Локальна радіонавігаційна система

Винахід відноситься до галузі фізика, зокрема, до радіотехнічних засобів визначення місцезнаходження та швидкості, а саме, до локальних радіонавігаційних систем. Відома глобальна навігаційна супутникова система, що містить у своєму складі сукупність приймачів радіонавігаційних сигналів від глобальної навігаційної супутникової системи, встановлених на рухомих об'єктах, мережу випромінювачів радіонавігаційних сигналів, встановлених на навігаційних космічних апаратах та мережу станцій контролю та корегування [1]. Недоліком відомої глобальної навігаційної супутникової системи є періодичне зниження стійкості та точності створюваного радіонавігаційного поля протягом тривалого часу у разі виходу з ладу одного чи декількох навігаційних космічних апаратів. Найбільш близьким технічним рішенням, обраним за прототип є локальна радіонавігаційна система, що містить сукупність приймачів радіонавігаційних сигналів від глобальної навігаційної супутникової системи, встановлених на рухомих об'єктах, мережу випромінювачів радіонавігаційних сигналів, встановлених на навігаційних космічних апаратах та один або декілька стаціонарних наземних випромінювачів [2]. Недоліком відомої локальної радіонавігаційної системи, обраної за прототип, є обмежена зона стійкої високоточної навігації для наземних (маловисотних) рухомих об'єктів, обумовлена малим радіусом дії стаціонарних наземних випромінювачів. В основу винаходу поставлено задачу шля хом мережі випромінювачів радіонавігаційних сигналів на аеростатах, прив'язаних до землі у точках з чітко визначеними фіксованими координатами, забезпечити розширення зони стійкої високоточної навігації системи для наземних (маловисотних) рухомих об'єктів. Суть винаходу у локальній радіонавігаційній системі, що містить сукупність приймачів радіонавігаційних сигналів від глобальної навігаційної супутникової системи, встановлених на рухомих об'єктах, мережу випромінювачів радіонавігаційних сигналів, встановлених на навігаційних космічних апаратах та один або декілька стаціонарних наземних випромінювачів, досягається тим, що зазначена система додатково містить мережу випромінювачів радіонавігаційних сигналів, встановлених на аеростатах, при цьому аеростати виконані прив'язаними до землі у точках з чі тко визначеними фіксованими координатами. Порівняння технічного рішення, що заявляється, з прототипом, дозволяє зробити висновок, що локальна диференційна радіонавігаційна система, що заявляється, відрізняється тим, що зазначена система додатково містить мережу випромінювачів радіонавігаційних сигналів, встановлених на аеростатах, при цьому аеростати виконані прив'язаними до землі у точках з чі тко визначеними фіксованими координатами. Таким чином, локальна радіонавігаційна система, що заявляється, відповідає критерію винаходу "новизна". Суть винаходу пояснюється за допомогою ілюстрації, де на фіг.1 зображено структуру та загальний вигляд локальної радіонавігаційної системи. Локальна радіонавігаційна система конструктивно містить (див фіг.1) сукупність приймачів радіонавігаційних сигналів від глобальної навігаційної супутникової системи, встановлених на рухомих об'єктах 1, мережу випромінювачів, встановлених на навігаційних космічних апаратах 2, стаціонарний наземний випромінювач радіонавігаційних сигналів 3 та мережу випромінювачів радіонавігаційних сигналів, встановлених на аеростатах, прив'язаних до землі у чітко визначених фіксованих точках 4. Локальна радіонавігаційна система працює наступним чином. Випромінювачі радіонавігаційних сигналів, встановлені на навігаційних космічних апаратах 2, стаціонарний наземний випромінювач радіонавігаційних сигналів 3 та випромінювачі радіонавігаційних сигналів, встановлені на аеростатах 4 випромінюють однотипні радіонавігаційні сигнали, створюючи при цьому суцільне радіонавігаційне поле. Для обчислення координат та складових швидкості рухомого об'єкта 1 необхідно здійснити одночасний прийом сигналів від не менш як чотирьох випромінювачів. У разі виходу з ладу одного чи декількох навігаційних космічних апаратів 2 виникає ситуація, коли кількості отриманих сигналів від навігаційних космічних апаратів буде недостатньо для навігації рухомого об'єкта 1. У такому разі сигнали від випромінювачів радіонавігаційних сигналів, встановлених на аеростатах 4 та від стаціонарного наземного випромінювача радіонавігаційних сигналів 3 доповнюють кількість вимірів, яких не вистачає.Рухомі об'єкти 1, застосовуючи приймачі сигналів від глобальної навігаційної супутникової системи, можуть приймати сигнали будь-яких випромінювачів, що знаходяться у їх полі зору. Координати рухомого об'єкта 1 знаходяться як точка перетину ліній виміряних далекостей від випромінювачів. Складові швидкості рухомого об'єкта 1 обчислюються на основі вимірювання доплерівських зсувів частоти приймача на рухомому об'єкті відносно несучих частот випромінювачів. Оскільки розмір зони прямої видимості залежить від висоти випромінювача, то наявність у системі випромінювачів, встановлених на аеростатах 4, прив'язаних до точок з чітко визначеними фіксованими координатами розширює зону стійкої високоточної навігації системи для наземних (маловисотних) р ухомих об'єктів. Коли мережа випромінювачів на навігаційних космічних апаратах 2 знаходиться у справному стані, стаціонарний наземний випромінювач радіонавігаційних сигналів 3 та випромінювачі радіонавігаційних сигналів, встановлені на аеростатах 4 підвищують точність навігації рухомого об'єкта 1. Синхронізація випромінювання здійснюється на основі сигналів глобальної навігаційної супутникової системи. Підвищення ефективності застосування локальної радіонавігаційної системи, що заявляється, у порівнянні з прототипом, досягається за рахунок забезпечення розширення зони стійкої високоточної навігації для наземних (маловисотних) рухомих об'єктів. Джерела інформації 1. Глобальная спутниковая радионавигационная система ГЛОНАСС/Под ред. В.Н.Харисова, А.И.Перова, В.А.Болдина. - 2-е изд. исправ. - М: ИПРЖР, 1999. - 560с: ил. С. 26-35. - аналог. 2 Глобальная спутниковая радионавигационная система ГЛОНАСС/Под ред. В.Н-Харисова, А.И.Перова, В.А.Болдина. - 2-е изд. исправ. - М.: ИПРЖР, 1999. - 560с: ил. С. 255. - прототип.