Спосіб прогнозування несприятливого перебігу епштейна-барр вірусної інфекції

Спосіб прогнозування несприятливого перебігу Епштейна-Барр вірусної інфекції шляхом лабо 3 У запропонованому способі прогнозування перебігу ЕБВІ визначальним є оцінка цитокінової регулюючої ланки імунної системи, що відрізняє запропонований спосіб від раніше використовуваних. Власне цитокіновий статус є основною характеристикою Т-клітинної імунної відповіді, від стану якого залежить чи відбудеться швидка елімінація віруса із організму зі зникненням клінічних симптомів хвороби і появою про-тективної антитільної відповіді, чи хвороба прийме затяжний, а в наступному - хронічний перебіг, з реплікацією вірусу. Сукупність дій і баланс між ефектами прозапальних (α-ІФ, ІЛ-2) та протизапальних (ІЛ-4, ІЛ-10) цитокінів асоціюється з вірусною персистенцією та хронізацією інфекційного процесу при ВЕБінфекції, визначає тяжкість його перебігу і довготерміновий прогноз. Визначення рівнів цих цитокінів дає інформацію про шлях розвитку імунної відповіді. У випадку отримання показників, які будуть свідчити про можливий несприятливий перебіг і хронізацію хвороби, доцільно проводити етіотропне і патогенетичне лікування, направлене як на самий збудник, так і на формування адекватної імунної відповіді макроорганізму. Таким чином, пропонований спосіб прогнозування несприятливого перебігу ЕБВІ базується на оцінці спектру і рівня цитокінів, які визначають на самому початку гострого інфекційного процесу і які відображають індивідуальний тип імунної відповіді та дозволяють оцінювати на ранніх етапах хвороби, вже з 1-го - 2-го дня госпіталізації, подальший хід розвитку хвороби. Під спостереженням було 63 хворих на гостру ЕБВІ, які лікувалися у Львівській обласній інфекційній клінічній лікарні. Серед хворих було 35 підлітків (55,6%) віком від 14 до 17 років і 28 дорослих (44,4%) віком від 18 до 40 років. У всіх пацієнтів верифікацію діагнозу здійснювали на підставі виявлення специфічних маркерів до ВЕБ - антитіл класу IgM VCA, IgG EA при відсутності IgG EBNA методом ІФА, використовуючи діагностичну тест-систему ЗАО "Вектор-Бест" (Санкт-Петербург, Росія). Методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) проводили індикацію ДНК ВЕБ у слині і зішкрябу задньої стінки слизової оболонки ротоглотки. Рівень концентрації сироваткових цитокінів вивчали з використанням твердофазного імуноферментного методу із застосуванням пероксидази хрону в якості індикаторного фермента за допомогою тест-систем (ООО "Протеїновий контур", Санкт-Петербург, Росія). Кількісний вміст цитокінів у сироватці крові виражали в пг/мл. Дослідження рівня цитокінів проведено у 39 (61,9%) пацієнтів на ГЕБВІ при поступленні у стаціонар. Контрольну групу склали 20 здорових осіб відповідного віку. Хворі були розділені на 4-й групи в залежності від динаміки зворотніх симптомів. На момент виписки 32 (50,8%) хворих одужали (1-а група). У хворих 2-ї, 3-ї та 4-ї груп на момент виписки залишилися деякі клінічні симптоми: астеновегетативний синдром (35,5%), генералізована лімфаденопатія (19,4%), збільшені шийні лімфатичні вузли (58,1%), збільшена печінка (61,3%) і селезін 43211 4 ка (51,6%), артралгічний синдром (29,0%), що диктувало необхідність подальшого спостереження за ними. Після виписки з лікарні у 10 осіб (32,3%) протягом місяця наступило видужання (2-а група). У 14 (45,2%) пацієнтів через 1-1,5міс після виписки виник рецидив хвороби (3-а група) і у 7 (22,5%) осіб мав місце хронічний перебіг ЕБВІ (4-а група). Клініка рецидиву (3 група) у 14 осіб в загальних рисах повторювала клініку гострої ЕБВІ, але у більш легкій формі - був менше виражений лімфопроліферативний синдром, рідше спостерігалися налети на мигдаликах і спленомегалія. Дорослі були більш схильні до рецидивуючого перебігу, ніж підлітки (10 проти 3), а також особи з тяжкою формою хвороби (7 проти 6). У хворих 4-ї групи протягом 6-7міс після виписки зі стаціонару періодично спостерігалася субфебрильна температура (87,5%), астеновегетатив-ний синдром (75,0%), шийний лімфаденіт (85,7%), гепатомегалія (62,5%), спленомегалія (69,2%), артралгічний синдром (38,5%), що свідчило про хронічний перебіг ЕБВІ. У пацієнтів, які видужали (1-а і 2-а групи), рівень в крові α-ІФ при поступлені у стаціонар не перевищував показників контрольної групи (22,24±2,0пг/мл, Р>0,05), а рівень сироваткового ІЛ-2 вірогідно перевищував рівень цього інтерлейкіну у порівнянні з даними контрольної групи в 9 разів (450,10±66,9пг/мл, Р