Спосіб хірургічного лікування виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки

СПОСІБ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ВИРАЗКОВОЇ ХВОРОБИ ШЛУНКУ ТА ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ Винахід відноситься до хірургії органів травневого тракту. Відомий спосіб хірургічного лікування виразкової хвороби, який виконують шляхом резекції шлунку, з послідуючим накладанням анастомозу по типу "кінець в кінець" (Шалімов А.А., Саєнко В.Ф.,Київ, 1977). Недоліком даного методу є розвиток в післяопераційному періоді демпінг-синдрому та єюногастрального чи дуоденогастрального рефлюкса, що досить часто значно погіршував стан хворих, що спонукало до повторних реконструктивних операцій. Відомий також спосіб резекції шлунку, який приміняли для уникнення даного ускладнення, це звуження просвіту тих відділів шлунку та кишки, що анастомозують. Salleiotis N. Measurement of the Pylorus in Man. //The Amer. J. of surgery. - 1972. - Vol. 124.-№3.P.331-333. Суть якого полягає в тому, що після накладання анастомозу, додатково прошивали просвіт тих відділів шлунку чи тонкої кишки, що приймали участь в анастомозі. Недоліком даного методу є низький ефект, відносно даних післяопераційних ускладнень та висока частота неспроможності додаткового шва. Найбільш близьким, в спробі звузити просвіт анастомозу, є примінення інвагінаційних швів. Суть якого полягає в тому, що після накладання анастомозу по його периметру додатково накладають шви. При цьому захоплюють серозну та м'язову оболонки шлунку, а після виколу аналогічно захоплюють оболонки тонкої кишки. Після їх зав'язування, додатково інвагінується анастомоз, чим добиваються звуження його просвіту (Витебский Я.Д. Клапанные анастомозы на органах пищеварения, Свердловск, 1978,79 стр.). Відносно вищевказаних способів даний метод зарекомендував себе краще. Проте проблему оперованого шлунку вирішує недостатньо. Задачею заявляемого винаходу с підвищення ефективності лікування виразкової хвороби шлунку і дванадцятипалої кишки та уникнення в післяопераційному періоді розвитку демпінг-синдрому дуоденогастрального чи єюногастрального рефлюксів за рахунок формування анастомозу з вільним лоскутом та виконує функцію фізіологічного клапана. Заявляемой спосіб виконують слідуючим чином: на першому етапі операції виконують ваготомію та в залежності від локалізації виразки антрумпілороектомію чи дуоденопілоректомію; на другому етапі, дванадцятипалу кишку, що по найменшій довжині мобілізують по Кохеру. Потім дванадцятипалу кишку, при накладанні гастродуоденального анастомозу, чи тощу кишку при гастроеюнальному анастомозі розсікають в косо-поперечному напрямі, при чому на брижкову краю залишають лоскут до 2 см для формування клапана; на третьому етапі формують анастомоз, де лоскут підшивають з внутрішньої сторони малої кривини шлунку; на останньому етапі накладають рідкі інвагінаційні шви, при цьому отримують зменшення просвіту анастомозу, який додатково прикривається лоскутом, що розташований на верхній губі анастомозу по малій кривині шлунку. Прикладом виконання заявляемого способу є історія хвороби 1220/846. Хворий Д.51 рік, Д-з: виразка дванадцятипалої кишки з пенетрацією в головку підшлункової залози. Хворий поступив в листопаді 1994р. в плановому порядку на хірургічне лікування. Під час операції на задній стінці виявлена "сідлоподібна" виразка до 2,5 см в діаметрі. Хворому на першому етапі була виконана комбінована ваготомія, яка складалася з задньої стволової та передньої селективної. На другому етапі дванадцятипалу кишку було відсічено на рівні антрального відділу шлунку. Слизову антрального відділу шлунку було вилученно. Виконано мобілізацію дванадцятипалої кишки по Кохеру. Виразку з дванадцятипалою кишкою гострим та тупим способом від'єднано від головки підшлункової залози. Виразка від дванадцятипалої кишки відсічена. Кукса дванадцятипалої кишки зашита та Русанову. Відступивши від зв'язки Трейца на 7 см, тощу кишку в косо-поперечному напряму до брижкового краю розсічено з послідуючим формуванням вільного лоскута розміром 2 см по довжині. Куксу шлунку через вікно в брижі поперечно-ободкової кишки опущено до даного відділу тощої кишки та укріплено рідкими вузловими швами по периметру з даною брижою. Потім був сформований гастроєюнальний анастомоз по типу "кінець в кінець", при чому лоскут тонкої кишки підшили з внутрішньої сторони малої кривини шлунку. Після чого було накладено третій ряд гастральноєюнальних інвагінаційних швів. Відступивши на 10 см дистальніше від анастомозу по тощій кишці анастомозували приводящу тощу кишку по типу "кінець в бік" в модифікації по Ру. На цьому операцію, після підведення дренажів до анастомозів та зашивання лапоротомної рани було закінчено. Хворий на 10-й день післяопераційного періоду був виписаний. Хворий на даний час знаходиться на диспансерному обліку. За чотири роки стан хворого задовільний. Скарг не має. Експериментально-клінічне впровадження способу проведено на базі кафедри факультетської хірургії Вінницького медичного університету та Липовецької районної лікарні на 23 хврих. Результати задовільні. Таким чином, заявлеемий винахід не тільки дасть можливість звузити просвіт анастомозу, але й продовжити шлях проходження страви по малій кривині шлунку та внаслідок сформованого клапана буде усунено прискорене попадання їжі в тонку кишку, що забезпечить більш фізіологічний процес травлення та значно знизить кількість таких ускладнень, як демпінг-синдром, дуодено-гастральний чи єюногастральний рефлюкси.