Спосіб водолазного занурення зі скороченою фазою декомпресії

Скороченою фазою декомпресії шляхом одягнення гідрокостюму з обладнанням, що забезпе 33647 У цьому способі водолазного занурення використовується ще й той факт, що шкіра значно менш вразлива до дій шкідливих факторів, ніж дихальна поверхня легеневого епітелію, зокрема, підвищеного парціального тиску кисню. Організм людини повинен отримувати кисень через його агресивність та токсичність у визначеній кількості - відхилення в той чи інший бік загрожує серйозними ускладненнями. Підвищена кількість кисню у розчині азоту, що прийнято виражати у парціальному тиску, викликає в організмі суттєві функціональні та структурні порушення у різних тканинах та органах. Так, процентний вміст кисню в газовій суміші вище за 30% при звичайному атмосферному тиску, що відповідає парціальному тиску 230 мм рт. ст. (рО2~0,03 МПа), при тривалому диханні викликає токсичний вплив на легеневу тканину (ефект Сміта). При парціальному тиску кисню над дихальною поверхнею легенів 0,3 МПа (3 ата) швидко настає ураження центральної нервової системи, в першій фазі зворотне та яке виражається епілептоформенними нападами з втратою свідомості (ефект Бера). З іншого боку, при низькому парціальному тиску кисню в дихальному середовищі настає втрата свідомості, що порівняно швидко закінчується летально. При підводних зануреннях на великі глибини регуляція процесу надходження кисню через легені пов'язана зі значними технічними перешкодами, тому що в цих умовах кількість кисню у газових дихальних середовищах часто відповідає десятим долям відсотка. Окрім того, при глибоководних зануреннях значно підвищується щільність дихального середовища і, відповідно, росте опір повітряносних шляхів, що призводить до порушення вентиляції легенів. При глибоководних зануреннях, як правило, відмічається ретенція вуглекислого газу в організмі, що негативно вливає на його фізіологічні функції. При використанні позалегеневого екстрапульмонального дихання на глибини понад 90-100 м можливо послабити або взагалі уникнути багатьох з перелічених вище ускладнень. Якщо в процесі занурення для збереження об'єму легенів виникає необхідність додаткового вдиху баластного газу (азот, гелій, водень), то виникне необхідність проведення декомпресії, але вона, відносно стандартної, значно коротша. Звичайно в нормобаричній атмосфері, що вміщує 21% кисню (рО2~0,02 МПа), через шкіряні покрови людини надходить 1-2% кисню, що необхідний для забезпечення дихального процесу в організмі. При підвищенні парціального тиску кисню до 0,1 МПа (1 ата - 760 мм рт. ст.) кількість кисню, що надходить через шкіру, за розрахунковими даними, повинна відповідати приблизно 10% від загальних потреб організму. Однак, за даними М. М. Петруня [1] та В. А. Козака [3], кількість кисню, що дифундує у цих умовах через шкіряний покров людини, значно вище та в деяких випадках досягає 30% від потреб кисню. При цьому знижується надходження кисню через легені. Дослідження, що провів М. М. Петрунь в космічному центрі [5], показали, що при тяжкій фізичній праці в кисневому середовищі при нормальному атмосферному тиску та температурі 45°С приблизно 23% кисню, що необхідно організму людини, надходить через шкіряні покрови. В подальших дослідженнях отримано цифру 28%. Під час проведення експериментів у барокамері піддослідний, що був одягнений у гідрокостюм наповнений киснем під тиском 0,55 МПа (5,5 ата), а легеневе дихання під цим тиском здійснювалося з аквалангу, який був заповнений гіпоксичною сумішшю, через шкіряні покрови надходило більш ніж 50% кисню, необхідного організму. Таким чином, на глибинах понад 90-100 м водолаз зможе отримувати через шкіряні покрови кількість кисню, необхідну для підтримки життєдіяльності організму. Суттєва проблема, яку становить ретенція вуглекислого газу в організмі, що виникає при глибоководних зануреннях, також зменшується, тому що при даному способі дихання вуглекислий газ виводиться назовні через шкіру та легені. Взагалі швидкість дифузії вуглекислого газу перевищує швидкість дифузії кисню більше ніж у 20 разів. В процесі проведення занурень при застосуванні ектрапульмонального дихання необхідно суворо дотримуватись техніки протипожежної безпеки, тому що високий парціальний тиск кисню представляє собою істотну небезпеку [6]. Джерела інформації. 1. Петрунь Н. М. Газообмен через кожу и его значение для организма человека – М.: Медгиз, 1960 – 176 с. 2. Keller H., Buhlmann A. A. Deep diving and short dekompression by breasting mixed gassеs. J. Appl.Phisiol. – 1965, V 20, № 60, p. 1267-1270. 3. Козак В. А. Екстрапульмональний спосіб лікування дихальної гіпоксії. Патент України № 22676А, 1998. 4. Сапов И. А. (под ред.) Физиология подводного плавания и аварийно-спасательного дела. – Л.: ЛВМА им. С. М. Кирова, 1986. - 435 с. 5. Краткий справочник по космической биологии и медицине – М.: Медицина, 1972. – 341 с., табл. 4. 6. Тюрин В. И. Лекции на кафедре подводного плавания. СПб.: ЛВМА им. С. М. Кирова, 1998. 2 33647 __________________________________________________________ ДП "Український інститут промислової власності" (Укрпатент) Україна, 01133, Київ-133, бульв. Лесі Українки, 26 (044) 295-81-42, 295-61-97 __________________________________________________________ Підписано до друку ________ 2001 р. Формат 60х84 1/8. Обсяг ______ обл.-вид. арк. Тираж 50 прим. Зам._______ ____________________________________________________________ УкрІНТЕІ, 03680, Київ-39 МСП, вул. Горького, 180. (044) 268-25-22 ___________________________________________________________ 3