Здатні до біорозкладання напівкристалічні термопластичні мультиблокові співполімери з розділеними фазами для контрольованого вивільнення біологічно активних сполук

Реферат: Даний винахід належить до здатного до біорозкладання напівкристалічного термопластичного мультиблокового співполімеру з розділеними фазами, до способу одержання зазначеного мультиблокового співполімеру, до композиції для доставляння щонайменше однієї біологічно активної сполуки та до способу доставляння біологічно активної сполуки суб'єкту, що потребує цього. Мультиблоковий співполімер, згідно з даним винаходом, характеризується тим, що: а) містить щонайменше один сегмент здатного до гідролізу преполімеру (А) та щонайменше один сегмент здатного до гідролізу преполімеру (В), b) зазначений мультиблоковий співполімер характеризується Тg 37 °C або менше та Тпл. 110-250 °C у фізіологічних умовах; с) сегменти зв'язані за допомогою поліфункціонального подовжувача ланцюга; d) сегменти випадковим чином розподілені за полімерним ланцюгом; є) щонайменше частина сегмента преполімеру (А) одержана з водорозчинного полімеру. UA 112192 C2 (12) UA 112192 C2 UA 112192 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Винахід відноситься до здатних до біорозкладання напівкристалічних термопластичних мультиблокових співполімерів з розділеними фазами, до способу одержання зазначених мультиблокових співполімерів, до композиції для доставляння щонайменше однієї біологічно активної сполуки і до способів доставляння біологічно активної сполуки суб'єкту, який потребує цього. Пептиди і білки, які разом називають поліпептидами, відіграють життєво важливу роль у всіх біологічних процесах і в останні роки привертають до себе все більше уваги як потенційні лікарські засоби. Швидкий розвиток фармакології пептидів і білків разом із великомасштабним виробництвом цих сполук за допомогою технології рекомбінантних ДНК, окрім інших технологій, викликало величезний інтерес до зазначених сполук. На жаль, розробка пептидів і білків набагато випереджає можливості системного або місцевого доставляння зазначених сполук із використанням зручних і ефективних систем доставляння. В останнє десятиліття підвищена увага приділяється здатним до біорозкладання полімерам для застосування у парентеральних системах тривалої дії з контрольованим вивільненням для системного або точкового доставляння лікарських засобів. Здатні до біорозкладання склади із контрольованим вивільненням можуть значно поліпшувати фармакокінетику лікарських засобів. Це особливо важливо при лікуванні хронічних захворювань, а також для сполук із вузьким "терапевтичним вікном", оскільки у результаті зниження системної концентрації в плазмі знижуються і небажані побічні ефекти. Крім того, багато нових біологічно активних сполук мають короткий період напіввиведення, що робить необхідним часте введення ін'єкцій для досягнення терапевтично ефективного рівня сполуки у плазмі. Вимоги до дотримання пацієнтами схеми лікування, а також великі витрати, пов'язані з необхідністю частого дозування біологічно активних сполук, що вводяться парентерально, підвищили інтерес до здатних до біорозкладання парентеральних лікарських форм із контрольованим вивільненням. Полі(D, L-молочна кислота) (PDLLA) і співполімери молочної кислоти та гліколевої кислоти, також відомі як співполімери PLGA, є найбільш часто використовуваними здатними до біорозкладання полімерами для застосування в парентеральних складах у вигляді депо з контрольованим вивільненням. Співполімери PLGA успішно застосовують для розробки складів у вигляді депо з уповільненим вивільненням для доставляння невеликих молекул, таких як рисперидон, і терапевтичних пептидів, таких як лейпролід, госерелін або октреотид. Полімери PLGA, проте, мають декілька недоліків, які обмежують їхнє застосування та роблять менш придатними для доставляння поліпептидів. По-перше, співполімери PLGA являють собою відносно гідрофобні полімери і не забезпечують оптимальні умови для інкапсульованих білків. Білки можуть адсорбуватися на полімері, що призводить до вповільнення та неповноти вивільнення, розгортання й/або агрегації білків. По-друге, можливість впливати на вивільнення більш великих біологічно активних сполук, таких як інкапсульований поліпептид, обмежена, тому що дифузія зазначених сполук у відносно жорсткі та такі, що не піддаються розбуханню, матриці PLGA є незначною. Вивільнення білків зі співполімерів PLGA, таким чином, залежить від дифузії через пори, які присутні в матриці, а також від часу розкладання або розчинення матриці. Як правило, інкапсульований білок залишається всередині полімерної матриці до того моменту, коли матриця розкладеться до такої міри, що втрачає цілісність або розчиняється, це призводить до двофазних або трифазних профілів вивільнення, які залежать від розкладання, як правило, що одержують для складів у вигляді депо на основі PLGA. Нарешті, при розкладанні співполімерів PLGA утворюються кислотні фрагменти, які накопичуються у жорсткій та такій, що не піддається набуханню, матриці PLGA, що призводить до одержання кислотного мікросередовища у полімерній матриці, де рН in situ може становити не більше 1-2. У зазначених кислотних умовах інкапсульовані білки можуть утворювати агрегати, що призводить до неповного вивільнення білка. Крім того, низький рН може негативно впливати на структурну цілісність та біологічну активність інкапсульованого пептиду або білка і може призводити до зниження терапевтичної ефективності та підвищення імуногенності. Повідомлялося про хімічну модифікацію білків і пептидів, таку як ацилювання й утворення аддуктів. Таким чином, існує необхідність в одержанні здатних до біорозкладання полімерів, які краще підходять для доставляння білків. Проте, однією з переваг PLGA і споріднених полімерів є їхнє успішне клінічне застосування, а також те, що їх важають біосумісними, і як наслідок або через зниження ризику вони часто використовуються фармацевтичними компаніями для розробки складів у вигляді депо для доставляння активних сполук. Таким чином, бажана розробка нових здатних до біорозкладання полімерних систем доставляння білків із полімерів, які складаються з добре відомих біологічно безпечних і клінічно прийнятних мономерів. 1 UA 112192 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Для забезпечення гідрофільної матриці з поліпшеною сумісністю з білковими лікарськими засобами, що забезпечує їхнє контрольоване вивільнення, Кіссел зі співавторами (Kissel et al., J. Contr. Rel. 1996, 39(2), 315-326) синтезували трьохблокові АВА співполімери, які містять гідрофільні В блоки полі(етиленоксиду) і гідрофобні здатні до біорозкладання А блоки, які складаються з полі(L-молочної-гліколевої кислоти). Кіссел зі співавторами повідомляли про вповільнене вивільнення різних білкових сполук із мікросфер, які складаються зі співполімерів полі(L-молочної-гліколевої кислоти)-полі(етиленгліколя)-полі(L-молочної-гліколевої кислоти) і полі(L-молочної кислоти)-полі(етиленгліколя)-полі(L-молочної кислоти), тобто полімерів типу АВА, де А являє собою гідрофобний блок, а В являє собою поліетиленгліколь. Зазначені співполімери, проте, мають обмежене співвідношення А/В, тобто вміст полі(етиленгліколя) (ПЕГ). Для запобігання проблеми ниркового кліренсу, пов'язаного зі застосуванням високомолекулярного ПЕГ молекулярна маса ПЕГ-фрагмента, який застосовується у зазначених трьохблокових АВА співполімерах, переважно не повинна перевищувати 5000 г/моль. Таким чином, для досягнення високого вмісту ПЕГ у трьохблокових полімерах, описаних Кісселом зі співавторами, при збереженні низької молекулярної маси ПЕГ гідрофобні блоки також повинні бути короткими. Це призводить до одержання полімерів із властивостями, які небажані для біоматеріалів, оскільки при низькій довжині блоків температура склування (T ст) нижче кімнатної температури (що визначили автори винаходу), а кристалічність (у випадку полі(L-молочної кислоти) (PLLA)) є дуже низькою або відсутня (De Jong, Macromolecules, 1998, 31(19), 6397-6402), що, таким чином, призводить до одержання в’язкого матеріалу і (занадто) швидкому та погано контрольованому вивільненню включеної активної речовини. Приклади сегментованих/блок-співполімерів із розділеними фазами наведені, наприклад, у патентах США № 5554170 А, № 5066772 А, № 5236444 А, № 5133739 А та № 4429080 А. Ці відомі матеріали являють собою біоресорбувальні співполімери складних ефірів, де жорсткі блоки, головним чином, складаються з кристалічного полігліколіду та/або полілактиду. Зазначені полімери є жорсткими і не піддаються набуханню і, таким чином, страждають від тих самих недоліків і обмежень, що і PLGA і PDLA, це робить їх не придатними для вповільненого вивільнення білків. Проводилися дослідження вмісту лікарських засобів і здатності вивільнення здатних до біорозкладання мультиблокових співполімерів, які містять один гідролізований сегмент складного поліефіру та один гідрофільний гідролітично стабільний сегмент (наприклад, мультиблокові співполімери на основі сегментів ε-капролактону та сегментів полі(етиленгліколя) описані Лі зі співавторами (Lee et al., J. Control. Rel., 2001, 73(2), 315-327)). Зазначені полімери містять тільки один сегмент, який розкладається, що, таким чином, обмежує можливість керуваннявластивостями їхнього розкладання та вивільнення. Відомі мультиблокові співполімери, які складаються з двох типів здатних до біорозкладання преполімерів (сегментів), з іншого боку, можна одержувати винятково з послідовністю преполімерів, яка чергується, що призводить до обмеження діапазону можливих змінних (Penco et al., J. Appl. Polym. Sci. 2000, 78(10), 1721-1728). Приклади здатних до біорозкладання мультиблокових співполімерів, які містять гідролізовані сегменти складного поліефіру з різним складом, описані в міжнародній публікації WO-А-2004/007588. Ці мультиблокові співполімери містять здатні до біорозкладання співполімери з розділеними фазами, які містять сегменти аморфного "м'якого" здатного до біорозкладання преполімеру (А), що характеризується T ст (температурою склування) нижче 37 °C, і сегменти напівкристалічного "жорсткого" здатного до біорозкладання преполімеру (В), що характеризується температурою фазового переходу 40-100 °C, в яких сегменти пов'язані за допомогою поліфункціонального подовжувача ланцюга. Для одержання мультиблокових співполімерів із T пл 40-100 °C, описаних у публікації WO-A-2004/007588, вибір преполімерів, які можна застосовувати як сегменти В, обмежений преполімерами, які складаються з полі(εкапролактону) (ПКЛ) (WO-A-2004/007588), полі(валеролактону) (ПВЛ) і/або полідіоксанону (ПДС). У випадку застосування ПДС як сегмент В одержують мультиблокові співполімери з Тпл 80-90 °C (патент США № 5711958 А). У випадку використання ПКЛ як сегмент В одержують мультиблокові співполімери з Т пл 40-60 °C (WO-A-2004/007588). Гомополімери ПВЛ мають Т пл, схожу з гомополімерами ПКЛ (тобто ~60 °C). Таким чином, у випадку використання ПВЛ як сегмент В одержують мультиблокові співполімери з Т пл 40-60 °C. ПДС, ПКЛ і ПВЛ мають відносно низькі значення Т ст, які становлять -10, -60 і -60 °C, відповідно. Низькі Тст сегментів ПДС, ПКЛ і ПВЛ обмежують діапазон Т ст одержуваного мультиблокового співполімеру (де Т ст визначається перемішуванням фаз аморфного сегмента А й аморфної частини напівкристалічного сегмента В), що, таким чином, обмежує можливість керування властивостями вивільнення та розкладання. 2 UA 112192 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 У міжнародній публікації WO-А-99/02168 описані здатні до біорозкладання мультиблокові співполімери для біомедичних застосувань, де преполімери типу АВА або АВ одержані з використанням подовжувачів ланцюга. Подовження ланцюгів преполімерів типу АВА або АВ може призводити винятково до одержання мультиблокових співполімерів, які чергуються. Блокспівполімер, який чергується, може бути представлений формулою АВАВАВАВАВ у випадку подовження ланцюга АВ-преполімерів або АВААВААВААВА у випадку подовження ланцюга АВА-преполімерів. Здатні до біорозкладання мультиблокові співполімери з розділеними фазами, які містять жорсткий та м'який сегмент, описані у патенті США № 6160084 А. У цьому документі описане застосування мультиблокових співполімерів ПКЛ-PLLA, які складаються з преполімерів, пов'язаних за допомогою триметилгексан-1,6-діізоціанату (THDI). Зазначено, що ці матеріали підходять для застосування в системах доставляння лікарських засобів, у яких потрібна пам'ять форми. У заявці на патент США № 2006/0140999 описане застосування схожих полімерів із пам'яттю форми для застосування в системах доставляння лікарських засобів, де матеріал із пам'яттю форми містить ланки, які одержані з мономерів, вибраних із групи, яка складається з капролактону, лактиду, гліколіду та діоксанону. Приклади включають мультиблокові співполімери ПДС-ПКЛ і ПДС-PLGA. Ці матеріали не можуть набухати у значній мірі в (імітованих) фізіологічних умовах, оскільки набухання призведе до втрати механічних властивостей, а, таким чином, до втрати "запам’ятованої" форми. Інші сегментовані мультиблокові співполімери з розділеними фазами включають співполімери простих і складних поліефірів, такі як описані у патенті США № 5980948 А. Зазначені співполімери складаються з кристалічних ароматичних сегментів і м'яких сегментів, які містять ПЕГ, пов'язаних гідролізованими складноефірними зв'язками. Співполімери мають характерний недолік, який полягає в тому, що композиції з низькою здатністю до набухання, тобто композиції з високим вмістом гідрофобних ароматичних сегментів погано розкладаються внаслідок високої кристалічності та гідрофобності ароматичних сегментів. Композиції з високою здатністю до набухання, тобто композиції з високим вмістом ПЕГ, також погано розкладаються, але вже через низьку концентрацію складноефірних зв'язків. На противагу цьому, мультиблокові співполімери згідно з даним винаходом розкладаються при будь-яких співвідношеннях сегмент А/сегмент В внаслідок присутності складноефірних зв'язків як у сегменті А, так і в сегменті В. Крім того, на відміну від мультиблокових співполімерів згідно з даним винаходом Тст співполімерів простих і складних поліефірів неможливо регулювати, і вона завжди є низькою та приблизно дорівнює Т ст ПЕГ, тобто - 30 °C. Завданням даного винаходу є усунення одного або більше недоліків, які властиві рівню техніки. Згідно з першим аспектом даний винахід відноситься до здатного до біорозкладання напівкристалічного термопластичного мультиблокового співполімеру з розділеними фазами, причому співполімер характеризується тим, що: а) містить щонайменше один сегмент гідролізованого преполімеру (А) і щонайменше один сегмент гідролізованого преполімеру (В); b) зазначений мультиблоковий співполімер у фізіологічних умовах має Т ст 37 °C або менше і Тпл 110-250 °C; с) сегменти пов'язані за допомогою поліфункціонального подовжувача ланцюга; d) сегменти випадковим чином розподілені за полімерним ланцюгом; і е) щонайменше частина преполімеру (А) одержана з водорозчинного полімеру. Мультиблоковий співполімер згідно з даним винаходом може складатися щонайменше з двох різних сегментів, кожний з яких має різні фізичні характеристики, включаючи характеристики розкладання та набухання. Несподівано виявилося, що внаслідок свого унікального складу та напівкристалічної структури з розділеними фазами матеріали згідно з даним винаходом мають множину застосувань й особливо підходять для створення матриць для доставляння лікарських засобів і покриттів, через які виділяються лікарські засоби, які можна застосовувати для інкапсулювання певних терапевтичних агентів і для вповільненого вивільнення інкапсульованого терапевтичного агента місцево або у системний кровотік. Відповідно до наведеного нижче опису композиція згідно з даним винаходом є важливою з урахуванням контрольованого вивільнення біологічно активної сполуки, такої як біологічно активний поліпептид, в організм хазяїна. Термін "розділені фази", який використовується у даному описі, відноситься до системи, зокрема до співполімеру, яка утворена двома або більше різними преполімерами, щонайменше два з яких (частково) несумісні один із одним при температурі тіла або нижче (у фізіологічних умовах, таких як організм людини). Таким чином, преполімери не утворюють гомогенну суміш 3 UA 112192 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 при об'єднанні ні у вигляді фізичної суміші преполімерів, ні при об'єднанні преполімерів в одній хімічній сполуці у вигляді "хімічної суміші", тобто у співполімері. Термін "преполімер", який використовується у даному описі, відноситься до полімерних сегментів, які випадковим чином пов'язані за допомогою поліфункціонального подовжувача ланцюга та спільно утворюють мультиблоковий співполімер згідно з даним винаходом. Кожний преполімер можна одержувати шляхом полімеризації придатних мономерів, і зазначені мономери, таким чином, є хімічними ланками кожного преполімеру. Бажані властивості преполімерів, а отже і мультиблокового співполімеру згідно з даним винаходом можна контролювати шляхом вибору преполімеру з придатним складом і молекулярною масою (зокрема Mn), у результаті чого досягаються необхідні значення Т пл або Тст. Термін "мультиблоковий", який використовується у даному описі, відноситься до наявності щонайменше двох сегментів преполімерів у полімерному ланцюзі. Термін "термопластичний", який використовується у даному описі, відноситься до мультиблокового співполімеру без перехресного зшивання. При нагріванні термопластичний полімер стає текучим, після чого затвердіває при (повторному) охолодженні. Термопластичні полімери розчинні у придатних розчинниках. Термін "гідролізований", який використовується у даному описі, відноситься до здатності взаємодіяти з водою, у результаті чого молекула розщеплюється. Гідролізовані групи включають складноефірну, карбонатну, фосфазенову, амідну й уретанову групи. У фізіологічних умовах тільки складноефірні, карбонатні та фосфазенові групи взаємодіють з водою протягом прийнятного часу. Термін "поліфункціональний подовжувач ланцюга", який використовується у даному описі, відноситься до присутності в подовжувачі ланцюга щонайменше двох реакційноздатних груп, які забезпечують хімічне зв'язування реакційноздатних преполімерів і утворення, тим самим, мультиблокового співполімеру. Термін "випадковий мультиблоковий співполімер", який використовується у даному описі, відноситься до мультиблокового співполімеру, в якому різні сегменти випадковим чином розподілені за полімерним ланцюгом. Термін "водорозчинний полімер", який використовується у даному описі, відноситься до полімеру, який має гарну розчинність у водному середовищі, переважно у воді, у фізіологічних умовах. Такий полімер при співполімеризації з більш гідрофобними фрагментами дозволяє одержуваному співполімеру набухати у воді. Водорозчинний полімер може бути одержаний з діолу, діаміну або двоосновної кислоти. Для ініціювання полімеризації циклічних мономерів із розкриттям циклу підходять діол або двоосновна кислота. Термін "здатний до набухання", який використовується у даному описі, відноситься до захоплення води полімером. Ступінь набухання можна обчислювати за співвідношенням маси співполімеру, який набух у воді, і маси сухого співполімеру. Термін "напівкристалічний", який використовується у даному описі, відноситься до структури мультиблокового співполімеру, яка містить дві різні фази, аморфну фазу і кристалічну фазу. Переважно мультиблоковий співполімер складається з аморфної фази і кристалічної фази. Термін "біологічно активна сполука", який використовується у даному описі, має широке визначення та відноситься до будь-яких агентів, які забезпечують терапевтичну або профілактичну дію. Зазначені агенти включають, але не обмежуються ними, протимікробні агенти (включаючи антибактеріальні та протигрибкові агенти), противірусні агенти, протипухлинні агенти, гормони та імуногенні агенти. Термін "біологічно активний поліпептид", який використовується у даному описі, відноситься до пептидів і білків, які мають біологічну активність в організмі ссавця, більш конкретно в організмі людини. Застосування напівкристалічних мультиблокових співполімерів із розділеними фазами згідно з даним винаходом дозволяє подолати один або більше зазначених вище недоліків або обмежень. У результаті наявності сегментів, які одержані з водорозчинного полімеру (такі як гідрофільні сегменти ПЕГ), мультиблоковий співполімер із розділеними фазами набухає у водному середовищі з утворенням гідрогелю, який набух, забезпечуючи природнє середовище для біологічно активних сполук, таких як білки. При застосуванні мультиблокових співполімерів згідно з даним винаходом як полімерні матриці у складі з контрольованим вивільненням для доставляння біологічно активної сполуки, здатність мультиблокових співполімерів до набухання може запобігати накопиченню продуктів кислотного розкладання, які утворюються в результаті гідролізу полімерних ланцюгів, у полімерній матриці. Замість цього зазначені продукти розкладання вивільняються з матриці, що, таким чином, запобігає утворенню кислотного мікросередовища у полімерній матриці, яке негативно впливає на інкапсульовану біологічно 4 UA 112192 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 активну сполуку. Крім того, у результаті здатності мультиблокових співполімерів із розділеними фазами згідно з даним винаходом до набухання будь-які інкапсульовані сполуки можуть вивільнятися поступово за рахунок дифузії, що, таким чином, запобігає появі двофазних або трифазних профілів вивільнення, як правило, які спостерігаються для здатних до біорозкладання складних поліефірів, що не набухають, таких як полі(D,L-лактид) або полі(молочна-гліколева кислота). У фізіологічних умовах Тпл мультиблокових співполімерів згідно з даним винаходом становить 110-250 °C. Це відбувається внаслідок наявності сегмента В преполімеру. Сегмент В складається з кристалізованих полімерів, таких як PLLA, полі(D-молочна кислота) (PDLA), полігліколева кислота (PGA) або полігідроксибутират (ПГБ), або комбінації кристалізованих полімерів. Найбільш переважно сегмент В складається з преполімеру, що складається з PLLA. Аморфна фаза мультиблокових співполімерів із розділеними фазами згідно з даним винаходом, головним чином, складається з м'яких сегментів А. Несподівано, автори даного винаходу виявили, що аморфна частина жорстких сегментів В також доповнює аморфну фазу мультиблокових співполімерів згідно з даним винаходом. Вибір преполімерів, які застосовуються як сегменти В у мультиблокових співполімерах, описаних у публікації WO-А-2004/007588, обмежений преполімерами, які складаються з полі(εкапролактону) (ПКЛ), полі(валеролактону) (ПВЛ) і полі(діоксанону) (ПДС), тому що Тпл преполімеру (В) знаходиться в діапазоні 40-100 °C (якщо розглядати традиційні полімери, які використовуються для біомедичних застосувань). Згідно з даним винаходом Т пл преполімеру (В) переважно знаходиться в діапазоні 110-250 °C. У результаті преполімер (В) може бути вибраний зі списку преполімерів, що мають різні хімічні властивості, які раніше навіть не розглядалися. Автори даного винаходу виявили, що інші хімічні властивості преполімеру (В) забезпечують одержання мультиблокових співполімерів із більш ефективними властивостями, які неможливо досягти у випадку співполімерів, описаних у WO-A-2004/007588. При використанні ПДС як сегмент В одержують мультиблокові співполімери з Т пл 80-90 °C (патент США № 5711958 А). При використанні ПКЛ як сегмент В одержують мультиблокові співполімери з Тпл 40-60 °C (патент США № 5711958 А). Гомополімер ПВЛ має Т пл 60 °C, схожу з Тпл гомополімеру ПКЛ. При використанні сегментів ПВЛ як сегмент В одержують мультиблокові співполімери з Тпл приблизно 40-60 °C. ПДС, ПКЛ і ПВЛ є напівкристалічними і, таким чином, окрім Тпл характеризуються також Тст. Тст аморфних фаз ПДС, ПКЛ і ПВЛ є низькими і становлять -10 °C, -60 °C і -70 °C, відповідно. Підвищення діапазону температур блоку В до 110250 °C відкриває можливість застосування PLLA, PDLA, PGA і ПГБ. Ці полімери характеризуються більш високими Т ст, які становлять приблизно 50 °C, 35 °C і 0 °C, відповідно. Незалежно від полімеру, який застосовується як жорсткі сегменти В, зазначені жорсткі сегменти В завжди самі по собі є напівкристалічними, тобто частково аморфними. Несподівано було виявлено, що аморфна частина жорстких сегментів В (частково) змішується з аморфною фазою м'яких сегментів А, і, таким чином, обидва сегменти впливають на підсумкову Т ст мультиблокового співполімеру. Таким чином, Т ст аморфної фази визначається Т ст сегмента А і Тст сегмента В, а також молярним співвідношенням сегментів А/В. Т ст може змінюватися від Т ст, близької до значення преполімеру (А) (якщо використовують співвідношення преполімерів А/В, близьке до 1), до Тст, близької до значення преполімеру (В) (якщо використовують співвідношення преполімерів А/В, близьке до нуля). Важливо відзначити, що вивільнення активних речовин, які інкапсульовані у полімерній матриці, залежить, головним чином, від Тст аморфної фази, оскільки дифузія активних речовин відбувається через аморфну фазу, а не через щільну кристалічну фазу. Швидкість розкладання полімеру також залежить, головним чином, від Тст аморфної фази, оскільки вона впливає на швидкість захоплення води і, таким чином, на швидкість гідролізу. Застосування преполімеру (В) з Т пл 110-250 °C і відносно високою Тст дозволяє покривати значно більш широкий діапазон Т ст у порівнянні з діапазоном для преполімеру (В), який має Т пл 40-100 °C і відносно низьку Тст. Внаслідок цього, застосування зазначених преполімерів (В) для одержання мультиблокових співполімерів із Т пл у діапазоні 110-250 °C дозволяє одержувати полімери зі значно більше широким діапазоном властивостей вивільнення та розкладання, і, таким чином, більш ефективно контролювати вивільнення різних біологічно активних сполук. Крім того, більш висока Т пл мультиблокових співполімерів згідно з даним винаходом дозволяє одержувати нев'язкі мікросфери за допомогою способу подвійної емульсії в умовах навколишнього середовища, навіть з використанням коротких сегментів В. Обмеження довжини кристалізованого сегмента В є важливим для того, щоб мультиблокові співполімери добре розкладалися у фізіологічних умовах на відміну від кристалічних полімерів PLLA з високою молекулярною масою. На противагу цьому, неможливо одержувати мікросфери з 5 UA 112192 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 використанням мультиблокових співполімерів, у яких сегмент В складається з коротких ланцюгів ПКЛ, тому що короткі блоки ПКЛ не утворюють кристалічні домени при одержанні мікросфер. Як наслідок полімер залишається аморфним. Внаслідок низької Т ст аморфного полімеру він залишається в'язким, внаслідок чого мікросфери утворюють агломерати і злипаються одна з одною під час стадії екстракції/випаровування. Тому що ПВЛ має Т пл, схожу з ПКЛ, можна очікувати, що з використанням мікроблокових співполімерів, у яких сегмент В складається з коротких ланцюгів преполімеру ПВЛ, мікросфери також одержати неможливо. У літературі відсутні згадування про мікросфери, які складаються з ПДС або співполімерів ПДС. З літератури відомо, що кристалізація ПДС при високих швидкостях охолодження та/або при низькій молекулярній масі ПДС є повільною та неповною. Ці результати дозволяють припустити, що одержання мікросфер за допомогою способу подвійної емульсії з використанням мультиблокових співполімерів, уяких сегмент В складається з короткого блоку ПДС, є недоцільним. У теорії, стабільність мікросфер, які одержані з преполімеру (В), який має Т пл 110-250 °C, при зберіганні в умовах навколишнього середовища є більш високою у порівнянні з преполімером (В), який має Т пл 40-100 °C. Підвищення Тпл призводить до підвищення Т кр і, таким чином, підвищує ступінь кристалічності мікросфер. Збільшення кристалічності знижує рухливість молекул інкапсульованої біологічно активної сполуки у полімерній матриці та поліпшує стабільність продукту при зберіганні. З літератури відомо, що збільшена кристалічність збільшує стабільність частинок при зберіганні. Також, преполімери В, які мають Т пл 110-250 °C, мають більш високу Тст у порівнянні з преполімерами (В), які мають Т пл 40-100 °C. З літератури відомо, що для напівкристалічних, а також аморфних частинок, підвищення Т ст призводить до збільшення стабільності при зберіганні. Крім того, мультиблокові співполімери згідно з даним винаходом мають поліпшену швидкість розкладання у порівнянні з мультиблоковими співполімерами, в яких сегмент, що кристалізується, складається з ПКЛ, тому що сегменти В у мультиблокових співполімерах згідно з даним винаходом є менш гідрофобними у порівнянні з ПКЛ. Синтез мультиблокових співполімерів, у яких сегмент, що кристалізується, складається з ПДС, ускладнений внаслідок обмеженої полімеризації мономеру ПДС, п-діоксанону, а також обмеженої розчинності ПДС у традиційних розчинниках. Добре відомо, що п-діоксанон має відносно низьку температуру розкладання, у результаті чого максимальний ступінь конверсії становить приблизно 80 %. На противагу цьому, мономери, які застосовують для одержання мультиблокових співполімерів згідно з даним винаходом, такі як лактид і гліколід, легко можна полімеризувати зі ступенями конверсії більше 95 %. Обмежена розчинність полімерів, які містять ПДС, також обмежує їхню застосовність для одержання складів із контрольованим вивільненням. Мультиблокові співполімери згідно з даним винаходом, які складаються з сегмента В на основі PLLA, мають додаткові переваги, які полягають в тому, що як додатковий сегмент В може бути доданий PDLA, що призводить до одержання мультиблокових співполімерів із підвищеною кристалічністю та зниженою швидкістю розкладання за рахунок утворення кристалів стереокомплексу PLLA/PDLA з Тпл, яка становить до 220 °C, що приблизно на 50 °C вище Тпл кристалічних сегментів PLLA, які складаються винятково з одного енантіомеру L-лактиду. У мультиблокових співполімерах згідно з даним винаходом вміст сегментів, які одержані з водорозчинного полімеру, можна змінювати незалежно від довжини блоку гідрофобного (кристалічного) сегмента. Таким чином, можна досягати високого вмісту сегментів, які одержані з водорозчинного полімеру, зберігаючи необхідний ступінь кристалічності. Крім того, на відміну від трьохблокових АВА співполімерів, описаних Кісселом зі співавторами, характеристичну в'язкість (IV) мультиблокових співполімерів згідно з даним винаходом можна змінювати незалежно від складу. Широкі можливості зміни мультиблокових співполімерів згідно з даним винаходом дозволяють легко регулювати довжину, співвідношення і склад сегментів для одержання бажаних характеристик розкладання та кінетики вивільнення лікарського засобу. Мультиблокові співполімери згідно з даним винаходом мають додаткові переваги у порівнянні з блокспівполімерами зі структурою АВА, зазначеними у прикладах, наведених у введенні. Незважаючи на те, що за рахунок застосування блокспівполімерів із блоками з різних співполімерів замість гомополімерів або випадкових співполімерів можна значно поліпшувати властивості полімеру, зазначені АВА співполімери зберігають певні недоліки. Для одержання АВА співполімеру з мінімальною молекулярною масою послідовності А і В повинні мати певну довжину. Блоки, які входять до складу одного полімеру, можуть мати незалежні один від одного характеристики гомополімерів. Властивості співполімерів типу АВА можна регулювати винятково шляхом зміни складу блоків А і В. Іншим недоліком є те, що 6 UA 112192 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 блокспівполімери необхідно одержувати при відносно високих температурах (>100 °C) в інертних умовах для досягнення повної конверсії всіх мономерів і достатньої молекулярної маси. Перший недолік можливо усунути за рахунок застосування мультиблокових співполімерів зі значно більш короткими блоками або сегментами, пов'язаними один із одним у результаті хімічної реакції, яку проводять при температурах нижче 100 °C. Властивості, такі як характеристики розкладання, можна регулювати значно краще за рахунок вибору придатної комбінації довжин, співвідношення та складу сегментів. Крім того, внаслідок відносно високих температур, які застосовуються у способі одержання АВА блокспівполімерів (і їхніх похідних) завжди існує ймовірність переетерифікації, що призводить до змішування фаз у тій чи іншій мірі. Мультиблокові співполімери згідно з даним винаходом не страждають від такого недоліку, оскільки їх можна одержувати шляхом зв'язування преполімерів, які мають попередньо визначений склад мономерів, при відносно низьких температурах (100 °C) і протягом значно більш тривалого часу, щоб забезпечити повне включення всіх мономерів. За цей час відбувається переетерифікація, у результаті чого відбувається більш випадковий (тобто менш блоковий) розподіл мономерів. Матеріали, які синтезовані шляхом подовження ланцюга в масі, також можна одержувати in situ в екструдері. Якщо подовжувач ланцюга є біфункціональним, а аліфатична молекула та преполімери є лінійними, то утворюється лінійний співполімер; якщо один із реагентів (подовжувач ланцюга або щонайменше один із преполімерів) або обидва мають більше ніж дві функціональні групи, можна одержувати розгалужені структури з досить низьким ступенем конверсії. Подовжувач ланцюга може являти собою біфункціональний аліфатичний подовжувач ланцюга, переважно діізоціанат, такий як 1,4-бутандіізоціанат. Комбінацію преполімерів або мономерів, які утворюють кристалічну або аморфну фазу, вибирають таким чином, щоб одержувати сегментовані або блокові співполімери поліефірів або поліефіркарбонатів із розділеними фазами з бажаними властивостями розкладання, набухання, фізичними і термічними властивостями. Як правило, характеристична в'язкість (виміряна при 25 °C у хлороформі) становить більше 0,1 дл/г і менше 10 дл/г, переважно 0,1-2 дл/г, більш переважно 0,2-1 дл/г. Мультиблокові сегментовані співполімери можна одержувати у вигляді складів із різною формою та розмірами за допомогою будь-яких відомих способів, таких як, наприклад, способи емульсифікації, екструзія, лиття, формування шляхом заливання розчину, сушіння розпиленням, розпилювальне сублімаційне сушіння, електроформування або ліофільне сушіння. Останню техніку застосовують для одержання пористих матеріалів. Пористість можна регулювати шляхом додавання співрозчинників, осаджувачів і/або вилуговуючих агентів. Співполімери (тверді або пористі) можна обробляти з одержанням мікросфер, мікрочастинок, наносфер, стрижнів, плівок, покриттів, напилень, трубок, мембран, сітчастих імплантів, волокон, тампонів, оболонок і інших виробів. Продукти можуть бути твердими, порожнистими або (мікро)пористими. Для застосувань, наприклад, для догляду за ранами, відновлення шкіри, відновлення нервів, як судинні протези, для доставляння лікарських засобів, реконструкції меніска, тканинної інженерії, покриття хірургічних пристроїв, відновлення зв'язок і сухожиль, протезування зубів або ортопедичного протезування можна одержувати широкий діапазон біомедичних імплантатів. Співполімери можна застосовувати окремо або можна змішувати та/або екструдувати разом із іншими абсорбуючими або неабсорбуючими полімерами. Крім того, їх можна застосовувати у фармацевтичних цілях, наприклад, для доставляння лікарських засобів, наприклад, у вигляді мікросфер, твердих імплантатів, гелів, оболонок, плівок, покриттів, напилень, трубок, мембран, сітчастих імплантів, волокон, тампонів і інших форм. Нижче у прикладах буде показано, що матеріали згідно з даним винаходом мають поліпшені властивості, включаючи термічні, механічні, технологічні, у порівнянні зі співполімерами, описаними у рівні техніки. Згідно з додатковим аспектом винахід відноситься до композиції для доставляння щонайменше однієї біологічно активної сполуки (наприклад, біологічно активної низькомолекулярної молекули, білка або пептиду) хазяїну, яка містить щонайменше одну біологічно активну сполуку, інкапсульовану в матриці, причому зазначена матриця містить щонайменше один термопластичний мультиблоковий співполімер із розділеними фазами, такий як визначено у даному описі. Було виявлено, що здатний до біорозкладання мультиблоковий співполімер згідно з даним винаходом особливо підходить як носій для доставляння поліпептиду, що забезпечує 13 UA 112192 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 контрольоване вивільнення поліпептиду з матриці у навколишнє середовище, наприклад, в організм суб'єкта. Існує багато варіантів регулювання властивостей вивільнення мультиблокових співполімерів згідно з даним винаходом для доставляння композиції для конкретного застосування. Швидкість вивільнення біологічно активної сполуки, наприклад, можна підвищувати шляхом: - збільшення молекулярної маси водорозчинного полімеру в преполімері (А) при збереженні молекулярної маси преполімеру (А); - збільшення мольного відношення преполімеру (А) до преполімеру (В); - збільшення вмісту мономеру, який забезпечує одержання полімеру в преполімері (А) з більш високою швидкістю розкладання, наприклад, шляхом заміни ε-капролактону на D,Lлактид або гліколід або шляхом заміни D,L-лактиду на гліколід; - зниження молекулярної маси преполімеру (В) при збереженні мольного відношення преполімеру (А) до преполімеру (В) (це призводить до збільшення процентного масового вмісту преполімеру (А), а також знижує Тпл преполімеру (В) і загальну кількість кристалічної фази); - зниження молекулярної маси преполімеру (А) при збереженні молекулярної маси водорозчинного полімеру і мольного відношення преполімеру (А) до преполімеру (В); та/або - застосування додаткового третього сегмента, одержаного з водорозчинного полімеру, за рахунок чого підвищується вміст водорозчинного полімеру. Швидкість вивільнення можна знижувати за рахунок змін, протилежних зазначеним вище, а також шляхом - збільшення Тпл сегмента В, наприклад, за рахунок застосування суміші PLLA і PDLA як преполімер (В) (замість однієї PLLA) з таким співвідношенням, при якому відбувається утворення стереокомплексу PLLA і PDLA; - застосування додаткового третього сегмента, одержаного з водорозчинного полімерного діолу, де діізоціанат застосовують як подовжувач ланцюга, а вміст водорозчинного полімеру зберігається або знижується. Водорозчинний полімер у третьому сегменті складається з мультиблокового співполімеру з уретановим зв'язком, що повільно розкладається, на відміну від водорозчинного полімеру зі складноефірним зв'язком, що швидко розкладається, у преполімері (А). Біологічно активні сполуки, які можуть міститися в матриці мультиблокового співполімеру, такій як матриця полі(D,L-молочна кислота)-ПЕГ-полі(D,L-молочна кислота)-блок-PLLA ((PDLLAПЕГ-PDLLA)-блок-PLLA) або матриця полі(ε-капролактон)-ПЕГ-полі(ε-капролактон)-блок-PLLA ((ПКЛ-ПЕГ-ПКЛ)-блок-PLLA), включають, але не обмежуються ними, відмінні від пептидів і білків низькомолекулярні лікарські засоби з молекулярною масою, у цілому, що становить 1000 Да або менше, а також біологічно активні пептиди. Приклади відмінних від пептидів і білків низькомолекулярних лікарських засобів, які можуть міститися в співполімерній поліефірефірній поліуретановій матриці, такій як матриця (PDLLAПЕГ-PDLLA)-блок-PLLA або матриця ПКД-ПЕГ-ПКЛ-блок-PLLA, включають, але не обмежуються ними, протипухлинні агенти, протимікробні агенти, включаючи антибіотики, цефалоспорини, аміноглікозиди; макроліди; тетрацикліни, хіміотерапевтичні агенти, включаючи сульфонаміди; антисептики сечовивідних шляхів; лікарські засоби проти анаеробних інфекцій; лікарські засоби від туберкульозу; лікарські засоби від прокази, протигрибкові агенти, противірусні агенти, агенти від гельмінтозу, протизапальні агенти, агенти від подагри, анальгетики центральної дії (опіоїди), місцеві анестетики, лікарські засоби від хвороби Паркінсона, м'язові релаксанти центральної дії, гормони й антагоністи гормонів, кортикостероїди, глюкокортикостероїди, андрогени, андрогенні стероїди, анаболічні стероїди, антиандрогени, естрогени, естрогенні стероїди, антиестрогени, прогестини; лікарські засоби для щитовидної залози й антитиреоїдні засоби. При включенні низькомолекулярного лікарського засобу, такого як описано вище, у матрицю (PDLLA-ПЕГ-PDLLA)-блок-PLLA компонент ПЕГ співполімеру переважно має молекулярну масу від 200 до 1500 г/моль, більш переважно від 600 до 1000 г/моль, та його вміст у співполімері становить від 5 мас. % до 20 мас. % від маси співполімеру, переважно від 5 мас. % до 10 мас. % від маси співполімеру. У цілому, вміст PLLA у співполімері становить від 20 мас. % до 90 мас. % від маси співполімеру, переважно від 30 мас. % до 70 мас. % співполімеру. Вміст щонайменше однієї молекули низькомолекулярного лікарського засобу в матриці може становити від 0,1 мас. % до 80 мас. %, переважно від 1,0 мас. % до 40 мас. %, найбільш переважно від 5 до 20 мас. %. Якщо бажаним є підвищення гідрофільності мультиблокового співполімеру і, таким чином, збільшення швидкості розкладання співполімеру та швидкості вивільнення включеної біологічно активної сполуки, співполімер можна модифікувати шляхом часткової або повної заміни D,Lлактиду в гідрофільному сегменті на гліколід і/або шляхом застосування компонента ПЕГ з більш високою молекулярною масою або шляхом підвищення масової частки компонента ПЕГ у 14 UA 112192 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 сегменті преполімеру. Якщо бажаним є зниження гідрофільності полімеру і, таким чином зниження швидкості розкладання співполімеру та швидкості вивільнення включеної біологічно активної сполуки, співполімер можна модифікувати шляхом часткової або повної заміни D,Lлактиду в гідрофільному сегменті на ε-капролактон і/або шляхом використання компонента ПЕГ з більш низькою молекулярною масою або шляхом зниження масової частки компонента ПЕГ у сегменті преполімеру. Поліпептид складається з амінокислот, пов'язаних пептидними зв'язками. Короткі поліпептиди також називають пептидами, тоді як більш довгі поліпептиди, як правило, називають білками. Однією з умов віднесення поліпептидних ланцюгів до пептидів, а не білків, є можливість їх синтезу зі складових амінокислот. Проте, у зв'язку з появою вдосконалених способів синтезу можна одержувати поліпептиди, які містять сотні амінокислот, включаючи повні білки, такі як убіквітин. Інша умовна межа поділу пептидів і білків становить приблизно 50 амінокислот у молекулі. Це визначення певною мірою є суб'єктивним. Довгі поліпептиди, такі як амілоїдний бета-пептид, пов'язаний з хворобою Альцгеймера, можна розглядати як білки; а низькомолекулярні білки, такі як інсулін, можна розглядати як пептиди. У будь-якому випадку, для фахівців у даній області техніки буде очевидно, що по суті будь-які типи поліпептидів можна інкапсулювати, а потім вивільняти з матриці співполімеру. В одному з варіантів реалізації композиція згідно з даним винаходом містить біологічно активний пептид або біологічно активний білок. Інкапсульовані поліпептиди переважно містять тільки природні амінокислоти, хоча як альтернатива можна застосовувати і синтетичні амінокислоти (тобто сполуки, які не містяться в природі, але які можна включати у поліпептидний ланцюг) та/або аналоги амінокислот, відомі в даній області техніки. Крім того, одну або більше амінокислот у поліпептиді можна модифікувати, наприклад, шляхом додавання хімічного фрагмента, такого як вуглеводна група, фосфатна група, фарнезилова група, ізофарнезилова група, група жирної кислоти, лінкерна група для сполучення, функціоналізації або іншої модифікації (наприклад, альфа-амідування) тощо. У переважному варіанті реалізації модифікації пептиду призводять до одержання більш стабільного пептиду (наприклад, з більш високим періодом напіввиведення in vivo). Зазначені модифікації можуть включати циклізацію пептиду, включення D-амінокислот тощо. Модифікації не повинні по суті порушувати бажану біологічну активність пептиду. У конкретних варіантах реалізації модифікації пептиду призводять до одержання пептиду з більш високою біологічною активністю. Біологічно активний поліпептид переважно вибраний з групи, яка складається з білкових/пептидних лікарських засобів, ферментів, лігандів рецепторів, нейротрансмітерів, інгібіторних пептидів, регуляторних пептидів, активаторних пептидів, цитокінів, факторів росту, моноклональних антитіл, фрагментів моноклональних антитіл, протипухлинних пептидів, антибіотиків, антигенів, вакцин і гормонів. Типові поліпептиди, які можна інкапсулювати, зазначені в патенті США №5980948А і у Crommelin et al., Int. J. Pharm. 2003, 266(1-2), 3-16. Очевидно, передбачається, що можна інкапсулювати два або більше різних (біологічно активних) поліпептидів. Розмір поліпептиду(ів) може бути різним. В одному з варіантів реалізації поліпептид має молекулярну масу 10000 Да або менше. Було виявлено, що поліпептиди зазначеного розміру особливо підходять для інкапсулювання в матрицю співполімеру, яка містить ПЕГ як сегмент преполімеру (А) та/або додаткового преполімеру, де зазначений ПЕГ має середньочислову молекулярну масу від 400 до 3000 г/моль, переважно від 600 до 1500 г/моль. Як альтернатива або на додаток вміст зазначеного ПЕГ становить від 5 мас. % до 60 мас. %, від загальної маси співполімеру, переважно від 5 мас. % до 40 мас. %. В іншому варіанті реалізації зазначений поліпептид являє собою біологічно активний білок із молекулярною масою 10000 Да або більше. Зазначені більш великі поліпептиди переважно інкапсулюють в матрицю зі співполімеру, яка містить ПЕГ як сегмент преполімеру (А) та/або додаткового преполімеру, де зазначений ПЕГ має середньочислову молекулярну масу від 600 до 5000 г/моль, переважно від 1000 до 3000 г/моль, та/або де зазначений ПЕГ міститься в кількості від 5 мас. % до 70 мас. % від загальної маси співполімеру, більш переважно від 10 мас. % до 50 мас. %. Композиція згідно з даним винаходом може бути представлена у будь-якому вигляді або формі. В одному з варіантів реалізації мультиблокові співполімери згідно з даним винаходом переробляють у форму мікросфер, мікрочастинок, напилень, імплантату, оболонки, гелю, плівки, фольги, покриття, мембрани або стрижня. Один із конкретних аспектів відноситься до композиції у вигляді мікросфер. У цілому, мікросфери являють собою дрібнодисперсні сферичні частинки з діаметром менше 1000 мкм, 15 UA 112192 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 які містять біологічно активну сполуку. Мікросфера може бути гомогенною або монолітною мікросферою, де біологічно активна сполука міститься у вигляді розчину або дисперсії в полімерній матриці. Також мікросфера може являти собою резервуар, де біологічно активна сполука укладена всередині полімеру в одноядерному або поліядерному стані. Якщо біологічно активна сполука являє собою низькомолекулярний водорозчинний лікарський засіб, то лікарський засіб спочатку можна диспергувати у гідрофобному або ліпофільному наповнювачі, після чого комбінацію диспергують у вигляді частинок, крапель або мікросуспензій в полімерній матриці. Потім із емульсії можна одержувати мікросфери. Мікросфери можна одержувати за допомогою способів, відомих фахівцям у даній області техніки, включаючи, але не обмежуючись ними, екстракцію/випарювання розчинника, розпилювальне сушіння або розпилювальне сублімаційне сушіння. В одному з варіантів реалізації мікросфери одержують за допомогою способу екстракції/випарювання розчинника, який включає розчинення мультиблокового співполімеру в органічному розчиннику, такому як дихлорметан, і емульсифікацію розчину мультиблокового співполімеру у водній фазі, що містить емульгатор, такий як полівініловий спирт (спосіб описаний, крім іншого, в Okada, Adv. Drug Del. Rev. 1997, 28(1), 43-70). Характеристики, такі як розмір частинок, пористість та вміст лікарського засобу, в одержуваних таким чином мікросферах, залежать від параметрів способу, таких як в'язкість або концентрація водної фази полівінілового спирту, концентрація розчину мультиблокового співполімеру, співвідношення розчину активної речовини у дихлорметані та водного розчину, співвідношення первинної емульсії та фази полівінілового спирту і швидкість перемішування. При одержанні мікросфер за допомогою способу розпилювального сушіння застосовують мультиблоковий співполімер із низькою концентрацією в органічному розчиннику від 0,5 мас. % до 5 мас. %, переважно приблизно 2 мас. %. Розпилювальне сушіння, у цілому, призводить до одержання пористих частинок неправильної форми. Після утворення мікросфер біологічно активна сполука виявляється інкапсульованою у мікросферах або мікрочастинках. У цілому, при використанні техніки екстракції/випарювання розчинника для інкапсулювання ліпофільних сполук, сполуку спочатку розчиняють у розчині мультиблокового співполімеру в органічному розчиннику, такому як дихлорметан або етилацетат. Органічний розчин потім емульгують у водному розчині полівінілового спирту, що призводить до одержання емульсії типу масло-в-воді (М/В). Органічний розчинник потім екстрагують у водній фазі та випарюють для затвердіння мікросфер. У цілому, при використанні техніки випарювання розчинника для інкапсулювання водорозчинної сполуки, водний розчин сполуки спочатку емульгують у розчині мультиблокового співполімеру в органічному розчиннику, такому як дихлорметан. Цю первинну емульсію потім послідовно емульгують у водному розчині полівінілового спирту, що призводить до одержання емульсії типу вода-в-маслі-в-воді (В/М/В). Органічний розчинник, такий як дихлорметан або етилацетат, потім екстрагують аналогічно способу для емульсії М/В для затвердіння мікросфер. Як альтернатива, водорозчинні агенти можна диспергувати безпосередньо в розчині мультиблокового співполімеру в органічному розчиннику. Одержувану дисперсію потім емульгують у водному розчині, який містить поверхнево-активну речовину, таку як полівініловий спирт, що призводить до одержання емульсії типу тверда речовина-в-маслі-в-воді (Т/М/В). Органічний розчинник потім екстрагують аналогічно способу для емульсії М/В для затвердіння мікросфер. При використанні способів емульсифікації В/М/В і Т/М/В для інкапсулювання водорозчинної сполуки може виникати проблема одержання мікросфер із достатньою ефективністю інкапсулювання. Внаслідок розчинності сполуки у воді частина сполуки може втрачатися та переходити у водне екстрагуюче середовище, таке як водний розчин полівінілового спирту. Для зниження дифузії сполуки, з внутрішньої водної фази у зовнішню водну фазу, у внутрішній водній фазі можна застосовувати загусник, такий як желатин. Крім того, для зниження розчинності сполуки у зовнішній водній фазі в неї можна вводити добавки. Для цього можна застосовувати солі або змінювати рН. Способи емульсифікації за типом вода-в-маслі-в-маслі (В/М/М) або тверда речовина-вмаслі-в-маслі (Т/М/М) забезпечують цікавий альтернативний спосіб одержання мікросфер з достатньою ефективністю інкапсулювання. У способі В/М/М біологічно активну сполуку за аналогією зі способом В/М/В розчиняють у водному розчині та емульгують з використанням розчину полімеру в органічному розчиннику, як правило, такому як дихлорметан або етилацетат. Потім для одержання зародкових мікрочастинок при перемішуванні повільно додають полімерний осаджувач, такий як силіконове масло, потім зародкові мікрочастинки виливають у гептан або гексан для екстракції силіконового масла й органічного розчинника та 16 UA 112192 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 затвердіння мікросфер. Мікрочастинки можна збирати шляхом вакуумного фільтрування, після чого їх промивають додатковим розчинником і сушать у вакуумі. У способі емульсифікації Т/М/М біологічно активну сполуку за аналогією зі способом Т/М/В у вигляді твердого порошку диспергують у розчині полімеру в органічному розчиннику, такому як дихлорметан або етилацетат. Потім для одержання зародкових мікрочастинок при перемішуванні повільно додають полімерний осаджувач, такий як силіконове масло, потім зародкові мікрочастинки виливають у гептан або гексан для екстракції силіконового масла і дихлорметану та затвердіння мікросфер. У водний розчин білка, для запобігання втрати активності білка, під час обробки з одержанням мікросфер можна додавати стабілізатори. Прикладами зазначених стабілізаторів є альбумін сироватки людини, желатин і вуглеводи, такі як трегалоза, інулін і сахароза. При використанні методу розпилювального сушіння водний розчин сполуки емульгують у розчині співполімеру в органічному розчиннику, такому як метиленхлорид, як описано вище в даному описі. Емульсію типу вода-в-маслі потім сушать розпиленням із використанням розпилювальної сушарки. У додаткових варіантах реалізації композиція згідно з даним винаходом має форму оболонки, ін'єктованого гелю, імплантату (переважно ін'єктованого імплантату) або імплантату, покритого оболонкою. Композицію у формі оболонки можна застосовувати як покриття, через які виділяються лікарські засоби, наприклад, на медичному імплантаті, такому як судинний або сечовий стент, ортопедичний протез або очний імплантат. Біологічно активні сполуки можна вводити до складу ін'єктованих твердих імплантатів шляхом екструзії. Як правило, порошкоподібні сполуки та мультиблоковий співполімер фізично перемішують, після чого одержувану суміш порошків уводять в екструдер, нагрівають й обробляють з одержанням складів із бажаною формою та розмірами, таких як циліндричний стрижень з низьким діаметром. Замість фізичного перемішування порошкоподібних сполуки та мультиблокового співполімеру, сполуку та полімер можна спільно розчиняти у придатному розчиннику або ж можна одержувати дисперсію сполуки у розчині полімеру в придатному розчиннику, після чого проводити ліофільне сушіння та екструзію ліофілізованого порошку. Останній спосіб, у цілому, поліпшує гомогенність суміші та однорідність складу імплантату. Відповідно до іншого аспекту винахід відноситься до способу доставляння біологічно активної сполуки суб'єкту, що потребує цього, який включає введення ефективної дози композиції, такої як визначено в даному описі, зазначеному суб'єкту. Суб'єкт, як правило, являє собою ссавця, переважно людину. Проте, також передбачається і ветеринарне застосування. Спосіб можна використовувати у терапевтичних, профілактичних і/або косметичних цілях. Залежно від обставин можна вибирати будь-який придатний спосіб введення. Наприклад, введення може включати парентеральне, пероральне, внутрішньоартеріальне, внутрішньосуглобне, внутрішньониркове, внутрішньоочне, епідуральне, інтратекальне, внутрішньом'язове, інтраперитонеальне, внутрішньовенне, внутрішньовагінальне, ректальне, місцеве або підшкірне введення композиції. В одному з варіантів реалізації у винаході запропонований спосіб доставляння зазначеного біологічно активного поліпептиду суб'єкту, що потребує цього, який включає введення ефективної дози композиції згідно з даним винаходом зазначеному суб'єкту, причому композиція має форму мікросфер, ін'єктованого імплантату або гелю, що утворюється in situ, при цьому композицію вводять всередину ока, внутрішньоартеріально, внутрішньом'язово або підшкірно. Для місцевого введення мікросфери можуть міститися в гелі, кремі або мазі, а також при бажанні можуть бути покриті захисним шаром. Таким чином, мікросфери можуть містити одну або більше біологічно активних сполук, які застосовують для лікування захворювань шкіри, таких як псоріаз, екзема, себорея та дерматит. В іншому варіанті реалізації мікросфери можуть міститися в гелі, такому як гель гіалуронової кислоти або гель макромолекулярного полісахариду. Зазначений варіант реалізації можна застосовувати, зокрема для парентерального введення, наприклад, під час і після хірургії. При введенні шляхом ін'єкції мікросфери можуть міститися у фармацевтичному носії, такому як вода, сольовий розчин (наприклад, 0,9 %) або розчин, який містить поверхнево-активну речовину в кількості від 0,1 % (мас./об.) до 0,5 % (мас./об.). Приклади поверхнево-активних речовин, які можна застосовувати, включають, але не обмежуються ними, поверхнево-активну речовину Tween 80. Фармацевтичний носій може додатково містити загусник, такий як карбоксиметилцелюлоза натрію. При введенні шляхом ін'єкції середній розмір мікросфер становить від 1 мкм до 200 мкм, переважно від 5 мкм до 100 мкм, найбільш переважно від 10 мкм до 50 мкм. Зазначені мікросфери при введенні в комбінації з прийнятним фармацевтичним наповнювачем можна 17 UA 112192 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 застосовувати для лікування ряду захворювань або порушень залежно від інкапсульованої біологічно активної сполуки. Таким чином, ін'єктовані склади, які містять мікросфери згідно з даним винаходом, можна застосовувати для лікування системних захворювань, таких як ревматоїдний артрит, гепатит, діабет або метаболічні синдроми, і місцево локалізованих захворювань, таких як остеоартрит, захворювання нирок, запалення, місцеві хворобливі процеси, місцеві інфекції, місцеві захворювання шкіри, пухлин (або їх фрагментів, які залишаються після хірургічного видалення, як післяопераційне лікування для знищення якихнебудь пухлинних клітин, що можливо залишаються), раку простати або молочної залози, агромегалії, захворювань очей, таких як вікова макулярна дегенерація, місцевих захворювань мозку (наприклад, хвороби Паркінсона) і серцево-судинних захворювань, таких як гострий інфаркт міокарда, хронічна серцева недостатність або атеросклероз. Зазначені ін'єктовані склади також можна застосовувати для довгострокового терапевтичного лікування, такого як, наприклад, лікування з використанням кортикостероїдів, андрогенів, антиандрогенів, естрогенів, антиестрогенів, прогестагенових агентів або гормонів щитовидної залози або лікарських засобів проти туберкульозу, прокази або малярії. КОРОТКИЙ ОПИС КРЕСЛЕНЬ Фіг. 1А: Термограми ДСК 50LP10L20-LL40. Фіг. 1В: Термограми ДСК 30LP30L40-LL40. Фіг. 1С: Термограми ДСК 50CP10C20-LL40. Фіг. 2: Загальне вивільнення лізоциму з плівок, які складаються з 30LP10L20-LL40, 50LP10L20-LL40, 70LP10L20-LL40, 50CP10C20-LL40 і 30CP30C40-LL40. Плівки містили 10 мас. % лізоциму. Вивільнення вимірювали при 37 °C у фосфатному буфері з рН 7,4 (n=3). Фіг. 3: Загальне вивільнення бичачого сироваткового альбуміну (БСА) з плівок, які складаються з 30LP10L20-LL40, 50LP10L20-LL40, 70LP10L20-LL40, 30LP30L40-LL40 і 30CP30C40-LL40. Плівки містили 10 мас. % БСА. Вивільнення вимірювали при 37 °C у фосфатному буфері з рН 7,4 (n=3). Фіг. 4: Вплив складу гідрофільного блоку мультиблокових співполімерів на загальне вивільнення лізоциму з плівок. Плівки складалися з 50LP10L20-LL40, 50GP10C20-LL40 або 50CP10C20-LL40 (25 мас. % ПЕГ1000) і містили 10 мас. % лізоциму. Вивільнення вимірювали при 37 °C у фосфатному буфері з рН 7,4 (n=3). Фіг. 5: Активність лізоциму, що вивільняється з плівок, які складаються з 30LP10L20-LL40 або 50LP10L20-LL40, що містять 10 мас. % лізоциму (37 °C, фосфатний буфер із рН 7,4), й активність лізоциму в розчинах лізоциму (0,01 мас. % у фосфатному буфері з рН 7,4) при зберіганні при 4 і 37 °C залежно від часу (n=3). Фіг. 6: Вивільнення БСА in vitro з мікросфер, які складаються з 30LP10L20-LL40 і 50CP10C20-LL40, що містять 3-4 мас. % БСА, при 37 °C у фосфатному буфері з рН 7,4 (n=3). Фіг. 7: Вивільнення ІФР-1 in vitro з плівок 50CP30C50-LL40 і 30CP30C40-LL40, що містять ІФР-1, які одержані шляхом формування В/М з використанням заливання розчину. Вивільнення вимірювали при 37 °C у фосфатному буфері з рН7,2 (n=3). Тверда лінія відповідає вивільненню ІФР-1, виміряному шляхом СВЕРХ. Пунктирні лінії відповідають вивільненню ІФР-1, виміряному шляхом ELISA. Фіг. 8: Фотографія СЕМ мікросфер 50CP10C20-LL40, які одержані за допомогою способу подвійної емульсії В/М/В, що містять 0,2 мас. % ІФР-1. Фіг. 9: Вивільнення ІФР-1 in vitro з мікросфер, які одержані з 50CP10C20-LL40 з різними значеннями IV, що містять 0,2 % ІФР-1. Вивільнення вимірювали при 37 °C у фосфатному буфері з рН 7,2 (n=3). Фіг. 10: Результати ДСН-ПААГ для ІФР-1, який вивільняється з мікросфер 50CP10C20-LL40 із заданим 0,2 мас. % вмістом ІФР-1, одержаних при використанні різних швидкостей UltraTurrax, протягом 1 і 2 тижнів. Фіг. 11: Вивільнення білка А (ММ 15000 Да) з плівок, які складаються з 20LP10L20-LL40, 30LP6L20-LL40 і 30CP10C20-LL40 (вміст білка А 5 мас. %; товщина плівки 80-120 мкм). Вивільнення вимірювали при 37 °C у фосфатному буфері з рН 7,4 (n=3). Фіг. 12: Фотографія СЕМ мікросфер, які складаються з 30CP10C20-LL40 (IV 0,71 дл/г), що містять 3-4 мас. % білка А, одержаних з використанням різних кількостей інуліну у внутрішній водній фазі А: 0 % інуліну, В: 2 % інуліну. 1: загальний вигляд. 2: збільшення. Фіг. 13: Вивільнення білка А in vitro з мікросфер, які складаються з 30CP10C20-LL40 із заданим 3-4 мас. % вмістом білка А, інкапсульованого разом із 2 або 5 мас. % інуліну, при 37 °C у фосфатному буфері з рН 7,4 (n=3). 18 UA 112192 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Фіг. 14: Вивільнення білка А in vitro з мікросфер, які складаються з 30CP10C20-LL40 з різними IV, із заданим 3-4 мас. % вмістом білка А, при 37 °C у фосфатному буфері з рН 7,4 (n=3). Фіг. 15: Результати ДСН-ПААГ для білка А, який вивільняється з мікросфер 30CP10C20-LL40 із заданим вмістом білка А 4 мас. % та інуліну 2 мас. %, через 1 (лінія 4), 7 (лінія 7), 14 (лінія 8) і 21 (лінія 9) день. Лінія 5: маркери молекулярних мас. Лінія 6: стандарт білка А. Слід зазначити, що темні плями викликані забарвленням фосфатних буферних солей. Фіг. 16: Вивільнення пептиду А (ММ 2500) in vitro з плівок, які складаються з 20LP10L20-LL40 (вміст пептиду 5 і 10 мас. %; товщина плівки 80-100 мкм). Вивільнення вимірювали при 37 °C у фосфатному буфері з рН 7,4 (n=3). Фіг. 17: Вивільнення пептиду А (ММ 2500) in vitro з мікросфер, які складаються з 20LP10L20LL40 (розмір частинок 30 мкм; вміст пептиду 10 мас. %). Вивільнення вимірювали при 37 °C у фосфатному буфері з рН 7,4 (n=3). Фіг. 18: Вивільнення рапаміцину in vitro з мікросфер, які складаються з різних сумішей 20LP1020-LL40 і 10LP10L20-LL40. Фіг. 19: Фотографії СЕМ мікросфер 20LP1020-LL40, що містять госерелін, які одержані за допомогою способу В/М/М. Фіг. 20: Вивільнення госереліну in vitro з мікросфер 20LP1020-LL40, які одержані за допомогою способу В/М/М. ПРИКЛАДИ У наступних прикладах синтезували різні здатні до біорозкладання напівкристалічні мультиблокові співполімери з розділеними фазами та проводили оцінку технологічних характеристик і контрольованого вивільнення. Полімери складалися з жорсткого сегмента В на основі кристалічного L-лактиду, що має температуру плавлення (Т пл), і сегмента А на основі гідрофільного полі(етиленгліколя) (ПЕГ), що має температуру склування (Т ст) нижче температури тіла у фізіологічних умовах. У наступних прикладах ПЕГ має позначення молекулярної маси (ММ). Наприклад, ПЕГ1000 відноситься до ПЕГ з ММ 1000 г/моль. ПРИКЛАД 1: У даному прикладі запропоновані загальні способи одержання преполімеру (А), полі(DLлактид-ПЕГ). Мономери зважували у тригорлій колбі в атмосфері азоту та сушили при 50 °C у випадку гліколіду та D,L-лактиду протягом щонайменше 16 годин при зниженому тиску. ПЕГ сушили при 90 °C при зниженому тиску протягом щонайменше 16 годин. ПЕГ додавали у мономер(и) в атмосфері азоту. Потім додавали октоат олова та суміш перемішували з використанням магнітної мішалки, взаємодію в суміші проводили при 140 °C протягом декількох 1 днів. Аналіз Н ЯМР проводили при 300 МГц на ЯМР спектрометрі VXR Unity Plus. Час очікування d1 встановлювали на 20 секунд, число сканів становило 16. Спектри знімали у 1 діапазоні від 0 до 14 ppm. Конверсію та M n преполімеру визначали за даними Н ЯМР. Зразки 1 для Н ЯМР одержували шляхом розчинення 10 мг полімеру в 1 мл дейтерованого хлороформу. ПРИКЛАД 2: У даному прикладі описане одержання полі(DL-лактид-ПЕГ1000) (pLP10L20) з Mn 2000 г/моль. Зважували 149,84 грама (1,04 моль) D,L-лактиду (Purac) і додавали 149,21 г (0,149 моль) ПЕГ з ММ 1000 (Ineos, категорія PU). Додавали 71,6 мг октоату олова (Sigma Corp) (мольне співвідношення мономер/каталізатор = 5900) і суміш перемішували з використанням магнітної 1 мішалки, взаємодію проводили при 140 °C протягом 245 годин. Аналіз Н ЯМР показував 94,8 % конверсію мономера. Розрахункова молекулярна маса (M n) становила 2000 г/моль. 1 Молекулярна маса, яка визначена шляхом Н ЯМР, становила 1950 г/моль. ПРИКЛАД 3 У даному прикладі описане одержання полі(DL-лактид-ПЕГ3000) (pLP30L40) з Mn 4000 г/моль. Зважували 50,35 г (0,349 моль) D,L-лактиду (Purac) і додавали 151,08 г (50,4 ммоль) ПЕГ з ММ 3000 (Sigma Corp). Додавали 37,5 мг октоату олова (Sigma Corp) (мольне співвідношення мономер/каталізатор = 4300) і суміш перемішували з використанням магнітної мішалки, 1 взаємодію проводили при 140 °C протягом 90 годин. Аналіз Н ЯМР показував 93,4 % конверсію мономера. Розрахункова молекулярна маса (M n) становила 4000 г/моль. Молекулярна маса, яка 1 визначена шляхом Н ЯМР, становила 3940 г/моль. ПРИКЛАД 4 У даному прикладі описане одержання преполімеру, полі(ε-капролактон-ПЕГ1000) (pCP10C20) з Mn 2000 г/моль. 100,81 г (0,101 моль) ПЕГ з ММ 1000 (Ineos, категорія PU) зважували у тригорлій колбі в атмосфері азоту та сушили при 90 °C протягом щонайменше 16 годин при зниженому тиску. У ПЕГ в атмосфері азоту додавали 101,76 г (0,892 моль) εкапролактону (Arcos, попередньо висушеного та перегнаного над CaH2 при зниженому тиску) і 19 UA 112192 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 суміш нагрівали до 135 °C. Додавали 57,9 мг октоату олова (Sigma Corp) (мольне співвідношення мономер/каталізатор = 6200) і суміш перемішували з використанням магнітної 1 мішалки, взаємодію проводили при 135 °C протягом 76 годин. Аналіз Н ЯМР показував 100% конверсію мономера. Розрахункова молекулярна маса (M n) становила 2010 г/моль. 1 Молекулярна маса, яка визначена шляхом Н ЯМР, становила 1950 г/моль. ПРИКЛАД 5 У даному прикладі описане одержання преполімеру, полі(ε-капролактон-ПЕГ3000) (pCP30C40) з Mn 4000 г/моль. 176,60 г (58,9 ммоль) ПЕГ з ММ 3000 (Ineos, категорія PU) зважували у тригорлій колбі в атмосфері азоту та сушили при 90 °C протягом щонайменше 16 годин при зниженому тиску. У ПЕГ при зниженому тиску додавали 59,4 г (0,520 моль) εкапролактону (Acros, попередньо висушеного та перегнаного над CaH 2 при зниженому тиску) і суміш нагрівали до 135 °C. Додавали 69,6 мг октоату олова (Sigma Corp) (мольне співвідношення мономер/каталізатор = 3000) і суміш перемішували з використанням магнітної 1 мішалки, взаємодію проводили при 135 °C протягом 243 годин. Аналіз Н ЯМР показував 100 % конверсію мономера. Розрахункова молекулярна маса (M n) становила 2010 г/моль. 1 Молекулярна маса, яка визначена шляхом Н ЯМР, становила 1950 г/моль. ПРИКЛАД 6 У даному прикладі описане одержання преполімеру, полі(L-молочної кислоти) (LL4000) з Mn = 4000 г/моль, яке ініційоване 1,4-бутандіолом (BDO). 399,89 г (2,77 моль) L-лактиду (Purac) зважували у тригорлій колбі в атмосфері азоту та сушили при 50 °C протягом щонайменше 16 годин при зниженому тиску. В L-лактид в атмосфері азоту додавали 9,36 г (0,104 моль) BDO (Acros, попередньо перегнаного при зниженому тиску). Для розчинення L-лактиду та BDO додавали 434 мл діоксану (Acros, попередньо висушеного та перегнаного над натрієвим дротом) і суміш нагрівали до 80 °C. Додавали 87,8 мг октоату олова (Sigma Corp) (мольне співвідношення мономер/каталізатор = 12800). Суміш перемішували з використанням магнітної мішалки, взаємодію проводили при 80 °C протягом 50,6 годин. Полімер виділяли з діоксану шляхом ліофільного сушіння протягом 72 годин до досягнення кінцевої температури 50 °C. Якщо полімер розчиняли у діоксані, то спочатку при зниженому тиску при 50 °C видаляли 1 діоксан. Аналіз Н ЯМР показував 96,5 % конверсію мономера. Розрахункова молекулярна маса 1 (Mn) становила 3940 г/моль. Молекулярна маса, визначена шляхом Н ЯМР, становила 3900 1 г/моль. Після ліофільного сушіння вміст діоксану визначали шляхом Н ЯМР (300 МГц, 50 мг полімеру розчиняли в 1 мл дейтерованого хлороформу, d1 = 30 сек, 32 скана). Для кількісної оцінки вмісту діоксану в зразку розчиняли 5 мг дибромбензолу (Acros). Виявили, що вміст діоксану становив 1193 ppm. ПРИКЛАД 7 У даному прикладі описані загальні способи, які застосовують для одержання мультиблокових співполімерів. Преполімери, ε-капролактон-ПЕГ-ε-капролактон (СРС) або D,Lлактид-ПЕГ-D,L-лактид (LPL) (Mn 2000 г/моль) нагрівали до 50-80 °C доти, поки вони не ставали більш текучими. Відповідні кількості преполімеру LL4000 (Mn 4000 г/моль) і преполімеру СРС або LPL зважували у скляній ампулі, яка обладнана підведенням азоту, та сушили при 50 °C протягом щонайменше 48 годин. Потім до скляної ампули приєднували механічну мішалку. 1,4діоксан (Acros, перегнаний над натрієм) додавали до досягнення 30 мас. % концентрації полімеру, та для розчинення преполімерів вміст ампули нагрівали до 80 °C. Додавали 0,9000,990 еквівалента (щодо кількості гідроксильних груп у преполімері) 1,4-бутандіізоціанату (Bayer, перегнаного при зниженому тиску) і реакційну суміш перемішували з використанням механічної мішалки протягом 16-22 годин. Для гасіння непрореагувавших ізоціанатних груп неперегнаний діоксан додавали до досягнення 20 мас. % концентрації полімеру. Реакційну суміш додатково розбавляли неперегнаним діоксаном до досягнення 10 мас. % концентрації полімеру. Ампулу охолоджували до кімнатної температури, реакційну суміш виливали у неглибоку ємність та заморожували при -18 °C. Потім діоксан видаляли шляхом розміщення замороженої реакційної суміші у вакуумі при 30 °C. Полімер зберігали у герметичному впакуванні при -18 °C. Аналізували термічні властивості (мДСК), вміст діоксану (газова 1 хроматографія), характеристичну в'язкість та склад полімеру ( Н ЯМР) невеликої частини навішення. Термічний аналіз проводили шляхом модульованої диференціальної скануючої калориметрії (мДСК). У кюветі для ДСК зважували зразки по 5-10 мг. Вимірювання проводили на DSC Q1000 (TA Instruments) з використанням програми модуляції температури. Амплітуду встановлювали на 1 °C, період модуляції на 60 секунд, а швидкість нагрівання на 5 °C/хв. Зразки нагрівали від -80 °C до 100-200 °C (залежно від типу полімеру). Характеристичну в'язкість вимірювали на віскозиметрі Уббелоде (DIN) типу 0С, 0а або I, Schott Geräte, що поставляється з віскозиметром Schott AVS-450, обладнаним водяною лазнею. Вимірювання 20 UA 112192 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 проводили у хлороформі при кімнатній температурі. Концентрація полімеру в хлороформі була такою, що відносна в'язкість знаходилася в діапазоні від 1,2 до 2,0. Вміст діоксану визначали за допомогою ГХ-ПІД аналізу рівноважної парової фази. Вимірювання проводили на ГХ-ПІД Combi Sampler, що поставляється з колонкою Agilent, DB-624/30 м/0,53 мм. Готували зразки у ДМСО. Вміст діоксану визначали з використанням калібрувальних стандартів діоксану. ПРИКЛАД 8 У даному прикладі описане одержання 20(D,L-лактид-ПЕГ1000-D,L-лактид)2000-80(L-лактид)4000 (20LP10L20-LL40). Зважували 42,02 г преполімеру LL40 (M n 4040 г/моль, 10,40 ммоль) і 10,16 г преполімеру D,L-лактид-ПЕГ1000-D,L-лактиду (Mn 2000 г/моль, 5,08 ммоль) і розчиняли у 100 мл 1,4-діоксану при 80 °C. Додавали 1,8466 г (13,2 ммоль) 1,4-бутандіізоціанату (0,851 еквівалента щодо кількості гідроксильних груп у преполімері) і 20 мл 1,4-діоксану. Через 17 годин реакцію гасили 88 мл неперегнаного діоксану та суміш додатково розбавляли 255 мл неперегнаного діоксану. Діоксан видаляли шляхом введення замороженої реакційної суміші у вакуум при 30 °C. ПРИКЛАД 9 У даному прикладі описане одержання 30(D,L-лактид-ПЕГ1000-D,L-лактид)2000-70(L-лактид)4000 (30LP10L20-LL40). Зважували 34,44 г преполімеру LL40 (M n 4020 г/моль, 8,57 ммоль) і 14,95 г преполімеру D,L-лактид-ПЕГ1000-D,L-лактиду (Mn 2040 г/моль, 7,33 ммоль) і розчиняли у 100 мл 1,4-діоксану при 80 °C. Додавали 2,7386 г (19,5 ммоль) 1,4-бутандіізоціанату (1,231 еквівалента щодо кількості гідроксильних груп у преполімері) і 20 мл 1,4-діоксану. Через 20 годин реакцію гасили 85 мл неперегнаного діоксану та суміш додатково розбавляли 240 мл неперегнаного діоксану. Діоксан видаляли шляхом введення замороженої реакційної суміші у вакуум при 30 °C. ПРИКЛАД 10 У даному прикладі описане одержання 50(D,L-лактид-ПЕГ1000-D,L-лактид)2000-50(L-лактид)4000 (50LP10L20-LL40). Зважували 19,59 г преполімеру LL40 (M n 4060 г/моль, 4,83 ммоль) і 19,57 г преполімеру D,L-лактид-ПЕГ1000-D,L-лактиду (Mn 2040 г/моль, 9,59 ммоль) і розчиняли у 78 мл 1,4-діоксану при 80 °C. Додавали 2,0018 г (14,3 ммоль) 1,4-бутандіізоціанату (0,991 еквівалента щодо кількості гідроксильних груп у преполімері) у 20 мл 1,4-діоксану. Через 20 годин реакцію гасили 67 мл неперегнаного діоксану та суміш додатково розбавляли 189 мл неперегнаного діоксану. Діоксан видаляли шляхом введення замороженої реакційної суміші у вакуум при 30 °C. ПРИКЛАД 11 У даному прикладі описане одержання 70(D,L-лактид-ПЕГ1000-D,L-лактид)2000-30(L-лактид)4000 (70LP10L20-LL40). Зважували 8,59 г преполімеру LL40 (M n 4020 г/моль, 2,14 ммоль) і 19,96 г преполімеру D,L-лактид-ПЕГ1000-D,L-лактиду (Mn 2040 г/моль, 9,78 ммоль) і розчиняли у 48 мл 1,4-діоксану при 80 °C. Додавали 1,648 г (11,8 ммоль) 1,4-бутандіізоціанату (0,986 еквівалента щодо кількості гідроксильних груп у преполімері) з 20 мл 1,4-діоксану. Через 21 годину реакцію гасили 49 мл неперегнаного діоксану та суміш додатково розбавляли 147 мл неперегнаного діоксану. Діоксан видаляли шляхом введення замороженої реакційної суміші у вакуум при 30 °C. ПРИКЛАД 12 У даному прикладі описане одержання 30(D,L-лактид-ПЕГ3000-D,L-лактид)4000-70(L-лактид)4000 (30LP30L40-LL40). Зважували 29,96 г преполімеру LL40 (M n 4030 г/моль, 7,43 ммоль) і 14,01 г преполімеру D,L-лактид-ПЕГ1000-D,L-лактиду (Mn 4000 г/моль, 3,50 ммоль) і розчиняли у 83 мл 1,4-діоксану при 80 °C. Додавали 1,52 г (10,8 ммоль) 1,4-бутандіізоціанату (0,992 еквівалента щодо кількості гідроксильних груп у преполімері) з 20 мл 1,4-діоксану. Через 21 годину реакцію гасили 74 мл неперегнаного діоксану та суміш додатково розбавляли 222 мл неперегнаного діоксану. Діоксан видаляли шляхом введення замороженої реакційної суміші у вакуум при 30 °C. ПРИКЛАД 13 У даному прикладі описане одержання 50(ε-капролактон-ПЕГ1000-ε-капролактон)2000-50(Lлактид)4000 (50СР10С20-LL40). Зважували 24,34 г преполімеру LL40 (Mn 4030 г/моль, 6,04 ммоль) і 23,87 г преполімеру ε-капролактон-ПЕГ1000-ε-капролактону (Mn 2010 г/моль, 11,9 ммоль) і розчиняли у 95 мл 1,4-діоксану при 80 °C. Додавали 2,4098 г (17,2 ммоль) 1,4-бутандіізоціанату (0,960 еквівалента щодо кількості гідроксильних груп у преполімері) з 20 мл 1,4-діоксану. Через 18 годин реакцію гасили 82 мл неперегнаного діоксану та суміш додатково розбавляли 246 мл неперегнаного діоксану. Діоксан видаляли шляхом введення замороженої реакційної суміші у вакуум при 30 °C. ПРИКЛАД 14 21 UA 112192 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 У даному прикладі описане одержання 30(ε-капролактон-ПЕГ3000-ε-капролактон)4000-70(Lлактид)4000 (30СР30С40-LL40). Зважували 35,84 г преполімеру LL40 (Mn 4030 г/моль, 8,89 ммоль) і 14,79 г преполімеру ε-капролактон-ПЕГ3000-ε-капролактону (Mn 4010 г/моль, 3,69 ммоль) і розчиняли у 100 мл 1,4-діоксану при 80 °C. Додавали 1,7428 г (12,4 ммоль) 1,4бутандіізоціанату (0,988 еквівалента щодо кількості гідроксильних груп у преполімері) з 20 мл 1,4-діоксану. Через 18 годин реакцію гасили 83 мл неперегнаного діоксану та суміш додатково розбавляли 240 мл неперегнаного діоксану. Діоксан видаляли шляхом введення замороженої реакційної суміші у вакуум при 30 °C. ПРИКЛАД 15 Проводили аналіз хімічного складу, молекулярної маси і залишкового вмісту діоксану в синтезованих мультиблокових співполімерах. У Таблиці 1 показані результати аналізу 20LP10L20-LL40, 30LP10L20-LL40, 50LP10L20-LL40, 70LP10L20-LL40, 20LP30L40-LL40, 1 50CP10C20-LL40, 30CP30C40-LL40. Фактичний склад співполімерів, визначений шляхом Н ЯМР за значеннями мольних співвідношень L/P і С/P, добре відповідав заявленим значенням. Усі полімери мали характеристичну в'язкість від 0,7 до 1,1 дл/г. Вміст діоксану становив менше 1000 ppm, що вказувало на ефективне видалення діоксану шляхом вакуумного сушіння. Для підтвердження наявності структури з розділеними фазами проводили аналіз термічних властивостей мультиблокових співполімерів. Результати показані в Таблиці 2. На Фігурі 1 показані типові термограми ДСК мультиблокових співполімерів 50LP10L20-LL40 (Фігура 1А), 30LP30L40-LL40 (Фігура 1В) і 50CP10C20-LL40 (Фігура 1С). Усі мультиблокові співполімери мали температуру плавлення (Т пл), обумовлену плавленням сегмента LL40, яка становить приблизно 120-133 °C. Як очікувалося, ентальпія плавлення (ΔН пл) кристалічного сегмента LLA40 підвищувалася при збільшенні кількості сегмента. 70LP10L40-LL40, 50CP10C20-LL40 також мали Тпл приблизно 85 °C, що визначається плавленням менш ідеальних кристалів LL40. Співполімери, які містять ПЕГ3000, мали Т пл приблизно 40 °C, викликану плавленням ПЕГ. Температура склування (Тст) мультиблокових співполімерів, у цілому, знаходиться між значеннями Тст преполімеру (А) та преполімеру (В), що вказує на змішування фаз аморфного преполімеру (А) та аморфної частини преполімеру (В). Т ст мультиблокових співполімерів типу LP10L20-LL40 підвищувалася від -18 до 50 °C при збільшенні вмісту сегмента LLA40 від 30 до 80%. Тст зазначених мультиблокових співполімерів знаходиться між значеннями Т ст преполімеру (А) (pLP10L20, Тст -37 °C) і преполімеру (В) (LL40, Т ст ~50 °C), що пов'язано, таким чином, зі змішуванням аморфного полілактиду напівкристалічного блоку LL40 і ПЕГ. 50CP10C20-LL40 мав Тст -48 °C, що також пов'язано зі змішуванням аморфного ПЕГ, полікапролактону та полілактиду. У Таблиці 3 показані значення ступеня набухання мультиблокових співполімерів. Для вимірювання характеристик набухання полімерів одержували полімерні плівки шляхом заливання 13 мас. % розчину полімеру в дихлорметані (приблизно 300 мг полімеру в 1,5 мл дихлорметану) на скляну пластинку та розподілу розчину полімеру з використанням формувального ножа або шляхом лиття у форму Teflon™. Дихлорметан залишали для повільного випаровування протягом ночі, залишковий дихлорметан видаляли шляхом вакуумного сушіння при 20 °C. Одержані плівки мали товщину 100-200 мкм. Для дослідження набухання зважували 15-40 мг круглих плівок із діаметром приблизно 25 мм і занурювали їх у колбу, що містить 10 мл фосфатного буфера з рН 7,4 (ISO-15814). Зразки зберігали в печі при 37 °C. Для кожного моменту часу відбору збирали зразки, з поверхні видаляли надлишок буферного розчину, після чого зразки зважували на вагах з точністю до 4 знака після коми. Усі випробування проводили у двох повтореннях. Було показано, що ступінь набухання поступово підвищувався при збільшенні вмісту ПЕГ у співполімерах, а також при збільшенні ММ ПЕГ при практично незмінному вмісті ПЕГ. 22 UA 112192 C2 Таблиця 1 Результати визначення хімічного складу, характеристичної в'язкості та залишкового вмісту діоксану в мультиблокових співполімерах 20LP10L20-LL40, 30LP10L20-LL40, 50LP10L20-LL40, 70LP10L20-LL40, 30LP30L40-LL40, 50CP10C20-LL40, 30CP30C40-LL40 20LP10L20- 30LP10L20- 50LP10L20- 70LP10L20- 30LP30L40- 50CP10C20 30CP30C40 LL40 LL40 LL40 LL40 LL40 -LL40 -LL40 Мольне співвідношення L/P розрахунок Мольне співвідношення L/P 1 H ЯМР Мольне співвідношення C/P розрахунок Мольне співвідношення C/P 1 H ЯМР Характерист. в'язкість (дл/г) Вміст діоксану (ppm) 126,1 78,2 42,1 26,3 137,4 27,8 130,1 128,5 75,9 42,6 25,7 129,9 26,8 131,8 8,8 7,8 8,2 8,8 0,73 0,85 0,89 0,70 0,79 1,05 0,69