Спосіб діагностки латентної течії хронічного пієлонефриту

МПК6А61 В 8/00 СПОСІБ ДІАГНОСТИКИ ЛАТЕНТНОЇ JE Ч і ї ХРОНІЧНОГО ПІЄЛОНЕФРІТУ. Винахід відноситься до сфери медицини, а точніше урології та призначений для діагностики латентного перебігу хронічного пієлонефріту (ЛПХП). Відомий спосіб діагностики ЛПХП шляхом проведення лабораторних досліджень (1). До недоліків цього способу слід віднести тривалість та великі трудові затрати на його проведення, низьку специфічність. Відомий також спосіб діагностики ЛПХП шляхом проведення провокації фармакологічними засобами, зокрема, пірогеналом або преднізолоном (2). Недоліком способу є його обмежене використання, так як застосування цих засобів має ряд протипоказань. Так, наприклад, гострі лихоманки та вагітність є абсолютними протипоказаннями для проведення пірогеналової проби. Крім того, потрібна підвищена обережність при виконанні такої проби у хворих з підвищеним тиском, цукровим діабетом. При таких захворюваннях як гіпертонічна хвороба, недостатність кровообігу 3-ої ступені, гострий ендокардіт, психози, нефріти, остеопороз, виразкова хвороба шлунка та дванадцяти палої кишки, а також при вагітності, після операцій, при сифілісі, активних формах туберкульозу, цукровому діабеті та у похилому віці -преднизолонову пробу не проводять. Відомий також спосіб діагностики ЛПХП, обраний нами за прототип, що включає проведення функціональної проби шляхом водного навантаження та проведення ультразвукової оцінки ступеню розтягнення ниркових лоханок (3). Недоліком способу - прототипу є невисока ефективність діагностики. В основу винаходу поставлено задачу підвищення ефективності діагностики ЛПХП шляхом проведення водного навантаження та ультразвукової оцінки ступеню розтягнення ниркових лоханок, згідно з винаходом, оцінку ступеня їх розтягнення виконують в умовах максимального діурезу, а через ЗО хвилин після спорожнення сечового міхура проводять ультразвукову оцінку ступеню спадіння лоханок та при остаточному розширенні хоч би одної з них на 1,5 см і більше в c^ порівнянні з вихідною величиною, судять про наявність латентного перебігу хронічного пієлонефріту. Спосіб виконується таким чином. Пацієнту з підозрою на ЛПХП проводять ультразвукове дослідження нирок при порожньому сечовому міхуру та встановлюють притаманні йому розміри чашково - лоханочних структур. Потім проводять водне навантаження в об'ємі 2 % від маси тіла досліджуємого, як правило, це становить 45 - 60 хвилин. Після того, як сечовий міхур досягає меж свого розтягнення (по суб'єктивним відчуттям хворого), знову проводять ультразвукове дослідження та встановлюють на скільки збільшилася чашково лоханочна система, тобто проводять оцінку ступеню її розтягування. Потім спорожняють сечовий міхур та через ЗО хвилин після цього ( при бажанні хворий додатково спорожнює сечовий міхур) проводять ультразвукову оцінку ступеню спадіння чашково - лоханочних структур. Якщо остаточне розширення лоханок становить 1,5 см та більше, судять про наявність у обстеженого ЛПХП. У групі здорових пацієнтів остаточне розширення становить не більше І, 4 см. Максимальний діурез після водного навантаження наступає приблизно через 45 60 хвилин (4). Потім він зменшується до величин притаманних початковим через 80 - 90 хвилин після прийому рідини. Тому остаточне розширення ми вимірюємо через ЗО хвилин після спорожнення сечового міхура. Наведемо приклад конкректного виконання способу. Хворий П., 11964 р.н., звернувся у діагностичний центр УкрНДІ морської медицини з скаргами на періодичні ниючі болі у правій частини попереку, які продовжувались на протязі двох неділь. Відмічає, що три роки тому у цій же ділянці тіла також відмічалися сильні болі, котрі супроводжувались остудою, частим сечовипусканням. До спеціалістів не звертався, так як вважав, що це радікуліт та лікувався самостійно. Проведено комплексне обстеження (загальний аналіз сечі, аналіз сечі по Нечипоренко, Амбюрже, ультразвукове досліждення). Патології із боку нирок не виявлено. Зроблена функціональна проба з водним навантаженням. Через ЗО хвилин ПІСЛЯ спорожнення сечового міхура лоханка зменшилась на 0,7 см при величині 2,8 см на фоні максимального наповнення міхуру при водному діурезі. з Остаточне розширення становило 2,1смЗ. Діагноз: ЛПХП. Для верифікації діагнозу хворому була проведена провокаційна проба з пірогеналом. В сечі виявили лейкоцитурію (0,7* 10 9/ л лейкоцитів у годину), що підвердило діагноз, встановленний після функціональної УЗІ проби. Спосіб апробован на 58 хворих. Зведені дані про використання методу представлені у таблиці 1. Таблиця 1. Кількість обстежених БЕЗ СКАРГ ЗО Кількість пациєнтів з 10 розширенням після водного навантаження З СКАРГАМИ 28 26 Кількість пацієнтів з 3 26 остаточним розширенням Діапозон остаточного до 1, 4 1.5 - 2,8 розширення, смЗ Як відно з п редставленої таблиці, остат очне розширення вияви ли у 92,9 % хворих, які скаржились на болі (відсоток виявляємості). Специфичність при цьому становила 100 %. Таким чином, запропонований способ повністью вирішує завдання винахіду. Література 1. БМЭ: Изд. Третье.- М.: Советская энциклопедия.- 1990, Т. 19.- С. 198 - 207. 2. Внутренние болезни / Под ред Ф.И.Комарова, В.г.Кукуса, А.С.СметневаМ. Медицина, 1990.- С. 456 - 457. 3. Лабораторные методы исследований в клинике: Справочник/Под ред. Проф. В.В. Меньшикова.- М.: Медицина, 1987.- С. 62 4. Наточий Ю.В. Основы физиологии почек.- Л.: Медицина, 1982.- 668 с.