Спосіб моделювання хронічної виразки дванадцятипалої кишки

Винахід відноситься до медицини, а саме до хірургії і може бути використаний для моделювання хронічної виразки дванадцятипалої кишки в експерименті. Відомий спосіб моделювання хронічної виразки дванадцятипалої кишки [1], який включає щоденне введення внутрішньом'язово по 1мл розтопленої при температурі 40-500С суміші гістаміну разом з бджолиним воском та мінеральною олією. Гістамін стимулює виділення кислого шлункового соку, що призводить до утворення виразки, а така суміш при введені в тканини стає напівтвердою, створюючи таким чином депо, з якого йде поступове всмоктування гістаміну. Недоліком цього способу є мала вірогідність утворення виразки у дванадцятипалій кишці, а також постійне щоденне введення суміші робить цей спосіб незручним. Відомий спосіб моделювання хронічної виразки дванадцятипалої кишки [2], який включає аплікацію льодяної оцтової кислоти на серозну оболонку досліджуваного органу. Недоліком цього способу є те, що хронічна виразка розвивається не у всіх тварин, при цьому способі не завжди вдається отримати виразку конкретних розмірів і визначеної локалізації. Довготривала аплікація оцтової кислоти деколи призводить до руйнування серозного покриву дванадцятипалої кишки, появи фібрину в утвореному дефекті і формування злук, що ускладнюється непрохідністю кишки. Прототипом винаходу є спосіб моделювання хронічної виразки дванадцятипалої кишки [3], який включає зниження кровотоку у зоні виразки, канюліровання магістральної артерії, яка кровопостачає даний сегмент гастродуоденального каналу, введення внутрішньоартеріально пентаміну і пентогастрину, дію на виразку поштовхом ультразвукового потоку, введення парентерально гістаміну гідрохлориду у наростаючих та спадаючих дозуваннях з проміжками часу між введеннями до 180 хвилин. Спосіб прототип здійснюється наступним чином. Під загальним знеболенням (тіопентал-натрій 30-40мг/кг), після обробки операційного поля, виконують верхню серединну лапаротомію. Визначають місце локалізації виразки у дванадцятипалій кишці та проводять аплікацію концентрованої оцтової кислоти на слизову оболонку кишки через дуоденотомну рану поза навколо виразкової зони, яку після аплікації ульцерогену рану зашивають. Після відтворення неускладненої хронічної виразки дванадцятипалої кишки (5 доба) проводять релапаротомію. Визначають локалізацію виразки у дванадцятипалій кишці та поступово перев'язують артеріальні судини навколо виразкового дефекту, щоб знизився кровоток у цій зоні на 36,8-38,0% від вихідного. Потім виконують канюліровання магістральної артерії, яка кровопостачає даний сегмент кишки. В артерію вводять пентамін і пентогастрін із розрахунку 0,3мкг/кг і 0,05мкг/кг ваги експериментальної тварини. На виразку впливають поштовхом ультразвукових потоків потужністю 9,6-10,0Вт/см 2. У подальшому через кожні 3 години парентерально вводять гістаміну гідрохлорид від 0,0014-0,0024мг/кг у наростаючих та спадаючих дозуваннях з проміжками часу між введеннями до 180 хвилин. Канюля з артерії виводиться на передню черевну стінку і фіксується до шкіри. Лапаротомна рана пошарово зашивається. Недоліком цього способу є виникнення перфорації виразки за рахунок аплікації оцтової кислоти, складність методу (перев'язка судин у зоні утворення виразки, використання ультразвуку, постійне введення гістаміну гідрохлориду у післяопераційному періоді, а також виразка моделюється шляхом виконання двох оперативних втр учань). Ми пропонуємо винахід, який виключає вказані недоліки. В основу винаходу поставлено задачу розробити спосіб моделювання хронічної виразки дванадцятипалої кишки, який буде технічно не складний, не потрібно буде вводити кислотостимулюючі речовини у післяопераційному періоді, а також цей процес буде керованим. Поставлена задача вирішується тим, що у способі моделювання хронічної виразки дванадцятипалої кишки, який включає зниження кровотоку у зоні виразки, канюліровання магістральної артерії, яка кровопостачає даний сегмент гастродуоденального каналу, введення внутрішньоартеріально пентаміну і пентогастрину, дію на виразку поштовхом ультразвукового потоку та введення парентерально гістаміну гідрохлориду у наростаючих та спадаючих дозуваннях з проміжками часу між введеннями до 180 хвилин, згідно винаходу катетеризують правий сечовід двома протилежними частинами Т-подібного поліхлорвінілового катетера, середню частину катетеру, через окремий розріз, вводять у дванадцятипалу кишку та фіксують його до кишки за допомогою П-подібних швів, а також місця сходження трьох частин катетеру виводять під шкіру та фіксують. Надходження сечі у дванадцятипалу кишку приводить до утворення виразки, завдяки постійному подразненню слизової оболонки кишки, а виведення місця з'єднання трьох частин катетеру під шкіру дає можливість робити цей процес керованим. Спільні ознаки прототипа та винаходу, що заявляється є те, що виконують дуоденотомію, через яку вводять катетер для введення подразнюючої речовини (оцтова кислота, сеча) у дванадцятипалу кишку. Відмінністю винаходу від прототипу є те, що поліхлорвініловий катетер залишається постійно у дванадцятипалій кишці, подразнююча речовина - сеча, а також моделювання хронічної виразки дванадцятипалої кишки виконується одним оперативним втручанням. Порівняння ознак прототипу та винаходу подані в таблиці. Таблиця ОЗНАКА Дуоденостомія Постійна дуоденостомія Подразнююча речовина Дія на виразку поштовхом ультразвукових потоків Введення кислотостимулюючих речовин у післяопераційному періоді Зниження кровотоку у зоні виразки Кількість оперативних втр учань для моделювання хронічної виразки дванадцятипалої кишки СПОСІБ, ЩО ЗАЯВЛЯЄТЬСЯ + + сеча СПОСІБ-ПРОТОТИП + оцтова кислота + + + 1 2 Розвиток перфорації виразки + На фіг.1 представлено схему способу, що заявляється: 1 - бокова частина Т-подібного поліхлорвінілового катетеру, яка розташована у напрямку до нирки; 2 - протилежна бокова частина Т-подібного поліхлорвінілового катетеру, яка розташована у напрямку до сечового міхура; 3 - середня частина Т-подібного поліхлорвінілового катетеру, яка розташована у напрямку до дванадцятипалої кишки; 4 - частина Т-подібного поліхлорвінілового катетеру, яка розташована у просвіті дванадцятипалої кишки; 5 - металева кліпса, яка перетискає просвіт катетеру, припиняючи цим хід сечі у цьому напрямку; 6 - місце сходження трьох частин Т-подібного поліхлорвінілового катетеру; 7 - лігатура, яка помічає частину катетеру, яка розташована у напрямку до сечового міхура; 8 - П-подібні шви, які фіксують катетер до дванадцятипалої кишки; 9 - лігатури, які фіксують бокові частини катетеру у сечоводі; 10-сечовий міхур. Спосіб, що заявляється як винахід, виконують наступним чином: під загальним знеболенням (тіопенталнатрій 30-40мг/кг), після обробки операційного поля, виконують верхню серединну лапаротомію довжиною 810см. За допомогою марлевих серветок та печінкового дзеркала ізолюють ділянку черевної частини сечоводу. Виконують розріз пристінкової очеревини довжиною 1,5-2,0см. За допомогою затискача типу "москіт" виділяють ділянку сечоводу довжиною до 2,0см з оточувальної клітковини та проводять під ним лігатуру-утримувач. Далі виконують надріз сечоводу, заводять одну з бокових частин Т-подібного поліхлорвінілового катетеру у напрямку до нирки та фіксують її у сечоводі за допомогою двох зав'язаних навколо сечоводу лігатур. Після виконання другого надрізу сечоводу, який розташовано нижче першого, заводять протилежну частину катетеру у сечовід, у напрямку до сечового міхура та аналогічно його фіксують. Далі на передню стінку дванадцятипалої кишки, трохи нижче верхнього згину, біля медіального краю накладають Z-подібний шов. В ділянці шва проводять прокол кишки та водять середню частину катетера у просвіт кишки на глибину 1,5-2,0см. Шов зав'язують, а лігатурами шва додатково фіксують катетер. Катетер фіксують поперечно до кишки в латеральному напрямку за допомогою 2-3 П-подібних швів. Місце сходження трьох частин катетеру виводять назовні через окремий розріз справа під шкіру та фіксують його до передньої черевної стінки. На частину катетеру, яка йде до сечового міхура, накладають лігатуру (помічають) та накладають металеву кліпсу, припинивши хід сечі у сечовий міхур. Шкіру над катетером зашивають. Лапаротомну рану пошарово зашивають. Виведення під шкіру місця сходження трьох частин Т-подібного катетеру дає можливість направляти сечу у сечовий міхур або дванадцятипалу кишку, за допомогою накладання металевої кліпси. Це дає змогу керувати процесом утворення виразки. Приклади практичного використання способу. Приклад № 1 Собака масою 8кг була прооперована із використанням нашого способу 05.02.2001р. Перебіг післяопераційного періоду без особливостей, лапаротомна рана загоїлась первинним натягом. Через кожні три дні після оперативного втручання міняли хід сечі то у дванадцятипалу кишку, то у сечовий міхур. Починаючи з двадцятої доби у собаки знизився апетит, втратила вагу. На 25-й день після оперативного втручання (30.02.2002р.) собаку вивели з експерименту. На розтині: виразка по задній стінці дванадцятипалої кишки, округлої форми, розмірами 0,4´0,6см з явищем дуоденіту. Гістологічно встановлено, що дефект проникає до м'язевого шару навколо некрозу спостерігається дифузна, помірна, місцями виражена інфільтрація з лімфоцитів, гістіоцитів, поодиноких гранулоцитів. Приклад № 2 Собака масою 10кг бyлa прооперована із використанням нашого способу 02.03.2002р. Післяопераційний період протікав без особливостей, лапаротомна рана загоїлась первинним натягом. Апетит у собаки був добрий, вагу не втрачала. Хід сечі був постійно у дванадцятипалу кишку. Через 12 днів після оперативного втручання у собаки знизився апетит, втратила вагу. На 15 й день після оперативного втручання (17.03.2002р.) собаку вивели з експерименту. На розтині: дві виразки по задній стінці кишки. Одна виразка розмірами 0,3 х 0,5 см. Друга виразка розмірами 0,5´0,6см з явищами дуоденіту. По запропонованому способу було прооперовано 22 собаки. У всіх випадків була виразка, в одному випадку виразка була ускладнена перфорацією. Через 30-35 днів після оперативного втручання у собаки розвивається правобічний піонефроз, завдяки поширенню інфекції з шлунково-кишкового тракту висхідним шляхом через катетер, але до цього часу утворюється виразка у дванадцятипалій кишці. Таким чином, використання запропонованого нами способу моделювання хронічної виразки дванадцятипалої кишки дозволяє отримати виразку у терміни від 14 до 20 діб. Джерела інформації: 1. Лопухин Ю.М. Экспериментальная хирургия - М.: Медицина. -1971. -С.57-58. 2. Патент України №21057 МПК G09В23/28, 1993. 3. А.с. СРСР №1780094, МПК G09В23/28, 1984.