Спосіб патогенетичного лікування хворих на бронхіальну астму

1. Спосіб патогенетичного лікування хворих на бронхіальну астму, що складається з попереднього обстеження хворого та діагностування хвороб легеневих органів дихання та супутніх хвороб нелегеневих внутрішніх органів і їх комплексного лікування, який відрізняється тим, що діагностування хвороб проводять порівняльною перкусією анатомічних розмірів окремих органів як легеневих 2 (19) 1 3 95030 4 принаймні одного з спінальних центрів вакуумним мікрокровопусканням або вакуум-терапією, або магнітотерапією. 5. Спосіб за будь-яким з пп. 1 або 4, який відрізняється тим, що при симптомах подразнення в ділянці гортані або трахеї призначають інгаляції календули, озокеритопарафінової аплікації на ділянку грудини температурою 42 °С тривалістю 10 хвилин, 5-6 процедур на курс. 6. Спосіб за будь-яким з пп. 1 або 4, який відрізняється тим, що при симптомах хронічного катарального гаймориту хворим додатково призначають вливання у носові ходи 20 % розчину альбуциду (сульфацилу натрію) або розчину фурациліну (1:5000) в кількості 5-6 крапель два рази на день, а при гострому гаймориті - до 5 разів на день протягом 7-10 днів. 7. Спосіб за будь-яким з пп. 1 або 4, який відрізняється тим, що при симптомах хронічної ниркової гіпертензії, зумовленої сольовим діатезом, додатково призначають трускавецьку мінеральну газовану воду загальної мінералізації 0,3-0,6 г/л або дистильовану воду аптечного виготовлення натщесерце по 200 мл, або з урахуванням показань по 120 мл п'ять разів з перервою 30 хвилин між прийомами. 8. Спосіб за будь-яким з пп. 1 або 4, який відрізняється тим, що при симптомах первинної хронічної надниркової недостатності призначають вживання тричі на день перед їжею 100,0 мл питної води кімнатної температури з додаванням 30 крапель 10 % спиртового розчину прополісу та однієї чайної ложки 6 % або 9 % яблучного натурального оцту протягом 10 днів, а при симптомах вторинної хронічної надниркової недостатності призначають стимуляцію рефлексогенної зони гіпофізу на великому пальці ноги. 9. Спосіб за п. 1, який відрізняється тим, що при симптомах хвороби печінки та жовчного міхура поліпшення їх функції здійснюють за методикою мануального тюбажу. 10. Спосіб за одним з пп. 1-4, який відрізняється тим, що при симптомах базального плевриту призначають вживання тричі на день перед їжею 100,0 мл питної води кімнатної температури з додаванням однієї чайної ложки 10-20 % спиртового розчину прополісу та однієї чайної ложки 6 % або 9 % яблучного натурального оцту протягом 10 днів з нанесенням двічі на день на шкіру сітки з того ж розчину прополісу площею 5 см х 15 см вздовж проекції базальної плеври. 11. Спосіб за будь-яким з пп. 1 або 4, який відрізняється тим, що при симптомах проксимального обструктивного бронхіту щоденно проводять точковий масаж великими пальцями рук паравертибрально силою натиску 3-5 кг частотою 1 натискання в секунду впродовж однієї хвилини в сегментах Th3, Th4, Th5 і Тh8, тобто в ділянках спінальних центрів, легеневого, серцевого і наднирників. 12. Спосіб за одним з пп. 1-11, який відрізняється тим, що хворому призначають індивідуальний комплекс дихальних вправ, спрямованих на тренування діафрагми, м'язів живота, грудей, шийного та грудного відділів хребта, плечового поясу. Винахід належить до галузі медицини, а саме до пульмонології, та може бути використаний у клінічній практиці для патогенетичного лікування хворих на бронхіальну астму та хронічне обструктивне захворювання легенів. Патогенетичне лікування бронхіальної астми припускає комплексний підхід з урахуванням особливостей патогенезу, характеру протікання, а також можливих супроводжуючих ускладнень факторів патогенезу, які погіршують перебіг основного захворювання, тобто направлене на механізми розвитку хвороби. Відомо, що при бронхіальній астмі у патологічний процес затягуються (залучаються) не тільки нижні дихальні шляхи, але й верхні (ніс, гортань, носова порожнина, органи травлення тощо, які утруднюють лікування астми, сприяючи хронізації запалення. Вищезгадане потребує при лікуванні бронхіальної астми паралельно лікувати інші органи (Загидуллин Ш.З., Галимов О.В., Дмитриев Д.М., Галимова B.C., Нуртдинов М.А. Пути улучшения лечения больных с заболеваниями легких /Мат. 11 нац. Конгресса по болезням органов дыхания. - М., 2001. - V. 74. - С. 42). Відомий патогенетичний спосіб лікування хворих на бронхіальну астму, що складається з попереднього обстеження хворого та діагностування хвороб легеневих органів дихання та супутніх хвороб нелегеневих внутрішніх органів і їх паралель ного лікування, за яким було виявлено, що бронхіальна астма обтяжена виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки та шлунковокишковими розладами. Запропоновано паралельно з лікуванням бронхіальної астми проводити лікування виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки та шлунково-кишкові розлади шляхом інгаляційного лікування препаратами ряду еуфіліну з залученням кортикокостироїдної терапії (кеналог) (Бронхиальная астма. Сборник ст. под ред. проф. В.Н. Молоткова - К.: Здоровье, 1984. С. 149). Недоліком зазначеного способу є велике медикаментозне навантаження на хворого, що сприяє прогресу захворювання та має характер, який підтримує самопочуття хворого, не виліковуючи саме захворювання. При цьому препарати ряду еуфіліну мають багато протипоказань для хворих, зокрема, на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки, а гормональні препарати при кортикокостироїдній терапії можуть стати причиною тяжких кишкових захворювань, що потребує призначення дієти з підвищеними складом білка та легкозасвоюваних вуглеводів. Тому наведений спосіб не дозволяє знизити сенсибілізацію до різного роду алергенів, а лише сприяє частковому зменшенню загострення у ході проведення гормонального лікування і тим самим не збільшує строки ремісії. 5 Дослідами було встановлено, що крім таких хвороб, як хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки та шлунково-кишкові, розлади супутніми хворобами бронхіальної астми є також хвороби нелегеневих складових органів дихання таких, як наднирники, нирки, печінка, серце. Задачею винаходу є розробка способу патогенетичного лікування хворих на бронхіальну астму, в якому шляхом визначення анатомічних розмірів як легеневих, так і нелегеневих складових органів дихання, досягають можливість визначити відхилення розмірів означених органів від їх номінальних розмірів та виявити особливості патогенезу бронхіальної астми окремо кожного пацієнта та призначити об'єм конкретного динамічного керованого лікування з мінімізацією медикаментозного навантаження на хворого. Поставлена задача вирішується тим, що у способі патогенетичного лікування хворих на бронхіальну астму, що складається з попереднього обстеження хворого та діагностування хвороб легеневих органів дихання та супутніх хвороб нелегеневих внутрішніх органів і їх комплексного лікування, згідно з винаходом, діагностування хвороб проводять порівняльною перкусією анатомічних розмірів окремих органів як легеневих складових органів дихання, так і нелегеневих внутрішніх органів, вибраних з групи: наднирники і/або нирки, і/або печінка, і/або серце, а лікування здійснюють стимуляцією ключових ланок дихання коркового центру дихання і/або спінального центру дихання, і, при необхідності, стимуляцією серцевого спінального центру і/або надниркового спінального центру, і/або печінки та жовчного міхура. При цьому можливо проводити стимуляцію коркового центру дихання точковим масажем точок, розташованих на рівні кута нижньої щелепи, точок - на 2,5 см нижче, точок - на 2,5 см вище ключиці, точок безпосередньо над ключицями з обох сторін хребта, по 3 секунди в кожній позиції силою 3 кг, не викликаючи болю, стимуляцію спінального центру дихання - точковим масажем на рівні Тh3 Th4 з обох сторін хребта, стимуляцію серцевого спінального центру - точковим масажем точок на відстані 2-3 см від хребта а рівні Th5 з обох його сторін, стимуляцію надниркового спінального центру - точковим масажем точок на відстані 2-3 см ліворуч хребта на рівні Th8 з обох його сторін силою 3-5 кг частотою 1-2 рази на секунду впродовж однієї хвилини. Можливо також здійснювати стимуляцію коркового центру дихання точковим масажем точок голови, розташованих на рівні кута нижньої щелепи, точок - на 2,5 см нижче, точок - на 2,5 см вище ключиці, точок безпосередньо над ключицями з обох сторін хребта, по 3 секунди в кожній позиції силою 3 кг, не викликаючи болю, стимуляцію спінального центру дихання - вібраційним масажем на рівні Тh3 - Th4 обох сторін хребта, стимуляцію серцевого спінального центру - вібраційним масажем точок на відстані 2-3 см від хребта на рівні Th5 з обох його сторін, стимуляцію надниркового спінального центру - точковим або вібраційним масажем точок на відстані 2-3 см від хребта на рівні 95030 6 Th8 з обох його сторін силою 3-5 кг частотою 1-2 рази на секунду впродовж однієї хвилини. В необхідних випадках проводять додаткову стимуляцію принаймні одного з спінальних центрів вакуумним мікрокровопусканням або вакуумтерапією, або магнітотерапією. При симптомах подразнення в ділянці гортані або трахеї призначають інгаляції календули, озокеритопарафінової аплікації на ділянку грудини температурою 42 °С тривалістю 10 хвилин, 5-6 процедур на курс. При симптомах хронічного катарального гаймориту хворим додатково призначають вливання у носові ходи 20 % розчину альбуциду (сульфацилу натрію) або розчину фурациліну (1 : 5000) в кількості 5-6 крапель два рази на день, а при гострому гаймориті - до 5 разів на день протягом 7-10 днів. При симптомах хронічної ниркової гіпертензії, зумовленої сольовим діатезом, додатково призначають трускавецьку мінеральну газовану воду загальної мінералізації 0,3-0,6 г/л або дистильовану воду аптечного виготовлення натщесерце по 200 мл, або з урахуванням показань по 120 мл п'ять разів з перервою 30 хвилин між прийомами. При симптомах первинної хронічної надниркової недостатності призначають вживання тричі на день перед їжею 100,0 мл питної води кімнатної температури з додаванням 30 крапель 10 % спиртового розчину прополісу та однієї чайної ложки 6 % або 9 % яблучного натурального оцту протягом 10 днів, а при симптомах вторинної хронічної надниркової недостатності призначають стимуляцію рефлексогенної зони гіпофізу на великому пальці ноги. При симптомах хвороби печінки та жовчного міхура їх поліпшення їх функції здійснюють за методикою мануального тюбажу. При симптомах базального плевриту призначають вживання тричі на день перед їжею 100,0 мл питної води кімнатної температури з додаванням однієї чайної ложки 10 %-20 % спиртового розчину прополісу та однієї чайної ложки 6 % або 9 % яблучного натурального оцту протягом 10 днів з нанесенням двічі на день на шкіру сітки з того ж розчину прополісу площею 5 см  15 см вздовж проекції базальної плеври. При симптомах проксимального обструктивного бронхіту щоденно проводять точковий масаж великими пальцями рук паравертибрально силою натиску 3-5 кг частотою 1 натискання в секунду впродовж однієї хвилини в сегментах Тh3, Th4, Th5 і Тh8, тобто в ділянках спінальних центрів, легеневого, серцевого і наднирників. Крім того, хворому призначають індивідуальний комплекс дихальних вправ, спрямованих на тренування діафрагми, м'язів живота, грудей, шийного та грудного відділів хребта, плечового поясу. Дослідами було встановлено, що в акті дихання беруть участь не тільки власне дихальні м'язи, а також м'язи черевної стінки. При цьому кожний з нелегеневих факторів в разі появи патологічних змін негативно впливає на мікроциркуляцію альвеол, гальмуючи екскурсію і зменшуючи життєву ємність легенів. 7 Виявлення впливу на порушення дихальної функції не тільки легеневих органів дихання, але й нелегеневих складових органів дозволяє визначити індивідуальні особливості та джерело патогенезу бронхіальної астми кожного пацієнта, що, в свою чергу, дозволяє призначити правильне лікування. Використання заявлюваного способу патогенетичного лікування хворих на бронхіальну астму шляхом визначення відхилення від оптимальних анатомічних розмірів як легеневих, так і нелегеневих складових органів дихання, дозволяє виявити супутні хвороби органів дихання, сукупність яких для різних хворих є різною, і тому для кожного хворого призначається індивідуальне немедикаментозне лікування, яке не співпадає з лікуванням інших хворих. Відповідне лікування конкретної патології знімає негативний вплив на мікроциркуляцію альвеол, відновлює екскурсію легенів і життєву ємність легенів. Кожний з нелегеневих факторів дихання в разі появи патологічних змін негативно впливає на мікроциркуляцію альвеол, гальмуючи екскурсію і зменшуючи життєву ємність легенів. Відповідно лікування конкретної патології знімає негативний вплив на мікроциркуляцію альвеол, відновлює екскурсію легенів і життєву ємність легенів. Але, коли на фоні негативного впливу на дихання всіх патологічно змінених нелегеневих факторів, взятих разом, провести стимуляцію спінального центру дихання вакуумним мікрокровопусканням, екскурсія легенів і відповідно життєва ємність легенів нормалізується за 15 хвилин. До складових системи органів дихання належить ніс, порушення ступеня прохідності для повітря у якому є однією з ознак хронічного катарального гаймориту. Заявником виявлені верхні лімфовузли обох легенів, які 100 % реагують на наявність гаймориту, при відсутності інших ознак патології. Для визначення розмірів верхніх лімфовузлів легенів, що свідчать про стан гайморових порожнин, проводять дослідження шляхом перкусії малої сили з частотою вистукування два рази в секунду відповідно під правою та лівою ключицями. Якщо поперечний розмір будь-якого лімфовузла перевищує 1 см, це свідчить про наявність активного запалення гайморової порожнини на стороні відповідного лімфовузла. Таким чином, величина патологічних розмірів верхніх лімфовузлів легенів завжди корелює з активністю запалення гайморових порожнин відповідно на стороні запалення. В разі виявлення при обстеженні хронічного катарального гаймориту хворим призначають вливання у носові ходи 20 % розчину альбуциду (сульфацилу натрію) або розчину фурациліну (1 : 5000) в кількості 5-6 крапель. При активному хронічному катаральному гаймориті частота вливань 2 рази на день, а при гострому гаймориті, що супроводжується підвищеною температурою тіла, головним болем - до 5 разів на день. Тривалість лікування 7-10 днів. 95030 8 При вираженому утрудненні носового дихання хворим призначають 7-10 процедур УВЧ на ділянку гайморових порожнин. При стиханні ознак запалення на ділянках гайморових порожнин проводять озокеритовопарафінові аплікації. У випадку, коли проксимальний обструктивний бронхіт розцінюється як наслідок впливу хронічного катарального гаймориту, лікування проводять за вищевказаним методом та паралельно застосовують методику вакуум-терапії, тобто ставлять банки. В кожному випадку проксимального обструктивного бронхіту автором були виявлені зменшена екскурсія легенів, кореляція величини середніх лімфовузлів, величини обструкції головних бронхів і величини екскурсії нижньої межі легенів і відповідно життєвої ємності легенів. Діагностування перкусією проводять для визначення вертикальних розмірів лівого та правого головних бронхів. Розмір правого головного бронха також як і лівого у дорослих у нормі дорівнює 2,5 см та на 1,0 см нижче лівого бронха. У патології головні бронхи збільшуються практично за рахунок нижньої межі в динаміці і перевищують нормальні частіше до 3 см, у рідких випадках до 4 см. В лікуванні проксимального обструктивного бронхіту щоденно проводять точковий масаж. Великими пальцями рук паравертибрально силою натиску 3-5 кг частотою 1 натискання в секунду впродовж однієї хвилини в сегментах Тh3, Th4, Th5 і Тh8, тобто в ділянках спінальних центрів, легеневого, серцевого і наднирників. У випадках вираженого больового синдрому в ділянці 3-5 грудних хребців проводять вібраційний масаж частотою натискання 2 рази в секунду, аналогічно точковому, що характеризується більш вираженим знеболюючим ефектом. При помірному больовому синдромі проводять також натискання паравертибрально частотою два рази в секунду тривалістю 2 хв. в одному сегменті та 3 хвилини в одному секторі при вираженому больовому синдромі. Також при сильних болях на паравертибральну ділянку рівня Тh3 - Th4 призначають магнітотерапію 10 хвилин (30 мтл) щодня до 10 процедур на курс. При симптомах подразнення в ділянці гортані або трохеї призначають інгаляції календули, озокеритопарафінові аплікації на ділянку грудини температурою 42 °С тривалістю 10 хвилин, 5-6 процедур на курс. Основна компенсаторна ланка функції дихання - це бронхи, до структури яких входять м'язи. Компенсаторні бронхи регулюють необхідний тиск повітря в альвеолах, який сприяє розтягуванню альвеол і забезпечує якість перфузії газів через альвеолярно-капілярну мембрану. Функція цих бронхів забезпечується складними регуляторними механізмами, а саме корковим центром дихання і спінальним центром дихання. Для визначення функціональної здатності альвеолярно-капілярної мембрани визначали екскурсію нижньої межі легенів по лопатковій лінії, яка 9 у здорової людині дорівнює 3,5 см. Показники, менші за цю величину, свідчать про недостатність альвеолярно-капілярної мембрани і, відповідно життєву ємність легенів. Комплекс лікування кожного хворого на бронхіальну астму включає стимуляцію ключових ланок дихання: корковий центр дихання, спінальний центр дихання, серцевий спінальний центр, наднирники. Спостереженнями було встановлено, що названі ланки дихання переважно відповідають за перфузійну функцію альвеолярно-капілярної мембрани, недостатність якої є основним мотивом реагування компенсаторних бронхів. Від лікувального ефекту засобів стимуляції спінального центру дихання, серцевого спінального центру та наднирників залежить швидкість відновлення перфузійної функції альвеолярно-капілярної мембрани, тим самим зменшення потреби реагування компенсаторних бронхів. Цими лікувальними засобами є використання точкового масажу, вібраційного масажу, вакуумного мікрокрововускання, вакуумтерапії, магнітотерапії. Стимуляція цих ключових ланок дихання поліпшує мікроциркуляцію альвеолярно-капілярної мембрани і циркуляційні властивості крові, чим відновлює її перфузійну функцію та відповідно зменшує потреби реагування компенсаторних бронхів. Програма функціонування альвеолярнокапілярної мембрани регулюється корковим центром дихання, а можливості виконання команди коркового центру регулюються спінальним центром дихання, який забезпечує мікроциркуляцію мембрани та її функціональну ефективність. Для визначення функціональної здатності альвеолярно-капілярної мембрани визначають екскурсію нижньої межі легенів, яка у здоровій людині повинна дорівнювати 3,5 см. Показники, менші за цю величину, свідчать про недостатність альвеолярно-капілярної мембрани. Результати діагностичних обстежень свідчать про те, що майже у всіх хворих на бронхіальну астму є функціональна недостатність коркового центру дихання, який є основним регулятором програм дихального циклу. Діагностика активності коркового центру дихання проводиться хворим на бронхіальну астму оцінкою екскурсії нижньої межі легенів у сантиметрах до і після точкового масажу голови. Зміна показника на 0,5 см і більше свідчить про недостатню активність коркового центру дихання. З метою лікування коркового центру дихання натискають великими пальцями рук з обох боків гортані на шию пацієнта. Перші дві точки натискання розташовані на рівні кута нижньої щелепи, другі дві точки - на 2,5 см нижче, треті дві точки 2,5 см вище ключиці, останні дві точки - безпосередньо над ключицями (ділянка щитовидної залози). При цьому великі пальці тримати перпендикулярно до передньої поверхні шиї. Тривалість натискання - 3 сек. в кожній позиції силою 3 кг, не викликаючи болі. На першому етапі натискання у чотирьох точок повторювати три рази. На другому етапі наступні шість точок натискати у проекції сагітального шва, починаючи від початку волосяної частини голови через кожні 2,5-3,0 см до верхі 95030 10 вки голови впродовж 5 сек. кожну силою 3-5 кг. Для зручності шість точок в одному ряду натискати по дві точки одночасно від лоба до верхівки голови. Кожний такий ряд із шести точок повторити три рази. На третьому етапі, відступивши 2, 5 см в обидві сторони від передньої точки сагітального шва, по три точки одночасно натискати другим, третім та четвертим пальцями від лоба по боках голови до середини потилиці по шість точок три ряди одночасно з обох сторін по три рази кожний ряд. На четвертому етапі складають докупи другий, третій та четвертий пальці обох рук та силою до 5 кг натискують на нижню частину потилиці та шию так, щоб третій палець був на краю черепа, а четвертий - за межами черепа (на шиї), три рази щоразу тривалістю 3 сек.. Ефективність запропонованого точкового масажу вивчали за оцінками показників РЕГ і екскурсії нижньої межі легенів до та після процедури точкового масажу. Наприклад, за РЕО реоіндекс до масажу становив 0,2, а після масажу - 0,6, а екскурсія нижньої межі легенів до масажу дорівнювала 2,3 см, а після масажу - 3,0 см, тобто динаміка позитивна 0,7 см. Спінальний центр дихання розташований на рівні Th4 та двох сусідніх дисків на відстані 2-3 см праворуч середньої лінії хребта. Діагностику функціональної здатності спінального центру дихання починають з оцінки особливостей місця локалізації. На віддалі 2-3 см праворуч хребта рівень Th4 - спінальний центр дихання, а на відстані 2-3 см ліворуч хребта рівень Th5 серцевий спінальний центр. В ділянках названих центрів пальпаторно визначають наявність м'язових ущільнень, "міогелозів" розміром 1  1,5 см. Ці ущільнення твердіші за оточуючі тканини і болючіші. Ці ущільнення є компенсаторна реакція паравертибральних м'язів, направлена на стабілізацію патологічних рухів хребців, які порушують кровообіг і функціональну активність спінального центру дихання та серцевого спінального центру. Для лікування спінального центру дихання проводять його стимуляцію точковим масажем великими пальцями рук силою до 5 кг частотою 1-2 рази на сек. впродовж 1 хв. на рівні Th3 і по 2 хв. на рівні Тh4 - Th5 з обох сторін хребта. Одночасно при відсутності протипоказань проводять вакуум-терапію паравертибрально і на середину підошви. Результатами досліджень встановлено, що стимуляція спінального центру дихання поліпшує мікроциркуляцію альвеолярнокапілярної мембрани, зокрема поліпшує функцію альвеолоцитів, що синтезують сурфактант і забезпечують поверхневий натяг альвеол, якість перфузії газів та збільшують життєву ємність легенів. Після щойно проведеної стимуляції спінального центру дихання та серцево спінального центру величина екскурсії нижньої межі легенів досягала 3,5 см. Патологічне відхиленні головних бронхів від нормальних розмірів, яка перевищує 2,5 см у дорослих, є підставою для попереднього призначення курсового лікування методом вакуум-терапії. В залежності від величини відхилення призначають 11 різну кількість процедур вакуум-терапії - 6-8. Тривалість процедури 5-10 хвилин. Банки ставлять біля хребта на відстані 1 см від середньої лінії хребта. Смуга розміром 5 см ліворуч та праворуч хребта - зона імунітету, тобто в цій зоні розташовані спінальні центри мікроциркуляції майже всіх органів. Процедури проводять щоденно або через день. Одна процедура вакуум-терапії зменшує патологічну величину головних бронхів як правило на 0,5 см. При недостатній ефективності лікування точковим масажем можливо проводити стимуляцію спінального центру дихання методом вакуумного мікрокровопускання. Вакуумне мікрокровопускання проводять у такій послідовності. Спочатку проводять точковий масаж відповідних ділянок за вищезазначеною методикою. Потім визначають найбільш больову ділянку на рівні Th4 праворуч середньої лінії хребта на відстані 2,5-3, 0 см. Знайдену ділянку обробляємо 70° медичним спиртом і відразу робимо 1015 проколів разовою стерильною голкою на шкірі глибиною 1,5-2,0 мм. Проколи робимо до появи 2 крапель крові «кров'яної роси» на площі до 2 см . Зверху накладаємо вакуумну банку середнього розміру (діаметр горловини 3,5-4,0 см). Аналогічну процедуру проводимо на ТПа ліворуч середньої лінії хребта, відступивши на 2,5-3,0 см, в ділянці найбільш больової точки. Пропонується експозиція 5-8 хвилин, тобто часу, потрібного для утворення згустку крові. Перед зняттям банку обгортають біля горловини стерильною ватою, яка після зняття банки всмоктує залишки крові і обмежує згустки, запобігаючи кровотечі по тілі пацієнта. За один сеанс одночасно можна проводити 2-3 мікрокровопускання. Курс становить 3-5 сеансів з інтервалом 3 дні. Механізм дії вакуумного мікрокровопускання полягає у розростанні нових капілярів в ділянці застосування процедури, що оживляють циркуляцію крові, підвищення імунітету, забезпечення активного дренажу лімфи - створює виражену довготривалу активність спінального центру дихання. Одним з могутніх компенсаторних механізмів дихання є дихальні м'язи. Нормалізацію функціональної здатності дихальних м'язів починають з відновлення їх «природного тренажера», тобто з нормалізації носового дихання. Для дихальних вправ регулярно виконують в індивідуальному комплексі дихальні вправи, суть яких полягає у тренуванні діафрагми, м'язів живота, грудей, шийного та грудного відділів хребта, плечового поясу. Комплекс вправ виконують у горизонтальному положенні хребта. Для тренування використовують також тренажер Фролова, велотренажер. Дихальні вправи можна виконувати у будь-якому положенні. Автором напрацьовано методику визначення патогономічної ознаки (симптому) базального плевриту, суть якої полягає у визначенні вертикального розміру перехідної складки базальної плеври, що утворюється при переході базальної плеври у ту частину, що покриває задню і бокову частини легені. 95030 12 Визначення перехідної складки базальної плеври проводили перкусією малої сили частотою вистукування два рази у секунду у напрямку від нижнього краю лопатки спочатку на лівій стороні до появи притуплення, а потім у правій стороні. Дослідження базальної плеври проводять визначенням вертикального розміру перехідної складки, що утворюється при переході плеври в ту, що покриває нижню і бокову частини легені. Базальний плеврит характеризується збільшенням вертикального розміру перехідної складки базальної плеври, що утворюється при переході базальної плеври у ту, що покриває задню і бокову частини легенів. При цьому на боці враження плеври екскурсія нижньої межі легенів зменшена на 0,5-0,6 см порівняно зі здоровою. При двобічному базальному плевриті екскурсія нижньої межі легенів завжди обмежена, тобто менше 3,5 при умовах відсутності іншої патології, що зменшує життєву ємність легенів і тому гальмує ефективність дихання у хворих на бронхіальну астму. Для лікування базального плевриту пропонується вживати тричі на день перед їжею 100,0 мл питної води кімнатної температури з чайною ложкою 10 %-20 % спиртового розчину прополісу та чайною ложкою 6 % або 9 % яблучного натурального оцту. Вживати 10 днів. Одночасно два рази на день на ділянку враження плеври на шкіру наносити сітку з того ж розчину прополісу площею 5 см  15 см вздовж проекції базальної плеври. Впродовж 10 днів розміри базальної плеври нормалізуються. На функцію легеневих органів дихання реагують нелегеневі складові дихання. Так на наявність запалення на відповідній стороні у наднирниках, нирках, плеврі, легенях, печінці і жовчних шляхах реагують бокові лімфовузли, а на функцію спінальних центрів дихання, тобто на функцію спінальних центрів мікроциркуляції легенів має негативний вплив патологія хребта і наднирників. Автором було встановлено, що у 88 % контингенту хворих на бронхіальну астму, що пройшли обстеження у Центральному військовому санаторію «Хмільник», була виявлена серцева недостатність. Причину серцевої недостатності знаходили у розладах спінальних центрів регуляції серцевої діяльності та легеневої діяльності, тобто серцевий спінальний центр та спінальний центр дихання. Тому лікування серцевої недостатності запропоновано лікувати за методикою стимуляції означених центрів. У 66 % хворих бронхіальною астмою була виявлена хронічна ниркова гіпертензія, зумовлена сольовим діатезом в нирковій мисці. Автором доведений негативний вплив хронічної ниркової гіпертензії на екскреторну функцію нирки. Хронічна ниркова гіпертензія порушує екскреторну функцію нирок, створюючи надлишок шкідливих метаболітів в крові пацієнта. Метаболіти негативно впливають на функцію альвеолоцитів, гальмуючи синтез суперфактанту і зменшуючи поверхневий натяг альвеол. При цьому порушується якість перфузії газів через альвеолярно-капілярну мембрану і зменшується екскурсія нижньої межі легенів. Це обмеження ніколи не перевищувало функ 13 ціональних можливостей легені більше 30 %.Таке граничне обмеження функції легенів автором розцінено як максимальна компенсаторна можливість легенів в намаганні частково замістити порушену екскреторну функцію нирок, одночасно виконуючи основну роль органа дихання. Дослідження проводили шляхом порівняльної перкусії малої сили з частотою вистукування два рази в секунду. Відхилення від номінального розміру на 1 см є ознакою патології. Методика лікування базується на вимиванні сольового вмісту з ниркових мисок. Для проведення лікувальної процедури призначається трускавецька мінеральна газована вода загальної мінералізації 0,3-0,6 г/л або дистильована вода аптечного виготовлення. Пропонується пити воду натщесерце по 200 мл або з урахуванням показань по 120 мл п'ять разів з перервою 30 хвилин між склянками, наприклад, у 7-00, 7-30, 8-00, 8-30, 9-00 ранку. Після цієї процедури на наступний день поперечний розмір нирки досягав 2,0 см ± 2,0 мм. На другий день після ліквідації хронічної ниркової гіпертензії у всіх без винятку пацієнтів при контрольному обстеженні збільшилась екскурсія нижньої межі легенів від 0,5 до 1 см та наполовину зменшилась величина патологічних розмірів головних бронхів, тобто суттєво зменшилась величина бронхіальної обструкції, поліпшилась функція альвеолярно-капілярної мембрани, що позитивно вплинуло на життєву ємність легенів. Оптимальна частота лікувальної процедури - 2 рази на рік. Така частота лікування гарантує від накопичення мікролітів у ниркових мисках, попереджує хронічну ниркову гіпертензію та нирковокам'яну хворобу. Циркуляційні властивості крові через капіляри альвеолярно-капілярної мембрани залежать в першу чергу від наднирників, які забезпечують циркуляційні властивості еритроцитів і перфузійну функцію їх мембрани, потім від активності спінального центру дихання, що регулює мікроциркуляцію альвеол, і від швидкості кровотоку (функціональної здатності серцевого м'язу), які регулюються серцевим спінальним центром. Первинна хронічна надниркова недостатність виявлена у 12 % хворих бронхіальною астмою, а вторинна хронічна надниркова недостатність виявлена у 30 % хворих. Наднирники швидко реагують на циркуляційні властивості крові, впливають аналогічно на в'язкість еритроцитів, властивості еритроцитарної мембрани приєднувати та транспортувати кисень з капілярів альвеолярної мембрани. Відповідно у випадках первинної хронічної надниркової недостатності або вторинної хронічної надниркової недостатності мікроциркуляція альвеол суттєво зменшується, гальмуючи перфузію газів у альвеолярно-капілярній мембрані. Еритроцит з нормальними властивостями, рухаючись через капіляр альвеолярно-капілярної мембрани, готовий приєднати кисень, а альвеолярно-капілярна мембрана не забезпечує необхідної перфузії через недостатній поверхневий натяг альвеол, і такий еритроцит з відновленим гемо 95030 14 глобіном залишає альвеолярно-капілярну мембрану, не приєднавши кисню, що зумовлює ціаноз. Оскільки наднирники мають значний вплив на циркуляційні властивості крові, в'язкість еритроцитів, а також забезпечують функцію мембрани еритроцитів, регулюючи приєднання кисню, величину його транспортування до споживачів: серця, мозку та інших органів, тому недостатність наднирників має суттєвий негативний вплив на важливі ланки функції дихання. У хворих бронхіальною астмою первинна та вторинна хронічна надниркова недостатність створювала гальмівний ефект на функцію коркового та спінального центрів дихання, альвеолярно-капілярну мембрану легенів, серця, порушуючи мікроциркуляцію названих ланок дихання. Дослідження проводили шляхом порівняльної перкусії середньої сили з частотою вистукування два рази в секунду. Про наявність первинної або вторинної надниркової недостатності у хворих на бронхіальну астму та з порушенням дихання можна виявити за визначенням розмірів наднирників. В нормі вертикальний розмір лівого наднирника дорівнює 1,0±0,2 см, а горизонтальний розмір дорівнює 2,0±0,2 см. Для правого наднирника ці розміри дорівнюють відповідно 1, 0-1, 2 см та 2,0-2,5 см. У хворих на бронхіальну астму первинна та вторинна хронічна надниркова недостатність створюють гальмівний ефект на функцію коркового центру дихання та спінального центру дихання, альвеолярно-капілярної мембрани легенів, серця, порушуючи мікроциркуляцію названих ланок дихання. Для лікування первинної хронічної надниркової недостатності, пропонується вживати впродовж 10 днів тричі на день перед їжею 100,0 мл питної води кімнатної температури з додаванням 30 крапель 10 % спиртового розчину прополісу та однієї чайної ложки 6 % або 9 % яблучного натурального оцту. Як відомо з практики, на сьомий день вживання запропонованої суміші розміри наднирників повертаються до норми. З десятого дня лікування у випадку неповної нормалізації розмірів наднирників пропонований лікувальний засіб можна приймати перед їжею два рази на день до місяцю від початку лікування. В основі патогенезу вторинної хронічної надниркової недостатності лежить порушення продукції адренокортикотропний гормон, аденогіпофізом і, зважаючи на ключову роль гіпофізу в появі означеної патології, автором запропонована методика стимуляції рефлексогенної зони гіпофізу на великому пальці ноги. На підошовній поверхні великого пальця ноги, відступивши 1 см від основи пальця (складки шкіри, що утворюється при згинанні пальця) в напрямку нігтьової фаланги, рукою пацієнта проводять натискування силою до 3 кг частотою 1 раз за секунду впродовж двох хвилин. Стимуляцію рефлексогенної зони проводять на кожному пальці по черзі. Можливо також проводити стимуляцію рефлексогенної зони наднирників за допомогою волоського горіха, який підкладають напроти вказаної 15 зони. Потім на верхню частину пальця натискають звичайним кийком з гумовим ковпачком на нижньому кінці. У 20 хворих, що мали ознаки вторинної хронічної надниркової недостатності, у 70 % розміри наднирників нормалізувалися після проведеного лікування, а у 10 хворих - 30 % суттєво поліпшились. У випадках первинної або вторинної хронічної надниркової недостатності, вираженого ступеня недостатності або у випадках вираженого акроціанозу і загального ціанозу, коли різко обмежені компенсаторні можливості альвеолярно-капілярної мембрани, проводять вакуумне мікрокровопускання на рівні спінальних центрів наднирників (рівень The паравертибрально в найбільш больових ділянках). Механізм негативного впливу печінки на функцію дихання за суттю аналогічний нирковому. Накопичення в крові підвищеної кількості метаболітів при порушенні ферментативної та дезінтоксикаційної функції печінки у хворих дискінезією жовчних шляхів, холестатичним гепатозом, відповідно гальмує функцію дихання. Печінкова патологія, аналогічно нирковій гальмує функцію легенів як органа дихання до 30 % відповідно до рівня надмірного накопичення метаболітів у крові. Надмірна кількість продуктів метаболізму в крові негативно впливає на функцію альвеолярнокапілярної мембрани легенів, зменшуючи екскурсію та життєву ємність легенів. Крім того, надлишок метаболітів, що знаходяться у повітрі, яке видихає хворий, проходячи через головні бронхи, подразнює бронхи і викликає аутоімунне запалення. При цьому звужуються проходи, зменшується кількість повітря, що людина вдихає за один цикл, понижується тиск повітря в альвеолах, порушуючи якість перфузії газів через альвеолярно-капілярну мембрану. Така суттєва тривала гіпоксія гальмує активність коркового та спінального центрів дихання. Діагностування проводили шляхом порівняльної перкусії малої сили з частотою вистукування два рази в секунду. В результаті обстеження 44 хворих у 44 % виявлені збільшені розміри печінки на 1-2 см та розміри жовчного міхура за шириною на 1 см і більше. Збільшення розмірів печінки та жовчного міхура свідчать про порушення фізіологічних та функціональних можливостей цих органів і включення компенсаторних механізмів. Коли компенсаторні можливості вичерпуються, настає декомпенсація функціональних можливостей. Негативний вплив компенсованого холестазу на функцію легенів виявлено у всіх пацієнтів. Функціональні можливості легенів змінюються значно швидше під впливом компенсованої функціональної недостатності печінки та жовчного міхура. Таким чином збільшені розміри печінки та жовчного міхура можна вважати суттєвим фактором патогенезу бронхіальної астми. В комплексному лікуванні бронхіальної астми у разі відповідної патології автором проводиться 95030 16 методика мануального тюбажу печінки і жовчного міхура, яка включає три етапи. На першому етапі пацієнта кладуть на кушетку у положенні на спині. Лікар визначає межі печінки та жовчного міхура за Курловим. Визначивши збільшення показання вертикального розміру печінки більше 6 см або розміру жовчного міхура більше 7  3 см лікар великими пальцями обох рук натискує живіт пацієнта у правому підребер’ї (ділянка жовчного міхура) на відстані 5 см праворуч середньої лінії живота силою до 5 кг впродовж 5 сек. так, щоб великий палець правої руки був на 2 см нижче реберної дуги, а великий палець лівої руки на 1 см ліворуч пальця правої руки. Перерва між натисканнями становить 3 сек., натискання повторити 5 разів. На другому етапі лікар кладе долоню лівої руки на ділянку печінки пацієнта так, щоб реберна дуга виступала на 1,5-2 см нижче руки лікаря, а долоню правої руки кладе на ліву. Натискає долонями обох рук так, щоб ребра прогинались на 2-3 см, не викликаючи болю у пацієнта, частотою 1 раз у дві секунди. Натискання повторити 20 разів. На третьому етапі лікар повторює дії, що проводились на першому етапі. Використання способу патогенетичного лікування хворих на бронхіальну астму демонструється нижченаведеними прикладами. Хвору Д. діагностували щодо установлення патогномонічної ознаки (симптому) базального плевриту, суть якої полягає у визначенні вертикального розміру перехідної складки базальної плеври, що утворюється при переході базальної плеври у ту частину, що покриває задню і бокову частини легені. Визначення перехідної складки базальної плеври проводили перкусією малої сили частотою вистукування два рази у секунду у напрямку від нижнього краю лопатки спочатку на лівій стороні до появи притуплення. Місце притуплення є верхньою межею перехідної складки базальної плеври. У визначеному місці ставили мітку - горизонтальну риску на тілі пацієнта напроти правого краю нігтьового ложа пальця-плесиметра. Не міняючи положення пальця-плесиметра, продовжували аналогічну перкусію донизу. Через 0,5-0,6 см знову відчули притуплення звуку - це нижня межа перехідної складки базальної плеври в нормі. При наявності базального плевриту нижня межа перехідної складки буде на відстані 1,0-2,0 см від верхньої щойно визначеної межі. Такий розмір перехідної складки свідчить про наявність базального плевриту, який обмежує екскурсію нижньої межі легенів і зменшує життєву ємність легенів, гальмує ефективність дихання. Аналогічне обстеження проводили на правій стороні. Після виявлення базального плевриту на боці враженої плеври перкусію проводили, починаючи від Th7 косо донизу по ходу базальної плеври до середньої пахвинної лінії. Дослідження базальної плеври проводили визначенням вертикального розміру перехідної складки, що утворюється при переході плеври в ту, що покриває нижню і бокову частини легені. 17 Вивчалася динаміка екскурсії нижньої межі легенів на боці нормальної базальної плеври і на боці патологічно зміненої. На боці враження плеври екскурсія нижньої межі легенів завжди буде обмеженою, тобто менше 3,5 см при умовах відсутності іншої патології. Визначення перехідної складки базальної плеври проводилось перкусією малої сили, частотою вистукування два рази в секунду в напрямку від нижнього краю лопатки спочатку на лівій стороні до появи притуплення. Таке притуплення необхідно вважати верхньою межею перехідної складки базальної плевр, де ставили мітку - горизонтальну риску на тілі пацієнта напроти правого краю нігтьового ложа пальця-плесиметра. Не міняючи положення пальця-плесиметра, продовжували аналогічну перкусію донизу. Через 0,5-0,6 см знову було притуплення звуку - це нижня межа перехідної складки базальної плеври в нормі. В умовах наявності базального плевриту нижня межа перехідної складки може бути на відстані 1-2 см від щойно визначеної верхньої межі. Аналогічне обстеження зробили на правій стороні. Хвора Д. на базальний плеврит отримувала тричі на день перед харчуванням 100,0 мл питної води кімнатної температури з чайною ложкою 10 %-20 % спиртового розчину прополісу та чайною ложкою 6 % або 9 % яблучного натурального оцту. Курс лікування тривав 10 днів. Одночасно на ділянку враження плеври на шкіру наносили сітку з спиртового розчину прополісу розміром 1015 см вздовж проекції базальної плеври, відстань між смужками дорівнювала 1 см. Процедуру проводили два рази на день до виздоровлення. Після лікування описаним способом при контрольних обстеженнях ознаки базальної плеври не виявились. Хвора Б. 1949 р. н., зріст 165 см, вага 70 кг. Діагноз бронхіальна астма. При первинному огляді величина екскурсії нижньої межі легенів після стимуляції коркового центру дихання дорівнювала 0,5 см, пікова швидкість видиху дорівнювала 350 л/хв. На фоні постійного важкого дихання, нападів ядухи до 5 разів на тиждень, підвищеної втоми, помірної тахікардії р+88 на хв., тиску 120/85 мм рт.ст. в легенях була незначна кількість свистячих хрипів. Через 14 днів лікування патологічні зміни факторів патогенезу: недостатність спінального центру дихання, ознак вторинної хронічної надниркової недостатності, помірного холестазу, помірного грудного корінцевого синдрому, зумовленого остеохондрозом, ознак гаймориту не виявлено. Скарг на дихання не було. Не було кашлю, задишки, нападів ядухи, нормальне носове дихання. Пікова швидкість видиху дорівнювала 350 л/хв.. При повторному трикратному обстеженні виявилось нормальне везикулярне дихання на фоні екскурсії легенів 3,5 см. Зважаючи на часті стреси у минулому, недостатність коркового центру дихання залишилась. Залишилась також слабкість дихальних м'язів, обумовлена частою хворобою гайморитом з вираженим довготривалим порушенням носового дихання, діагностованого та багаторазово лікованого ЛОР-лікарем. Хворий Р., 1949 р. н., зріст 180 см, вага 110 кг та хворий К., 1953 р.н., зріст 180 см, вага 75 кг. 95030 18 Пацієнти щоденно виконували лікувальну гімнастику, дихальні вправи, регулярно проводили циклічні тренування, займалися велотренажером, тенісом. В результаті мали екскурсію нижньої межі легенів без динаміки, пікову швидкість видиху 750 л/хв. Хвора М., 1960 р. н., зріст 155 см, вага 80 кг. На початку лікування було діагностовано фактори патогенезу: корковий центр дихання, спінальний центр дихання, носова порожнина (гайморит), проксимальний обструктивний бронхіт, вторинна хронічна надниркова недостатність, хронічна ниркова гіпертензія другого ступеню, пікова швидкість видиху - 350 л/хв. У цьому випадку довелось лікувати кожну з виявлених хвороб згідно з запропонованим способом. Корковий центр дихання та спінальний центр дихання лікували точковим масажем у відповідних точках. Носову порожнину (гайморит) лікували вливанням у носові ходи 20 % розчину альбуциду (сульфацилу натрію) в кількості 5-6 крапель з частотою вливань до 5 разів на день. Паралельно застосовували методику вакуум-терапії, тобто ставили банки. Проксимальний обструктивний бронхіт лікували тим, що щоденно проводили точковий масаж, який здійснювали великими пальцями рук паравертибрально силою натиску 3-5 кг частотою 1 натискання в секунду впродовж однієї хвилини в сегментах Тh3, Th4, Th5 і Тh8, тобто в ділянках спінальних центрів, легеневого, серцевого і наднирників. Вторинну хронічну надниркову недостатність лікували стимуляцією рефлексогенної зони гіпофізу на великому пальці ноги. На підошовній поверхні великого пальця ноги, відступивши 1 см від основи пальця (складки шкіри, що утворюється при згинанні пальця) в напрямку нігтьової фаланги, рукою пацієнта проводили натискування силою до 3 кг частотою 1 раз за секунду впродовж двох хвилин. Стимуляцію рефлексогенної зони проводили на кожному пальці по черзі. Хронічну ниркову гіпертензію другого ступеня лікували вимиванням сольового вмісту з ниркових мисок. Для проведення лікувальної процедури призначали трускавецьку мінеральну газовану воду загальної мінералізації 0,3-0,6 г/л. Воду пили натщесерце по 200 мл п'ять разів з перервою 30 хвилин між склянками, а саме: у 7-00, 7-30, 8-00, 830, 9-00 ранку. Після цієї процедури на наступний день поперечний розмір нирки досягав 2,0 см ± 2,0 мм. На другий день після ліквідації хронічної ниркової гіпертензії при контрольному обстеженні збільшилась екскурсія нижньої межі легенів від 0,5 до 1 см та наполовину зменшилась величина патологічних розмірів головних бронхів, тобто суттєво зменшилась величина бронхіальної обструкції, поліпшилась функція альвеолярно-капілярної мембрани, що позитивно вплинуло на життєву ємність легенів. На сьомий день лікування пікова швидкість видиху дорівнювала 520 л/хв., на десятий день 450 л/хв. Після кожного з трьох максимальних видихів на четвертій спробі у момент видиху підклю 19 чила м'язи передньої стінки живота та отримала показник пікової швидкості видиху - 650 л/хв. При цьому спостерігалося суб'єктивно нормальне дихання, легеневе везикулярне дихання без свистячих хрипів при звичайному та форсованому видиху. Хворий Т., 1983 р. н., зріст 175 см, вага 75 кг. Для визначення функціональної здатності спінального центру дихання визначали нижню межу легенів по лопатковій лінії, яку відмічали горизонтальною міткою. Також після максимального вдиху через рот визначали екскурсію нижньої межі легенів, про що ставили другу мітку на тілі пацієнта. Відстань між мітками вимірювали лінійкою у сантиметрах, яка дорівнювала 2,5 см.. Спінальний центр дихання лікували методом вакуумного мікрокровопускання. До стимуляції спінального центру дихання методом вакуумного мікрокровопускання екскурсія нижньої межі легенів складала 2,3 см. Після стимуляції спінального центру дихання - 3,2 см при нормі 3,7 см. Суттєво поліпшилось дихання. Таким чином, стимуляція спінального центру дихання поліпшила мікроциркуляцію альвеолярнокапілярної мембрани, динаміка екскурсії нижньої межі легенів позитивна. Проте швидкість легеневого кровотоку була недостатня з-за серцевої недостатності. Наступного дня проводили стимуляцію серцевого спінального центру. Стимуляція спінального серцевого центру збільшила екскурсію легенів на 0,5 см за рахунок покращення кровообігу серця, збільшення скорочувальної сили міокарда і швидкості легеневого кровотоку. Альвеолярно-капілярна мембрана легенів отримала оптимальні умови для виконання своєї головної функції - поверхневий натяг альвеол і ефективна перфузія. Цим черговий раз було засвідчено конкретний вплив роботи серця на ефективність дихання, зокрема у хворих на бронхіальну астму. Хворий Молоков М.О., 1932 р.н. у 2008 році дільничний терапевт діагностував бронхіт і призначив бронхолітин та мікстуру відхаркуючої дії. Впродовж двох тижнів свистячі хрипи майже пройшли, а кашель щоденно нападами продовжував турбувати. Хворий декілька разів самостійно приймав по 2-3 тижні вищеозначене лікування без призначення лікаря. Динаміка дихання: 10 років тому хворий піднімався на третій поверх середньою швидкістю; 5 років тому дихати стало важче, швидкість ходи зменшилась. За останній рік дихати стало ще важче - з'явилась реакція компенсаторних бронхів у відповідь на зниження перфузійної функції альвеолярно-капілярної мембрани у вигляді свистячих хрипів та нападів кашлю протягом 10-15 хвилин. По прибутті до санаторію при огляді був виявлений виражений ціаноз кистей, грудей та зокрема спини. Розробленими автором методами було діагностовано розміри верхніх лімфовузлів легенів, з яких правий перевищував норму на 1 см, а лівий - на 0,3 см. Розміри лівих головних бронхів перевищували норму на 3 см, а правих - на 3,5 см. Лівий та середній лімфовузли дорівнювали 3,5 см при нормі 1 см, а правий - 4 см при нормі 1 см. 95030 20 Екскурсія нижньої межі легенів ліворуч дорівнювала 2,7 см, а праворуч - 2,5 см при нормі 3,7-4,0 см. Розмір поперечного контуру лівої нирки перевищував норму на 1,8 см, а правої - на 2,3 см. Розмір лівого наднирника складав 1,2  2,2 см, що відповідає нормі, а правого складав 3,0  4,0 см, тобто у два рази перевищував норму. Після стимуляції коркового центру дихання запропонованим точковим масажем впродовж 5 хвилин екскурсія лівої нижньої межі легенів стала 3,5 см (була 2,7 см), а правої - стала 3,2 см (була 2,5 см). Відразу була проведена стимуляція спінального центру дихання та серцевого спінального центру. Після цього екскурсія лівої нижньої межі легенів стала 4,0 см, а правої - стала 3,5 см. Пікфлоуметрія показувала до стимуляції пікову швидкість видиху 600 л/хв., після стимуляції коркового центру дихання - 650 л/хв., після стимуляції спінального центру дихання - 650 л/хв. При цьому після останньої стимуляції нижня межа лівої легені опустилася на 1 см, а правої - на 0 см, тобто збільшилася життєва ємність легенів. До стимуляції коркового та спінального центрів дихання та серцевого спінального центру дихання в легенях було везикулярне ослаблене, праворуч вислуховувались поодинокі свистячі хрипи. Після нормалізації екскурсії легенів стимуляцією названих центрів дихання в легенях стало звичайне везикулярне, хрипи не вислуховуються. Висока терапевтична ефективність способу патогенетичного лікування хворих на бронхіальну астму визначається у збільшенні числа хворих зі значним покращенням їх стану, зникненням або зменшенням клінічних прояв захворювань. Спосіб дозволяє попередити або швидко та надійно купірувати астматичний стан, знизити частоту та інтенсивність приступів, запобігти їх виникненню у нічний час, ліквідувати або послабити астматичні симптоми: утруднене дихання, кашель, тахікардію, болі у грудній ділянці та інш. Досягнутий терапевтичний ефект є стійким, строки ремісії - до трьох років. При цьому відмічається загальний оздоровчий ефект, покращується загальний стан здоров'я та самопочуття хворих. Спосіб забезпечує стимулювання власних імунних механізмів, нормалізацію імунно-ендокринного статусу, підвищення адаптаційних можливостей організму. Таким чином, використання способу дозволяє скоротити або повністю відмовитись від прийому лікарських препаратів, у тому числі гормональних та антибактеріальних, при тривалому застосуванні яких погіршується перебіг захворювання. Спосіб не має протипоказань та не має побічних дій. Він може бути використаний для різного контингенту хворих незалежно від їх віку, тяжкості перебігу хвороби, супровідних патологій. Використання заявлюваного способу патогенетичного лікування хворих на бронхіальну астму шляхом визначення відхилення від оптимальних анатомічних розмірів як легеневих, так і нелегеневих складових органів дихання, дозволяє виявити супутні хвороби відповідних органів, сукупність яких для різних хворих є різною, і тому для кожно 21 95030 го хворого призначається індивідуальне немедикаментозне лікування, яке не співпадає з лікуванням інших хворих. При його використанні не виникають ускладнення, так як він нешкідливий, екологічно чистий, Комп’ютерна верстка Л. Литвиненко 22 атравматичний, передбачає індивідуальний підхід до кожного хворого. Відповідне лікування конкретної патології знімає негативний вплив на мікроциркуляцію альвеол, відновлює екскурсію легенів і життєву ємність легенів. Підписне Тираж 24 прим. Міністерство освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601