Спосіб діагностики неалкогольної жирової хвороби печінки у хворих на цукровий діабет 2 типу

Спосіб діагностики неалкогольної жирової хвороби печінки у хворих на цукровий діабет 2-го типу, що включає визначення показників вуглево 3 печінки у хворих на ЦД 2-го типу є актуальною задачею практичної медицини. Відомий спосіб діагностики неалкогольної жирової хвороби печінки у хворих на цукровий діабет 2 типу, який включає визначення показників вуглеводного та білкового обмінів [Успенский Ю.П. Метаболический синдром и неалкогольный стеатогепатит: причинно-следственный континуум. /Ю.П.Успенский, Е.В.Балукова. // Гастроэнтер. Приложение к журналу Consilium medicum. // M. 2009. - № 1. - С. 41-46]. Даний спосіб діагностики неалкогольної жирової хвороби печінки у хворих на цукровий діабет 2 типу є найбільш близьким до того, що заявляється, за технічною суттю та результатом, який може бути досягнутим, тому його вибрано за прототип. Основним недоліком способу-прототипу є його недостатня специфічність, що знижує ефективність діагностики. У зв'язку з вищевикладеним, в основу корисної моделі поставлено задачу підвищення специфічності діагностики. Задачу, яку поставлено в основу корисної моделі, вирішують тим, що у відомому способі діагностики НАЖХП у хворих на ЦД 2-го типу, що включає визначення показників вуглеводного та білкового обмінів, згідно з корисною моделлю, в сироватці крові визначають рівень глюкози натще (ГКН), інсуліну, вміст  -глобулінів та тимолову пробу і у пацієнтів з нормальною масою тіла діагностують НАЖХП при рівнях ГКН 8,6±0,11 ммоль/л та інсуліну 71,0±0,82 нмоль/л, вмісті  -глобулінів 14,96±0,19 % та тимоловій пробі 7,3±0,23 од., а у пацієнтів з підвищеною масою тіла НАЖХП діагностують при рівнях ГКН 9,8±0,12 ммоль/л та інсуліну 55,5±0,65 нмоль/л, вмісті  -глобулінів 15,9±0,26 % та тимоловій пробі 9,2±0,24 од. Технічний ефект корисної моделі обумовлений тим, що перебіг неалкогольної жирової хвороби печінки у поєднанні із цукровим діабетом 2-го типу супроводжується порушенням вуглеводного та білкового обмінів, які знаходилися у кореляційному взаємозв'язку; хронічна гіперглікемія та інсулінорезистентність здійснюють вплив на функціональний стан печінки з порушенням метаболізму вуглеводів, яке зростає при поєднаному перебігу НАЖХП з ЦД 2-го типу, та ще більше поглиблюється при наявності надлишкової маси тіла у цих хворих; порушення білкового обміну у хворих на НАЖХП, ЦД 2-го типу та при їх поєднанні є наслідком білково-енергетичного синдрому зі зростаючими змінами метаболічних процесів, а також наслідком порушення білковосинтетичної функції печінки. Спосіб виконують наступним чином: в сироватці крові пацієнта визначають рівень ГКН, інсуліну, вміст  -глобулінів та тимолову пробу. При нормальній масі тіла пацієнта діагностують НАЖХП при рівнях ГКН 8,6±0,11 ммоль/л та інсуліну 71,0±0,82 нмоль/л, вмісті  -глобулінів 14,96±0,19 % та тимоловій пробі 7,3±0,23 од., При підвищеній масі тіла пацієнта діагностують НАЖХП при рівнях ГКН 9,8±0,12 ммоль/л та інсуліну 55,5±0,65 нмоль/л, 62752 4 вмісті  -глобулінів 15,9±0,26 % та тимоловій пробі 9,2±0,24 од. Ефективність способу доведено експериментально. В умовах ендокринологічного та гастроентерологічного відділень було обстежено 120 хворих на НАЖХП, ЦД 2-го типу та при їх поєднанні. Верифікація діагнозів здійснювалась згідно з класифікацією МКХ-10, діагноз ЦД формулювався відповідно до класифікації (ВООЗ, 1999). Розподіл хворих за статтю і віком проводився відповідно до Міжнародної класифікації вікових періодів. Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб. Пацієнти віком від 19 до 74 років, серед яких 38 (31,6 %) чоловіків та 82 (68,3 %) жінки, які включені у дослідження, були розділені на 4 групи. Першу групу склали хворі з НАЖХП без ЦД 2-го типу - 20 осіб; Другу групу - хворі на ЦД 2-го типу без НАЖХП - 20 осіб; третю групу - хворі на НАЖХП у поєднанні із ЦД 2-го типу з нормальною масою тіла - 40 осіб; четверту групу - хворі на НАЖХП у поєднанні із ЦД 2-го типу з підвищеною масою тіла - 40 осіб. Програма дослідження містила верифікацію клінічного діагнозу, визначення порушень метаболізму вуглеводів, білків, оцінку структурнофункціонального стану печінки. Для верифікації діагнозу ЦД та визначення стану вуглеводного обміну проводилося дослідження рівня глюкози в сироватці крові натще глюкозооксидантним методом Хагедорна-Ієнсона, визначення глікозильованого гемоглобіну (НbАlс) за допомогою набору «Діабет-тест», визначення концентрації імунореактивного інсуліну та Спептиду з використанням набору реактивів інституту біоорганічної хімії Національної академії наук Бєларусі (Мінськ). Як критерій інсулінорезистентності була використана гомеостатична модель HOMA-IR (Homeostasis model assessment), яка розраховується за формулою: HOMA-IR = інсулін (нмоль/л) х глюкоза (ммоль/л) /22,5. Діагноз НАЖХП був верифікований за допомогою проведеного дослідження функціонального стану печінки з використанням комплексу клініколабораторних, біохімічних та інструментальних методів. Вибірково 7 хворим діагноз НАЖХП був підтверджений за допомогою біопсії. При оцінюванні стану білкового обміну брався до уваги загальний рівень білка у сироватці крові з використанням колориметричного біуретового методу та дослідження білкових фракцій у сироватці крові із застосовуванням методу фракціонування з використанням електрофорезного поділу білків. Ультразвукове дослідження органів черевної порожнини проводилося за допомогою апарата “Simens S-450” (Німеччина) з лінійним датчиком. Статистична обробка даних проводилася за допомогою розробленої карти для тематичних хворих, адаптованої до обробки одержаних показників за допомогою програми „Microsoft Excel", з використанням критерію Стьюдента, кореляційного аналізу за Пірсоном. Використано стандартні методи описової статистики, дисперсійного та регресійного аналізу. За рівень достовірності статистичних показників прийнято р