5-фенілпропеніліден-2-тіоксо-4-оксотіазолідин-3-ацетат натрію, який виявляє антирадикальну активність

Винахід стосується нових хімічних сполук, а саме 5-фенілпропеніліден-2-тіоксо-4-оксотіазолідин-3ацетат натрію формули і способу його одержання. 5-фенілпропеніліден-2-тіоксо-4-оксотіазолідин-3-ацетат натрію є фармакологічно активною сполукою і може бути використаний в клінічній медицині як засіб, що проявляє антирадикальну активність, для корекції синдрому пероксидації. Сполука, що заявляється, її властивості в літературі не описані. Відомі лікарські засоби антирадикальної дії, наприклад, аскорбінова кислота [1]. Аскорбінова кислота проявляє виражені антирадикальні властивості, бере участь в тканинному диханні та інших важливих процесах клітинного метаболізму. Завдяки антирадикальній активності препарат знайшов широке застосування в комплексній терапії серцево-судинних захворювань, інфекційних хвороб, для зменшення побічних реакцій при лікування хіміотерапевтичними засобами, тощо. Цей лікарський засіб має необхідні лікувально-профілактичні властивості, проте при тривалому застосуванні може викликати розвиток побічних явищ та алергічних реакцій. Значні побічні ефекти проявляються у хворих з важким цукровим діабетом, при гломерулонефриті, тромбофлебіті та гіпертонічній хворобі. Існують протипокази при індивідуальній реакції на препарат [2]. В основу винаходу поставлено завдання створення нових антиоксидантних засобів, що відрізняються максимальною ефективністю та безпечністю. Поставлене завдання вирішується тим, що синтезований 5-фенілпропеніліден-2-тіоксо-4оксотіазолідин-3-ацетат натрію формули Синтезована сполука є жовтим кристалічним порошком, розчинним у воді, нерозчинним в спирті і ацетоні. Для доказу складу і структури синтезованої сполуки були використані відомі фізико-хімічні методи, зокрема ПМР-спектроскопія та елементний аналіз. Одержані результати свідчать про відповідність синтезованої сполуки заявленій. Заявлену сполуку одержують таким чином. 5-Фенілпропеніліден-2-тіоксо-4-оксотіазолідин-З-ацетат натрію є продуктом взаємодії 5-фенілпропеніліден-2-тіоксо-4-оксотіазолідин-3-оцтової кислоти з гідроксидом натрію в водно-спиртовому середовищі. Для повноти проходження реакції гідроксид натрію використовують з 10% надлишком. Вихідну 5-фенілпропеніліден-2-тіоксо-4-оксотіазолідин-3-оцтову кислоту одержують шляхом взаємодії 2-тіоксо-4-оксотіазолідин-3-оцтової кислоти з циннамовим альдегідом в умовах реакції Кньовенагеля. Для кількісного проходження реакції використовують 20% надлишок циннамового альдегіду. 2-Тіоксо-4-оксотіазолідин-3-оцтову кислоту одержують за методом, описаним в літературі [3]. Визначення антирадикальної активності 5-фенілпропеніліден-2-тіоксо-4-оксотіазолідин-З-ацетат натрію. Антирадикальну властивість визначають з використанням методу біохемілюмінісценції [4]. З метою комплексної оцінки над слабкого світіння у ролі субстрату використовують стерильний 10% розчин альбуміну. Ініціатором вільно-радикальних процесів є 3% перекис водню. Для зменшення спонтанної люмінесценції кювет їх містять під світлозахисний ковпак на 5 годин. Біохемілюмінісценцію реєструють з використанням хемілюмінометру EMILITE-1105 австро-германо-радянського виробництва фірми "БиоХимМак". Спектральний діапазон прибору ставить 350-950 нм, діапазон вимірювань - 105-1012 фотонів/с. Оцінка впливу досліджуваної речовини на кінетику перебігу вільнорадикальних реакцій проводилась наступним чином. Альбумін у кількості 0,3 мл попередньо інкубують протягом 20 хвилин при температурі 37°. Потім додають 0,1 мл 2,5% розчину сполуки і кювету з системою містять до фотоелементу прибору. Перед вимірюванням записують фонові показники та спонтанний рівень біохемілюмінісценції. Після цього в систему за допомогою спеціально сконструйованого шприца-дозатора (раціоналізаторська пропозиція № 2751 від 23.12.1992 року, видана ЛДМУ) вносять 0,2 мл перекису водню. Концентрація перекису у -2 системі становить 15 × 10 моль/л. Кінетику світіння реєструють протягом 3 хвилин. При цьому оцінюють слідуючи показники: світосуму, амплітуду швидкого спалаху (I1) та константу швидкості зміни інтенсивності світіння (К), що визначають вираховуючи тангенс кута нахилу кінетичної кривої за допомогою спеціально написаної для цього комп'ютерної програми, визначаючи цей показник як коефіцієнт лінійної функції методом найменших квадратів. Результати дослідів обробляють статистичне за допомогою критерія t Ст'юдента. Одержані в експерименті дані порівняльного вивчення антирадикальної активності сполуки, що заявляється, і еталонного препарату (аскорбінової кислоти) представлені в таблиці. Порівняльна оцінка кінетики перебігу вільнорадикальних процесів демонструє значну стабільну перевагу антирадикального ефекту сполуки, що заявляється в порівнянні з еталонним препаратом. Так, загальна світосума біохемілюмінісцентної реакції під впливом сполуки, що заявляється, ставить 12% від відповідної в контролі та 23% від еталонного препарату, амплітуда швидкого спалаху світіння 10% та 23% відповідно, константа швидкості зміни інтенсивності світіння 4,7% та 25%. Таким чином, сполука, що заявляється, проявляє виразну антирадикальну активність, яка переважає в експерименті відомий еталонний препарат - аскорбінову кислоту. Гостра токсичність вивчалась за методом [5] при однократному пероральному введенні водного розчину, сполуки білим щурам обох ста тей масою 190-200 г. Сполуку вводили в дозах 501, 631, 794 та 1000 мг/кг маси тварини. За тваринами спостерігали протягом 14 днів. Як контроль використовували груп у тварин, яким вводили відповідний об'єм дистильованої води. В результаті проведених токсикометричних дослідів, встановлено, що для досліджуваної сполуки величина середньолетальної дози (LD50) становить 650±44,2 мг/кг. Це дозволяє віднести 5Фенілпропеніліден-2-тіоксо-4-оксотіазолідин-3-ацетат натрію до другого класу безпеки, тобто за ступенем токсичності і небезпеки сполука, що заявляється, відповідає вимогам до лікарських засобів. Для розуміння даного винаходу нижче наведено приклад одержання 5-фенілпропеніліден-2-тіоксо-4оксотіазолідин-3-ацетату натрію. Синтез 5-фенілпропеніліден-2-тіоксо-4-оксотіазолідин-3-оцтової кислоти. У круглодонну колбу із зворотнім холодильником поміщають 60 ммоль 2-тіоксо-4-оксотіазолідин-3-оцтової кислоти, 60 ммоль безводного ацетату натрію, 72 ммоль циннамового альдегіду і 50 мл оцтової кислоти. Реакційну суміш кип'ятять протягом 5 годин і охолоджують. Утворений осад відфільтровують, промивають водою, етанолом та ефіром. Вихід 95%. Перекристалізовують з оцтової кислоти. Жовто-оранжевий кристалічний порошок з Т.топл. = 235-237° С. Знайдено, %: N 4,59; S 21,00. C 14H11NO3S2 . Вирахувано, %: N 4,70; S 20,80. Спектр ПМР: 4.40с (2Н, СН2); 6.84д, 6.88д J=11.3Гц (1Н, CH=CH=CH); 7.22д J=15.6Гц (1Н, СН=СН=СН ); 7.48д J=12.3Гц (1H, СН=СН=СН ); 7.28-7.38м, 7.54-7.68м (5Н, Ph); 13.00 ш.с. (1H, СООН). Синтез 5-фенілпропеніліден-2-тіоксо-4-оксотіазолідин-3-ацетату натрію. До суспензії 10 ммоль 5фенілпропеніліден-2-тіоксо-4-оксотіазолідин-3-оцтової кислоти в 30 мл етанолу при інтенсивному перемішуванні додають розчин 11 ммоль NaOH в 10 мл етанолу. Суспензію нагрівають на водяній лазні 15 хв. Осад, який утворився після повного охолодження, відфільтровують, промивають спиртом, ефіром і висушують. Ви хід 85%. Жовтий кристалічний порошок з Т.топл. 267-279°С. Знайдено, %: N 4,28; S 19,59. С14Н10NО3S2Nа. Вирахувано, %: N 4,40; S 19,30. Спектр ПМР: 4.42с (2Н, СН2); 6.96д, 7.00д J=11.2Гц (1Н, СН=СН=СН ); 7.31д J=15.2Гц (1Н, СН=СН=СН); 7.50д J=12.0ru (1H, СН=СH=СН); 7.22-7.42м, 7.65д (5Н, Ph). Джерела інформації: 1. Белоусов Ю.Б., Моисеев B.C., Лепахин В.К. Клиническая фармакология и фармакотерапия. Руководство для врачей - 2-е издание - Москва. Универсум Паблишинг, 1997. - С. 523-524. 2. Машковский М.Д. Лекарственные средства. В двух томах. Т.2 -Изд. 14-е, перераб., исп. и доп. -М: 000 "Издательства Новая Волна", 2000. -С. 83-84. 3. Ганіткевич М. Й. Синтез 3-карбонових кислот роданіну і їх похідних // Фармацевтичний журнал. 1959 -т. 14, №1. -С. 47-51. 4. Методические рекомендации по использованию метода биохемилюминисценции в фармакологии / Лукьянчук В. Д., Стефанов А.В., Савченкова Л.В.. Лисенко Е.А., Семенова И.А., Сичанова Е.В., Белоусова И.П. - Луганск, 1997. - 18 с. 5. Прозоровский В.Б., Прозоровская М.П., Демченко В.М. Экспресс-метод определения эффективной дозы и ее ошибки // Фармакология и токсикология. - 1978, - №4. С. 497-502