Спосіб лікування гострого інфаркту міокарда

Ch »° MKB 6 A 61 К 31/725 Спосіб лікування гострого інфаркта міокарда Винахід відносиситься до медицини,а саме до кардіології і може використовуватись в інтенсивній терапії гострого інфаркта міокарда. Відомий спосіб лікування гострого інфаркта міокарда (ГІМ) (див. «Внутренние болезни» під ред. Є.Браунвальда, К.Дж.Іссельбахера, Р.Г.Петерсдорфа, Д.Д.Вільсон. Книга V, 1995р), що полягає у підшкірному введенні нефракціонованого гепарина 3-6 разів на добу. Необхідну дозу препарата розраховують за часом згортання крові перед кожним введенням. Також потрібен шоденний контроль активованого часткового тромбопластинового часу (АЧТЧ), тромбінового часу (ТЧ), антитромбіну III (АТ-Ш). Даний спосіб не забезпечує постійного рівня гіпокоагуляції, викликаючи різкі коливання гіпер - та гіпокоагуляції на протязі доби.Спосіб незручний і травматичний, а також потребує частого багатоступінчастого контроля системи згортання крові на протязі всього курсу лікування. Найбільш близьким до запропонованого способу є спосіб лікування ГІМ (див. «Неотложные состояния в клинике внутренних болезней» під ред. проф. О.И.Грицюка, 1985р. і «Болезни сердца и сосудов» під ред. Є.І.Чазова, 1992р). Спосіб включає спочатку внутрішньовенне введення розчину гепарина, постійне на протязі 2-3-х діб із швидкістю 1000 ОД за годину або 25-30000 ОД за добу. Далі переходять на підшкірне введення гепарина 2-4 рази на добу (дозу препарата розраховують за часом згортання крові). На 6-8 добу поступово знижують кратність та дозу препарата і потім його відміняють. Зазначенний спосіб лікування ГІМ має ряд недоліків: потребує наявності венозного доступу, через який здійснюється довготривала постійна внутрішньовенна інфузія ; необхідні дозуючі пристрої та ретельний контроль медперсоналу за їх функціонуванням; спосіб потребує частого взяття крові з пальця хворого та щоденного забору крові з вени для коагулологічних досліджень; необхідна гемостазіологічна лабораторія і кваліфікований лаборант. Таким чином, відомий спосіб є травматичним, трудомістким, незручним для хворого, потребує спеціального обладнання та має високий ступінь ризику ускладнень, наприклад кровотеч. Заданою цього винаходу є вдосконалення способа лікування ГІМ шляхом визначення препарату, що найефективніше та найбезпечніше діє на систему згортання крові, внаслідок чого досягається зниження ризику ускладнень, травматичності, трудомісткості, полегшується переносимість лікування хворими, що в цілому спрощує застосування способу і впливає на ефективність лікування. Поставлена задача вирішується тим, що в способі лікування ГІМ, що включає спочатку внутрішньовенне, а потім підшкірне введення антикоагулянта, згідно винаходу, в якості антикоагулянта використовують Фраксипарин, причьому його внутрішньовенне введення здійснюють одноразово в терапевтичній дозі, а потім через три години роблять підшкірне його введення в указаній дозі і повторюють таке введення через кожні дванадцять годин на протязі двох діб, після чого дозу Фраксипарина знижують вдвічі І вводять його через кожні дванадцять годин до шостої доби, а при необхідності - до повної стабілізації стану хворого. Автори цього винаходу пропонують застосовувати для лікування хворих на ГІМ низькомолекулярний гепарин - Фраксипарин. Препарат є фракціонованим гепарином з високою біодоступністю (98%), швидким досягненням піку антиХа активності (1 година) та анти-ІІа активності (1 година при внутрішньовенному введенні). Анти-Ха активність проявляється на протязі 18 годин після введення препарата. Анти-ІІа активність нижче а ніж у нефракцїонованого гепарина, але в терапевтичній дозі Фраксипарин забезпечує помірну антикоагулянтну та добру антитромботичну дію. Таким чином, раннє внутрішньовенне введення Фраксипарина забезпечує швидку та повну антитромбінову дію, що особливо необхідно при тромболізесі, коли йде вивільнення тромбіну. Підшкірне введення забезпечує високу на протязі 12-14 годин антитромботичну дію, а також помірний антикоагулянтний ефект. Призначаючи Фраксипарин кожні 12 годин, ми подовжуємо його дію на всю добу. Подальше зниження дози Фраксипарина забезпечує поступовий вихід на нормокоагуляцію крові хворого, а також попереджує можливі ускладнення (кровотечі, тромбоцитопенії, остеопороз тощо). Застосування Фраксипарина для лікування ГІМ раніше описане не було. Запропонований спосіб лікування ГІМ здійснюється за такою схемою; Перше введення - терапевтичну доза Фраксипарина (0,1 мл на 10кг маси тіла хворого) вводять внутрішньовенно струйно. Потім через 3 години роблять підшкірну (у навколопупочній ділянці) ін'єкцію тієїж дози і далі - через кожні 12 годин на протязі 2-х діб. Після цього дозу Фраксипарина знижують вдвічі і вводять його через кожні 12 годин до 6 доби, а при необхідності і до повної стабілізації стану хворого. Схема лікування не потребує контроля часу згортання крові та розвернутої коагулограми (АЧТЧ, ТЧ, АТ-Ш). Здійснення запропонованого способу лікування ГІМ Фраксипарином ілюструється наступними прикладами. Приклад 1. Хворий А., 1952р.н., маса тіла 68кг, IX № 868 (1999р.). Діагноз : ІХС. Гострий трансмуральний інфаркт міокарда задньо-діафрагмального та задньо-базального відділів лівого шлуночка з розповсюдженням на бокову стінку. Часта шлуночкова екстрасистолія (Lown-11-III). Прискоренний ідеовентрикулярний ритм (в 1-у добу). Атеросклероз аорти і вінцевих артерій. Гіпертонічна хвороба - II ст. Недостатність кровообігу - 0 ст. Хронічний бронхит курця в стадії ремісії. Хворому через 7 годин від моменту розвитку ангінозного нападу при надходженні до реанімації внутрішньовенно струйно було зроблено 0,6мл. Фраксипарина та призначена стандартна терапія іншими ліками. Через 3 години почали підшкірне введення Фраксипарина з інтервалом 12 годин по 0,6мл. На 3 добу дозу було знижено до 0,Змл двічі на день і на 6 добу лікування препарат було відмінено. Основне захворювання протікало без ускладнень (рецидивів болю, порушень ритму, кровотеч, серцевої недостатності тощо). Показники коагулограми були в межах норми (ТЧ -100%, фібриноген - 2,75г/л, вільний гепарин - 2сек). Приклад 2. Хворий X., 43р., маса тіла 95кг, IX № 4103 (1998р.). Діагноз : ІХС. Гострий крупновогнещевий інфаркт міокарда задньо-діафрагмального та задньо-базального відділів лівого шлуночка . Одинична шлуночкова екстрасистолія (Lown-I). Гостра лівошлуночкова недостатність (КіШр-ІІ 1-2 доба). Атеросклероз вінцевих артерій. Артеріальна гіпертензія. Недостатність кровообігу - 0 ст. Поспупив до відділення реанімації через 3,5 години від моменту виникнення загрудинного болю. За показаннями хворому був проведений системний тромболізис Кабікиназою 1,5млн ОД. Хворому не вдалося поставати венозний катетер для постійної інфузії гепарину і йому було зроблено одноразове внутрішньовенне введення 0,9мл Фраксипарина. Через З години таку саму дозу було зроблено підшкірно, потім через кожні 12 годин.Після другої доби лікування препарат знизили до 0,Змл і відмінили на 6 добу. Окрім антикоагулянту хворий отримував стандартну терапію. На протязі гострого та відновлювального періодів інфаркта міокарда болі не рецидивували, серцевої недостатності не спостерігалось. При надходженні показники коагулограми були такі: ТЧ-105%, фібриноген-4,25г/л, вільний гепарин-2сек. На 3 добу лікування отримані такі дані: ТЧ-73%, фібриноген2,75г/л, вільний гепарин-4сек. Це вказує на безпечність такого способу лікування і достатню антикоагулянтну активність Фраксипарина у хворого. Запропонований спосіб лікування ГІМ був з успіхом застосований у 45 хворих. Клінічне протікання та ускладнення основного захворювання повністю співставимі з такими при лікуванні нефракціонованим гепарином. Побічних ефектів та ускладнень антикоагулянтної терапії запропонованим способом не відмічалось. Коагулологічні дослідження, що здійснювались у всіх хворих, показали високу безпечність в плані кровотеч і співставиму антикоагулянтну ефективність Фраксипарина. У порівнянні з відомим способом введення гепарину запропонований спосіб лікування ГІМ є більш простим, зручним і безпечним. Відсутність необхідності багаторазового і трудомісткого коагулологічного мониторинга робить цей спосіб лікування ГІМ доступним для всіх кардіологічних відділень, котрі не мають відповідного обладнання і лабораторного супроводу, необхідного для проведення адекватної гепаринотерапії. Все це разом із поданими прикладами вказує на його переваги.