Спосіб поліхіміотерапії хворих деструктивним туберкульозом легень

Спосіб поліхіміотерапії хворих деструктивним туберкульозом лeгeнь, що включає використання 4-6 протитуберкульозних препаратів, який відрізняється тим, що стрептоміцин і канаміцин використовують в перші місяці лікування спільно, але не одночасно, а саме інтермітуюче і в різні дні тижня. (19) (21) 98063180 (22) 18.06.1998 (24) 15.12.2000 (33) UA (46) 15.12.2000, Бюл. № 7, 2000 р. (72) Бялик Йосип Борисович, Гурецька Алла Олексіївна, Людвиченко Олена Петрівна, Циганкова Людмила Михайлівна 30911 лікування (5,5-8,9 міс) і особливо всього курсу хіміотерапії (9,2-10 міс.). В основу винаходу поставлено завдання удосконалення способу поліхіміотерапії хворих деструктивним туберкульозом легень, в якому шляхом спільного, але неодночасного - інтермітуючого і в різні дні тижня - застосування стрептоміцину і канаміцину досягається підвищення ефективності та покращення переносимості лікування. Поставлене завдання вирішується тим, що у відомому способі поліхіміотерапії хворих деструктивним туберкульозом легень, який полягає у використанні 4-8 протитуберкульозних препаратів згідно з винаходом стрептоміцин і канаміцин використовують в перші місяці лікування спільно, але не одночасно, а саме інтермітуюче і в різні дні тижня. Спосіб здійснюють таким чином. На етапі інтенсивної хіміотерапії хворих деструктивним туберкульозом легень - вперше виявлених; з рецидивами туберкульозу, раніше неефективно лікованих і з хронічними формами туберкульозу - застосовують різні сполучення із 4-6 протитуберкульозних препаратів, що включають як стрептоміцин, так і канаміцин, які вживаються спільно, але в різні дні тижня, тобто інтермітуюче. Є два основних варіанти такого спільного інтермітуючого прийому стрептоміцину і канаміцину. 1-й варіант: кожний із препаратів призначається через день - один (наприклад, стрептоміцин) по парним числам, другий (канаміцин) - по непарним числам. 2-й варіант, один антибіотик застосовується 5, 4 або 3 дні на тиждень - наприклад, в понеділок, середу і п'ятницю, інший антибіотик вживається в інші 2-3 дні тижня - наприклад, у четвер і неділю. В цих варіантах стрептоміцин вводиться в основному внутрішньом'язево, а канаміцин – внутрішньом'язево, внутрішньовенно або інгаляційне. Всі протитуберкульозні препарати, в тому числі стрептоміцин і канаміцин, застосовують у фармакопейно припустимих дозах і шляхах введення. Наводимо конкретні приклади здійснення способу. Приклад 1. Хворий К., 30 років, поступив 13.05.1997, до відділення фтизіатрії Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України з діагнозом: інфільтративній туберкульоз верхньої долі правої легені в фазі розпаду та обсіменіння МБТ(+), хронічний гастродуоденіт і хронічний холецистохолангіт в фазі загострення. Вперше на тубереулоз легень захворів у 1984 p., коли був виявлений вогнищевий туберкульоз верхньої долі правої легені в фазі інфільтрації МБТ(-). 5 місячна хіміотерапія виявилася ефективною і призвела до ліквідації активного туберкульозного процесу. Але в березні 1997 p. був виявлений рецидив туберкульозного процесу - на цей раз деструктивного і з бактеріовиділенням, з приводу чого був госпіталізований у відділення фтизіатрії ІФП. У відділенні хіміотерапія проводилася по запропонованому способу: стрептоміцин по 1,0 г через день по парним числам внутрішньом'язово, канаміцін по 1,0 через день по непарним числам внутрішньом’язево, ізоніазид по 0,6 г через день, рифампіцин по 0,6 г через день і піразинамід по 2,5 г через день (останні 3 препарати приймалися per os).Такий режим хіміотерапії застосовував ся 4 міс і привів до дуже швидкого і повного ефекту - зникнення всіх проявів туберкульозного процесу, в тому числі вже через 1 міс до зникнення мікобактерій туберкульозу і через 2-4 міс - до повного розсмоктування значних інфільтративних і м'яковогнищевих утворень в легенях, а також до зникнення порожнини розпаду у верхній долі правої легені. Переносимість всіх препаратів, в тому чіслі стрептоміцину і канаміціну, була доброю. Ніяких побічних реакцій вони не викликали. Після виписки із клініки хворий ще на протязі 2 міс одержував амбулаторне через день ізоніазид (0,6 г) і рифампіцин (0,6 г), завершив лікування в кінці вересня 1997 р. Таким чином, загальна тривалість всього курсу хіміотерапії становила 6,5 міс. В подальшому реактивації туберкульозу не спостерігалось. Приклад 2. Хворий М., 32 років, поступив 24.01.1996 р., до відділення фтизіатрії ІФП з діагнозом: інфільтративний туберкульоз нижньої долі правої легені в фазі розпаду та обсіменіння МБТ (+), хронічний гастріт в фазі неповної ремісії. Хворів туберкульозом легень в 1993 p. Попереднє лікування було недосить інтенсивним, тривалим і систематичним. Бактеріовиділення і деструктивний процес у правій легені поступово збільшувались. У відділенні інституту лікування проводилося по пропонованому способу: в перші 3,5 міс стрептоміцин по 1,0 г 4 дні на тиждень ( в понеділок, середу, четвер і суботу) внутрішньом'язево, канаміцин по 1,0 г 2 дні на тиждень (у вівторок і п'ятницю) внутрішньовенно, ізоніазид по 0,6-0,7 г через день (внутрішньовенно), рифампіцин по 0,6 г через день або щоденно, піразинамід по 2,0 г 4 дні на тиждень, етамбутол по 2,0 г в інші 3 дні тижня (останні три препарати вживалися per os). В наступний місяць хііміотерапія була такою ж, але без етамбутолу: крім того, стрептоміцин застосовувався по 1,0 г вже не 4, а 3 рази на тиждень (в понеділок, четвер і суботу), а канаміцин, як і раніш, по 1,0 г 2 рази на тиждень (тільки в інші дні – середу і неділю). В наступні 7 тижнів застосовувались інтермітуюче тільки ізоніазид, рифампіцин і піразинамід. В результаті стаціонарного лікування вже через 1 місяць зникли симптоми інтоксикації, харкотиння, кашель, задишка, нормалізувалась ШОЕ, через 2 міс припини-лось бактеріовиділення, через 4 міс завершилось розсмоктування інфільтративних та м'яковогнищевих утворень і через 6 міс повністю загоїлась давня каверна середніх розмірів. Протитуберкульозні препарати, в тому числі стрептоміцин і канаміцин; не викликали якихнебудь побічних реакцій. Після виписки із відділення ще на протязі 5 тижнів одержував амбулаторне через день рифампіцин (0,6 г) і піразинамід (2,0 г). Отже, загальна тривалість всього курсу хіміотерапії становила 7,5 міс. В наступні 2 роки спостережень загострень або рецидивів туберкульозу не відмічалось, залишалось повне клінікорентгенологічне благополуччя. Приклад 3. Хворий Є., 33 років, поступив 28.09.1995 р. до відділення фтизіатрії ІФП з діагнозом; фіброзно-кавернозний туберкульоз верхнім долей обох легень в фазі інфільтрації БК (+), пневмосклероз. Вперше туберкульоз легень був виявлений в кінці 1994 р. На протязі 8 міс лікувався в протитуберкульозному стаціонарі - одержував ізоніазид, піразинамід, рифампіцин, етамбутол, стре 2 30911 ±0,27 міс. Побічні реакції від стрептоміцину (вестибулярні, алергічні та ототоксичні) спостерігались у 7 (11,5%) із 59 хворих, що одержували цей антибіотик, а від канаміцину (вестибулярні, ототоксичні та нефротоксичні) - у 4 із 29 (13,8%), а в цілому у 11 із 80 хворих (13,75%). Середні строки стаціонарного лікування складали 6,35±0,31 міс, а всього курсу хіміотерапії - 8,26±0,37 міс. Таким чином, пропонований спосіб лікування хворих деструктивним туберкульозом легень майже на 10,5% зменшує частоту побічних реакцій (Р