Спосіб визначення термічної стійкості дерев’яної тари для зберігання горючих та вибухонебезпечних виробів

Реферат: Спосіб визначення термічної стійкості дерев'яної тари для зберігання горючих та вибухонебезпечних виробів полягає в тому, що попередньо зважують зразок обробленої/необробленої вогнезахисними сумішами дерев'яної тари за допомогою переважно електронних ваг, встановлюють зразок дерев'яної тари на опори так, щоб точки фіксації знаходилися переважно в кутах тари, закріплюють чотири термопари на внутрішніх поверхнях стінок зразка дерев'яної тари за допомогою фіксаторів, відповідно по одній термопарі на кожну зі стінок. Закріплюють п'яту термопару на зовнішній поверхні днища зразка дерев'яної тари, розміщують піропатрони всередині зразка дерев'яної тари на внутрішніх стінках зазначеної дерев'яної тари та закріплюють їх. Зачиняють кришку зразка дерев'яної тари за допомогою типових замків, наносять зовні на поверхню зразка дерев'яної тари липку желеподібну запальну 2 суміш типу напалм у кількості не менше 100 мл на 1 дм поверхні. Після підпалювання зразка дерев'яної тари фіксують час горіння дерев'яної тари за допомогою апаратури для вимірювання часу до моменту відсутності самостійного горіння тари. Реєструють час акустичного спрацювання піропатронів всередині зразка дерев'яної тари за допомогою записуючих пристроїв. Зважують охолоджений зразок дерев'яної тари за допомогою електронних ваг, досліджують ушкодження від термічної дії напалму та вимірюють площу пошкоджень зразка дерев'яної тари. UA 114914 U (12) UA 114914 U UA 114914 U 5 10 15 20 Корисна модель належить до галузі озброєння та військової техніки, зокрема до дерев'яної тари для зберігання горючих та вибухонебезпечних виробів, а саме до способів дослідження матеріалів за допомогою теплових засобів, і може бути застосована для випробувань/перевірки вогнезахисту дерев'яної тари, призначеної для зберігання у ній боєприпасів. Відомий спосіб перевірки вогнезахисту матеріалів, при якому зважують зразок матеріалу та закріплюють його над пальником, підпалюють пальник і встановлюють необхідну висоту факела полум'я, переміщують пальник до зразка за допомогою пересувної пластини і проводять вимірювання часу займання та швидкість поширення полум'я, часу залишкового горіння, а після видалення джерела займання - часу залишкового тління та ступінь пошкодження матеріалу, за якими розраховують втрату маси матеріалу [1]. Недоліками відомого способу перевірки вогнезахисту матеріалів є неможливість дослідження об'ємних конструкцій. Найбільш близьким технічним рішенням, як за суттю, так і за задачею, що вирішується, яке вибрано за найближчий аналог (прототип), є спосіб визначення термічної стійкості дерев'яної тари для зберігання горючих та вибухонебезпечних виробів, при якому попередньо зважують зразок обробленої/необробленої вогнезахисними сумішами дерев'яної тари за допомогою переважно електронних ваг, встановлюють зразок дерев'яної тари на опори так, щоб точки фіксації знаходилися переважно в кутах тари, закріплюють чотири термопари на внутрішніх поверхнях стінок зразка дерев'яної тари за допомогою фіксаторів, відповідно по одній термопарі на кожну зі стінок, підпалюють зразок дерев'яної тари, вимірюють температуру зовнішньої і внутрішньої поверхні дерев'яної тари протягом часу горіння за допомогою вимірювальних пристроїв та по виміряних показниках розраховують коефіцієнт ефективності вогнезахисту зразка дерев'яної тари за формулою:  Т н  ,  1   Т   о   де Т н  Тн з  Тн в - різниця між максимальною температурою на зовнішніх ( Тн з ) та внутрішніх ( Тнв ) поверхнях необробленого зразка тари, відповідно; Т о  То з  Тов - різниця між максимальною температурою на зовнішніх ( То з ) та внутрішніх ( Тов ) поверхнях обробленого зразка тари, відповідно;  н ,  о - масова швидкість вигоряння необроблених та оброблених зразків, яку Em  25 30 н о розраховують за формулою:  н о   m ,  S m - втрата маси зразка після випробувань; - час випробування; - площа пошкодження зразка дерев'яної тари [2]. Недоліками відомого способу визначення термічної стійкості дерев'яної тари для зберігання горючих та вибухонебезпечних виробів, вибраного за найближчий аналог (прототип), є те, що він не дозволяє достовірно оцінити ефективність вогнезахисту зразка дерев'яної тари. В основу корисної моделі поставлено задачу шляхом введення додаткових технологічних операцій та пристроїв забезпечити підвищення ефективності визначення термічної стійкості дерев'яної тари для зберігання горючих та вибухонебезпечних виробів. Суть корисної моделі в способі визначення термічної стійкості дерев'яної тари для зберігання горючих та вибухонебезпечних виробів, при якому попередньо зважують зразок обробленої/необробленої вогнезахисними сумішами дерев'яної тари за допомогою переважно електронних ваг, встановлюють зразок дерев'яної тари на опори так, щоб точки фіксації знаходилися переважно в кутах тари, закріплюють чотири термопари на внутрішніх поверхнях стінок зразка дерев'яної тари за допомогою фіксаторів, відповідно по одній термопарі на кожну зі стінок, підпалюють зразок дерев'яної тари, вимірюють температуру зовнішньої і внутрішньої поверхні дерев'яної тари протягом часу горіння за допомогою вимірювальних пристроїв та по виміряних показниках розраховують коефіцієнт ефективності вогнезахисту зразка дерев'яної тари за формулою: де  S 35 40 45 50 Em  н о  Т н  ,  1   Т   о   1 UA 114914 U де Т н  Тн з  Тн в - різниця між максимальною температурою на зовнішніх ( Тн з ) та внутрішніх ( Тнв ) поверхнях необробленого зразка тари, відповідно; Т о  То з  Тов - різниця між максимальною температурою на зовнішніх ( То з ) та внутрішніх ( Тов ) поверхнях обробленого зразка тари, відповідно; 5  н ,  о - масова швидкість вигоряння необроблених та оброблених зразків, яку розраховують за формулою:  н о   m ,  S m - втрата маси зразка після випробувань; - час випробування;  S - площа пошкодження зразка дерев'яної тари, полягає в тому, що після закріплення чотирьох термопар на внутрішні стінки зразка дерев'яної тари, закріплюють п'яту термопару на зовнішній поверхні днища зразка дерев'яної тари, розміщують піропатрони всередині зразка дерев'яної тари на внутрішніх стінках зазначеної дерев'яної тари та закріплюють їх, зачиняють кришку зразка дерев'яної тари за допомогою типових замків, наносять зовні на поверхню зразка дерев'яної тари липку 2 желеподібну запальну суміш типу напалм у кількості не менше 100 мл на 1 дм поверхні, після підпалювання зразка дерев'яної тари фіксують час горіння дерев'яної тари за допомогою апаратури для вимірювання часу до моменту відсутності самостійного горіння тари, реєструють час акустичного спрацювання піропатронів всередині зразка дерев'яної тари за допомогою записуючих пристроїв, зважують охолоджений зразок дерев'яної тари за допомогою електронних ваг, досліджують ушкодження від термічної дії напалму та вимірюють площу пошкоджень зразка дерев'яної тари, а коефіцієнт ефективності вогнезахисту зразка дерев'яної тари з урахуванням часу спрацювання піропатронів під час термічної дії необробленого і обробленого зразка тари та масової швидкості вигорання зразків дерев'яної тари розраховують за результатами всіх показників за формулою: де 10 15 20 25  Т н   н  ,  1   Т 1      о  о   де Т н  Тн з  Тн в - різниця між максимальною температурою на зовнішніх ( Тн з ) та Km  н о внутрішніх ( Тнв ) поверхнях необробленого зразка тари, відповідно; Т о  То з  Тов - різниця між максимальною температурою на зовнішніх ( То з ) та 30 внутрішніх ( Тов ) поверхнях обробленого зразка тари, відповідно;  н ,  о - час спрацювання піропатронів під час термічної дії необробленого та обробленого зразка тари;  н ,  о - масова швидкість вигоряння необроблених та оброблених зразків, яку розраховують за формулою: 35  н о   m ,  S m - втрата маси зразка після випробувань; - час випробування;  S - площа пошкодження зразка дерев'яної тари. Суть корисної моделі полягає і в тому, що на кожній з внутрішніх поверхонь бічних стінок зразка дерев'яної тари закріплюють або одну термопару та один піропатрон, або дві/два чи більше термопар та піропатронів Суть корисної моделі полягає також і в тому, що термопари та піропатрони закріплюють на кожній з внутрішніх поверхонь бічних стінок зразка дерев'яної тари переважно по осях симетрії тари. Порівняння технічного рішення, що заявляється, із прототипом дозволяє зробити висновок, що спосіб визначення термічної стійкості дерев'яної тари для зберігання горючих та вибухонебезпечних виробів, що заявляється, відрізняється тим, що після закріплення чотирьох де 40 45 2 UA 114914 U 5 10 15 термопар на внутрішні стінки зразка дерев'яної тари, закріплюють п'яту термопару на зовнішній поверхні днища зразка дерев'яної тари, розміщують піропатрони всередині зразка дерев'яної тари на внутрішніх стінках зазначеної дерев'яної тари та закріплюють їх, зачиняють кришку зразка дерев'яної тари за допомогою типових замків, наносять зовні на поверхню зразка дерев'яної тари липку желеподібну запальну суміш типу напалм у кількості не менше 100 мл на 2 1 дм поверхні, після підпалювання зразка дерев'яної тари фіксують час горіння дерев'яної тари за допомогою апаратури для вимірювання часу до моменту відсутності самостійного горіння тари, реєструють час акустичного спрацювання піропатронів всередині зразка дерев'яної тари за допомогою записуючих пристроїв, зважують охолоджений зразок дерев'яної тари за допомогою електронних ваг, досліджують ушкодження від термічної дії напалму та вимірюють площу пошкоджень зразка дерев'яної тари, а коефіцієнт ефективності вогнезахисту зразка дерев'яної тари з урахуванням часу спрацювання піропатронів під час термічної дії необробленого і обробленого зразка тари та масової швидкості вигорання зразків дерев'яної тари розраховують за результатами всіх показників за формулою:  Т н   н  ,  1   Т 1      о  о   де Т н  Тн з  Тн в - різниця між максимальною температурою на зовнішніх ( Тн з ) та Km  н о внутрішніх ( Тнв ) поверхнях необробленого зразка тари, відповідно; Т о  То з  Тов - різниця між максимальною температурою на зовнішніх ( То з ) та внутрішніх ( Тов ) поверхнях обробленого зразка тари, відповідно; 20  н ,  о - час спрацювання піропатронів під час термічної дії необробленого та обробленого зразка тари;  н ,  о - масова швидкість вигоряння необроблених та оброблених зразків, яку розраховують за формулою:  н о   25 30 35 40 45 50 m ,  S m - втрата маси зразка після випробувань; - час випробування;  S - площа пошкодження зразка дерев'яної тари. на кожній з внутрішніх поверхонь бічних стінок зразка дерев'яної тари закріплюють або одну термопару та один піропатрон, або дві/два чи більше термопар та піропатронів, а термопари та піропатрони закріплюють на кожній з внутрішніх поверхонь бічних стінок зразка дерев'яної тари переважно по осях симетрії тари. Суть корисної моделі пояснюється за допомогою креслень, де на фіг. 1 показано загальний вигляд модельного вогнища, схему розташування піропатронів, що імітують вибухи боєприпасів, та термопар й схему нанесення запальної суміші типу напалм, на фіг. 2 показано схему розміщення термопар на внутрішніх поверхнях стінок дерев'яної тари, на фіг. 3 показано схему розміщення термопар на внутрішніх поверхнях стінок дерев'яної тари та на зовнішній поверхні днища, на фіг. 4 показано схему розміщення термопари та піропатрона на внутрішній поверхні стінки дерев'яної тари, на фіг. 5 показано схему розміщення термопар та піропатронів на внутрішніх поверхнях стінок дерев'яної тари за її осями симетрії, на фіг. 6 показано схему закриття кришки дерев'яної тари, підготовленої для нанесення запальної суміші, на фіг. 7 показано схему нанесення запальної суміші типу напалм на зовнішні поверхні кришки та бічних стінок зразка дерев'яної тари, на фіг. 8 показано схему підпалювання запальної суміші типу напалм, нанесеної на зовнішні поверхні кришки та бічних стінок зразка дерев'яної тари, на фіг. 9-13 показано етапи зняття відповідних характеристик для розрахунку коефіцієнта Em ефективності вогнезахисту зразка дерев'яної тари. Спосіб визначення термічної стійкості дерев'яної тари для зберігання горючих та вибухонебезпечних виробів, що заявляється, здійснюється таким чином. Попередньо зважують зразок обробленої/необробленої вогнезахисними сумішами дерев'яної тари 1 за допомогою переважно електронних ваг (зважують зразок дерев'яної тари 1, наприклад, на електронних вагах, який може бути необробленим або обробленим, наприклад, просочувальною вогнезахищеною сумішшю ДСА-2). де 3 UA 114914 U 5 10 15 20 25 30 Далі встановлюють зразок дерев'яної тари 1 на опори 2 так, щоб точки 3 фіксації знаходилися переважно в кутах 4 тари 1 (див. схему на фіг. 1). Після цього закріплюють чотири термопари 5 на внутрішніх поверхнях 6 стінок зразка дерев'яної тари 1 за допомогою фіксаторів 7, відповідно по одній термопарі 5 на кожну зі стінок (див. схему на фіг. 2), а після закріплення чотирьох термопар 5 на внутрішні поверхні 6 стінок зразка дерев'яної тари 1, закріплюють п'яту термопару 8 на зовнішній поверхні 9 днища 10 зразка дерев'яної тари 1 (див. схеми на фіг. 1 та на фіг. 3). Всі п'ять термопар (відповідно, позиції 5 і 8) з'єднують з блоком 11 записуючих пристроїв (див. схему на фіг. 3). Продовжують технологічний процес тим, що розміщують піропатрони 12 всередині зразка дерев'яної тари 1 на внутрішніх поверхнях 6 стінок зазначеної дерев'яної тари 1 та закріплюють їх (зазначені піропатрони 12 призначені для звукової імітації вибухів, а їх закріплення здійснюють, наприклад, за допомогою клейкої стрічки (позиція 13) - як варіант конструктивного виконання) - див. схему на фіг. 4. При цьому на кожній з внутрішніх поверхонь 6 бічних стінок зразка дерев'яної тари 1 закріплюють або одну термопару 5 та один піропатрон 12 (див. схему на фіг. 4), або дві/два чи більше термопар 5 та піропатронів 12. Зазначені термопари 5 та піропатрони 12 закріплюють на кожній з внутрішніх поверхонь 6 бічних стінок зразка дерев'яної тари 1 переважно по осях симетрії (відповідно, позиції 14 і 15) тари 1 (див. схему на фіг. 1 та на фіг. 5). Закривають кришку 16 зразка дерев'яної тари 1 за допомогою типових замків 17 (див. схему на фіг. 6). Далі наносять зовні на поверхню зразка дерев'яної тари 1 (зокрема зверху на кришку 16 та бокові поверхні 18 зразка дерев'яної тари 1) липку желеподібну запальну суміш 19 типу напалм 2 (як варіант) у кількості не менше 100 мл на 1 дм поверхні (див. схему на фіг. 7) і підпалюють (позиція 20) зразок дерев'яної тари 1 (див. схему на фіг. 8). Після підпалювання зразка дерев'яної тари 1 витримують його у полум'ї 21 пального (позиція 19) протягом часу вигоряння - до відсутності самостійного горіння тари. При цьому вимірюють температуру зовнішньої (позиція 18) і внутрішньої (позиція 6) поверхонь дерев'яної тари 1 протягом часу горіння за допомогою вимірювальних пристроїв 22 (див. схему на фіг. 9) та по виміряних показниках розраховують коефіцієнт Em ефективності вогнезахисту зразка дерев'яної тари за формулою:  Т н  ,  1   Т   о   де Т н  Тн з  Тн в - різниця між максимальною температурою на зовнішніх ( Тн з ) та Em  н о внутрішніх ( Тнв ) поверхнях необробленого зразка тари, відповідно; Т о  То з  Тов - різниця між максимальною температурою на зовнішніх ( То з ) та 35 внутрішніх ( Тов ) поверхнях обробленого зразка тари, відповідно;  н ,  о - масова швидкість вигоряння необроблених та оброблених зразків, яку розраховують за формулою:  н о   m ,  S m - втрата маси зразка після випробувань; - час випробування;  S - площа пошкодження зразка. Далі фіксують час t горіння дерев'яної тари 1 за допомогою апаратури 23 для вимірювання часу до моменту відсутності самостійного горіння тари 1 (наприклад, за допомогою секундоміра) - див. схему на фіг. 10. Продовжують технологічний процес тим, що: - реєструють час t1 акустичного спрацювання (позиція 24) піропатронів 12 всередині зразка дерев'яної тари 1 за допомогою, наприклад, записуючих пристроїв (наприклад, за допомогою спеціальної апаратури 25 чи секундоміра) - див. схему на фіг. 11, - зважують охолоджений зразок дерев'яної тари 1 (наприклад, за допомогою електронних ваг 26) - див. схему на фіг. 12, - досліджують ушкодження 27 від термічної дії напалму (позиція 19) та вимірюють площу S пошкоджень 27 зразка дерев'яної тари 1 (наприклад, за допомогою лінійки чи штангенциркуля див. схему на фіг. 13) й розраховують за результатами всіх показників коефіцієнт Em де 40 45 50 4 UA 114914 U ефективності вогнезахисту зразка дерев'яної тари 1 з урахуванням часу t1 (  н ,  о - відповідно для формули (1)) спрацювання піропатронів 12 під час термічної дії (полум'я 21) необробленого та обробленого зразка тари 1 та масової швидкості  н ,  о (відповідно для формул (1) та (2)) 5 вигорання зразків дерев'яної тари 1. Згідно із зазначеним вище, по виміряних показниках розраховують коефіцієнт ефективності вогнезахисту зразка дерев'яної тари 1 за формулою: Em  Т н   н  , (1)  1   Т 1      о  о   де Т н  Тн з  Тн в - різниця між максимальною температурою на зовнішніх ( Тн з ) та Km  н о внутрішніх ( Тнв ) поверхнях необробленого зразка тари, відповідно; 10 Т о  То з  Тов - різниця між максимальною температурою на зовнішніх ( То з ) та внутрішніх ( Тов ) поверхнях обробленого зразка тари, відповідно;  н ,  о - час спрацювання піропатронів під час термічної дії необробленого та обробленого зразка тари;  н ,  о - масова швидкість вигоряння необроблених та оброблених зразків, яку 15 розраховують за формулою (2):  н о   m , (2)  S m - втрата маси зразка після випробувань; - час випробування;  S - площа пошкодження зразка. Натурні експерименти були проведені на необроблених та на оброблених вогнезахищеною сумішшю ДСА-2 зразках дерев'яної тари. Для порівняння спочатку були проведені випробування необроблених зразків дерев'яної тари. При термічній дії на необроблені зразки тари за короткий проміжок часу відбувалось їх займання і після вигоряння запалювальної суміші зразки тари продовжували інтенсивно самостійно горіти до повного руйнування їх конструкції та звукового спрацювання піропатронів, що імітували вибухи боєприпасів. Потім були проведені випробування зразків дерев'яної тари, які були оброблені вогнезахисними засобами. Після дії полум'я запалювальної речовини типу напалм на зразки тари попередньо оброблених вогнезахищеною сумішшю ДСА-2, було зареєстровано остаточне залишкове полум'яне горіння і поширення поверхневого спалаху після вигоряння пального та зафіксовано звукове спрацювання піропатронів. Натомість для зразків тари, що були оброблені вогнезахищеною сумішшю (яка за своїми характеристиками термічно спучуються, утворюючи пористий коксоподібний шар), було виявлено відсутність займання, спостерігалась коротка тривалість залишкового полум'яного горіння і поширення поверхневого спалаху після вигоряння пального та відсутній час спрацювання піропатронів, так як вони не вибухали. Як приклад, було встановлено, що швидкість вигоряння зразків тари, оброблених просочувальними засобами, порівняно з необробленими, зменшується в 1,44 разу, а для захищених покриттями, що термічно спучуються - у 2,5-4,5 разу. Для прикладу були розраховані коефіцієнти ефективності вогнезахисту ( К m ) при горінні де 20 25 30 35 40 45 50 дерев'яної тари. Встановлено, що коефіцієнт ефективності вогнезахисту зразків тари, оброблених просочувальним засобом ДСА-2, становить 0,48, а захищених спеціальними покриттями, що термічно спучуються, порівняно з необробленими, збільшується в 1,86-3,43 разу. Таким чином, використання способу, що заявляється, дозволяє експериментальнорозрахунковим методом визначати ефективність вогнезахисту дерев'яної тари, а звукове спрацювання піропатронів імітує можливі вибухи боєприпасів або вибухонебезпечних виробів, що розміщені всередині дерев'яної тари, і тим самим підвищити достовірність і надійність результатів оцінки. Підвищення ефективності застосування способу визначення термічної стійкості дерев'яної тари для зберігання горючих та вибухонебезпечних виробів, що заявляється, у порівнянні з 5 UA 114914 U 5 10 прототипом, досягається за рахунок введення додаткових технологічних операцій та пристроїв, а саме використання піропатронів для визначення проміжку часу до прояву вибухів (імітації вибухів боєприпасів) та використання запальної суміші типу напалм, яка допомагає швидко створювати вогнище пожежі внаслідок прямого контакту горючої рідини з деревиною в місцях зберігання горючих та вибухобезпечних виробів в дерев'яній тарі. Джерела інформації: 1. Патент Російської Федерації № 2116096, опубл. 27.07.1998, МПК 8 А62D 1/00, G01N 33/00, G01N 33/36 - аналог. 2. Патент України на корисну модель № 37035, заявлено 26.06.2008; опубл. 10.11.2008; бюл. № 21, МПК 8 G01N 25/18 - прототип. ФОРМУЛА КОРИСНОЇ МОДЕЛІ 15 20 1. Спосіб визначення термічної стійкості дерев'яної тари для зберігання горючих та вибухонебезпечних виробів, при якому попередньо зважують зразок обробленої/необробленої вогнезахисними сумішами дерев'яної тари за допомогою переважно електронних ваг, встановлюють зразок дерев'яної тари на опори так, щоб точки фіксації знаходилися переважно в кутах тари, закріплюють чотири термопари на внутрішніх поверхнях стінок зразка дерев'яної тари за допомогою фіксаторів, відповідно по одній термопарі на кожну зі стінок, підпалюють зразок дерев'яної тари, вимірюють температуру зовнішньої і внутрішньої поверхонь дерев'яної тари протягом часу горіння за допомогою вимірювальних пристроїв та по виміряних показниках розраховують коефіцієнт ефективності вогнезахисту зразка дерев'яної тари за формулою: 25 н о  Т н   1   Т  ,  о   де Т н  Тн з  Тн в - різниця між максимальною температурою на зовнішніх ( Тн з ) та внутрішніх ( Тн в ) поверхнях необробленого зразка тари, відповідно; Em  Т о  То з  То в - різниця між максимальною температурою на зовнішніх ( То з ) та внутрішніх ( Тов ) поверхнях обробленого зразка тари, відповідно;  н ,  о - масова швидкість вигоряння необроблених та оброблених зразків, яку розраховують за формулою: 30  н о   m ,  S m - втрата маси зразка після випробувань;  - час випробування; S - площа пошкодження зразка, де 35 40 45 який відрізняється тим, що після закріплення чотирьох термопар на внутрішні стінки зразка дерев'яної тари закріплюють п'яту термопару на зовнішній поверхні днища зразка дерев'яної тари, розміщують піропатрони всередині зразка дерев'яної тари на внутрішніх стінках зазначеної дерев'яної тари та закріплюють їх, зачиняють кришку зразка дерев'яної тари за допомогою типових замків, наносять зовні на поверхню зразка дерев'яної тари липку 2 желеподібну запальну суміш типу напалм у кількості не менше 100 мл на 1 дм поверхні, після підпалювання зразка дерев'яної тари фіксують час горіння дерев'яної тари за допомогою апаратури для вимірювання часу до моменту відсутності самостійного горіння тари, реєструють час акустичного спрацювання піропатронів всередині зразка дерев'яної тари за допомогою записуючих пристроїв, зважують охолоджений зразок дерев'яної тари за допомогою електронних ваг, досліджують ушкодження від термічної дії напалму та вимірюють площу пошкоджень зразка дерев'яної тари, а коефіцієнт ефективності вогнезахисту зразка дерев'яної тари з урахуванням часу спрацювання піропатронів під час термічної дії необробленого і обробленого зразка тари та масової швидкості вигорання зразків дерев'яної тари розраховують за результатами всіх показників за формулою: Km  н о  Т н  1   Т о    н  1   ,    о   6 UA 114914 U де Т н  Тн з  Тн в - різниця між максимальною температурою на зовнішніх ( Тн з ) та внутрішніх ( Тн в ) поверхнях необробленого зразка тари, відповідно; Т о  То з  То в - різниця між максимальною температурою на зовнішніх ( То з ) та внутрішніх ( Тов ) поверхнях обробленого зразка тари, відповідно; 5  н ,  о , - час спрацювання піропатронів під час термічної дії необробленого та обробленого зразка тари;  н ,  о - масова швидкість вигоряння необроблених та оброблених зразків, яку розраховують за формулою:  н о   10 15 де m ,  S m - втрата маси зразка після випробувань;  - час випробування; S - площа пошкодження зразка дерев'яної тари. 2. Спосіб за п. 1, який відрізняється тим, що на кожній з внутрішніх поверхонь бічних стінок зразка дерев'яної тари закріплюють або одну термопару та один піропатрон, або дві/два чи більше термопар та піропатронів. 3. Спосіб за будь-яким з пп. 1, 2, який відрізняється тим, що термопари та піропатрони закріплюють на кожній з внутрішніх поверхонь бічних стінок зразка дерев'яної тари переважно по осях симетрії тари. 7 UA 114914 U 8 UA 114914 U 9 UA 114914 U 10 UA 114914 U 11 UA 114914 U 12 UA 114914 U Комп’ютерна верстка О. Рябко Державна служба інтелектуальної власності України, вул. Василя Липківського, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут інтелектуальної власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601 13