Спосіб неінвазивної стимуляції блукаючого нерву

Спосіб неінвазивної стимуляції блукаючого нерву шляхом його подразнення, який відрізняється тим, що стимуляцію здійснюють подразненням поверхні ділянок шкіри, які іннервуюються чутливими гілками блукаючого нерву. Корисна модель відноситься до медицини, зокрема до неврології та психіатрії і може застосовуватися для лікування деяких хвороб нервової системи. Стимуляція блукаючого нерва, в якості лікувальної методики, на теперішній час добре відома. Цей метод вже застосовується в клініках, але майже виключно за кордоном, при епілепсіях та депресіях [Дзяк Л.А., Зенков Л.Р., Кириченко А.Г. 2001] і виявляє себе як досить високоефективний. Найближчим аналогом винаходу є відома методика [Whitehurst, Todd К; et al. Dec 25, 2003, US Patent Application №20030236558, Kind cod A1], при який стимуляція блукаючого нерва забезпечується стимулятором та електродами, що імплантуються під шкіру та фіксуються на стовбурі блукаючого нерва за допомогою хірургічного втручання. Технічно, згадана операція є відносно нескладною, практично не несе загрози життю хворого і її прийнято вважати малоінвазивною, але дискомфорт пов'язаний з хірургічним втручанням є невід'ємним, а у випадку ускладнень, які вірогідні при будь-якому хірургічному втручанні, дискомфорт може бути досить значним. Крім того, ступень лікувального ефекту від стимуляції' блукаючого нерву не завжди превалює над незручностями пов'язаними з його використанням [Fisher R.S. et al. Neurology 1997;49:293-297], в цих випадках постає питання про видалення стимулятора, знову ж таки хірургічним шляхом. Також, використання найближчого аналога, можливо головним чином, обмежено завдяки високій вартості обладнання, що обумовлено конструктивними вимогами до стимулятора, електродів та їх складових, як до таких, які підлягають тривалій хронічній імплантації. Крім того, такий варіант стимуляції блукаючого нерву призводить до стимуляції вегетативних стовбурів блукаючого нерву, що викликає порушення вегетативної регуляції внутрішніх органів, у тому числі серцевого ритму та охриплість голосу. В основу корисної моделі поставлена задача удосконалення способу стимуляції' блукаючого нерву шляхом стимуляції блукаючого нерву з поверхні тіла/шкіри, що забезпечить досягнення лікувального ефекту без хірургічного втручання та пов'язаних з операцією дискомфорту, можливих ускладнень, матеріальних витрат, спростить конструкцію стимулятора. Суть корисної моделі полягає в тому, що стимуляція блукаючого нерву та його ядер досягається завдяки подразненню поверхні ділянок шкіри, які іннервуються чутливими гілками блукаючого нерву. Така реалізація способу стимуляції блукаючого нерву дуже суттєво зменшує вартість обладнання і відповідно лікування, виключає ризики, дискомфорт та матеріальні витрати пов'язані з хірургічною операцією. Завдяки вибірковій стимуляції чутливих гілок блукаючого нерву практично відсутні негативні вегетативні реакції (брадикардія, зміна голосу). При недостатньому ефекті від лікування або бічної дії лікування може бути припинено будь-якої миті без додаткових затрат часу та коштів. Навпаки, при наявності доброго результату хворий та лікар можуть поставити питання про імплантацію "класичного" стимулятора (найближчого аналога), тому що прогнозованість лікування, при такому підході, значно підвищується. Спосіб стимуляції блукаючого нерву здійснюється таким чином: на ділянки шкіри, які іннервуються блукаючим нервом фіксуються електроди (або інші засоби), які під'єднані до генератора еле ю О> 11415 ктричних (або будь-яких інших фізичних чи нефізичних) стимулів які призводять до відчуття легкої" (суб'єктивно прийнятної) болі. Регулювання сили подразнення, вмикання/вимикання приладу здійснюється самим хворим або його рідними (особами, що доглядають}. По аналогії з прототипом, прилад працює цілодобово або може від'єднуватись на деякий час для технічного обслуговування або в ситуаціях, коли його робота чи присутність заважає хворому. Приклад. Хворий М. 1983 року народження хворіє на епілепсію 12 років за цей час багато разів лікувався в різноманітних медичних закладах, різноманітними лікувальними методиками з нестійким результатом. В тому числі, тривалий час І систематично лікувався антиепілептичними засобами (препарати вальпроєвої кислоти, карбамазепіна, барбітурати, діфенін, діазепам). Однак, останній рік прийом антиепілептичних засобів він припинив, тому що на кількість і частоту епілептичних нападів вони, на його думку, суттєво не впливали, але призводили до загальмованості та сонливості. На час, що передував лікуванню стимуляцією блукаючого нерву встановилися наступні частота Комп'ютерна верстка М. Мацело 4 та характер нападів: наприкінці або на початку місяця, частіше вночі та інколи вдень, відбувались 2-4 напади типу grand mal з часовим проміжком від кількох годин до 1-3 діб. Потім, після нормалізації самопочуття на протязі 2-3 діб, почувався добре і на протязі біля одного тижня, ніякі пароксизмальні стани його не турбували. По закінченні цього періоду починали виникати та поступово частішати і посилюватися прості парціальні напади у вигляді дисмнеетичних, дисфазичних, когнітивних та афективних феноменів у різноманітних комбінаціях та різної ступені виразності, до десятка разів на день. По ступені виразності і частоті цих "малих" нападів хворий міг в кінці поточного місяця/початку наступного передбачати виникнення grand mal. Після початку використання стимуляції блукаючого нерву за описаним способом, практично повністю припинились прості парціальні напади, спостерігались лише поодинокі випадки, в більшості своїй, коли прилад не працював. За період спостереження, приблизно 3 місяці, мав місце лише один напад grand mal, що вдвічі менше ніж у "найкращі" попередні місяці і збігається з середніми показниками ефективності, які забезпечує найближчий аналог. Підписне Тираж 26 прим. Міністерство освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП "Український інститут промислової власності", аул. Глазунова, 1, м Кілів-42, 01601