Спосіб визначення активності ланок імунної системи

Реферат: Спосіб визначення активності ланок імунної системи, що є імунологічним методом визначення стимуляції чи гальмування імунної системи або її окремих ланок, при якому після проведення стимуляції імунних клітин крові в РБТЛ з мітогенами визначають стан окремих клітинних ланок імунітету у хворого і, за зростанням або зменшенням кількості певних субпопуляцій лімфоцитів за допомогою моноклональних антитіл в порівнянні з відповідними показниками здорових осіб: зразок периферійної крові, взятої із вени, розділяють на 2 частини: першу частину в об'ємі 200,0 мкл інкубують в стерильному поживному середовищі в об'ємі 1,0 мл з додаванням Τ клітинного міогену фітогемаглютиніну протягом 48 годин в термостаті, в іншій частині периферійної крові в об'ємі 100,0 мкл визначають кількість основних субпопуляцій лімфоцитів за допомогою панелі моноклональних антитіл (CD 3, 4, 8, 16, 20) до певних кластерів диференціювання лімфоцитів, це будуть контрольні значення рівня певних субпопуляцій, які визначають кількісну характеристику тої чи іншої ланки імунітету. Після 48-ї інкубації зразка крові з міогеном визначають повторно рівень цих субпопуляцій лімфоцитів за допомогою вказаних раніше моноклональних антитіл. Отримані результати порівнюють з даними контрольного дослідження крові і визначають, як змінився рівень тої чи іншої субпопуляції, чи є активація, чи, навпаки, гальмування певної ланки імунної відповіді при дії стимуляторів проліферації. UA 119206 U (54) СПОСІБ ВИЗНАЧЕННЯ АКТИВНОСТІ ЛАНОК ІМУННОЇ СИСТЕМИ UA 119206 U UA 119206 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 Корисна модель належить до медицини, а саме імунології, і направлена на встановлення порушень в певних ланках клітинного чи гуморального імунітету, а саме в Τ хелперній, Τ цитотоксичній, В клітинній та натурально кілерній ланках імунітету при різних видах імунопатології та онкології. Основним методом визначення стану клітин імунної системи (прототип) на сьогодні є метод визначення кількості різних субпопуляцій лімфоцитів та лейкоцитів в периферійній крові за допомогою моноклональних антитіл до цих клітин імунітету, таких як CD-3, CD-4, CD-8, CD-16, CD-20 та інших антитіл [1]. Активність імунних клітин визначається в тестах проліферації їх під дією певних мітогенів та в реакції фагоцитозу нейтрофільними клітинами. Недоліком даного методу є те, що він лише констатує зниження кількості клітин чи зниження їх функції і не дає відповіді на питання про характер та природу цього гальмування, що важливо для визначення механізмів порушень і використання терапії для направленої імунокорекції. Задачею корисної моделі є розробка способу кількісного та якісного визначення активності ланок імунної системи. Поставлена задача вирішується тим, що після проведення стимуляції імунних клітин крові в РБТЛ з мітогенами, визначають стан окремих клітинних ланок імунітету у хворого і, за зростанням або зменшенням кількості певних субпопуляцій лімфоцитів за допомогою моноклональних антитіл в порівнянні з відповідними показниками здорових осіб, а саме - зразок периферійної крові, взятої із вени, розділяють на 2 частини: першу частину в об'ємі 200,0 мкл інкубують в стерильному живильному середовищі в об'ємі 1,0 мл з додаванням Τ клітинного міогену фітогемаглютиніну протягом 48 годин в термостаті, в іншій частині периферійної крові в об'ємі 100,0 мкл визначають кількість основних субпопуляцій лімфоцитів за допомогою панелі моноклональних антитіл (CD 3,4,8,16,20) до певних кластерів диференціювання лімфоцитів, це будуть контрольні значення рівня певних субпопуляцій, які визначають кількісну характеристику тої чи іншої ланки імунітету, після 48-ї інкубації зразка крові з міогеном визначають повторно рівень цих субпопуляцій лімфоцитів за допомогою вказаних раніше моноклональних антитіл, отримані результати порівнюють з даними контрольного дослідження крові і визначають, як змінився рівень тої чи іншої субпопуляції, чи є активація, чи, навпаки, гальмування певної ланки імунної відповіді при дії стимуляторів проліферації. А саме - після проведення стимуляції імунних клітин крові в РБТЛ з мітогенами, визначають стан окремих клітинних ланок імунітету у хворого і, за зростанням або зменшенням кількості певних субпопуляцій лімфоцитів за допомогою моноклональних антитіл в порівнянні з відповідними показниками здорових осіб. Спосіб виконується наступним чином. Зразок периферійної крові, взятої із вени, розділяється на 2 частини: перша частина в об'ємі 200,0 мкл інкубується в стерильному живильному середовищі в об'ємі 1,0 мл з додаванням Τ клітинного міогену фітогемаглютиніну протягом 48 годин в термостаті. В іншій частині периферійної крові в об'ємі 100,0 мкл визначаємо кількість основних субпопуляцій лімфоцитів за допомогою панелі моноклональних антитіл (CD 3, 4,8,16,20) до певних кластерів диференціювання лімфоцитів. Це будуть контрольні значення рівня певних субпопуляцій, які визначають кількісну характеристику тої чи іншої ланки імунітету. Після 48-ї інкубації зразка крові з міогеном визначаємо повторно рівень цих субпопуляцій лімфоцитів за допомогою вказаних раніше моноклональних антитіл. Отримані результати порівнюємо з даними контрольного дослідження крові і визначаємо, як змінився рівень тої чи іншої субпопуляції, чи є активація, чи, навпаки, гальмування певної ланки імунної відповіді при дії стимуляторів проліферації. Як приклади використання вказаного методу, в таблиці 1 наведені дані про стимуляцію проліферації певних субпопуляцій лімфоцитів при дії мітогену ФГА, де видно, що цей міоген активує проліферацію (збільшує кількість клітин) практично всіх субпопуляцій лімфоцитів здорових осіб, у яких немає ознак імунної недостатності. В той же час, як видно із даних таблиці, різні ланки імунітету не однозначно реагують на стимуляцію мітогенами. 1 UA 119206 U Таблиця 1 Стан активації ланок імунітету після виконання вказаного способу CD-3 До виконання способу діагностики n=19 Після виконання n=19 Кількість субпопуляцій лімфоцитів у відсотках CD-4 CD-8 CD-16 CD-20 25,3±3,21 20,1±3,72 12,6±3,8 49,5±15,1 8,0±2,8 55,3±16,2* 43,7±15,7* 45,3±22,1* 57,2±1,37 41,9±11,5* * - вірогідні відмінності до та після реакції (Р