Весло академічного човна

Передбачуваний винахід відноситься до спорту і плавзасобів, зокрема до пристроїв забезпечення веслування надводних спортивних суден і поліпшення при цьому умов діяльності веслярів. Відомо весло пристрою для тренування веслярів-байдарочників, яке виконано у вигляді стрижня з гострими кінцями, а стрижень - у вигляді трубки, на якій закріплено криволінійну пружину, а гострі кінці стрижня для імітації взаємодії із льодом підпружинені /авт.св. СРСР №1163870, А63В69/06, Бюл. №24, 1983/. Недолік цього весла у тому, що воно придатне тільки для веслярів-байдарочників і тому не може бути застосовано для академістів і каное, це по-перше, а по-друге, воно розраховано тільки для пристроїв, які рухаються по льодовому покриттю. Відомий пристрій для тренування веслярів у басейні, який включає два бокових каналу для розміщення двох весел, і вони зв'язані з третім каналом, на воді якого розміщено плавзасіб, зв'язаний з бортом басейна гнучким елементом і оснащений плавником у вигляді пластини, прикріпленої до рухомого сидіння плавзасобу /авт.св. СРСР №1678399, А63В69/08, Бюл. №35, 1991/. Недолік цього пристрою у тому, що його плавзасіб пристосований до спеціального басейну і весла його теж адаптовані по конструкції не до реального плавзасобу, а до його імітатора. Тому для застосування на спортивних суднах такі весла непридатні. Відомий пристрій для тренування веслярів, який має горизонтальну спрямовуючу для лопаті весла і магнітний блок, взаємодіючий з феромагнітною пластиною, закріпленою на лопаті весла /авт. св. СРСР №1174048. А63В69/06. Бюл. №22, 1991/. Недолік цього аналогу у тому, що він являє собою не ціле весло, а тільки лопасть його, а ця лопасть не може бути застосована для різноманітних видів спортивного веслування навіть у якості тренажерних імітаторів, тим більше це весло непридатне для реального веслування на воді. Відомий ще нагрузочний вузол пристрою для тренування веслярів, який має подібні попередньому пристрою спрямовуючу і магнітний блок, але іншої конструкції і весло з феромагнітною пластиною /авт. св. СРСР №1650170, А63В69/06, Бюл. №19, 1991/. Недолік цього вузла аналогічний попередньому аналогу - навіть для тренування веслярів він мало ефективний, а для плавзасобів на воді взагалі непридатний. Відомий пристрій для веслування, який включає установлений на колесах макет плавзасобу з рухомим сидінням, уключинами і веслами, виконаними у вигляді аерокрил, установлених на їх держаках шарнірно, а кожне крило, яке імітує лопасть весла, виконано у вигляді ободу з натягнутою на нього міцною тканиною /авт. св. СРСР №1694169. А63B69/06. Бюл. №44, 1991/. Недолік цього оригінального пристрою полягає у тому, що тільки самі весла з аерокрилами можливо було б застосувати на водяних плавзасобах, але при наявності більш надійної опори для весел - води; застосувати аерокрила не раціонально. Найбільш близьким по технічній суті до пропонованого є весло для академічних човнів, яке має стержень з ручкою і лопать з шийкою, якою вона з'єднана зі стержнем, а також на стержні - каблук з манжетою, на лопаті окантовка /в кн. За загальною редакцією професора С.К.Фоміна, Весловий спорт, "Вища школа", Київ-1971, с.245/. Недолік прототипу у тому, що це весло має таку форму лопаті і так прикріплена до стрижня, що викликає, поперше, необхідність довго занурювати її у воду і витягати із води, а це знижує швидкість руху веслувальника, бо у кожному циклі греблі такі дії веслом виконуються і після проводки його, і після заносу. По-друге, глибоке занурення лопаті у воду збільшує фізичне навантаження на веслувальника і приводить його до підвищеної втоми. Якщо цю лопасть не заглубляти у воду до її шийки, щоб полегшити проводку весла, то тоді лопасть не буде у повній мірі спираться на воду і це також негативно буде впливати на веслування, хоч швидкість рухів таким чином можливо збільшити, а навантеження на веслувальника знизити, але достатньої швидкості руху судна при таких помилках досягти таким чином неможливо. Відомо, що лопасть весла при ефективному веслуванні не повинна глибоко западати у масу води, а спрацьовувати на всьому протязі проводки якомога вище у воді, у самій її поверхні, але так, щоб вона була заглиблена цілком і опиралась би на воду всією площиною. Цього досягти веслом прототипу неможливо. Або лопать заглиблюється цілком і тоді довго і важко її піднімати і опускати. Або заглиблення виконується до шийки лопаті і тоді повної опори її на воду не досягається. У тому і другому разі знижується ефективність веслування. Як раз ці недоліки і виникають тому, що форма лопаті весла приближається до трикутника і вона зі стрижнем складає пряму лінію, з'єднуючу її з весляром, розташованим значно вище над водою. Крім того, весла академічних човнів дуже довгі і хоч вони легкі, але при опорі на кочети та каблуки і манжету вони створюють у місці опору значне тертя і це гальмує оберти весел навколо їх продовжньої осі при заносах, коли необхідно для зменшення парусності судна лопаті ставити у горизонтальне положення. Ці рухи веслувальника також підвищують складність веслування і його фізичне навантаження. В основу винаходу поставлена задача з урахуванням всіх позитивних і негативних ознак прототипу-весла академічного човна, створити таке весло, яке б дало можливість позбавитись від недоліків прототипу і разом з тим забезпечити зручність застосування весел на академічних човнах і облегшити їх використання шляхом уникнення складності веслування і його фізичного навантаження. Це передбачалось досягти, по-перше, зміною форми лопаті весла. По-друге, її шарнірним прикріпленням до стрижня весла відповідним вертлюгом, щоб було можливо ставити лопать паралельно поверхні води на оптимальній глибині і тим облегчити його застосування. І, по-третє, створити можливість орієнтації лопаті відносно човна на всьому протязі проводки у найбільш вигідному положенні для веслування. Нарешті, забезпечити облегчення дій веслувальника при установці лопатей у горизонтальне положення при кожному заносі весел, щоб уникнути їх вітрильності. Поставлена задача вирішена тим, що у веслі академічного човна, лопать якого має певну форму, а держак виконано у вигляді стрижня з ручкою з можливістю установки його у кочеті човна, згідно передбачуваному винаходу, лопать весла виконано по формі вигнутого прямокутника, середньо-верхньою частиною прикріпленого до стрижня держака за допомогою вертлюга, який включає вушко з віссю шарнірної установки у ньому, регульованих по куту нахилу держака і хвостовика лопаті, яка за допомогою ресори і пружини установлена і підпружена до хвостовика і до зазначеного вушка з можливістю обмежених обертів навколо горизонтальної і вертикальної осей. Технічний і споживчий результати, досягнуті завдяки використанню всіх відрізняючих ознак пропонованого весла, полягає у тому, що знайдена і реалізована більш оптимальна форма лопаті весла і вона шарнірно за допомогою вертлюга прикріплена до його держака так, і під таким регульованим кутом нахилу, який забезпечує оптимальний рівень заглиблення лопаті у воду відносно човна і поверхні води для покращення опори на воду впродовж усієї проводки і заноса весла - і тим самим для облегчення дій веслувальника і зменшення його втоми. Суть пропонованого поясняється кресленням, де на фіг.1 показані весла при веслуванні на академічних суднах, вигляд спереду; на фіг.2 - праве весло, збільшено, вигляд ззаду; на фіг.3 - теж саме, ще збільшено і показано: а - ззаду, б - збоку при проводці весла, в - при заносі весла, г - при опусканні лопаті весла у воду; на фіг.4 - положення лопаті відносно весла у вихідному положенні при проводці, схематично; на фіг.5 - теж саме, при заключному положенні проводки; на фіг.6 - порівняльна схема переміщення весел відносно напрямку руху судна: А - при використанні весла прототипу, Б - при використанні лопаті пропонованої /пунктиром при завершенні проводки і заносі весла/; на фіг.7 - порівняння висоти піднімання весел при використанні лопатей-прототипу /пунктиром/ і пропонованого /заштрихованого/, схематично; на фіг.8 - вертлюг лопаті весла: а - ви гляд ззаду, б вигляд збоку, в - вигляд збоку при заносі весла після піднімання його із води, фрагментально. Конкретно весло академічного спортивного судна має лопать, корпус 1 якої шарнірно за допомогою вертлюга 2 прикріплено до стрижня держака 3 весла, який встановлено у кочеті 4 і має ручку 5. Корпус 1 лопаті весла може мати розміри такі самі, як у прототипа. Але форма лопаті інша - прямокутна і вона прикріплена до стержня держака 3 за допомогою вертлюга 2 /фіг.2, 3, 8/. Вертлюг 2 включає вушко 6, до якої віссю 7 прикріплено стержень 3 весла, і яке має отвори 8 і відповідний їм отвір у стержні для фіксуючого гвинта 9, щоб регулювати кут нахилу стержня весла до його лопаті. До вушка 6 прикріплено хвостовик 10 з допомогою шарніра 11 обмеженого оберту, для чого у ньому є вушка 12 з обмежуючими упорами 13. На упорі 13 прикріплено пружину 14, яка робочим кінцем у вигляді дуги спирається на хвостовик 10. На цьому хвостовику шарнірно за допомогою його двох вушок 15 і 16 приєднана лопать весла, тобто її корпус 1, який стабілізується до хвостовика 10 і вушка 6 прикріпленою регулюючим гвинтом 17 ресорою 18 у вигляді пружної пластини. Гвинт 17 пропущено через прорізь 19 ресори 18 і вгвинчено у хвостовик 10. Таким чином корпус лопаті має можливість нахилятись /із вертикального положення до майже горизонтального - завдяки шарнірним вушкам 15 і 16/ і обмежено /при упорі в упор 13/ провертатись навколо вертикальної вісі - хвостовика 10. Вертлюг 2 прикріплено до корпусу 1 зверху, не посередині, а так, щоб віддалена частина корпусу була б довша, чим його ближча половина /фіг.3, 4, 5/ і відношення розмірів цих частин регулюється за допомогою гвинта 17 і прорізу 19, а вушка 15 і 16 мають для цього ряди вертикальних каналів /не показано/ для пропуска хвостовика 10. При цьому регулюванні, він має для цього фіксуючу гайку 20 /фіг.3, 4, 5, 8/. На кресленні човен позначено - 21, а рівень води - 22. Користуються веслами з пропонованними лопатями таким же чином, як і звичайними веслами, що представлені у прототипі, але веслування при цьому облегчене, більш зручне, а головне - більш ефективне. Це досягнуто, по-перше, тим, що з'явилась можливість зменшити довжину весла без зниження його рухаючого судно зусилля /фіг.6 - порівняння А і Б/. Ця можливість забезпечена тим, що при активному русі у воді, яке дає поштовх для руху судна, корпус 1 провертається навколо своєї осі-хвостовика 10 і весь час автоматично повертається і стає у напрямку перпендикулярно руху судна. Таке орієнтування лопаті весла задає веслувальник, який при правильному майстерному веслуванні повинен вести весло не повільно і рівномірно, а швидко з ускоренням до кінця проводки. Завдяки цьому ускоренню довша частина корпуса 1 /лопаті/, яка знаходиться зовні дуги проводки весла, рухається у бік проводки з меншою швидкістю ніж внутрішня його частина, тобто вона відстає. Це орієнтує лопать і удержує її у вигідному положенні для захвата води і опори на неї. По-друге, веслувальник прикладає менше фізичних зусиль при кожній проводці весла. Це забезпечено тим, що лопать весла, корпус 1, менше заглиблюється у воду і менше зусиль потребується при зануренні його у воду і витягнення його із води. Для цього весло "переломлено" у місці з'єднання його стрежня 3 з корпусом 1, під кутом, який регулюється запобіжно гвинтом 9, установкою його згідно вазі веслувальника /чи екіпажу судна/ у відповідний отвір 8 так, щоб корпус у вихідному положенні проводки був би направлений горизонтальнопаралельно поверхні води /фіг.3а, 8а/. Це ілюстровано також на фіг.1, 2 і особливо на фіг.7, де це демонструється двома вертикальними стрілками і різницею між їх довжиною при порівнянні 1-Б і 1-А весел пропонованого /заштриховано/ і прототипу. По-третє, полегшення веслування забезпечено ще і тим, що відпадає необхідність виконувати дугоподібний рух "накручування" весла при заносі його після кожної проводки. У прототипі це необхідний, неминучий дугоподібний рух двома руками - повернення кістей рук на себе і проворот весел у кочетах навколо їх продовжної вісі для того, щоб його лопаті при заносі рухались у бік руху судна горизонтально і не гальмувались повітрям при русі уперед, (назад відносно веслувальника). У пропонованому ці "накручування" весел виконують установлені на вертлюгах 2 пружини 14 /фіг.3, 6, 8/, що спрощує навички веслування і значно фізично полегшує навантаження весляра. Після завершення проводки веслувальник подає ручку 5 донизу і дугоподібним рухом піднімає корпус лопаті із води. Корпус при цьому звільняється і зразу ж спрацьовує пружина 14, яка при проводці була відведена назад і скручена тиском води на лопать весла, а цей тиск при цьому знімається. Корпус 1 із вертикального положення стає в горизонтальне, завдяки упору 13, трохи не доходячи до нього /фіг.3-в, 2/. Це забезпечує зняття опору повітря і полегшує занос весла і підтримання його потоком повітря /фіг.3, 8-в/, що теж гарантує полегшення веслування. Заглиблення весла після заноса його ніяких зусиль від веслувальника не потребує, навпаки, дає йому можливість розслабитись, опустити лопаті у воду і вони розвернуться у робочий стан під напором води, який її утопить і поверне у робоче вертикальне положення /фіг.3-в, г, 8-в/. Нарешті завдяки можливості скорочення довжини весел може бути досягнено зниження навантаження при кожній проводці і заносі весел і можливість збільшення довжини проводки, яка у кожному циклі веслування являється основою руху судна /фіг.6-Б, пунктир/. В цьому полягає ще один фактор підвищення ефективності дій весляра при веслуванні. До того ж виникає можливість покращення якості і підвищення надійності кочетів 4, бо випадає необхідність проворота весел навколо їх продовжної осі при переході від гребка до заносу і навпаки. Таким чином, досягається можливість зменшити навантаження веслувальника і дати йому можливість зберегти сили і зайняти краще місце у змаганнях. Сподіваємось, що весла, які мають пропоновані лопаті, найдуть широке поширення не тільки серед аматорів веслового спорту, але і серед фахівців високого рівня. Більш того, саме для перемоги у складних умовах спортивних змагань, у яких навіть найменші удосконалення мають певне значення, ця пропонована конструкція весла теж може бути у пригоді.