Спосіб лікування захворювань системи кровообігу

Cпociб лікування захворювань системи кровообігу шля хом екстракорпоральної гемосорбції, 31309 жує ефективність детоксикації, так як виводить із організму тільки діалізуючі речовини. Найбільш перспективним у цьому відношенні є спосіб розроблений в МХТІ ім. Д.І. Менделєєва і найбільш широко використовуваний у нашій країні. В цьому способі були використані альбумовані вуглі, що надало їм тромборезистентних властивостей без зниження сорбційних якостей. Спосіб екстракорпоральної гемосорбції використовується в клінічній практиці з 1970 року для лікування захворювань системи кровообігу (Ю.М. Лопухін, М.М. Молоденков та інші в книзі "Трансплантация эндокринных органов в клинике и эксперименте. Экспериментальная гемосорбция", М. - 1972. С. 69-81). З 1971 року в НДІ швидкої допомоги ім. М.В. Скліфосовського (Б.Д. Комаров, Є.О. Лужніков та інші "Тр. Московского НИИ скорой помощи". - 1979. - Т. 36 - С. 6-9), для лікування порушень системи кровообігу спричинених гострими отруєннями різними хімічними речовинами, та деякими ендогенними токсинами. Через колонку з вуглем марки СКТ-6А об'ємом 50-100 см 3, при задовільних показниках гемодинаміки зі сторони пацієнта, на фоні гепарінізації проводиться однократний сеанс екстракорпоральної гемосорбції (апарат АДГС-2 конструкції ВНДІС ім. Скліфосовського). Швидкість об’ємного кровотоку складає від 50 до 150 мл/хв. Під час роботи колонка повинна находитись на рівні тіла хворого, що знижує опір кровотоку. Перфузія крові через колонку забезпечується за рахунок різниці артеріального та венозного тиску хворого. С умарний об'єм забору венозної крові становить 1,5-2 об'єми циркулюючої крові (ОЦК). Відомий спосіб екстракорпоральної гемосорбції, запропонований Ю.М. Лопухіним, М.М. Молоденковим та іншими є найбільш близьким до винаходу, який замовляється. Основним недоліком способу-прототипу та усі х перелічених вище способів лікування захворювань системи кровообігу, є дуже повільна та малоефективна нормалізація основних клініколабораторних показників порушених функцій системи кровообігу, кількість можливих ускладнень, що в решті з умовлює показання та протипоказання. В основу винаходу покладена задача підвищення ефективності способу лікування захворювань системи кровообігу шля хом більш швидкої нормалізації клініко-лабораторних показників, зменшення кількості можливих ускладнень і розширення показників до способу екстракорпоральноЇ гемосорбції. Поставлена задача вирішується тим, що у відомому способі лікування системи шляхом екстракорпоральноЇ гемосорбції, перфузію крові здійснюють через магнітокеруючий сорбент з наступними характеристиками: сумарна площа поверхні Sп=800 м 2/г; намагніченість насичення Is=2,15 кА/м; об'ємна концентрація q=0,00448; в'язкість η=1,0112 cSt, який змішують "in vitro" з кров'ю в кількісному співвідношенні 1:4 з послідуючим його вилученням протягом 15 хвилин із створеної суміші за допомогою зовнішнього постійного магніту з напругою магнітного поля 25 мТ. Після чого, вільну від циркулюючих токсичних речовин, з покраще ними показниками реологічних властивостей кров вводять в організм хворого. Розміри використовуваних у якості сорбенту колоїдних часток магнетиту не перевершують 100 Ǻ, що приблизно в 1000 разів менше за розмір еритроциту, а кожна магнітокеруюча частинка ідукує навколо себе постійне магнітне поле. У зв'язку з чим, запропонований спосіб має не тільки високі тромборезистентні властивості, велику площу сорбційної поверхні (Sп=800 м 2/г), а й значну поляризуючу здібність магнітокеруючого сорбенту. Дана властивість сорбенту зумовлює селективну його активність, щодо збільшеного рівня ліпідних та білкових комплексів крові. В результаті чого, реологічні властивості крові значно покращуються, зменшується її в’язкість та густина, збільшується швидкість проходження крові по капілярах, покращується мікроциркуляція, зменшується гідродинамічний ефект опору крові в судинах у відповідь на скорочення м'язів серця. Слідством цього, є значне покращення ударного та хвилинного об'ємів кровообігу (УО, ХОК), швидкості осадження еритроцитів (ШОЕ), показника центрального венозного тиску (ЦВТ) (див. таблицю). Приклад Історія хвороби № 639, ургентно поступившої в ПІТ хворої К., 35 років. Діагноз: Токсична енцефалопатія неясного генезу. Кома III ст. ІХС. Стенокардія покою. ПК-II ст. Кардіосклероз. Анемія І-ІІ ст. Ангіоретінопатія, симптом Салюса III ст. Із периферичної вени через одноразову інфузійну систему, виконуючи всі правила стерильності, в гепаринізований порожній стерильний флакон бралась венозна кров в об'ємі 200 мл. У вказаний флакон ін'єкційно одноразовим шприцом вводився стерильний магнітокеруючий сорбент (сумарна площа поверхні Sп=800 м 2/г; намагніченість насичення Is=2,15 кА/м; об'ємна концентрація q=0,00448; в'язкість η=1,0112 cSt), в кількості 50 мл. Потім, флакон встановлювався вертикально в штати в. На бокову поверхню флакону прикріплювався постійний магніт з напругою магнітного поля 25 мТ. Через 15 хвилин від моменту прикріплення магніту, виконуючи всі правила стерильності, кров через одноразову інфузійну систему вводилась в периферичну вену хворого з швидкістю 140 крап/хв. Тривалість сеансу від моменту початку вилучення сорбенту в середньому складала 25 хвилин. Контроль за офтальмологічною картиною мікроциркуляції та реології крові в судинах сітчатки ока проводився методом прямої офтальмоскопії за допомогою волокняного діафоноскопу. Показники центральної гемодинаміки вивчались методом інтегральної реовазографії по M.I. Тіщенко (1973). Вимірювання швидкості осадження еритроцитів (ШОЕ), виконувалось за загальноприйнятим клініко-лабораторним методом у градуйованому капілярі. Вже через 12 годин від моменту завершення сеансу хворій повернулись свідомість, адекватність поведінки, орієнтир в часі та просторі. При прямій офтальмоскопії в судинах сі тчатки очей спостерігалось значне покращення мікро-циркуляції та реологічних властивостей крові. При вивченні колоїдно-суспензійної системи крові відмічалось значне зменшення швидкості осадження 2 31309 еритроцитів. Показники центральної гемодинаміки (УО, ХОК, ЦВТ), покращились в середньому на 35%. На 5-ту добу обстеження спостерігалась картина повного відновлення стану мікроциркуляції в судинах сітчатки очей (співвідношення діаметра артерій до вен становило 2:3, симптом Салюса відсутній), відновлювались до середньостатистичних меж норми показники центральної гемодинаміки, швидкість осадження еритроцитів. З палати інтенсивної терапії, з діагнозом клініко-лабораторного видужання, хвора була переведена в профільне відділення лікарні. Висновки: При використанні запропонованого способу стає дійсним ефективно лікувати захворювання системи кровообігу шляхом швидкого покращення реологічних властивостей крові та мікроциркуляції, значно спростити саму методику екстракорпоральної детоксикації, передбачити та запобігти різного характеру ускладнення; впровадити запропонований спосіб в наданні оперативної допомоги важким хворим вже на догоспітальному етапі; амбулаторним хворим в поліклініці та денному стаціонарі; розширення можливостей використання даного способу на фоні різних по важкості супроводжуючих соматичних захворювань. Таблиця Зрівняльна характеристика ефективності проведення різних способів екстракорпоральної гемокорекції при лікуванні захворювань системи кровообігу (n=32; M±m; P