Спосіб а.п. лябаха хірургічного лікування плосковальгусної деформації стопи

Корисна модель відноситься до області медицини, зокрема, до ортопедії і може бути застосована при лікуванні хворих із плосковальгусною деформацією стопи. Відомий спосіб хірургічної корекції плосковальгусної деформації стопи [1] шляхом виконання дугоподібного розрізу по задній поверхні гомілки з оголенням ахілового сухожилка для його подовження. По зовнішньому краю стопи від основи латеральної кісточки до бугристості п'ятої плеснової кістки роблять розріз, сухожилки перонеальних м'язів відводять донизу, перетинають капсульно-зв'язковий апарат гомілковостопного та п'ятковокубоподібного суглобів. В sinus tarsi пересікають таранно-п'яткову зв'язку. Третій розріз роблять по внутрішній поверхні стопи від човноподібної кістки до основи медіальної кісточки. Розсікають дельтоподібну зв'язку, відкривають гомілковостопний суглоб, розсікають поперечний суглоб заплесна, повністю звільняючи головку таранної кістки. Якщо поставити таранну кістку у правильне положення неможливо виконують остеотомію шийки таранної кістки з резекцією клина, основа якого орієнтована дорсо-медіально. Кісткові фрагменти фіксують шовковими швами. Для утримання таранної кістки у правильному положенні операцію доповнюють артродезом таранно-човноподібного суглоба. Рани зашивають. Накладають гіпсову пов'язку “чобіток”. Недоліками цього способу є те, що клиноподібна резекція шийки таранної кістки значно ускладнює та збільшує травматичність оперативного втручання, а головне, з часом можуть виникнути дегенеративні зміни у головці таранної кістки, що спричиняє її асептичний некроз та погіршує умови анкілозування. Артродезування тільки таранно-човноподібного суглоба при наявності рухів у підтаранному та п'ятково-кубоподібному суглобах при навантаженні на стопу може призвести до рецидиву деформації, оскільки таранно-човноподібний анкілоз не витримає постійного навантаження при ходьбі. Крім того, фіксація таранної та човноподібної кісток після резекції суглобових кінців шовковими швами не відповідає умовам стабільно-функціонального остеосинтезу, що також погіршує умови консолідації кісток. За прототип взято спосіб хірургічної корекції плоско-вальгусної деформації стопи [2] шляхом виконання двох розрізів. Перший розріз роблять по латеральній поверхні гомілки вздовж сухожилків малих гомілкових м'язів до зовнішнього краю підошви. Сухожилок короткого малогомілкового м'яза відсікають у місці його кріплення, а сухожилок довгого малогомілкового м'яза Z-подібно розсікають для подовження і також відсікають. Далі розсікають увесь суглобово-зв'язковий апарат гомілковостопного суглоба по латеральній поверхні. Другий розріз роблять по внутрішній поверхні гомілковостопного суглоба від внутрішньої кісточки до бугристості човноподібної кістки. З цього розрізу роблять капсулотомію гомілковостопного суглоба, перетинають дельтоподібну зв'язку та мобілізують таранну кістку. Елеватором підіймають її головку доверху. Для утримання таранної кістки у правильному положенні, з суміжних поверхонь човноподібної та таранної кісток видаляють хрящ для їх подальшого артродезування та черезкістково фіксують шовковими швами. Перед цими етапами Z-подібно подовжуть ахіловий сухожилок і опускають п'ятковий бугор. Проксимальний кінець сухожилка довгого малогомілкового м'яза прошивають шовковою ниткою, проводять підшкірно і фіксують до внутрішнього краю стопи. Рани зашивають та накладають гіпсову пов'язку. Недоліками цього способу є те, що артродезування тільки таранно-човноподібного суглоба при наявності рухів у підтаранному та п'ятково-кубоподібному суглобах при навантаженні на стопу може призвести до рецидиву деформації, оскільки таранно-човноподібний анкілоз не витримає постійного навантаження при ходьбі. Фіксація подовженого, залишеного без кровопостачання сухожилка довгого малогомілкового м'яза, проведеного під шкірою на внутрішній край стопи, не тільки збільшує травматичність операції, а й ризик розвитку гнійно-некротичних ускладнень. Крім того, стабілізація таранної та човноподібної кісток після резекції шовковими швами не відповідає умовам стабільно-функціонального остеосинтезу, що також погіршує умови консолідації кісток. В основу корисної моделі поставлена задача удосконалення способу хірургічного лікування плосковальгусної деформації стопи за рахунок відсічення та подовження сухожилків, мобілізації таранної кістки, взяття кісткового аутотрансплантату, встановлення стопи у положення корекції, трьохсуглобового артродезування стопи і стабільної фіксації кісток, що зменшує травматичність операції та ризик рецидиву деформації. Поставлена задача вирішується тим, що у способі хірургічного лікування плосковальгусної деформації стопи, який передбачає розтин м'яких тканин, відсічення і подовження сухожилків, мобілізацію таранної кістки, взяття кісткового аутотрансплантату, встановлення стопи у положення корекції та артродезування суглобів заднього відділу стопи, згідно з корисною моделлю, додатково свердлом роблять канал через суміжні поверхні таранної, човноподібної, кубоподібної та п'яткової кісток і заповнюють останній кістковим аутотрансплантатом. Виконання артродезу суглобів заднього відділу стопи шляхом створення каналу через суміжні поверхні таранної, човноподібної, кубоподібної і п'яткової кісток та заповнення його кістковим аутотрансплантатом дозволяє утримувати стопу у положенні корекції, забезпечує стабільність фіксації суглобів та є профілактикою рецидиву деформації. Спосіб хірургічного лікування плосковальгусної деформації стопи передбачає розтин м'яких тканин, відсічення і подовження сухожилків, мобілізацію таранної кістки, встановлення стопи у положення корекції, виконання каналу через суміжні поверхні таранної, човноподібної, кубоподібної і п'яткової кісток, взяття кісткового аутотрансплантату та заповнення ним утвореного каналу. Реалізацію способу, що заявляється, здійснюють наступним чином. Перший розріз роблять по латеральній поверхні стопи від латеральної кісточки до основи п'ятої плеснової кістки, пересікають сухожилки малогомілкових м'язів, капсулу та зв'язки підтаранного, п'ятково-кубоподібного і таранно-човноподібного суглобів. З окремого доступу Z-подібно розсікають ахіловий сухожилок. Другий розріз роблять по внутрішній поверхні таранночовноподібного суглоба, з якого розтинають капсулу та зв'язки цього суглоба. З обох доступів мобілізують таранну кістку та встановлюють стопу у положення корекції. Свердлом роблять канал через суміжні поверхні таранної, човноподібної, кубоподібної та п'яткової кісток. З четвертого розрізу у середній третині гомілки забирають кістковий трансплантат, розміри якого відповідають розмірам утвореного каналу. Трансплантат вводять у канал, Z-подібно розсічені сухожилки відновлюють. Зашивають рани та накладають гіпсову пов'язку. Наводимо приклад практичного використання запропонованого способу. Хв. О-ва Н.В., 1953р.н., і.хв. №432546. Діагноз: набута плосковальгусна деформація правої стопи, деформуюючий артроз підтаранного, таранно-човноподібного та пятково-кубоподібного суглобів III ступеня. Хворій виконано корекцію положення стопи, артродез суглобів заднього відділу стопи із заповненням каналу аутотрансплатом. Навантаження у гіпсовій пов’язці розпочато через 1,5 місяця після операції, повне навантаження без фіксуючих пов’язок через 2,5 місяця. Оглянута через 2 роки після оперативного втручання - досягнута корекція збережена, скарг немає, користується звичайним взуттям та індивідуальними ортопедичними устілками. Оперативне лікування за означеною методикою проведене у 3-х хворих (чотири стопи) із плосковальгусною деформацією стопи. Хворі розпочинали ходьбу у гіпсовій пов'язці через 1,5 місяці після операції та з повним навантаженням без гіпсової пов'язки через 2,5 - 3 місяці. Віддалені результати простежені протягом двох років. У всіх випадках збережена досягнута корекція стопи, пацієнти користуються звичайним взуттям, скарги відсутні. Застосування запропонованого способу забезпечує стабільність фіксації суглобів та є профілактикою рецидиву деформації. Література, прийнята до уваги при експертизі: 1. Хирургия пороков развития у детей / Под редакцией чл. -кор. АМН СССР проф. Г.А. Баирова. - Л.: Медицина, 1968. - 689с. 2. Зацепин Т.С. Ортопедия детского и подросткового возраста. - М.: Медгиз, 1949.-278с.