Спосіб прогнозування ризику розвитку гострої мієлобластної лейкемії

Реферат: UA 78555 U UA 78555 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель, що заявляється, належить до медицини, а саме: онкогематології, і може використовуватись для прогнозування мієлобластної лейкемії. Значення прогностичних факторів в онкогематології стало очевидним з моменту появи стандартних програм адекватної хіміотерапії, що дає змогу формувати групи ризику пацієнтів для стратифікації лікування [16]. Найбільш широко застосовуються в гематології такі прогностичні фактори, як вік, стать, початковий соматичний статус хворого, клініко-лабораторні показники, цитоморфологічний варіант захворювання, імунофенотипічні характеристики варіанта лейкемії та ін. Але всі вони мають недостатню корелятивну залежність від ефективності хіміотерапії та тривалості життя, що не дає можливості використовувати їх як індивідуальні незалежні критерії прогнозу. Радіоімунологічний аналіз є сучасним методом дослідження і застосовується в онкогематології з метою виявлення пухлинних маркерів з'єднань, які виділяються пухлинними клітинами або організмом у відповідь на розвиток пухлини. На сьогоднішній день їх відомо більше ніж 200. Частіше пухлинні маркери групують по хімічній структурі (глікопротеїни, поліпептиди, білки та інш.) або по біологічній функції, яку вони виконують в організмі (онкофетальні антигени, ензими, гормони, рецептори та інш.) [14, 15]. Останнім часом з метою прогнозування та контролювання перебігу злоякісних захворювань системи крові все ширше використовуються тимідинкіназа та бета-2 мікроглобулін (2-МКГ) [7, 8, 10, 13, 17]. Тимідинкіназа належить до групи онкофетальних ензимів і є внутрішньоклітинним ферментом. Вона каталізує перетворення тимідину в тимідинмонофосфат, який потім як трифосфат включається до складу ДНК. Оскільки тимідин може включатися в ДНК тільки у фосфоризованій формі, тимідинкіназа відіграє ключову роль в процесі метаболізму тимідину в клітині [3, 4]. У клітинах еукаріот існують два ізоензими тимідинкінази: ТК1 та TК2. Прогностичне значення має виявлення у сироватці крові чи інших біологічних рідинах, з якими безпосередньо контактують пухлинні клітини, ізоензим ТК1, відомий як фетальна тимідинкіназа. Він є ключовим ферментом біосинтезу тимідилата по "запасному" шляху і підтримує баланс концентрацій всіх дезоксирибонуклеотидів, необхідних для реплікації ДНК [5]. Відображуючи активність клітинної проліферації, тимідинкіназа не виявлена у спокійних клітинах [9]. Дослідження останніх років свідчать, що її активність у сироватці крові хворих на гостру мієлоїдну лейкемію (ГМЛ) значно вища, ніж при інших видах неоплазій. Але майже немає даних, чи можна прогнозувати відповідь на індукційну хіміотерапію на підставі значень тимідинкінази в дебюті захворювання, чи відповідає динаміка її змін результатам лікування та чи можливо прогнозувати подальший перебіг гострої мієлоїдної лейкемії на підставі концентрації цього пухлинного маркера в періоді ремісії. Що стосується 2-МКГ, то це низькомолекулярний білок, який відноситься до класу імуноглобулінів і відображає біосинтетичну активність тканин. Він знаходиться на поверхні антигенів ядер клітин в якості антигену головного комплексу гістосумісності (HLA). До 98 %  2МКГ в рідинах організму знаходиться у вільній формі і тільки 2 % його зв'язано з молекулою HLA [6]. Розміри молекули невеликі (радіус Стокса 16 Å) і при електрофорезі він мігрує в область  22 глобулінів (звідки і назва 2-мікроглобулін). Концентрація 2-МКГ в крові відображає клітинний оборот та проліферацію лімфоцитів і контролюється двома процесами: швидкістю синтезу і швидкістю виведення. Біосинтез у здорової людини є постійним процесом (100-150 мг/добу) і здійснюється практично всіма клітинами організму. Однак найбільшою здатністю володіють лімфоцити (до 50 %) та пухлинні клітини [2]. Виводиться 2-МКГ нирками і цей процес залежить від швидкості гломерулярної фільтрації (ШГФ). За даними літератури збільшення концентрації 2-МКГ (в 4-5 разів) в сироватці крові спостерігається при еритромієлобластному, мієлобластному, монобластному та лімфобластному варіантах (в 100 %, 70 %, 64 %, 61 % випадках відповідно) (18). Але, значний розбіг отриманих результатів лишає можливості використовувати цей пухлинний маркер як ~ диференціальнодіагноетичний тест при ідентифікації окремих клініко-морфологічних варіантів гострої лейкемії. Немає даних про кореляційний зв'язок між концентрацією 2-МКГ та кількістю лейкоцитів, лімфоцитів, бластних клітин в периферичній крові (ПК) та відсотковим вмістом останніх в кістковому мозку ні при жодному з варіантів гострої лейкемії. Є розрізнені дані про використання 2-МКГ як прогностичний фактор при гострій мієлоїдній лейкемії, але немає досліджень про зміни його рівня при різних відповідях на хіміотерапію. Відомо, що інфекційні захворювання, які приєднуються, приводять до підвищення рівня 2-МКГ в крові у хворих на гостру мієлоїдну лейкемію [11, 12]. Найбільш близьким до способу, що заявляється, обраний як прототип (1), є спосіб прогнозування ризику розвитку гострої мієлоїдної лейкемії, що передбачає дослідження периферичної крові. 1 UA 78555 U 5 10 15 20 25 Недоліком цього способу є те, що він не дозволяє отримати достовірні дані про ризик розвитку гострої мієлоїдної лейкемії та потребує ряд додаткових досліджень. В основу корисної моделі поставлено задачу дослідити вміст тимідинкінази та 2-МКГ у сироватці крові методом РІА у хворих на гостру мієлоїдну лейкемію в якості прогностичних факторів щодо лікування та ремісії. Поставлена задача вирішується тим, що у відомому способі, який передбачає дослідження крові, згідно корисної моделі, в сироватці крові визначають рівень тимідинкінази та 2-МКГ до початку лікування та після завершення індукції ремісії, і при рівні тимідинкінази від 10,1 до 20,0 Од/л прогнозують середній ризик, більше 20,0 Од/л вказує на значну поширеність ураження та поганий прогноз, найбільш несприятливий прогноз спостерігається при рівні тимідинкінази більше 30,0 Од/л, підвищення рівня тимідинкінази в період ремісії >5,0 Од/л свідчить про неповну клініко-гематологічну відповідь на проведене лікування, і прогнозується розвиток рецидиву захворювання незалежно від клініко-гематологічних показників. Було обстежено 97 пацієнтів у віці від 17 до 73 років (середній вік 45,23,7), 58 чоловіків і 39 жінок з гострою мієлоїдною лейкемією у першому гострому періоді, яким проводився аналіз клінічних та стандартних гематологічних показників і визначався рівень тимідинкінази та 2-МКГ у сироватці крові методом РІА до початку та після завершення індукції ремісії. Всі хворі перебували на лікуванні в КМКЛ № 9 в гематологічному відділенні № 1, яке є клінічною базою відділення захворювань системи крові ДУ „Інститут гематології та трансфузіології НАМН України". Діагноз встановлювався на підставі клінічної картини, цитоморфологічного аналізу периферичної крові та цитологічного дослідження кісткового мозку (бластів >20 % усіх нееритроїдних клітин). Мієлоїдна належність бластів виявлялась за допомогою цитохімічного дослідження мазків кісткового мозку і периферичної крові. Захворювання класифікували відповідно до Міжнародної статистичної класифікації захворювань 10-го перегляду. Підваріанти гострої мієлоїдної лейкемії визначали за критеріями ФАБ-класифікації. Переважали пацієнти з М2, М4, М5 варіантами захворювання (23, 31, 29 випадків відповідно); М0, М6 і М3 діагностовано в 9 випадках, М1 виявлено у 5 пацієнтів. Середній вік хворих складав 45,23,7 років, 72,2 % з них - молодше 60 років (таблиця 1). Таблиця 1 Розподіл хворих за віком і статтю Кількість хворих Жінки n=39 Чоловіки n=58 Всього n=97 30-39 Абс % 7 7,2 10 10,3 17 17,5 40-49 Абс % 13 13,4 15 15,5 28 28,9 Вік хворих (роках) 50-59 Абс % 11 11,4 14 14,4 25 25,8 60-69 Абс % 6 6,2 14 14,4 20 20,6 >70 Абс 2 5 7 % 2,1 5,2 7,3 30 35 40 45 Дослідження зразків сироватки крові на вміст тимідинкінази та 2-МКГ хворих на гостру мієлоїдну лейкемію методом PІА, який належить до конкурентних видів аналізу, проводили в радіологічному відділенні КМКЛ № 14 на кафедрі радіології та радіаційної медицини НМУ імені О.О. Богомольця. Рівні 2-МКГ та тимідинкіназу в зразках визначали згідно з інструкціями по використанню відповідних наборів (IMMUNOTECH, Чехія). Набір крові проводили у ті ж дні, що і стернальну пункцію кісткового мозку. Сироватка зберігалася при t9 Од/л - патологія). При РІА 2 МКГ, зразки, що досліджувалися, контрольні та калібрувальні проби проходили 125 інкубацію з меткою І-2-МКГ в пробірках, вкритих моноклональними антитілами. Потім 125 видалявся вміст пробірок та вимірювалась пов'язана активність І. Концентрацію 2-МКГ, зворотно пропорційну зв'язаній активності, теж визначали методом інтерполяції по калібрувальній кривій. Набір для визначення 2-МКГ в сироватці крові дозволяє виявити його 2 UA 78555 U 5 концентрацію в діапазоні 0,48-52,0 мг/л. Було проведено дослідження рівнів 2-МКГ та тимідинкінази у 18 здорових добровольців та виявлене співпадіння норми, яка дається в інструкції до наборів до показників, що визначалися: для 2-МКГ - від 1,0 до 2,4 мг/л, для ТК - 0-5 Од/л. В дослідження були включені тільки пацієнти, індукція ремісії яким проводилась по 2 2 стандартній схемі "7+3": цитозар 100 мг/м /добу в 7 днів, ідарубіцин (заведоз) 12 мг/м /добу чи 2 адріабластин 40 мг/м /добу 3 дні. Проведення хіміотерапії хворим похилого віку проводилось по тій же схемі, але доза антрациклінового антибіотику була знижена на 1/3 (таблиця 2). Таблиця 2 Клінічна характеристика хворих на ГМЛ до початку лікування Клінічні ознаки Стать: Чоловіки Жінки Лімфоаденопатія Гепатоспленомегалія 9 Лейкопенія менше 3×10 /л 9 Лейкоцитоз понад 30×10 /л Геморагічний синдром Анемія Інфекційно-запальні ускладнення Кількість пацієнтів із зазначеними ознаками % 58 39 24 29 34 38 56 80 46 59,8 40,2 24,8 % 29,9 % 35,1 % 39,2 % 57,7 % 82,5 % 47,4 % 10 15 20 25 30 35 40 Контрольне дослідження кісткового мозку виконувалось після кожного курсу хіміотерапії перед наступним після виходу пацієнта із гранулоцитопенії (частіше на 21 добу після закінчення курсу). Якщо відновлення гемопоезу не спостерігалося, то, незалежно від показників периферичної крові, стернальну пункцію повторювали через 4 тижні після останнього введення цитостатика. При відсутності досягнення ремісії після 1-го курсу лікування починали наступний курс індукційної хіміотерапії. При наявності ремісії переходили до її консолідації. Відповідь на хіміотерапію оцінювалась після 1-го та 2-го курсів лікування згідно з загальноприйнятими критеріями. Повну ремісію констатували при нормальному співвідношенні всіх паростків кровотворення та виявленні 60 років, n=31 (32 %) Ремісія, n=62 ТК, Од/л (95 % довірчий (63,9 %) інтервал) норма: 0-5,0 Од/л 2-МКГ, мг/л (95 % довірчий інтервал) норма: 1,0-2,4 мг/л 42 (43,2 %) 17,41±2,52 (12,41-22,41) 4,51±2,21 (3,12-6,72) 20 (20,6 %)* 18,18±3,99 (13,11-23,25) 6,35±3,72 (4,06-10,05) Примітка: *р