянки важкого ланцюга, гіперваріабельна ділянка лежить у діапазоні положень амінокислот від 24 до 34 для CDR1, положень амінокислот від 50 до 56 для CDR2, і положень амінокислот від 89 до 97 для CDR3. Як застосовують тут, терміни «акцептор» і «акцепторне антитіло» відносяться до послідовності антитіла або нуклеїнової кислоти, що представляє або кодує щонайменше 80%, щонайменше 85%, щонайменше 90%, щонайменше 95%, щонайменше 98% або 100% амінокислотних пос 95933 46 лідовностей однієї або декількох каркасних ділянок. У деяких варіантах здійснення, термін «акцептор» стосується амінокислотної послідовності антитіла або послідовності нуклеїнової кислоти, що представляють або кодують константну ділянку(ділянки). В іншому варіанті здійснення, термін «акцептор» стосується амінокислотної послідовності антитіла або послідовності нуклеїнової кислоти, що представляє або кодує одну або декілька каркасних ділянок і константну ділянку(ділянки). У конкретному варіанті здійснення, термін «акцептор» стосується амінокислотної послідовності антитіла людини або послідовності нуклеїнової кислоти, що представляє або кодує щонайменше 80%, переважно, щонайменше 85%, щонайменше 90%, щонайменше 95%, щонайменше 98%, або 100% амінокислотних послідовностей однієї або декількох каркасних ділянок. Відповідно до цього варіанта здійснення, акцептор може містити щонайменше 1, щонайменше 2, щонайменше 3, щонайменше 4, щонайменше 5 або щонайменше 10 амінокислотних залишків, що не є присутнім в одному або декількох конкретних положеннях антитіла людини. Акцепторну каркасну ділянку і/або акцепторну константну ділянку(ділянки) можна, наприклад, вивести або одержати з зародкового гена антитіла, зрілого гена антитіла, функціонального антитіла (наприклад, антитіл, добре відомих у даній галузі, розроблювальних антитіл або комерційно доступних антитіл). Як застосовують тут, термін «CDR» стосується ділянки, що визначає компліментарність, всередині варіабельних послідовностей антитіла. Існують три CDR у кожній з варіабельних ділянок важкого ланцюга і легкого ланцюга, позначені CDR1, CDR2 і CDR3 для кожної варіабельної ділянки. Термін «набір CDR», як застосовують тут, стосується групи з трьох CDR, що є присутнім в одній варіабельній ділянці, здатній зв'язувати антиген. Точні границі цих CDR визначають порізному відповідно до різних систем. Система, описана Kabat (Kabat et al., Sequences of Proteins of Immunological Interest (National Institutes of Health, Bethesda, Md. (1987) і (1991)) не тільки надає однозначну систему нумерації залишків, застосовну до будь-якої варіабельної ділянки антитіла, але також надає точні границі залишків, що визначають три CDR. Ці CDR можна позначати CDR Kabat. Chothia і співавтори (Chothia & Lesk, J. Mol. Biol. 196:901-917 (1987) і Chothia et al., Nature 342:877-883 (1989)) знайшли, що конкретні субфрагменти всередині CDR Kabat приймають майже ідентичні конформації пептидного кістяка, незважаючи на велику розмаїтість на рівні амінокислотної послідовності. Ці субфрагменти позначають L1, L2 і L3 або H1, H2 і H3, де «L» і «H» позначають ділянки легкого ланцюга і важких ланцюгів, відповідно. Ці ділянки можна позначати CDR Chothia, що мають границі, які перекриваються з CDR Kabat. Інші границі, що визначають CDR, які перекриваються з CDR Kabat, визначені Padlan (FASEB J. 9:133-139 (1995)) і MacCallum (J. Mol. Biol. 262(5):732-45 (1996)). Інші визначення границь CDR можуть не 47 наслідувати строго однієї з вищевказаних систем, однак проте буде перекриватися з CDR Kabat, хоча вони можуть бути укороченими або подовженими у світлі пророкування або експериментального виявлення того, що конкретні залишки або групи залишків або навіть цілі CDR не вносять значного внеску в зв'язування антигену. У способах, застосовуваних тут, можна використовувати CDR, обумовлені відповідно до кожної з цих систем, хоча в переважних варіантах здійснення використовують CDR, визначені за Kabat чи Chothia. Як застосовують тут, термін «канонічний» залишок стосується залишку в CDR або каркасі, що визначає конкретну канонічну структуру CDR, як визначено Chothia et al. (J. Mol. Biol. 196:901-907 (1987); Chothia et al., J. Mol. Biol. 227:799 (1992), обидва наведені тут як посилання). Згідно Chothia et al., критичні частини CDR багатьох антитіл мають майже ідентичні конформації пептидного кістяка незважаючи на велику розмаїтість на рівні амінокислотної послідовності. Кожна канонічна структура задає в першу чергу набір торсійних кутів пептидного кістяка для безупинного фрагмента амінокислотних залишків, що формують петлю. Як застосовують тут, терміни «донор» і «донорне антитіло» відносяться до антитіла, що надає одну або декілька CDR. У переважному варіанті здійснення донорне антитіло являє собою антитіло з видів, відмінних від виду для антитіла, з якого отримані виведені або каркасні ділянки. У контексті гуманізованого антитіла, термін «донорне антитіло» стосується не антитіла, яке відноситься до людини, що надає одну або декілька CDR. Як застосовують тут, термін «каркас» або «каркасна послідовність» стосується послідовностей, що залишилися, варіабельної ділянки мінус CDR. Оскільки точне завдання границь послідовності CDR можна визначити з використанням різних систем, значення каркасної послідовності є суб'єктом відповідно різних інтерпретацій. Шість CDR (CDR-L1, -L2 і -L3 з легкого ланцюга і CDRH1, -H2, і -H3 з важкого ланцюга) також розділяють каркасні ділянки легкого ланцюга і важкого ланцюга на чотири субфрагменти (FR1, FR2, FR3 і FR4) на кожному ланцюгу, в яких CDR1 розташований між FR1 і FR2, CDR2 між FR2 і FR3, і CDR3 між FR3 і FR4. Без визначення конкретних субфрагментів як FR1, FR2, FR3 або FR4, каркасна ділянка, як визначають інші, являє собою об'єднані FR всередині варіабельної ділянки окремого, існуючого в природі ланцюга імуноглобуліну. Як застосовують тут, FR являє собою один з чотирьох субфрагментів, а FR у множині являє собою два або більш з чотирьох субфрагментів, що складають каркасну ділянку. Акцепторні послідовності важкого ланцюга і легкого ланцюга людини відомі в даній галузі. Як застосовують тут, термін «зародковий ген антитіла» або «фрагмент гена» стосується послідовності імуноглобуліну, кодованої нелімфоїдними клітинами, які не піддавалися процесу дозрівання, що призводить до генетичного 95933 48 реаранжування і мутації для експресії конкретного імуноглобуліну. (Див., наприклад, Shapiro et al., Crit. Rev. Immunol. 22(3): 183-200 (2002); Маrсhаlоnіs et al., Adv Exp Med Biol. 484:13-30 (2001)). Одна з переваг, наданих різними варіантами здійснення даного винаходу, випливає з виявлення, що зародкові гени антитіла більш імовірно, ніж зрілі гени антитіла, зберігають необхідні структури амінокислотної послідовності, характерні для індивідуумів у видах, таким чином, менш імовірно, пізнавані як не своє при використанні в цих видах. Як застосовують тут, термін «ключові» залишки стосується конкретних залишків усередині варіабельної ділянки, що вносять більший вклад у специфічність зв'язування і/або афінність антитіла, зокрема, гуманізованого антитіла. Ключові залишки містять у собі, без обмеження, один або декілька з наступного: залишку, сусіднього з CDR, потенційної ділянки глікозилування (яка може являти собою ділянку або N-, або Oглікозилування), рідкого залишку, залишку, здатного взаємодіяти з антигеном, залишку, здатного взаємодіяти з CDR, канонічного залишку, залишку з ділянки контакту між варіабельною ділянкою важкого ланцюга і варіабельною ділянкою легкого ланцюга, залишку всередині зони Верньєра і залишку в ділянці перекривання між визначеною за Chothia CDR1 варіабельного важкого ланцюга і визначеного за Kabat каркаса першого важкого ланцюга. Як застосовують тут, термін «гуманізоване антитіло» конкретно стосується або антитіла його варіанту, похідного, аналога або фрагмента, що імуноспецифічно зв'язується з цікавлячим антигеном і яке містить каркасну (FR) ділянку, що має в основному амінокислотну послідовність антитіла людини і визначальну комплементарність ділянку (CDR), що має в основному амінокислотну послідовність не відносного до людини антитіла. Як застосовують тут, термін «в основному» у контексті CDR стосується CDR, що має амінокислотну послідовність, щонайменше на 80%, переважно щонайменше на 85%, щонайменше на 90%, щонайменше на 95%, щонайменше на 98% або щонайменше на 99% ідентичної амінокислотній послідовності CDR не відносного до людини антитіла. Гуманізоване антитіло містить в основному усіх із щонайменше одного, і як правило, двох, варіабельних доменів (Fab, Fab', F(ab')2, Fab, Fv), в яких усі або в основному усі з ділянок CDR відповідають ділянкам не відносного до людини імуноглобуліну (тобто, донорного антитіла) і всі або власне кажучи усі з каркасних ділянок являють собою ділянки з консенсусною послідовністю імуноглобуліну людини. Переважно, гуманізоване антитіло містить також щонайменше частину константної ділянки (Fc) імуноглобуліну, як правило, ділянки імуноглобуліну людини. У деяких варіантах здійснення гуманізоване антитіло містить як легкий ланцюг, так і щонайменше варіабельний домен важкого ланцюга. Антитіло може містити також CH1, шарнірну, CH2, CH3, і CH4 ділянки важкого ланцюга. У деяких варіантах здійснення гуманізоване антитіло містить тільки гуманізова 49 ний легкий ланцюг. У деяких варіантах здійснення гуманізоване антитіло містить тільки гуманізований ланцюг ланцюг. У конкретних варіантах здійснення гуманізоване антитіло містить тільки гуманізований варіабельний домен легкого ланцюга і/або гуманізований ланцюг ланцюг. Гуманізоване антитіло можна вибирати з будь-якого класу імуноглобулінів, включаючи IgM, IgG, IgD, IgA і IgE, і будь-якого підкласу, включаючи без обмеження IgG1, IgG2, IgG3 і IgG4. Каркасні і CDR ділянки гуманізованого антитіла не обов'язково точно відповідають вихідним послідовностям, наприклад, CDR або консенсусний каркас донорного антитіла можна піддавати мутагенезу за допомогою заміни, вставки і/або делеції щонайменше одного амінокислотного залишку, так що залишок CDR або каркаса в цій ділянці не відповідає точно ні донорному антитілу, ні консенсусному каркасу. У переважному варіанті здійснення такі мутації, однак, не будуть великими. Зазвичай, щонайменше 80%, переважно щонайменше 85%, більш переважно щонайменше 90%, і найбільш переважно, щонайменше 95% залишків гуманізованого антитіла буде відповідати залишкам вихідних послідовностей FR і CDR. Як застосовують тут, термін «консенсусний каркас» стосується каркасної ділянки консенсусної послідовності імуноглобуліну. Як застосовують тут, термін «консенсусна послідовність імуноглобуліну» стосується послідовності, сформованої з амінокислот, що найбільш часто зустрічаються (або нуклеотидів) у сімействі споріднених послідовностей імуноглобулінів (див., наприклад, Winnaker, From Genes to Clones (Verlagsgesellschaft, Weinheim, Germany 1987). У сімействі імуноглобулінів кожне положення в консенсусній послідовності зайнято амінокислотою, що найбільш часто зустрічається в цьому положенні в сімействі. Коли дві амінокислоти зустрічаються однаково часто, кожну можна включати в консенсусну послідовність. Як застосовують тут, зона «Верньєра» позначає підгрупу каркасних залишків, що можуть регулювати структуру CDR і здійснювати тонке настроювання для відповідності антигену, як описано Foote and Winter (1992, J. Mol. Biol. 224:487-499, зміст якої наведений тут як посилання). Залишки зони Верньєра формують шар, що підстилає CDR, і можуть вносити вклад у структуру CDR і афінність антитіла. Термін «епітоп» містить у собі будь-яку поліпептидну детермінанту, здатну специфічно зв'язуватися з імуноглобуліном. У конкретних варіантах здійснення детермінанти епітопу містять у собі хімічно активні поверхневі угруповання таких молекул, як амінокислоти, бічні ланцюги цукрів, фосфорил або сульфоніл, і, у конкретних варіантах здійснення, можуть мати конкретні тривимірні структурні характеристики, і/або конкретними характеристиками заряду. Епітоп являє собою ділянку антигену, що зв'язується антитілом. У конкретних варіантах здійснення вказують, що антитіло специфічно зв'язується з антигеном, коли воно переважно розпізнає свій антигенмішень у складній суміші білків і/або макромоле 95933 50 кул. Термін «полінуклеотид», як позначають тут, позначає полімерну форму двох або більше нуклеотидів, або рибонуклеотидів, або дезоксинуклеотиди, або модифікованої форми будь-якого типу нуклеотидів. Термін містить у собі одно- і дволанцюжкові форми ДНК, але переважно ДНК є дволанцюжковою ДНК. Термін «виділений полінуклеотид», як застосовують тут, повинен позначати полінуклеотид (наприклад, геномного, кДНК, або синтетичного походження, або будь-яке їхнє поєднання), такий, що, у силу його походження, «виділений полінуклеотид» не є зв'язаним з усім або частиною полінуклеотиду, з яким «виділений полінуклеотид» виявлений у природі; є функціонально зв'язаним з полінуклеотидом, з яким він не зв'язаний у природі; або не зустрічається в природі як частина більшої послідовності. Термін «вектор», як застосовують тут, призначений для позначення молекули нуклеїнової кислоти, здатної переносити іншу нуклеїнову кислоту, з яким вона зв'язана. Одним типом вектора є «плазміда», що позначає кільцеву петлю дволанцюжкової ДНК, в яку можна лігувати додаткові фрагменти ДНК. Іншим типом вектора є вірусний вектор, де додаткові фрагменти ДНК можна лігувати у вірусний геном. Конкретні вектори є здатними до автономної реплікації в клітині-хазяїні, в яку вони введені (наприклад, бактеріальні вектори, що мають бактеріальну точку початку реплікації і епісомальні вектори ссавців). Інші вектори (наприклад, не епісомальні вектори ссавців) можна інтегрувати в геном клітини-хазяїна при введенні в клітину-хазяїна, і в такий спосіб вони реплікуються разом з геномом хазяїна. Крім того, конкретні вектори здатні керувати експресією генів, з якими вони функціонально зв'язані. Такі вектори позначені тут «рекомбінантні експресуючі вектори» (або просто «експресуючі вектори»). Як правило, експресуючі вектори для використання в способах рекомбінантної ДНК часто присутні у формі плазмід. У даному описі «плазміду» і «вектор» можна використовувати як взаємозамінні, тому що плазміда є найбільш загальноприйнятою формою вектора. Однак винахід призначений, щоб містити в собі інші такі форми експресуючих векторів, такі як вірусні вектори (наприклад, дефектні за реплікацією ретровіруси, аденовіруси й аденоасоційовані віруси), що виконують еквівалентні функції. Термін «функціонально зв'язаний» позначає безпосереднє сусідство, де описані компоненти знаходяться у взаємозв'язку, що дозволяє їм функціонувати призначеним для них способом. Контрольна послідовність, «функціонально зв'язана» з послідовністю, що кодує, приєднана таким чином, що експресію послідовності, що кодує, одержують в умовах, що відповідають контрольним послідовностям. «Функціонально зв'язані» послідовності містять у собі як контролюючі експресію послідовності, суміжні з цікавлячим геном, так і контролюючі експресію послідовності, що для контролю цікавлячого гена діють у положенні або на відстані. Термін «контролююча експресію пос 51 лідовність», як застосовують тут, позначає полінуклеотидні послідовності, необхідні для впливу на експресію і процесинг послідовностей, що кодують, з якими вони ліговані. Контролюючі експресію послідовності містять у собі придатні послідовності ініціації транскрипції, термінації, промотор і енхансер; сигнали ефективного процесинга РНК, такі як сигнали сплайсинга і поліаденілування; послідовності, що стабілізують цитоплазматичну мРНК; послідовності, що збільшують ефективність трансляції (тобто, консенсусна послідовність Козака); послідовності, що збільшують стабільність білка; і, коли бажано, послідовності, що підсилюють секрецію білка. Природа таких контрольних послідовностей відрізняється в залежності від організму-хазяїна; для прокаріот такі контрольні послідовності, як правило, містять у собі промотор, ділянку зв'язування рибосоми і послідовність термінації транскрипції; для еукаріот, як правило, такі контрольні послідовності містять у собі промотор і послідовність термінації транскрипції. Термін «контрольні послідовності» призначений, щоб містити в собі компоненти, присутність яких є необхідною для експресії і процесинга, і може також містити в собі додаткові компоненти, присутність яких є вигідним, наприклад, послідовності, які лідирують, і послідовності партнера по злиттю. «Трансформація», як визначено тут, позначає будь-який спосіб, за допомогою якого екзогенна ДНК входить у клітину-хазяїна. Трансформацію можна здійснювати в природних або штучних умовах з використанням різних способів, добре відомих у даній галузі. Трансформація може бути заснованої на будь-якому відомому способі введення послідовностей чужорідної нуклеїнової кислоти в прокаріотичну або еукаріотичну клітину-хазяїна. Спосіб вибирають на підставі підлягаючої трансформації клітини-хазяїна, і він може містити в собі як необмежуючі приклади вірусну інфекцію, електропорацію, ліпофекцію і бомбардування частинками. Такі «трансформовані» клітини містять у собі стабільно трансформовані клітини, в яких вставлена ДНК здатна репліфікуватися, або як плазміда, що автономно репліфікується, або як частина хромосоми хазяїна. Вони містять у собі також клітини, тимчасово експресуючі вставлену ДНК або РНК протягом обмежених періодів часу. Термін «рекомбінантна клітина-хазяїн» (або просто «клітина-хазяїн»), як застосовують тут, призначений для позначення клітини, в яку введена екзогенна ДНК. Варто розуміти, що такі терміни призначені для позначення не тільки конкретної розглянутої клітини, але і потомства такої клітини. Оскільки в наступних поколіннях можуть бути присутнім визначені модифікації, у результаті або мутацій, або впливу зовнішнього середовища, таке потомство фактично може не бути ідентичним батьківській клітині, однак ще входить в обсяг терміна «клітина-хазяїн», як застосовують тут. Переважно, клітини-хазяїни містять у собі прокаріотичні і еукаріотичні клітини, вибрані з кожного з царств живих організмів. Переважні еукаріотичні клітини містять у собі клітини проти 95933 52 стів, грибів, рослин і тварин. Найбільш переважно, клітини-хазяїни містять у собі як необмежуючі приклади лінію прокаріотичних клітин E.coli; лінії клітин ссавців CHO, HEK 293 і COS; лінію клітин комах Sf9; і клітини грибів Saccharomyces cerevisiae. Загальноприйняті способи можна використовувати для рекомбінантної ДНК, синтезу олігонуклеотидів, культивування клітин і трансформації (наприклад, електропорації, ліпофекції). Ферментативні реакції і способи очищення можна здійснювати відповідно до інструкцій виробника, або як є загальноприйнятим у даній галузі, або як описано тут. Вищезгадані методи і способи можна в основному здійснювати відповідно до загальноприйнятих способів, добре відомих у даній галузі, і як описано в різних загальних і більш конкретних посиланнях, що цитують і обговорюють протягом всього даного опису. Див., наприклад, Sambrook et al. Molecular Cloning: A Laboratory Manual (2d ed., Cold Spring Harbor Laboratory Press, Cold Spring Harbor, N.Y. (1989)), наведений тут як посилання для всіх цілей «Трансгенний організм», як відомо в даній галузі і як застосовують тут, позначає організм, що має клітини, які містять трансген, де з трансгена, введеного в організм (або в предка організму), експресують поліпептид, який природним чином не експресується в організмі. «Трансген» являє собою конструкцію ДНК, що є стабільно і функціонально інтегрованою в геном клітини, з якої розвивається трансгенний організм, керуючи експресією закодованого продукту гена в одному або декількох типах клітин або тканин трансгенного організму. Способи одержання антитіл за винаходом описані нижче. Проведено поділ між способами in-vivo, способами in-vitro або поєднання обох. Деякі способи одержання антитіл за винаходом описані нижче. Проведений поділ між способами in-vivo, способами in-vitro або поєднанням обох. Способи in-vivo Залежно від типу бажаного антитіла, різних тварин-хазяїнів можна використовувати для імунізації in-vivo. Можна використовувати хазяїна, що сам експресує ендогенний варіант цікавлячого антигену. Альтернативно, можна використовувати хазяїна, дефіцитного за ендогенним варіантом цікавлячого антигену. Наприклад, показано, що миші, зроблені дефіцитними за конкретним ендогенним білком за допомогою гомологічної рекомбінації у відповідному ендогенному гені (тобто нокаутовані миші) роблять гуморальну відповідь на білок, яким їх імунізують і таким чином, їх можна використовувати для одержання високоафінних моноклональних антитіл до білка (див., наприклад, Roes, J. et al. (1995) J. Immunol. Methods 183:231-237; Lunn, MP. et al. (2000) J. Neurochem. 75:404-412). Множина ссавців, що не відносяться до людини, є придатними хазяїнами для продукції антитіл для одержання не відносних до людини антитіл за винаходом. Вони містять у собі мишей, щурів, курей, верблюдів, кроликів, овець і кіз (і 53 їхні нокаутовані варіанти), хоча перевагу віддають мишам для одержання гібридом. Крім того, тварину-хазяїна, що не відноситься до людини, яка експресує репертуар антитіл людини, можна використовувати для одержання необхідних антитіл людини з подвійною специфічністю. Не відносні до людини тварини цього виду містять у собі трансгенних тварин (наприклад, мишей), що несуть трансгени імуноглобулінів людини (химерні миші hu-PBMC SCID) і опромінені химери людина/миша, більш докладно описані нижче. Відповідно до одного варіанта здійснення, тварина, імунізована глобуломером Aβ(20-42) або його похідним, являє собою не відносну до людини тварину, переважно, мишу, що є трансгенною за генами імуноглобулінів людини, так що зазначений не відносний до людини ссавець виробляє антитіла людини при антигенній стимуляції. Як правило, трансгени імуноглобулінів для важких і легких ланцюгів з конфігурацією зародкової лінії людини вводять такій тварині, що є зміненою так, що їхні ендогенні локуси важких і легких ланцюгів є неактивними. Якщо таких тварин стимулюють антигеном (наприклад, антигеном людини), вони продукують антитіла, отримані з послідовностей імуноглобуліну людини (антитіла людини). Можна одержати з лімфоцитів таких тварин моноклональні антитіла людини за допомогою стандартизованого способу гібридоми. Додатковий опис трансгенних мишей з імуноглобулінами і їхнє використання для одержання антитіл людини, див., наприклад, у US 5939598, WO 96/33735, WO 96/34096, WO 98/24893 і WO 99/53049 (Abgenix Inc.), і US 5545806, US 5569825, US 5625126, US 5633425, US 5661016, US 5770429, US 5814318, US 5877397 і WO 99/45962 (Genpharm Inc.); див. також MacQuitty, J.J. and Kay, R.M. (1992) Science 257:1188; Taylor, L.D. et al. (1992) Nucleic Acid Res. 20:6287-6295; Lonberg, N. et al. (1994) Nature 368:856-859; Lonberg, N. and Huszar, D. (1995) Int. Rev. Immunol. 13:65-93; Harding, F.A. and Lonberg, N. (1995) Ann. N Y. Acad. Sci. 764:536-546; Fishwild, D. M. et al. (1996) Nature Biotechnology 14:845-851; Mendez, M. J. et al. (1997) Nature Genetics 15:146-156; Green, L.L. and Jakobovits, A. (1998; J. Exp. Med. 188:483-495; Green, L.L. (1999) J. Immunol. Methods 231:11-23; Yang, X.D. et al. (1999) J. Leukoc. Biol. 66:401-410; Gallo, M.L. et al. (2000) Eur. J. Immunol. 30:534-540. Відповідно до іншого варіанта здійснення, тварина, яку імунізують глобуломером Aβ(20-42) або його похідним, може являти собою мишу з важким комбінованим імунодефіцитом (SCID), що відновлювали мононуклеарними клітинами периферичної крові людини або лімфоїдними клітинами, або їх попередниками. Такі миші, позначені химерними мишами hu-PBMC SCID, як було показано, роблять відповіді імуноглобулінів людини при антигенній стимуляції. Додатковий опис цих мишей і їхнього використання для одержання антитіл, див., наприклад, у Leader, K.A. et al. (1992) Immunology 76:229-234; Bombil, F. et al. (1996) Immunobiol. 195:360-375; Murphy, W.J. et al. (1996) Semin. Immunol. 8:233-241; Herz, U. et al. (1997) Int. Arch. Allergy Immunol. 113:150-152; 95933 54 Albert, S.E. et al. (1997) J. Immunol. 159:13931403; Nguyen, H. et al. (1997) Microbiol. Immunol. 41:901-907; Arai, K. et al. (1998) J. Immunol. Methods217:79-85; Yoshinari, K. and Arai, K. (1998) Hybridoma 17:41-45; Hutchins, W.A. et al. (1999) Hybridoma 18:121-129; Murphy, W.J. et al. (1999) Clin. Immunol. 90:22-27; Smithson, S. L. et al. (1999) Mol. Immunol. 36:113-124; Chamat, S. et al. (1999) J. Infect. Diseases 180:268-277; і Heard, C. et al. (1999) Molec. Med. 5:35-45. Відповідно до іншого варіанта здійснення, тварина, що імунізують глобуломером Aβ(20-42) або його похідним, являє собою мишу, яку обробили летальною дозою загального опромінення організму, потім захищали від опромінення клітинами кісткового мозку від миші з важким комбінованим імунодефіцитом (SCID) і якій потім трансплантували функціональні лімфоцити людини. Цей тип химери, позначений системою тримера, використовували для одержання моноклональних антитіл людини за допомогою імунізації вказаних мишей цікавлячим антигеном і одержання потім моноклональних антитіл за допомогою використання стандартизованого способу гібридоми. Додатковий опис цих мишей і їхнього застосування для одержання антитіл див., наприклад, у Eren, R. et al. (1998) Immunology 93:154-161; Reisner, Y and Dagan, S. (1998) Trends Biotechnol. 16:242246; Nan, E. et al. (1999) Hepatology 29:553-562; і Bocher, W.O. et al. (1999) Immunology 96:634-641. Починаючи з отриманих in-vivo продукуючих антитіло клітин, моноклональні антитіла можна одержувати за допомогою стандартизованих способів, таких як спосіб гібридоми, спочатку описаний Kohler і Milstein (1975, Nature 256:495497) (див. також Brown et al. (1981) J. Immunol 127:539-46; Brown et al. (1980) J Biol Chem 255:4980-83; Yeh et al. (1976) PNAS 76:2927-31; і Yeh et al. (1982) Int. J. Cancer 29:269-75). Спосіб одержання гібридом для моноклональних антитіл досить відомий (див. у загальному R. H. Kenneth, in Monoclonal Antibodies: A New Dimension In Biological Analyses, Plenum Publishing Corp., New York, New York (1980); E. A. Lerner (1981) Yale J. Biol. Med., 54:387-402; M. L. Gefter et al. (1977) Somatic Cell Genet, 3:231-36). Коротко, іморталізовану лінію клітин (як правило, мієломи) зливають з лімфоцитами (як правило, спленоцитами або клітинами лімфатичних вузлів або лімфоцитами периферичної крові) ссавця, імунізованого глобуломером Aβ за винаходом або його похідним, і супернатанти культури отриманих клітин гібридоми скринують, щоб ідентифікувати гібридому, що продукує моноклональне антитіло за даним винаходом. Будь-які з множини добре відомих способів для злиття лімфоцитів і іморталізованих ліній клітин можна застосовувати для цієї мети (див. також G. Galfre et al. (1977) Nature 266:550-52; Gefter et al. Somatic Cell Genet, процитований вище; Lerner, Yale J. Biol. Med., процитований вище; Kenneth, Monoclonal Antibodies, процитований вище). Більш того, досвідчений фахівець у даній галузі буде визнавати, що існують різні варіанти цих способів, що є застосовними подібним чином. Як правило, іморталізовану 55 лінію клітин (наприклад, лінію клітин мієломи) одержують з того ж самого виду ссавців, що і лімфоцити. Наприклад, можна стабілізувати мишачі гібридоми за допомогою злиття лімфоцитів від миші, імунізованої імуногенним препаратом за винаходом, з іморталізованою лінією клітин миші. Переважними іморталізованими лініями клітин є лінії клітин мієломи миші, що є чуттєвими до культурального середовища, що містить гіпоксантин, аміноптерин і тимідин (середовище HAT). Кожну з ряду ліній клітин мієломи можна використовувати за замовчуванням як партнера по злиттю, наприклад, лінії мієломи P3-NS1/1-Ag4-1, P3x63-Ag8.653 або Sp2/O-Ag14. Ці лінії клітин мієломи доступні в Американській колекції типових культур (ATCC), Rockville, MD. Як правило, HATчутливі клітини мієломи миші зливають зі спленоцитами миші з використанням поліетиленгліколю (PEG). Потім клітини гібридоми, отримані в результаті злиття, відбирають з використанням середовища HAT, у такий спосіб вбиваючи незлиті і непродуктивно злиті клітини мієломи (незлиті спленоцити гинуть після кількох діб, оскільки вони не є трансформованими). Клітини гібридоми, що продукують моноклональні антитіла за винаходом, ідентифікують скринінгом супернатантів культури гібридоми за такими антитілами, наприклад, за допомогою використання аналізу дот-блотингом, як описано вище й у прикладі 8, щоб відібрати такі антитіла, які мають афінності зв'язування, як визначено вище. Моноклональні антитіла 5F7, 10F11, 7C6, 4B7, 6A2, 2F2, 4D10, 7E5, 10C1 і 3B10 усі отримані з використанням описаного вище способу invivo, і їх можна одержати з гібридоми, як визначено тут. Подібним чином, зазначену гібридому можна використовувати як джерело нуклеїнової кислоти, що кодує легкі і/або важкі ланцюги, для рекомбінантного одержання антитіл за даним винаходом, як більш докладно описано нижче. Способи in-vitro Як альтернатива одержанню антитіл за винаходом за допомогою імунізації і селекції, антитіла за винаходом можна ідентифікувати і виділяти за допомогою скринінга рекомбінантних комбінаторних бібліотек імуноглобулінів за допомогою глобуломеру Aβ(20-42) або його похідного, щоб у такий спосіб виділити члени бібліотеки імуноглобулінів, які мають необхідну афінність зв'язування. Набори для одержання і скринінга бібліотек дисплею є комерційно доступними (наприклад, Pharmacia Recombinant Phage Antibody System, каталожний No. 27-9400-01; і Stratagene SurfZAP® Phage Display Kit, каталожний No. 240612). У багатьох варіантах здійснення бібліотека дисплею являє собою бібліотеку scFv або бібліотеку Fab. Спосіб фагового дисплею для скринінга бібліотек рекомбінантних антитіл описаний у достатній мірі. Приклади способів і сполук, які можна використовувати особливо переважно для одержання і скринінга бібліотек дисплею антитіл, можна знайти, наприклад, у McCafferty et al. WO 92/01047, US 5969108 і EP 589877 (описаний, зокрема, дисплей scFv), 95933 56 Ladner et al. US 5223409, US 5403484, US 5571698, US 5837500 і EP 436597 (описаний, наприклад злитий білок з pIII); Dower et al. WO 91/17271, US 5427908, US 5580717 і EP 527839 (описаний, зокрема, Fab дисплей); Winter et al. Міжнародна публікація WO 92/20791 і EP 368684 (описане, зокрема, клонування послідовностей для варіабельних доменів імуноглобулінів); Griffiths et al. US 5885793 і EP 589877 (описане, зокрема, виділення антитіл людини проти антигенів людини з використанням рекомбінантних бібліотек); Garrard et al. WO 92/09690 (описані, зокрема, способи експресії фагов); Knappik et al. WO 97/08320 (описана бібліотека рекомбінантних антитіл людини HuCal); Salfeld et al. WO 97/29131, (описане одержання рекомбінантного антитіла людини проти антигену людини (фактора некрозу пухлини альфа людини), а також дозрівання афінності рекомбінантного антитіла invitro) і Salfeld et al. Попередня патентна заявка США No. 60/126603 і засновані на ній патентні заявки (подібним чином описане одержання рекомбінантних антитіл людини проти антигену людини (інтерлейкіну-12 людини), а також дозрівання афінності рекомбінантного антитіла in-vitro). Додаткові описи скринінга бібліотек рекомбінантних антитіл можна знайти в наукових публікаціях, таких як Fuchs et al. (1991) Bio/Technology 9: 1370-1372; Hay et al. (1992) Hum Antibod Hybridomas 3:81-85; Huse et al. (1989) Science 246:1275-1281; Griffiths et al. (1993) EMBO J 12:725-734; Hawkins et al. (1992) J Mol Biol 226:889-896; Clarkson et al. (1991) Nature 352:624628; Gram et al. (1992) PNAS 89:3576-3580; Garrard et al. (1991) Bio/Technology 9: 1373-1377; Hoogenboom et al. (1991) Nuc Acid Res 19:41334137; Barbas et al. (1991) PNAS 88:7978-7982; McCafferty et al. Nature (1990) 348:552-554; і Knappik et al. (2000) J. Mol. Biol. 296:57-86. Як альтернатива використанню систем бактеріофагових дисплеїв, бібліотеки рекомбінантних антитіл можна експресувати на поверхні клітин дріжджів або бактеріальних клітин. У WO 99/36569 описані способи одержання і скринінга бібліотек, експресованих на поверхні клітин дріжджів. У WO 98/49286 більш докладно описані способи одержання і скринінга бібліотек, експресованих на поверхні бактеріальних клітин. В усіх способах in vitro, процес добору для збагачення рекомбінантними антитілами з бажаними властивостями формує інтегральну частину процесу, що позначається зазвичай «пенінг» і часто приймає форму афінної хроматографії на колонках, до носія яких приєднана структурамішень. Потім перспективні молекули-кандидати піддають індивідуальному визначенню їх абсолютної і/або відносної афінностей, переважно, за допомогою стандартизованих аналізів дотблотингом, як описано вище й у прикладі 8. Після ідентифікації і достатньої характеризації цікавлячого антитіла з комбінаторної бібліотеки, послідовності ДНК, що кодують легкі і важкі ланцюги зазначеного антитіла виділяють за допомогою стандартизованих молекулярнобіологічних способів, наприклад, за допомогою 57 ампліфікації ПЛР ДНК з упакування дисплею (наприклад, фага), виділеної під час скринінга бібліотеки. Нуклеотидні послідовності генів для легких і важких ланцюгів антитіла, які можна використовувати для одержання праймерів для ПЛР, відомі фахівцям у даній галузі. Множина таких послідовностей описана, наприклад, у Kabat, E. A., et al. (1991) Sequences of Proteins of Immunological Interest, Fifth Edition, U.S. Department of Health and Human Services, NIH Publication No. 91-3242 і в базі даних послідовностей зародкової лінії людини VBASE. Антитіло або частину антитіла за винаходом можна одержувати за допомогою рекомбінантної експресії генів легких і важких ланцюгів імуноглобуліну в клітині-хазяїні. Для рекомбінантної експресії антитіла клітину-хазяїна трансфікують одним або декількома рекомбінантними експресуючими векторами, що несуть фрагменти ДНК, які кодують легкі і важкі імуноглобулінові ланцюги зазначеного антитіла, у такий спосіб експресуючі легкі і важкі ланцюги в клітині-хазяїні і, переважно, секретуючи їх у середовище, в якому культивують вказані клітини-хазяїни. Антитіла можна виділяти з цього середовища. Стандартизовані способи рекомбінантної ДНК використовують, щоб одержати гени для важкого і легкого ланцюгів антитіла, вставити вказані гени в рекомбінантні експресуючі вектори і ввести вказані вектори в клітини-хазяїни. Способи цього виду зазначені, наприклад, у Sambrook, Fritsch and Maniatis (eds.), Molecular Cloning; A Laboratory Manual, Second Edition, Cold Spring Harbor, N. Y., (1989), Ausubel, F.M. et al. (eds.) Current Protocols in Molecular Biology, Greene Publishing Associates, (1989) і в US 4816397 Boss et al. Після одержання фрагментів ДНК, що кодують фрагменти VH і VL цікавлячого антитіла, із зазначеними фрагментами ДНК можна додатково маніпулювати з використанням стандартизованих способів рекомбінантної ДНК, наприклад, щоб перетворити гени для варіабельних ділянок на гени для повнорозмірних ланцюгів антитіла, на гени для Fab-фрагментів або на ген scFv. Ці маніпуляції містять у собі функціональне зв'язування VL- або VH-кодуючого фрагмента ДНК з іншим фрагментом ДНК, що кодує інший білок, наприклад, константну ділянку антитіла або гнучкий лінкер. Термін «функціонально зв'язаний» варто розуміти в тому сенсі, що два фрагменти ДНК зв'язані таким чином, що амінокислотні послідовності, кодовані зазначеними двома фрагментами ДНК, залишаються в рамці. Виділену ДНК, що кодує ділянку VH, можна перетворити на ген для повнорозмірного важкого ланцюга за допомогою функціонального зв'язування ДНК, що кодує VH-ділянку, з іншою молекулою ДНК, що кодує константні ділянки важкого ланцюга (CH1, CH2 і CH3). Послідовності генів константної ділянки важкого ланцюга людини добре відомі (див., наприклад, Kabat, E. A., et al. (1991) Sequences of Proteins of Immunological Interest, Fifth Edition, U.S. Department of Health and Human Services, NIH Publication No. 91-3242), і фрагменти ДНК, що перекривають зазначену 95933 58 ділянку, можна одержати за допомогою стандартизованої ампліфікації ПЛР. Константна ділянки важкого ланцюга може являти собою константну ділянку з IgG1, IgG2, IgG3, IgG4, IgM, IgA, IgE або IgD, де перевагу віддають константній ділянці з IgG, зокрема, IgG1 або IgG4. Для одержання гена для Fab-фрагмента важкого ланцюга VH-кодуючу ДНК можна функціонально зв'язувати з іншою молекулою ДНК, що кодує тільки константну ділянку CH1 важкого ланцюга. Виділену ДНК, що кодує ділянку VL, можна перетворити на ген для повнорозмірного легкого ланцюга (і на ген для Fab легкого ланцюга) за допомогою функціонального зв'язування VLкодуючої ДНК з іншою молекулою ДНК, що кодує константну ділянку CL легкого ланцюга. Послідовності генів константної ділянки легкого ланцюга людини добре відомі (див. Kabat, E.A., et al. (1991) Sequences of Proteins of Immunological Interest, Fifth Edition, U.S. Department of Health and Human Services, NIH Publication No. 91-3242), і фрагменти ДНК, що перекривають зазначену ділянку, можна одержати за допомогою стандартизованої ампліфікації ПЛР. Константна ділянка легкого ланцюга може являти собою константну ділянку каппа або лямбда, де перевагу віддають константній ділянці каппа. Для одержання гена scFv VH- і VL-кодуючі фрагменти ДНК можна функціонально зв'язувати з іншим фрагментом, що кодує гнучкий лінкер, наприклад, амінокислотною послідовністю (Gly4Ser)3, так що послідовності VH і VL експресовані як безперервний одноланцюжковий білок, де ділянки VL і VH зв'язані одна з одною за допомогою зазначеного гнучкого лінкеру (див. Bird et al. (1988) Science 242:423-426; Huston et al. (1988) Proc. Natl. Acad. Sci. USA 85:5879-5883; McCafferty et al., Nature (1990) 348:552-554). Окремий домен VH і VL, що має афінності зв'язування, як описано вище, можна виділити з бібліотек окремого домену за допомогою описаних вище способів. Два однодоменні ланцюга VH (з або без CH1) або два ланцюга VL, або пари з одного ланцюга VH і одного ланцюга VL з бажаною афінністю зв'язування можна використовувати, як описано в даному описі, для антитіл за винаходом. Щоб експресувати рекомбінантні антитіла або частини антитіла за винаходом, ДНК, що кодують часткові або повнорозмірні легкі і важкі ланцюги, можна вбудовувати в експресуючі вектори, так щоб функціонально зв'язувати гени з придатними послідовностями для контролю транскрипції і трансляції. У цьому контексті, термін «функціонально зв'язаний» варто розуміти в тому сенсі, що ген антитіла лігований у вектор таким чином, що послідовності для контролю транскрипції і трансляції всередині вектора виконують призначену їм функцію регуляції транскрипції і трансляції зазначеного гена антитіла. Доцільно вибирати експресуючий вектор і контролюючі експресію послідовності так, щоб вони були сумісними з використовуваною кліткоюхазяїном. Ген для легкого ланцюга антитіла і ген для важкого ланцюга антитіла можна вставляти в 59 окремі вектори, або обидва гени вставляють у той самий експресуючий вектор, що є звичайним випадком. Гени антитіла вставляють в експресуючий вектор за допомогою стандартизованих способів (наприклад, за допомогою лігування комплементарних ділянок рестрикційного розщеплення у фрагменті гена антитіла й у векторі, або за допомогою лігування тупих кінців, якщо не присутні ділянки рестрикційного розщеплення). Експресуючий вектор може вже нести послідовності для константних ділянок антитіла перед вставкою послідовностей для легкого і важкого ланцюгів. Наприклад, один спосіб являє собою перетворення послідовностей VH і VL на гени повнорозмірного антитіла за допомогою їхньої вставки в експресуючі вектори, що вже кодують константні ділянки важкого і, відповідно, легкого ланцюга, таким чином, функціонального зв'язування фрагмента VH із фрагментом(фрагментами) CH у векторі, а також функціонального зв'язування фрагмента VL із фрагментом CL у векторі. Додатково або альтернативно, рекомбінантний експресуючий вектор може кодувати сигнальний пептид, що полегшує секрецію ланцюга антитіла з клітини-хазяїна. Ген для зазначеного ланцюга антитіла можна клонувати у вектор, у такий спосіб зв'язуючи сигнальний пептид у рамці з N-кінцем гена для ланцюга антитіла. Сигнальний пептид може являти собою сигнальний пептид імуноглобуліну або гетерологічний сигнальний пептид (тобто сигнальний пептид з не відносного до імуноглобуліну білка). Крім генів для ланцюга антитіла, експресуючі вектори за винаходом можуть містити регуляторні послідовності, що контролюють експресію генів ланцюга антитіла в клітині-хазяїні. Термін «регуляторна послідовність» призначений, щоб містити в собі промотори, енхансери і додаткові елементи для контролю експресії (наприклад, сигнали поліаденілування), що контролюють транскрипцію або трансляцію генів для ланцюга антитіла. Регуляторні послідовності цього виду описані, наприклад, у Goeddel; Gene Expression Technology: Methods in Enzymology 185, Academic Press, San Diego, CA (1990). Фахівцю в даній галузі зрозуміло, що дизайн експресуючого вектора, що включає в себе вибір регуляторних послідовностей, може залежати від таких факторів, як клітина-хазяїн, що підлягає трансформації, бажана сила експресії білка і т.д. Переважні регуляторні послідовності для експресії в клітинах-хазяїнах ссавців містять у собі вірусні елементи, що забезпечують сильну і конститутивну експресію білка в клітинах ссавців, такі як промотори і/або енхансери, отримані з цитомегаловірусу (CMV) (такі як промотор/енхансер CMV), вірусу мавп 40 (SV40) (такі як промотор/енхансер SV40), аденовірусу (наприклад, головний пізній промотор аденовірусу (AdMLP)) і поліоми. Додатковий опис вірусних регуляторних елементів і їхніх послідовностей див., наприклад, у US 5168062 Stinski, US 4510245 Bell et al. і US 4968615 Schaffner et al. Крім генів для ланцюга антитіла і регулятор 95933 60 них послідовностей, рекомбінантні експресуючі вектори за винаходом можуть містити додаткові послідовності, такі як послідовності, що регулюють реплікацію вектора в клітинах-хазяїнах (наприклад, точки початку реплікації) і гени селективних маркерів. Гени селективних маркерів полегшують добір клітин-хазяїнів, в які був введений вектор (див., наприклад, патенти США No 4399216, 4634665 і 5179017, усі Axel et al.). Наприклад, загальним для генів селективних маркерів є те, що вони забезпечують клітині-хазяїну, в яку уведений вектор, стійкість до цитотоксичних лікарських засобів, таких як G418, гігроміцин або метотрексат. Переважні гени селективних маркерів містять у собі ген для дигідрофолатредуктази (DHFR) (для використання в dhfr клітинаххазяїнах з добором/ампліфікацією з метотрексатом) і ген neo (для добору з G418). Для експресії легких і важких ланцюгів експресуючий вектор(и), що кодують вказані важкі і легки ланцюги, трансфікують у клітину-хазяїна за допомогою стандартизованих способів. Різні форми терміна «трансфекція» призначені, щоб містити в собі множину способів, загальноприйнятих для введення екзогенної ДНК у прокаріотичну або еукаріотичну клітину-хазяїна, наприклад, електропорацію, кальцій-фосфатну преципітацію, DEAE-декстранову трансфекцію і т.п. Хоча теоретично є можливим експресувати антитіла за винаходом або в прокаріотичних, або в еукаріотичних клітинах-хазяїнах, перевагу віддають експресії антитіл у еукаріотичних клітинах і, зокрема, у клітинах-хазяїнах ссавців, оскільки імовірність правильного згортання, зборки і секреції імунологічно активного антитіла вище в таких еукаріотичних клітинах, і зокрема, у клітинах ссавців, ніж у прокаріотичних клітинах. Опубліковано, що прокаріотична експресія генів антитіла є неефективною для одержання високого виходу активного антитіла (Boss, M. A. and Wood, C. R. (1985) Immunology Today 6:12-13). Переважні клітини-хазяїни ссавців для експресії рекомбінантних антитіл за винаходом містять у собі клітини CHO (включаючи dhfr клітини CHO, описані в Urlaub and Chasin, (1980) Proc. Natl. Acad. Sci. USA 77:4216-4220, що використовували разом з DHFR-селективним маркером, як описано, наприклад, у R.J. Kaufman and P.A. Sharp (1982) Mol. Biol. 159:601-621), клітини мієломи NS0, клітини COS і клітини SP2. При введенні рекомбінантних експресуючих векторів, що кодують гени антитіла, у клітини-хазяїни ссавців, антитіла одержують за допомогою культивування клітин-хазяїнів, поки антитіло не експресується в вказаних клітинах-хазяїнах, або, переважно, поки антитіло не секретується в культуральне середовище, в якому вирощують клітини-хазяїни. Потім антитіла можна виділяти з культурального середовища з використанням стандартизованих способів очищення білка. Подібним чином, є можливим використовувати клітини-хазяїни для одержання частин інтактних антитіл, таких як Fab-фрагменти або scFvмолекули. Зазвичай, варіанти описаного вище способу включені у винахід. Наприклад, може