Спосіб моделювання катарального езофагіту

Корисна модель відноситься до експериментальної медицини, зокрема до паталогічної фізіології запальних процесів миготливого епітелію. Відомо, що езофагіт є поширеним захворюванням стравоходу (30-70%), яке може бути ускладненням різноманітних інтоксикацій, але частіше виникають при гастроезофагальній хворобі. Неоднозначні ендоскопічні трактування можуть мати місце при наявності ерозії того чи іншого органа відділу травного каналу. У той же час хронічне запалення слизової оболонки стравоходу без достовірного зв'язку з шлунковостравохідним закидом не є достатньою основою для діагнозу гастроезофагітної рефлюксної хвороби. Виявлення хронічного запального процесу в дистальному відділі стравоходу не таке складне завдання. Важче ідентифікувати причину езофагіту, пептичний характер якого можна підтвердити тільки після виявленого факту гастроезофагального рефлюксу. Отож, на даному етапі гастроезофагальна рефлюксна хвороба залишається однією з найменш вивчених патологій населення, яка діагностується недостатньо і не своєчасно. Важливим є те, що особливості будови миготливого епітелію стравоходу дають можливість вважати його ідеальною моделлю для вивчення не тільки запальних процесів верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, а й патології порожнини носа і синусів. Відомий спосіб моделювання експериментального риніту інстиляціями у носові ходи собак ксилолу [Гафуров Р.А., Парамонова В.Л. "Цитологическая картина слизистой оболочки носа при экспериментально вызванном рините у собак в условиях долины и высокогорья". Тез. респ. конф. отоларингологов Таджикистана, - Душанбе 1983г., с.35-37]. Але використання даного способу для моделювання катарального езофагіту є недоцільним через значне руйнування поверхневого епітелію слизової оболонки. Найближчим до такого, що заявляється, є спосіб моделювання катарального риніту, який включає індукування в експериментальних тварин запального процесу шляхом застосування провокаційних (подразнювальних) агентів. При цьому, як експериментальні тварини використовують щурів і як подразнювальний агент - поліглюкін, який закачують у носові ходи щурів по 20мкл один раз на добу три дні поспіль, протягом трьох тижнів [патент України №47856А, А61К31/721, бюл. №7, 2002р.]. Даний спосіб провокує дистрофічні зміни миготливого епітелію: набряк війок, порушення цитоархітектоніки епітеліальних елементів та зниження бокаловидних клітин, що є характерним для катарального рингіту. Однак, зазначені особливості не відображають дисфункцію мигального епітелію, першопричиною якого є морфологічні і функціональні зміни у процесі запалення, після яких фізіологічна регенерація стає неможлива. Тому отримані в експериментах результати, притаманні для катарального рингіту, не можна екстраполювати до запалення слизової оболонки стравоходу - езофагіту. В основу корисної моделі поставлена задача створення нового способу моделювання катарального езофагіту та вивчення патогенезу цього захворювання шляхом вибору піддослідних тварин і провокаційних агентів, котрі обумовлюють запальні процеси у слизових оболонках стравоходу, що дає можливість забезпечити відслідкування процесу фізіологічної регенерації слизової оболонки стравоходу під впливом різних факторів. Поставлена задача корисної моделі вирішується тим, що спосіб, який включає індукування в експериментальних тварин запального процесу шляхом застосування провокаційних агентів. Згідно корисної моделі, як експериментальні тварини використовуються жаби, масою 80-100г і як провокаційні агенти застосовують скипідар та повітря, які примусово вводять у шлунок кожної тварини у кількості 4-5мл скипидару та не більше 10см 3 повітря один раз на добу - протягом п'яти діб, при цьому аерофагія та гастроезофагальний рефлюкс, котрі викликають морфофункціональні зміни, типові для катарального езофагіту, фіксуються рНметрією. За рахунок сукупності ознак, а саме, що запропоновано для моделювання у якості експериментальних тварин використовува ти жаб масою 80-100г, а як провокаційні агенти застосовувати скипідар та повітря, маємо достатнє рішення для поставленої задачі. Вибір жаб у якості піддослідних тварин зумовлений тим, що анатомофізіологічні особливості миготливого епітелію їх стравоходу є практично ідеальними для моделювання і експериментального вивчення запальних процесів верхніх ди хальних шля хів, зокрема катарального виду запалення. Поряд з цим, безпосередньо з фрагментів тканин стравоходу жаб є можливим виготовляти значну кількість однотипних зразків (препаратів), що є максимально економічно доцільним, оскільки скорочує кількість загиблих в експерименті тварин. За рахунок того, що як провокаційні агенти застосовують скипідар та повітря, створено умови для аерофагії та появи гастроезофагального рефлюксу. Таким чином викликається контрольоване штучне запалення з морфологічними змінами, які є достатньо близькими до тих, які мають місце при хронічних запальних процесах порожнини носа і синусів. Отож, внаслідок такого комплексного підходу виконано завдання створення корисної моделі, запропоновано новий спосіб, придатний для моделювання катарального езофагіту. Застосування цього способу забезпечує відслідкування процесу фізіологічної регенерації слизової оболонки стравоходу під впливом різних факторів. Приклад конкретного застосування способу 50 жабам масою 80-100г протягом 5 діб в шлунок вводили 4-5мл скипидару і до 10см 3 повітря. Це створило передумови для аерофагії і подальшого виникнення гастроезофагального рефлюксу. Поява останнього контролювалася цілодобовим моніторуванням внутрішньо-стравохідної кислотності (рН) з комп’ютерною обробкою результатів. При цьому встановлювався час, протягом якого рН опускається нижче 4,0 у нижній частині стравоходу. Після цього піддослідних жаб на 1-3-7 добу виводили з експерименту та проводили препарування. Тканини нижнього відділу стравоходу гострим лезом розтинали паралельно поздовжньої осі травної трубки. Одержані фрагменти тканини за допомогою препарувальних голок розтягували на восковій пластині слизовою оболонкою дозовні. Далі після макроскопічного обстеження на предмет виявлення ознак запалення фрагменти тканини фіксувалися в 10% розчині нейтрального формаліну на 10 діб. Згодом з них виготовляли дослідні зрізи товщиною 20-40мкм, котрі після фарбування їх гемотоксилінеозином та за методом Ван-Гізона, фотографувалися у якості серійних препаратів. Морфологічні зміни виявилися характерними для типового катарального запалення, достатньо близького до того, яке має місце при хронічних запальних процесах порожнини носа і синусів. Спосіб є малоінвазивним, економічно доцільним, дозволяє за короткий час відслідкувати процес фізіологічної регенерації слизової оболонки, вивчити вплив на її перебіг різних факторів.