Спосіб прогнозування клінічного перебігу гладком’язових пухлин тіла матки на основі біологічних властивостей пухлин

Спосіб прогнозування клінічного перебігу гладком'язових пухлин тіла матки на основі біологіч 3 линних клітин і розробку відповідних показань до комплексного лікування, який відрізняється тим, що додатково визначають рівні інтегрину pS2 як маркера прихованої естрогенії, HER-2/neu як фактора епідермального росту та VEGF як фактора росту ендотелію судин, при оцінці реакцій до естрогену та прогестерону досліджують активність ER- і PgR-рецепторів, відповідно, при цьому, якщо спостерігають збільшення експресії pS2 по реакції понад 10 % клітин, то визначають приховану естрогенію, якщо при дослідженні факторів епідермального росту HER-2/neu та/або ендотелію судин VEGF виявляють забарвлення мембран пухлинних клітин в межах від 2+ до 3+, то встановлюють позитивний статус пухлини та її здатність до розвитку рецидивів, раннього регіонарного й віддаленого метастазування, з можливістю встановлення показань до використання блокаторів рецепторів, зв'язаних з пригніченням факторів епідермального росту HER-2/neu та/або ендотелію судин VEGF, якщо визначають збільшення активності ER- і PgRрецепторів, то пухлину кваліфікують ER- і/або PgR-позитивною, якщо співвідношення кількості позитивних клітин до інтенсивності реакції перевищує 50 ум.од. Даний спосіб забезпечує комплексну оцінку властивостей пухлини, виявлення прогностично сприятливих і несприятливих варіантів РМЗ, оптимізацію терапевтичних заходів, але розроблений виключно для епітеліальних пухлин молочної залози. В основу даної корисної моделі поставлена задача розробки способу прогнозування клінічного перебігу гладком'язових пухлин тіла матки шляхом розширення уявлень про біологічні властивості пухлини за рахунок збільшення кількості реагуючих субстанцій для поліпшення якості діагностики та лікування, а таким чином, і поліпшення якості і збільшення тривалості життя пацієнток. Технічний результат досягається комплексною оцінкою таких параметрів як розміри пухлини, гістологічна форма, проліферативна активність (на підставі визначення експресії моноклонального антитіла Кі-67), кількість рецепторів до стероїдних гормонів (естрогену і прогестерону), зміни регуляції апоптозу шляхом визначення експресії маркерів р53, р21 і bах, активність неоангіогенезу методом виявлення експресії фактору росту ендотелію судин VEGF і його інгібітора TSP, а також маркера ендотелію CD34. В дослідженні приймало участь 34 жінки пременопаузального віку з клінічними проявами лейоміоми тіла матки, її швидким ростом, ознаками підвищеного кровопостачання на УЗД (підозра на лейоміосаркому матки). З метою вибору оптимального методу лікування було проведено трансцервікальну біопсію клінічно-значимих вузлів (вузлів великих розмірів, розташованих субмукозно або вузлів з ознаками проліферативного росту, дегенерації та некрозу на УЗД та МРТ), яка виконувалась у фолікулярну фазу менструального циклу. Відібрані ділянки пухлини фіксували у нейтральному формаліні і потім заливали у парафін. Виготовлені гістологічні препарати забарвлювали за стандартною методикою гематоксиліном і еозином, а також проводили імуногістохімічне дослі 67237 4 дження з моноклональними антитілами до маркерів Кі-67, ER, PGR, p53, p21, bax, VEGF, TSP, CD34. Проліферативну активність оцінюють на підставі підрахунку кількості клітин з забарвленими ядрами моноклональним антитілом Кі-67 (МІВ 1), що реагує з усіма клітинами, що готуються, здійснюють або завертають поділ. При реакції більш ніж в 10 % клітин експресія маркеру вважається високою. Онкосупрессорний ген р53 є одним з ключових регуляторів апоптозу і контролером цілісності геному. Мутацію цього гена, що призводить до втрати цих важливих функцій, знаходять більш ніж у половині відомих пухлин людини, в тому числі в лейоміосаркомах тіла матки. При реакції більш ніж у 10 % ядер клітин пухлина рахується з позитивним статусом з р53. Для лейоміом характерна негативна експресія р53. Гіперекспресія протеїну р21, що належить до групи інгібіторів циклінзалежної кінази та пригнічує прогресію клітинного циклу, свідчить про високий онкосупресивний потенціал тканини. В лейоміомах спостерігається позитивна або рідше слабко позитивна експресія р21 в порівнянні зі здебільшого негативною або слабко позитивною реакцією в лейоміосаркомах. При оцінці реакції клітин до естрогену та прогестерону враховують тільки інтрануклеарну реакцію, причому позитивним вважають лише статус пухлини із коефіцієнтом більше 50 ум. од. (за допомогою напівкількісного аналізу), що враховує інтенсивність ядер, що прореагували, та їх кількість. Доброякісні гладком'язові пухлини демонструють позитивний статус, злоякісні частіше негативний. Відсутність імуногістохімічного забарвлення з bах у більшості лейоміосарком в порівнянні зі здебільшого позитивними реакціями у лейоміомах (р