Спосіб лікування дисинергії тазового дна

Корисна модель відноситься до медицини, а саме до хірургії, та може бути використана в фізіотерапії дистального відділу товстої кишки при лікуванні дисинергії тазового дна. Відомими способами фізіотерапевтичного лікування дисинергії тазового дна є нашкірна та пряма ендоректальна електростимуляція за допомогою електродів, що імплантуються на перианальну шкіру або в стінку кишки зі сторони її отвору, та виконують електростимуляцію кінцівок парасимпатичних нервів прямокутними біполярними імпульсами частотою 50Гц. [1,2,3]. Способам властиві недоліки: інвазивність, складність виконання, неможливість імітації акту дефекації після стимуляції, неможливість оцінки і корекції тонічних змін з боку прямої кишки та внутрішнього анального сфінктера до та після стимуляції, що знижує її е фективність та тривалість ефекту. Найближчим аналогом способу, обраного в якості найближчого аналогу, є пряма ендоректальна електростимуляція кінцівок парасимпатичних нервів прямої кишки (electromyographic biofeedback) [2]. Відповідно до способу, проводиться електростимуляція за допомогою електродів, що імплантуються в стінку кишки зі сторони її отвору, та виконується електростимуляція кінцівок парасимпатичних нервів прямокутними біполярними електричними імпульсами частотою 50Гц. Способу властиві недоліки: інвазивність, складність виконання, неможливість імітації акту дефекації після стимуляції, неможливість оцінки і корекції тонічних змін з боку прямої кишки та внутрішнього анального сфінктера до та після стимуляції, що знижує її е фективність та тривалість ефекту. Задача корисної моделі, що заявляється, полягає у створенні неінвазивного способу лікування дисинергії тазового дна, який за рахунок стимуляції нервових кінцівок стінок прямої кишки шляхом періодичної зміни тиску в балоні, введеного ендоректально, блокуванню парадоксального скорочення внутрішнього анального сфінктера шляхом створення надмірного тиску в балоні, введеного ендосфінктерно, та biofeedback імітації акту дефекації після стимуляції зміг би забезпечити можливість оцінки і корекції тонічних змін з боку прямої кишки та внутрішнього анального сфінктера до, та після стимуляції, підвищив її ефективність та забезпечив стійкий, тривалий ефект лікування. Поставлена задача досягається тим, що у відомому способі, який включає стимуляцію нервових закінчень прямої кишки, згідно корисної моделі, стимуляцію проводять на рівні стійкого позиву до дефекації шляхом періодичної зміни тиску у балоні, введеного в пряму кишку (пневмостимуляція), який роздувають з частотою 3-6 коливань на хвилину протягом 30-40 хвилин, що створює умови схожі до фізіологічної дефекації, одночасно блокуючи парадоксальні скорочення внутрішнього анального сфінктера, шляхом здійснення надмірного тиску в балоні, введеного ендосфінктерно, з наступною контрольною оцінкою пластичних властивостей прямої кишки та внутрішнього анального сфінктера та biofeedback імітацією акту дефекації. Спосіб виконують за допомогою комплексу комп'ютерної пневмокінезометрії, який складається з гумового зонду з кінцевим балоном ємністю 100мл., виконаний з еластичної тонкої латексної гуми, балону ємністю 5мл., розташованого на 2см проксимальніше від першого, шприца для введення повітря в балон, аналізатора моторної активності внутрішньопорожнинних органів „Ягуар-2”, персонального комп'ютера з відповідним програмним забезпеченням. Спосіб виконується наступним чином Після очищення ампули прямої кишки від вмісту, хворому в положенні на боці в пряму кишку вводять гумовий зонд з балонами таким чином, щоб кінцевий балон ємністю 100мл. знаходився в ампулі прямої кишки, а балон ємністю 5мл - в анальному каналі на рівні внутрішнього сфінктера. Обидва балона приєднують кожний до окремого каналу аналізатора моторної активності внутрішньопорожнинних органів "Ягуар-2", який приєднують до персонального комп'ютера з відповідним програмним забезпеченням. В балон ємністю 100мл., обладнаний додатковим каналом, за допомогою шприца вводять повітря доки тиск в балоні не буде дорівнювати 10мм рт.ст. Цього тиску достатньо для урівноваження тонічного тиску кишкової стінки без подразнюючої дії на неї. Тиск в балоні реєструється на моніторі комп'ютера у вигляді графіка пневмокінезограми з осями OY- тиск в прямій кишці (мм рт.ст.), ОХ - термін дослідження та стимуляції (хв). Через 10хв (період адаптації кишки до наявності балона) в балон ємністю 100мл. послідовно вводять по 10мл. повітря до рівня відчуття стійкого позиву до дефекації. На цьому рівні визначають тиск в прямій кишці та сумарний об'єм введеного повітря, які відображаються на пневмокінезограмі і характеризують пластичні властивості прямої кишки. Тиск стійкого позиву вважається базовим, на якому буде проводитись пневмостимуляція (в середньому 60-80мм рт.ст.). Далі, в ендосфінктерно розташований балон ємністю 5мл, вводять повітря до рівня тиску 60мм рт.ст., що забезпечує блокування парадоксального скорочення сфінктера, яке на рівні стійкого позиву до дефекації є типовим для даної патології. Після цього балон ємністю 100мл. підключають до режиму пневмостимуляції, яку здійснюють, послідовно змінюючи тиск в балоні від 60 до 80мм. рт.ст. з частотою 3-6 раз на хвилину, що відповідає частоті фізіологічних скорочень дистального відділу товстої кишки. Пневмостимуляцію проводять 30-40 хвилин, після чого, за допомогою балона ємністю 5мл., контролюють пластичні зміни внутрішнього анального сфінктера, які відображаються на контрольній пневмокінезограмі. Після завершення пневмостимуляції об'єм ендоректального балону зменшують так, щоб в ньому залишилось 50мл повітря. Хворому пропонують натужитись, при цьому проводять тракцію балона через анальний сфінктер, імітуючи акт дефекації, який повторюють 4-5 разів. Розтягнення прямої кишки стимулює через рефлекторну дугу парасимпатичні нерви S2, S3, S4, що іннервують ліву половину товстої кишки та пряму кишку. Гіпертонус парасимпатичної нервової системи прямої кишки сприяє підвищенню її скорочувальної активності, що створює умови схожі до фізіологічної дефекації, наслідком якої є парадоксальне скорочення внутрішнього анального сфінктера, типове для дисинергії тазового дна, яке блокується гіпербаричним балоном, розташованим ендосфінктерно. Запропонований спосіб лікування дисинергії тазового дна застосований у 67 хворих показав можливість за допомогою простого, неінвазивного способу забезпечити стійкий, тривалий ефект лікування. Принциповою відмінною ознакою корисної моделі у порівнянні з найближчим аналогом є те, що стимуляція нервових закінчень стінки прямої кишки здійснюється не електричним струмом, а шляхом періодичної зміни тиску у балоні, введеного в пряму кишку, одночасно блокуючи парадоксальні скорочення внутрішнього анального сфінктера, шляхом створення надмірного тиску в балоні, введеного ендосфінктерно, з можливістю контрольної оцінки пластичних властивостей прямої кишки та внутрішнього анального сфінктера до, та після стимуляції та biofeedback імітацією акту дефекації. Джерела інформації 1. Удовиченко Т.Г. Диагностика и дифференциальная терапия функциональных расстройств ануса и прямой кишки у больных с хроническим идиопатическим запором // Гастроэнт. гепатол. колопроктол. - 2000. - №3. - С.6773. 2. Bassotti G., Chistolini F., Sietchiping-Nzepa F., de Roberto G., Morelli A., Chiarioni G. Biofeedback for pelvic floor dysfunction in constipation // BMJ. -2004.-№14.-P.393-396. 3. Cheung O., Wald A. Review article: the management of pelvic floor disorders // Aliment. Pharmacol. Ther. – 2004.-№5.- P.481-495.