Спосіб виготовлення фармацевтичної композиції, яка містить пірфенідон, у вигляді таблетки з пролонгованою дією та її застосування в період регресії ниркової недостатності, капсулярної контрактури та фіброзу печінки

Реферат: Винахід стосується способу виготовлення фармацевтичної композиції у вигляді таблеток пролонгованої дії зі вмістом 600 мг пірфенідону. Винахід також стосується способів лікування або регресії хронічної ниркової недостатності на фоні гломерусклерозу; лікування, зниження та/або регресії шкідливих ефектів при капсулярній контрактурі молочної залози, спостережуваної після хірургічної імплантації грудних імплантів у організм людини; лікування фіброзу печінки, що передбачають застосування терапевтично ефективної кількості фармацевтичної композиції пірфенідону. UA 114181 C2 (12) UA 114181 C2 UA 114181 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Область винаходу Цей винахід відноситься до способу виготовлення фармацевтичної композиції, що містить пірфенідон (PFD), у вигляді таблетки з пролонгованою дією, який надає переваги та кращий терапевтичний ефект у порівнянні з іншими пероральними фармацевтичними формами з пірфенідоном при його терапевтичному застосуванні під час регресії ниркової недостатності, капсулярної контрактури та фіброзу печінки. Рівень техніки винаходу Пірфенідон - це фармацевтична форма, яка складається з малих молекул, хімічна назва яких - 5-метіл-1-феніл-2-(1Н)-пірідон. Це непептидні синтетичні молекули з молекулярною вагою 185.23 дальтон. Її хімічна формула – C12H11NO, а хімічна структура є відомою. Сьогодні, пірфенідон знаходиться на клінічних випробуваннях в якості анти-фібротичних засобів широкого спектру. Пірфенідон має анти-фібротичні та протизапальні властивості, які відображаються в його понижувальній дії на вираження TGF-1, TNF-, PDGF та, найважливіше, на вираження різних видів колагенів. Останнім часом III Фаза вивчень проходить серед людей хворих на фіброз легенів, хронічну ниркову недостатность на фоні ниркового гломерулосклерозу, цирозу печінки та капсулярної контрактури. Праці з основних та клінічних досліджень, які вже опубліковані або знаходяться в процесі публікації, показали, що пірфенідон знижує поступовий розвиток патологічних змін. Найважливішим є те, що пірфенідон надає зазначену дію безпечним та нетоксичним шляхом. Більше того, відомо, що пірфенідон запобігає формуванню патологічних змін після ураження органу, наприклад печінки, шкіри, нирок, тощо. Відомо, що одним з механізмів дії пірфенідону є терапевтичний ефект через модуляцію дій декількох цитокінів. Пірфенідон - це сильнодіючий блокатор фіброгенних цитокінів та TNF-. Вже зафіксовано, що пірфенідон блокує надлишковий біосинтез та вивільняє деякі фіброгенні цитокіни, такі як TGF-1, bFGF, PDGF та EGF, - Жанг С. зі співавторами, Австралійського та Ново-Англійського журналу Офтальмології 26:S74-S76 (1998). Інші наукові доповіді також показують, що пірфенідон блокує синтез та вивільнення надмірної кількості TNF- з макрофагоцитів та інших клітин, -Саін зі співавторами, Міжнародний журнал Імунофармакології 20:685-695 (1998). З іншого боку, пірфенідон - це ліки, які застосовуються для відновлення тканин з патологічними змінами та для запобігання їх появи. Цей склад, сам по собі, є відомим та його фармакологічні властивості вже описувались, наприклад, в Японських заявках КОКАІ номери 87677/1974 та 1284338/1976, в якості протизапального засобу, який включає жарознижувальну та анальгетичну дії. Патенти США 3839346, опубліковані 1 жовтня 1974р.; 3974281, опубліковані 10 серпня 1976р.; 4042699, опубліковані 16 серпня 1977р., та 4052509, опубліковані 4 жовтня 1977р., описують методи як отримання пірфенідону, так і його використання в якості протизапального засобу. Протифібріозна діяльність 5-метіл-1-феніл-2-(1Н)-пірідону описана в Мексиканському патенті 182, 266. Нові заявки на пірфенідон, що є об'єктом даного винаходу, показують, що склад є активним при зниженні шкідливого впливу (капсулярної контрактури), що спостерігалися після хірургічних імплантацій імплантатів молочної залози в організмі людини. Більше того, описаний та проілюстрований в даному винаході, пірфенідон також є ефективним при регресії хронічної ниркової недостатності на фоні гломерулосклерозу та фіброзу печінки. Сучасне життя характеризується культом марнославства та зарозумілістю, як чоловіків, так і жінок. З цієї причини, естетична хірургія сьогодні є дуже затребуваною. Одне з найбільш затребуваних варіантах в естетичній хірургії є імплант молочної залози. Хоча цей вид хірургії з кожним днем стає безпечнішим, існування побічних ефектів все ще широко поширене. Шкідливими ефектами, які спостерігаються після встановлення імплантів молочної залози є запалення, капсулярна контрактура та розвиток фіброзу. Деякі матеріали були протестовані для зменшення зазначених побічних ефектів. Поняття сучасної краси збільшило попит на операції на молочній залозі для реконструктивних і косметичних цілей. Однак, не дивлячись на значну корисність зазначеної медичної процедури, одним з найчастіших ускладнень після операції є пухлини та контрактура капсул навколо імплантів. Зазначені ускладнення спричиняють деформацію, ущільнення та біль у грудях, призводячи до фізичних та психологічних змін у пацієнтів. Причини та гістопатогенез капсулярної контрактури ще не зовсім зрозумілі. Різні публікації зазначають змінюваний рівень, що коливається від 0 до 74 % (1), що залежить від імплантації, виду імплантного покриття, структури поверхні та анатомічної локалізації (2) (субгландулярна або та, що знаходиться під 1 UA 114181 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 грудним м'язом). Причинами цих ускладнень можуть бути накопичення рідини в тканині імпланта, значна запальна реакція, субклінічна інфекція, вік пацієнта, чужорідні матеріали та зміни клітинного та молекулярного механізмів в області імплантації. Коли імплант встановлено, тіло реагує інкапсулюючи його та починаючи відторгати (3.4) з формуванням гіпертрофічного шраму (5.6). Така імунна реакція виробляє цитокіни та підвищує фактори такі як IL-1, IL-6, TNF, PDGF та TGF-b1 (7, 8). Наявність міофібробластів в капсулярній структурі з виробленням альфа-SMA (альфа- актін гладких м'язів) було зазначено відносно найбільш деформованих капсул, які показують найвище вироблення альфа-SMA, пропонуючи, що активовані міофібробласти відіграють безпосередню роль в розвитку контрактури (8). Також було зазначено, що кількість фібробластів існуючих в тканині пропорційна контрактурній хворобі (9). Для того щоб скоротити приведення в дію фібробластів та ураження контрактури, при мінімальному ураженні застосовуються введення стероїду у виразку та у внутрішню частину імпланту. Зазначені ускладнення зустрічаються у вигляді тонкої шкіри, атрофії тонкої тканини, розшаровування, посиніння та виділення імпланту. Проте, побічні дії стероїдів та інших застосовуваних засобів досить важливі та варто уникати їхнього тривалого використання. Пірфенідон (5-метіл - 1- феніл - 2-(1Н)-пірідон) (PFD) показав дієвість у запобіганні формування фіброзу як в лабораторних умовах, так і в організмі. Він сповільнює фіброз легенів (10), слипчивий перітоніт (11), цироз печінки (12, 13), фіброміому матки (14), фіброз нирок (15), рубцеві келоїди (16) та зупиняє розвиток пухлин в центральній нервовій системі. Пірфенідон може достатньо уповільнювати цитокіни, такі як TNF-альфа, FGF, PGDF та TGF-бета у людському фібробласті, блокуючи фазу G1 у клітинному циклі. Оскільки імпланти молочної залози стимулюють фібрози та запалення, та беручи до уваги, що пірфенідон показав протифібріозну та протизапальну якості, цей винахід свідчить про вплив пірфенідону на уповільнення капсулярної контрактури в імплантах молочної залози у людей. Фактор некрозу пухлин альфа (TNF-) Сімейство білків TNF містять TNF-, TNF-, ФАС ліганд, CD40 ліганд, ОХ-40, RANK-L (збудник рецептора ядерного фактору каппа-В) та TNF-залежний ліганд, що викликає апоптоз. За історичних умов він називається TNF- для того, щоб відрізняти його від TNF- або лімфотоксину. Спочатку він визначався як речовина, що знаходиться в сироватці крові тварин, яких лікували бактеріальними ентодоксинами (ліпополісахариди або LPS) спричиняючи некроз пухлин в організмі (його назва походить з цього). Основне клітинне джерело TNF активується мононукліарним фагоцитом, хоча антигени стимулюють Т-лімфоцити, NK-лімфоцити та мастоцити, можуть також секретирувати його. TNF є основним нейромедіатором гострого запалення, як реакція на грамнегативні бактерії та інші інфекційні мікроорганізми. Його основною біологічною дією є стимулювання тяжіння нейрофілів та моноцитів до інфекційних зон та активація зазначених клітин для ліквідації мікробів. Мононукліарні фагоцити з'являються у двох формах: вкриті мембраною та розчинні. TNF вкриті мембраною відокремлені мембранними металопротеазами (ММР-МТ) та є такими, що виробляються. Три з цих поліпептидів поєднуються, та формується TNF циркулюючий протеїн. Існують два TNF рецептори (TNF-RI та TNF-RII). Тип І може стимулювати експресію гену медіатору запалення або провокувати апоптоз. Протизапальний або протиапоптозний спосіб застосування ініційований об'єднанням TRADD у інтрацитоплазматичний домен TNF рецептор за яким слідує TRAF-2 (TNF РецепторноАсоційовані фактори) або RIP-1 (Рецепторно-діючий протеїн), що призводить до NF-kB та Ар-1 експресії гена. Однак, якщо замість того щоб зв'язуватись з TRAF або RIP зв'язатися з FADD (FASасоційованим доменом смерті), що викликає апоптозис, оскільки він вирізає про-каспаз 8 та вказаний про-каспаз 8 в свою чергу активує каспазні нервові закінчення такі як каспаз 3, що є апоптичним засобом застосування. Якщо тип II рецептора з'єднується безпосередньо з TRAF, він спричиняє експресію гену щодо медіаторів запалення. Гени, що знаходяться під дією TNF рецепторів в основному є кодом для медіаторів запалення та антиапоптичних протеїнів. Основуючись на зазначеному вище, використання TNF- блокуючих рецепторів є однією із стратегій, щоб знищити запальні реакції. Так, в даному винаході описано та показано, що пірфенідон має досить сильну та вибіркову TNF- інгібіторну дію. Ця інформація показана на фігурі 6. 2 UA 114181 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Трансформуючий фактор росту бета (TGF-) TGF- було ізольовано від людських тромбоцитів у 1980 р. та було ідентифіковано як продукт з клітин, трансформованих за допомогою мишачого вірусу саркоми. Пізніше його було названо трансформуючий фактор росту за його можливість спричиняти фенотипічну трансформацію в клітинах епітелію, оскільки він провокує реверсивну трансформацію фібробластів. Основною діяльністю TGF- в імунній системі є пригнічення проліферації і активації лімфоцитів. Поза імунною системою, TGF- вважається головним тригерним фактором вироблення компонентів екстрацеркулярного матриксу, включаючи фіброз через стимуляцію вироблення колагену типу І, III та IV, фібронектину, ламінину та протеогликану. Він підвищується в печінковому, легеневому та нирковому фіброзах як в експериментальних моделях, так і у людей. Він синтезується як неактивна дімерна клітина. Активний TGF- зв'язується з позаклітинним доменом рецептора типу II. Зв'язаний ліганд виробляє TRII інтроцитоплазматичне аутофосфорилірування з огляду на діяльність його серіну/треоніну кіназа, та в свою чергу TRII фосфорілати рецептори типу І, який активує Smads (сигнал що перетворює позаклітинні молекули) в дію, може переміщувати ядро клітини та регулювати транскрипцію генів-мішеній, таких як Smad 7, РАІ-І колаген І, PDGF TGF-. Smad2/3-Smad4 комплекси в ядрах клітин можуть взаємодіяти зі співзбудниками та співрепресорами транскрипції. Три співрепресори ідентифікуються для Smad: TGIF протеїн та два пов'язаних протеїни, що називаються SnoN та c-Ski. Всі вони є важливими репресорами TGF- маршрутом сигналізації, хоча їх функції в фіброзу печінки не повністю описані. Таким чином, в цьому винаході описано та показано, що пірфенідон є дуже сильним та володіє селективною інгібуючою дією проти вироблення TGF-. Ця інформація проілюстрована у фігурі 5. Завдання винаходу Одним із завдань цього винаходу є розкриття процесу виготовлення фармацевтичної композиції у вигляді таблетки з пролонгованою дією, яка містить від 600 міліграм до 2400 міліграм пірфенідону, причому лікарський засіб є біодоступними протягом 12 годин з моменту його введення. Таким чином найкраще досягається протизапальна та протифіброзна дія ліків пірфенідону. Наступним завданням цього винаходу є застосування таблетки з пролонгованою дією, що містить пірфенідон, ефективної під час регресії хронічної ниркової недостатності на фоні гломерулосклерозу. Іншою метою цього винаходу є застосування таблетки з пролонгованою дією, що містить пірфенідон, ефективної при зниженні та/або уповільнені шкідливої дії капсулярної контратуктури, що спостерігається після хірургічної імплантації молочної залози. Більше того, наступна мета цього винаходу є анти-TNF- та анти-TGF- дія пірфенідону у таблетках з пролонгованою дією під час лікування фіброзу печінки. Даний винахід проілюстрований, але не обмежується вищезазначеними завданнями; більше того, його застосування в якості лікувального засобу, показані разом з фармацевтично прийнятним носієм для лікування, зменшення та/або регресії шкідливих ефектів при капсулярній контрактурі молочних залоз та для лікування фіброзу печінки. Короткий опис фігур Інші ознаки і переваги даного винаходу будуть очевидні з наступного докладного опису, цілей та переважних варіантів прикладеної формули винаходу та доданих креслень, на яких: На фігурі 1 показана діаграма розвитку капсулярної контрактури в ході дослідження з урахуванням відсотка за шкалою Бейкера по відношенню до кількості випадків. Порівняння між випадками лікування за допомогою PFD також показані. Всі випадки показують важливе покращення після застосування PFD. Після шестимісячного курсу було зареєстровано один випадок рецидиву. На фігурі 2 показано фотографію пацієнта з діагнозом двосторонньої капсулярної контрактури. Зображення з лівої сторони показує праву молочну залозу з IV рівнем контрактури та ліву молочну залозу з III рівнем контрактури; центральне зображення представляє того самого пацієнта після шестимісячного курсу PFD, на якому видно покращення лівої молочної залози, яке не може бути виявлене ультразвуком або клінічним дослідженням, права молочна залоза має покращення до III рівня. Праворуч показане зображення, отримане після шестимісячного курсу, на якому є очевидним відсутність повернення хвороби. 3 UA 114181 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 На фігурі 3 зображено фотографію пацієнта з діагнозом двосторонньої капсулярної контрактури. Зображення зліва показує IV рівень капсулярної контрактури. Зображення праворуч показує того самого пацієнта при завершенні протоколу з двома молочними залозами класифікованими як капсулярна контрактура і невиявлення ультразвуком або клінічним дослідженням. На фігурі 4 показано фотографію пацієнта з діагнозом двосторонньої капсулярної контрактури, що лікували капсулектомією. Зображення зліва показує дві молочні залози з IV рівнем контрактури під час дослідження перед капсулектомією; зображення праворуч показує того ж самого пацієнта під час шеститижневого дослідження після капсулектомії, де можна помітити, що контрактура регресувала до III рівня на правій молочній залозі та до II рівня на лівій молочній залозі. На фігурі 5 показано діаграму з рівнів TGF-1 в сироватці в щурів жіночої статті, яким розміщено силіконові імпланти у молочні залози, щоб викликати розвиток контрактури. На фігурі 6 показано діаграму рівнів TNF- в сироватці в щурів жіночої статті, яким розміщено силіконові імпланти у молочні залози, щоб викликати розвиток контрактури. Докладний опис винаходу Покроковий процес виготовлення таблеток описується нижче. Загальний спосіб одержання таблеток: Видача замовлення; Очищення обладнання та площини; Забезпечення сировинною базою, просіювання порошку, гранулювання суміші, сушіння, остаточне змішування; Стиснення, упакування блістерне, кондиціонування; Забезпечення пакувальним матеріалом; та Складське зберігання. Хоча, основний процес виготовлення таблеток показано вище, в даному винаході детальний процес виготовлення фармацевтичної композиції у вигляді таблетки з пролонгованою дією, що містить 600 мг пірфенідону, описаний нижче і включає наступні кроки: Крок 1 Пірфенідон та діоксид кремнію просівають через сито 30 меш у вібраційному грануляторі та поміщають у стрічковий змішувач і перемішують протягом 5 хвилин. Це перемішування виконується задля отримання кращої циркуляції діючих початкових потоків, оскільки пірфенідон не показує гарних характеристик потоків та діоксид кремнію надає бажані характеристики з огляду на його антиадгезивні властивості. Крок 2 Мікрокристалічну целюлозу, гідроксіпропілметілцелюлозу (НРМС) з низькою в'язкістю та гідроксіпропілметілцелюлозу (НРМС) з високою в'язкістю просівають через сито 30 меш у вібраційному грануляторі та поміщають у стрічковий змішувач відповідно до Кроку 1 та перемішують протягом 15 хвилин. Мікрокристалічна целюлоза є розчинником, який забезпечує таблетці необхідну твердість, незважаючи на використання низьких сил стиснення більше того вона робить таблетку менш ламкою. Суміш гідроксіпропілметілцелюлозу (НРМС) з низькою в'язкістю та високої в'язкістю формує матрицю вивільнення; вона виконана у відповідних пропорціях для уповільнення та стабільного виділення діючих речовин до остаточного виділення протягом дванадцяти годин, таким чином відбувається пролонгована дія біологічної доступності. Крок 3 Натрія стеарин фумарат просівають через сито 30 меш у вібраційному грануляторі та поміщають у стрічковий змішувач відповідно до Кроку 1 та перемішують протягом 3 хвилин. Натрія стеарин фумарат є змащуючою речовиною, яка попереджає злипання таблеток на поверхні пуансону під час виготовлення таблеток; більше того він зменшує тертя між частинами. Крок 4 З отриманого гранулята формують таблетки в таблетковій машини виробництва Stokes, обладнаній подовженими пуансонами, з такими параметрами стиснення: середня вага: 850 мг+5 %; твердість: максимум 10 кгс; крихкість: менше ніж 1 %. Нарешті, проводиться якісний відбір контрольних проб, щоб визначити чи відповідає кінцевий продукт необхідним вимогам. Таблетки пролонговоної дії, що містять 600 мг пірфенідону, кількісний склад вмісту яких наведений нижче: 4 UA 114181 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 Вивчення біологічної доступності пірфенідону на здорових добровольцях у відповідності до стандартів фармакопеї У цьому вивченні за участю 11 добровольців було показано, що біологічна доступність цих ліків у 600 мг таблетці пролонгованої дії подовжується до 12 годин, та ефективна терапевтична концентрація у крові була визначена відповідно до стандартів фармакопеї. Зазначені аналізи були проведені лабораторією уповноваженою на те Мексиканським Секретаріатом Здоров'я (дані не показані). Максимальні дані з концентрації свідчать про те, що біологічна доступність екстрапольована до інших нижчих концентрацій, тобто 100, 200 або 400 мг. Застосування таблеток пролонгованої дії, що містить пірфенідон при регресії хронічної ниркової недостатності Хоча діабетична нефропатія є основною причиною термінального ураження нирок після четвертої декади життя, в молодому віці є інші причини, які походять з дитинства та патології у підлітків, так люди у віці до 40 років потребують функціональної заміни через діаліз та трансплантації, найбільш пов'язаних з первинною або вторинною гломерулярною хворобами. Першою причиною термінального ураження нирок у віці до 16 років є первинні гломерулярні хвороби, більшість з яких діагностується на останній стадії, коли вони вже завдали значної поразки структури нирок, тобто ураження більше 60 % нефронної популяції та, на жаль, це виявляється тільки на розвиненій стадії хвороби нирок. Самим первинним проявом гомерулярної хвороби є виявлена протеїнурія, в більшості випадків, як "нефротичний синдром", що зазвичай супроводжується прогресуючою системною артеріальною гіпертензією, а після прогресуючою функціональною відмовою. Декілька механізмів відповідають за розвиток уражень, починаючи невпорядковану відповідну реакцію, яка викликає гломерулярний склероз та диструкцію нефрону. Підвищений інтрагломеруральний гідростатичний тиск може спричинити посилення зморщування мезангіальних клітин та підвищується утворення TGF-, та різні цитокінези та фактори росту. Вони включають судинні засоби, такі як гіпертензін II, тромбоксанез, ендотелін-1 та тип IL-1 та цитокіни TNF-. Вважається, що масивна та стійка протешурія сама по собі є незалежним фактором, що сприяє розвитку всіх форм хронічних ниркових хвороб. Надмірне фільтрування протеїну в проксимальних трубочках та нові ендоцити можуть спричиняти патофізіологічний механізм у розвитку ниркового фіброзу. Один із сценаріїв для пояснення взаємозв'язку між рівнем протеінурія та розвитком хвороби нирок, може бути пов'язаний з канальцевими епіталіальними клітинами, які через ендоцитоз протеїнів активують та значно виділяють хемотаксичні фактори, такі як моноцити (МІР-1), стимулюючи інфільтрацію мононуклеарів, серед них макрофагоцитів, які є джерелом TGF-, що сприяє фенотопічним змінам фібробластів у міофібробластах, так підвищуючи синтез екстрацелюлярного матріксу тип І та III відкладення фібрілярного колагену приймає участь у проміжному фіброзі. Небезпека цього відкладення визначається рівнем гломерулярної фільтрації. До механізмів, що обговорювалися в останні роки, щоб спробувати зменшити ці шкідливі фактори, були використані інші стратегії, такі як: Низькопротеїнові дієти для зменшення гіперфільтрації та симультантних ліків, такі як Інгібітори ангиотензинперетворюючого ферменту (еналапріл, лізінопріл), або Антагонист рецепторів ангиотензину II (Сартани), що знижує внутрішньоклубочковую гіпертензію та таким чином значно зменшує протеінурію, механізми які спричиняють ураження. Безпосередні передумови За розумних причин застосування протифіброзного засобу, особливо, якщо він знижує виділення TGF- та TNF-, буде корисним для лікування пацієнтів з початковими стадіями гломерулярної нефропатії. Це буде затримувати розвиток та поступове погіршення, які спостерігаються у цих пацієнтів. На прикладах тварин було засвідчено, що пірфенідон: - Може перешкоджати розвитку прогресуючої хвороби нирок; 5 UA 114181 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 - Зменшує рівні протеінурію; - Знижує рівні азоту сечовини та креатиніну в сироватки крові; - Покращує функцію нирок, скорочуючи кумуляцію колагену в нирковій корі; - Він також зменшує виділення TGF-. Тварини, яких лікували пірфенідоном росли та розвивались нормально без токсичних впливів. Пірфенідон є антифіброзним засобом, дієвість якого засвідчена в лабораторних умовах та в природних умовах для запобігання та припинення запальних процесів в експериментальних зразків: Фіброз легенів; Фіброз нирок; Фіброз печінки. Застосування ліків людьми мало однакову мету стосовно різних апаратів та систем. Є дві доповіді 2003 р. та 2006 р. дослідження проведеного доктором Армендаріцем та співавторами, в яких наведені результати, отримані при застосуванні пірфенідону людьми з фіброзом печінки. Зазначене дослідження було поширене на більшу кількість та показало кращий результат, який був засвідчений біопсією печінки. З іншої сторони, дослідження було проведено на пацієнтах з нирковою недостатністю, яких лікували гемодіалізом. На зазначених пацієнтах були оцінені фармакокінетичні властивості препарату. Дослідження показали, що не потрібно регулювати дозу пірфенідону для пацієнтів з хворобою нирок та, що пірфенідон добре переноситься пацієнтами на кінцевій стадії хронічної ниркової недостатності не показуючи істотних побічних ефектів. Пірфенідон було також досліджено Чо Me та співавторами у 2007 р. на пацієнтах з нефротичним синдромом та фокально-сегментарним гломерулосклерозом для того, щоб уникнути послаблення функції нирок, та отримати бажаних результатів. Інститут з дослідження захворювань нирок, травлення та діабету, як і Інститут Здоров'я США надав інформацію стосовно застосування пірфенідону у двох дослідженнях, схвалених Управлінням контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами, одне з яких проведене на пацієнтах з фокально-сегментарним гломерулосклерозом на різних стадіях ураження нирок та друге на пацієнтах з діабетичною нефропатією. Пояснення Важливо взяти до уваги, що хронічна ниркова недостатність стала червоною плямою у Мексиці з огляду на її рівень росту (11 %). Має бути встановлена належна політика охорони здоров'я, для того щоб знизити затрати на цю неминучу проблему. Система охорони здоров'я пропонує ниркову терапію (діаліз) близько 70000 пацієнтам з цим захворюванням, але передбачається, що один з двох пацієнтів не отримає таке лікування. З огляду на темпи зростання та недостатність ресурсів, надалі тільки один пацієнт з чотирьох зможе отримати лікування. За цієї причини, в фармакоекономічних умовах, імплементація нової терапевтичної стратегії, така як тут надана, буде дуже корисною. Ниркова хвороба та її розвиток може бути вивчена лабораторними методами, призначеними для вимірювання величини протеїнурію; ниркова функція визначається виведнням креатиніну, реципрокного креатиніну (1/креатинін) та цистаніну С та за допомогою Допплерівського ультразвуку, порівнюючи результати дослідження, в якому можуть бути досліджені анатомічні, ехосонографічні, кортикомедулярні зміни, так само як і швидкість втікання в різних ниркових областях та індекси резистентності; нарешті, золотим правилом оцінки рівня ушкодження є гістологічне дослідження, яке виявляє структуру ураження та ступінь фіброзу. Не всі ці дослідження можуть проводитися на постійній основі, оскільки біопсія нирок є інвазійним методом, який може мати підстави лише у пацієнтів, у яких було проведено першу процедуру, з метою порівняння результатів. З іншого боку, лабораторні та службові методи можуть бути проведені з встановленням графіком заходів. План клінічного дослідження Дане дослідження проводилося протягом дванадцяти місяців клінічних випробування, в якому досліджували 30 пацієнтів з первинною нефропатією, з ураженням нирок (з 1 по 4 стадії класифікації ниркових хвороб) у віці від 10 до 40 років обох полів. Всі пацієнти були досліджені, беручи до уваги їхні лабораторних дослідження, отримані майже за три місяці до їхнього включення в дослідження. Зазначений етап оцінювання був необхідним, щоб пацієнт зміг себе контролювати. Всі пацієнти застосовували перорально пірфенідон (в таблетках пролонгованої дії) кожні 12 2 2 годин в дозі 2400 мг/1,73 м BSA, що еквівалентно 1400 мг/м BSA/24 год.; крім того, їм також 6 UA 114181 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 було надано традиційне лікування призначене для первинної нефропатії та хронічної хвороби нирок, таке як гіпотензивне, фосфатні хелатіруючі агенти, антагоніст ангіотенгзину 2, низько протеїнова дієта, тощо. Їх було досліджено кожні два місяці протягом першого півріччя, та потім на 9-ий та 12-ий місяць після лабораторних спостережень, включаючи цистатін С та очищення креатиніну, реципрокний креатинін та збір протеїнурія за 24 години. Два дослідження Допплерівським ультразвуком було проведено над кожним пацієнтом на початку дослідження та після 12 місяців. Були досліджені побічні явища від ліків та було підраховано втрату ниркової функції та втрату процентного вмісту. Експериментальні дані/результати 1. Беручи до уваги вищезазначене, дослідження було проведено над пацієнтами з діагнозом ниркового ушкодження, засвідчене лабораторним або службовим методом, як загальний знаменник та в якому використання пірфенідону в терапевтичних дозах розраховується на 2 м /площину поверхні тіла було корисним для зупинення або зміни травмуючої дії на нирку. 2. Пірфенідон знижує рівень розвитку травмуючої дії на нирку (стадії 1-4 відповідно до класифікації ниркових хвороб) у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю на фоні нефропатії. 3. Застосування пірфенідону при функції нирки контролювали за допомогою цистатіну С, плазми реципрокного креатиніну та забору очищеного креатиніну за 24 години. 4. Більше того, було встановлено позитивний ефект пірфенідону на протеїнурій за допомогою порівняння змін ультразвукових досліджень на початку та в кінці лікування, та було засвідчено, що пірфенідон уповільнює гістологічне ушкодження нирок. 5. Дуже важливим дослідженням та першим в своєму роді було свідчення того, що побічні дії ліків виявили в мінімальній кількості пацієнтів з первинною нефропатією та ці дії потім вони швидко зникли. Заявка на таблетки з пролонгованою дією в період регресії капсулярної контрактури молочних залоз Останнім часом, молочні залози відіграють важливу роль в жіночому сприйнятті та встановлюють символ жіночості. З цієї причини, останні декілька років, жінки знайшли в хірургії важливого помічника зі збільшення розміру та покращення зовнішнього вигляду грудей, також для естетичної або відновлювальної цілей. В минулому було зроблено декілька спроб зі збільшення розміру грудей, використовуючи різні ін'єкції або імпланти, включаючи елементи самого тіла (1895, Черні), такі як сіднична жирова тканина. Проте, більшість з них породжувала труднощі для життя, та болючі груди які не мали очікуваної форми. У 1963 році Кронін та Героу запровадили силіконовий імплант, та з того часу, відповідно, стало можливим отримати гарні результати (17,18). Проте, існують деякі ризики пов'язані з цією операцією. Можуть з'явитися деякі ускладнення після операції, такі як інфекція, едема, крововилив, біль, повільна або слабка скарифікація, анастатична реакція, гіпестезія, зміна положення імпланту, та найчастіше, капсулярна контрактура. Це спричиняє ущільнення, біль та у важких випадах можна побачити зовнішню деформацію (19, 20). Причини та патогенез капсулярної контрактури не є чітко зрозумілими. Деякі публікації зазначають різні випадки капсул від 0 % до 74 % (1), залежно від типу імпланту, поверхні (жорстка або гладка), та імплантація або анатомічна локалізація (субгландулярна або розташована під грудним м'язом) (2). Причинами цих капсул можуть бути: зосередження рідини у тканинах молочної залози біля імплантів, яскрава запальна реакція, субклінічна інфекція, вік пацієнта, матеріали та зміни клітин та молекулярних механізмів в імплантаційній зоні. Коли імплант встановлено, організм реагує відторгненням чужорідного тіла (3-6). Ця імунна відповідь регулюється цитокінами та факторами росту, такими як інтерлейкін-1 (IL-1), IL-6, фактор некрозу пухлин- (TNF-), тромбоцити з фактору росту, та трансформований фактор росту 1 (TGF-1) (7, 8). Наявність міофібробластів у контрактурній капсулі завжди знаходився разом з -актином гладких м'язів (-SMA), найбільш деформовані капсули показуючи більше виготовлення -SMA, пропонуючи пряму функцію діяльності міфібробластів у розвитку контрактури (8). Також було встановленого кількість міфібробластів наявних у тканині є пропорційною до товщини контрактурної капсули (9). Вищезазначені дані були отримані при дослідженні людей. З іншої сторони, різні дослідження, що проводились на тваринах з мамарними капілярними контрактурами після встановлення мамарних імплантів. При досліджені таких тварин, як свині, кролики, щури, миші було отримано різні результати. Всі вони показують розвиток фіброзу, стимулювання фібробласту, запалення та консистенцію мамарної капсули (21-27). 7 UA 114181 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 При попередніх дослідженнях, використовуючи кроликів та мишей, попереднє введення імплантної сумки з 2-меркаптоетану сульфат натрію та мітоміцином С, що зменшує товщину капсули, знижена кількість фібробластів та зменшений запас колагену (21, 22). Проте, зазначені ліки звичайно не застосовуються в сучасній медицині. Для зменшення активності фібробласту та рефракції поранень, інфільтрації стероїдів на поранення та внутрішньої імплантації зазначено деякі складнощі. Сьогодні стероїди не застосовуються регулярно, також їх не рекомендовано виробниками імплантів. Труднощі включають витончення шкіри, атрофію тканини, посиніння шкіри та розкриття імплантів (28-36). Безпосередні передумови Пірфенідон (5-метіл-1-феніл-2-[1Н] пірідон) (PFD), в якості нового протифіброзного засобу, показав свою ефективність при лабораторних дослідженнях та при дослідженнях в живих організмах, перешкоджаючи та усуваючи фіброз тканини на випробувальних зразках з фіброзом легенів (10), черевне прилипання (11), випробувальний та людський цироз печінки (12, 13), фіброз матки (14), фіброз нирок (15), та шрами (16). Більше того, PFD може уповільнювати фібробласт фактор росту та TGf-1, що виробляється людським фібробластом. З іншої сторони, було встановлено, що пірфенідон, який було застосовано перорально щурами жіночої статі з силіконовими імплантами у молочних залозах, запобігає розвитку ознак фіброзу в мамарній капсулі, в кінцевому рахунку до болісної контрактури (Матіас Ганседо, Естетична пластична хірургія 2008р.). Оскільки імпланти у молочних залозах спричиняють фіброз та запалення, a PFD надає антифібротичну та протизапальну дію при різних патологіях та органах, однією з основних цілей даного винаходу є визначення фармакологічних властивостей пеоорального застосування пірфенідону в післяопераційний період пацієнтів після встановлення імплантів у молочні залози. Дослідження було зосереджено на зменшенні товщини капсули та/або попередженні її потовщення та на попередженні рецидиву капсулярної контрактури. Використання імплантів молочних залоз відноситься до ускладнень, таких як капсулярна контрактура (КК). Вона визначається як потовщення навколо імпланту та класифікується від стадії І до стадії IV (за шкалою Бейкера) відповідно до текстури, видимості імпланту та деформації, та показує діапазон захворювання від 15 до 45 %. Таблиця 1. Шкала Бейкера Попередні дослідження як на людях, так і на тваринах були використані для засвідчення нової терапевтичної модифікації для лікування капсулярної контрактури молочної залози. На жаль, більшість з цих терапій не дають суттєве клінічне поліпшення та показують високу частоту рецидивів. Для медичних досліджень та розробки лікарських засобів, застосування одиничних нуклеотидних плеоморфізмів було дуже корисним. Вони не дуже відрізняються одне покоління від іншого та можуть бути підтверджені генетичними маркерами. Генетичним маркером є DNA сегмент, фізичне знаходження якого є в хромосомі. Було визначено, що капсулярна контрактура проявляється частково як імунна відповідь, яка спричиняється цитокінами та факторами росту, такими як Трансформуючий фактор росту – B1 (TGF-1). Аргументація Метою цього дослідження є пропозиція іншого терапевтичного погляду на капсулярну контрактуру молочної залози для того, щоб запровадити лікування, яке зменшить або виключить застосування ліків або хірургічних процедур (капсулотомія, капсулектомія) описаних вище, щоб отримати нижчий рівень рецидивів та покращити якість життя пацієнтів. План дослідження Це дослідження є пробним, відкритим, перспективним, багаторічним та аналітичним, під час якого 17 пацієнтів, яким діагностували капсулярну контрактуру молочної залози (стадія III та 8 UA 114181 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 стадія IV за шкалою Бейкера), лікували пірфенідоном 600 мг, застосовуючи перорально у вигляді таблеток пролонгованої дії тричі на день (кожні 8 годин) протягом 6 місяців. Зразок крові було взято у кожного пацієнта з метою встановлення генетичних маркерів (TGF-1). Використовуючи ПЦР-ПДРФ, було зроблено три ехосонографії молочних залоз, одну на початку, іншу в кінці лікування (6 місяців) та останню через 6 місяців після проведення лікування пірфенідоном (12 місяців). Було оцінено два параметри: передньо-задній діаметр та капсулярна товщина по всім параметрам (порівнюючи товщину вимірів з рентгенологічними параметрами, встановленими Томасом Ставросом у 2006 p., та рентгенологічними клінічними співвідношеннями товщини проти шкали Бейкера, встановлених лікарем Алоном Захаві у 2006 р. для діагностики капсулярної контрактури). Було розглянуто вільну рідину в капсулі, так само як і реакційні або розривні сигнали через 5-12 Мгц лінії або трансдукторні криві. Протягом 12 місяців було проведено клінічне дослідження молочних залоз використовуючи класифікацію Бейкера. Реєстрація кожного дослідження проводилась цифровими фотоапаратами. Клінічні та рентгенівські зміни кожної молочної залози було досліджено пластичним хірургом та кваліфікованим рентгенологом. Статистичний аналіз включав у себе 20 випадків, беручи до уваги, що 3 пацієнти мали білателярну капсулярну контрактуру різного ступеню на кожній молочній залозі; в цілому було досліджено 20 молочних залоз. Протокол було підтверджено регуляторними органами та Комітетом з етики Халіско Інституту реконструктивної хірурги "Лікар Хосе Герреро Сантоз" (Dr. Jose Guerrero Santos), реєстраційний номер 01/09. Всі пацієнти надали свідому згоду до початку протоколу. Крім того, це дослідження було проведено у відповідності до Гельсінської Декларації та відповідно до місцевого законодавства та норм застосованих до нового терапевтичного засобу в Мексиці. Експериментальні дані/результати Всі випадки, включені у дослідження, показали зменшення стадій капсулярної контрактури. В 70 % випадків (n=14) прийшли до висновку без клінічних або сонографічних доказів капсульної контрактури (WCSECC). Серед цих випадків 9 (45 %) були III стадії, і 5 випадків (25 %) були IV стадії. Решта 30 % відповідали IV стадії, тобто випадки, які лише скоротили капсулярну контрактуру; 1 випадок (5 %) - від IV стадії до II та 5 випадків (25 %) - від IV стадії до III. Важливо відзначити, що 6-місячне спостереження після застосування пірфенідону показало, що лише в 1 випадку (5 %) IV стадію було засвідчено рецидив капсулярної контрактури до III стадії в кінці дослідження, з огляду на те, що використовувалися стероїди та виконувались надмірні вправи. Необхідно наголосити, що всі пацієнти з III стадією (9 випадків [45 %]), що отримували лікування пірфенідоном, досліджувалися без клінічних або ехографічних досліджень капсулярної контрактури (WCSECC) (p