Спосіб лікування бронхообструктивних захворювань легенів

Винахід відноситься до галузі медицини, насамперед, до пульмонології та може бути використаний для лікування хворих на бронхообструктивні захворювання легенів. Відомий спосіб лікування бронхообструктивних захворювань легенів, зокрема бронхіальної астми, шляхом застосування препаратів різнонаправленоїдії, наприклад, бета2-адреностимуляторів, глюкокортикоїдів, муколітиків, які вводять до отримання клінічного ефекту (Яшина Л.А. Современный подход к медикаментозной терапии бронхиальной астмы // Український пульмонологічний журнал. - 1993. №1. - С.34 - 37). Проте цей спосіб, що широко застосовується в Україні та за кордоном, не має необхідного лікувального ефекту. Так, за офіційними статистичними даними (Порівняльні дані про розповсюдженість хвороб органів дихання і медичну допомогу хворим пульмонологічного профілю на Україні за 1994 - 1995pp. - К., 1996. 36с.), середня тривалість перебування хворого в стаціонарі при бронхіальній астмі - 18,5 днів, при хронічному бронхіті та емфіземі легенів - 17,5 днів, лікарняна летальність при бронхіальній астмі 0,4%, при хронічному бронхіті та емфіземі легенів - 1,4%. До того ж, як показує експертний аналіз клінічного матеріалу, при застосуванні цього способу терміни подолання бронхіальної обструкції становлять 12 - 13 днів, ліквідації запального процесу в бронхах - 16 - 17 днів, нормалізації місцевого імунітету - 15 - 16 днів. Хворі в середньому 3 - 4 рази на рік лікуються з приводу загострення бронхообструктивних захворювань легенів, себто тривалість ремісії недовга. Відомий також спосіб лікування бронхообструктивних захворювань легенів (Когосова Л.С., Коваленко Н.Н., Марков А.Е., Новосад Ф.И., Страфун О.В. Сравнительная клинико-иммунологическая эффективность ингакорта и бекломета в лечении больных бронхиальной астмой // Український пульмонологічний журнал. - 1994. - №4. - С.32 35), що полягає у застосуванні бронхолітичних препаратів (інгакорта або бекломета). Ефективність обох зазначених бронхолітиків однакова, про що вказують автори цієї публікації. Як базовий метод у наши х хворих застосовувався інгакорт. Однак зазначений спосіб лікування бронхообструктивних захворювань легенів має такі недоліки (див. табл., колонку "Спосіб 1 (прототип): 1. Повний клінічний ефект досягається далеко не у всіх хворих і вважається низьким (70%), причому терміни стаціонарного лікування залишаються тривалими (18,0 ± 0,3)діб). 2. Терміни подолання бронхіальної обструкції досить тривалі (11,7діб ± 0,3діб). 3. Терміни ліквідації запального процесу в бронхах становлять (15,4 ± 0,2)діб, що вважаються тривалими. 4. Терміни нормалізації місцевого імунітету в бронхах тривалі (14,1 ± 0,4)діб). 5. Терміни, через які стабілізовуються або зникають симптоми бронхообструктивної недуги досить тривалі (17,5 ± 0,4 і 17,8 ± 0,1діб відповідно), тобто симптоми утримуються аж до виписки хворого із стаціонару. 6. Тривалість ремісії бронхообструктивної недуги після виписки із стаціонару невелика, оскільки кількість повторних загострень на протязі року становить (3,4 ± 0,1). В основу винаходу поставлено задачу удосконалити спосіб лікування бронхообструктивних захворювань легенів, в якому на тлі застосування бронхолітичних препаратів, додатково призначають ербісол у фармакопейно допустимих дозах в інгаляціях та внутрішньом'язево один раз на добу, при цьому інгаляції ербісолу проводять до нормалізації місцевого імунітету ди хальних шля хів, а внутрішньом'язеві введення продовжують до стабілізації клінічних симптомів недуги. Завдяки цьому поліпшується функція зовнішнього дихання, бронхіальна прохідність на всіх рівнях дихальних шляхів, нормалізується системний і місцевий імунітет, наступає протизапальна дія, значно послаблюються або зникають клінічні симптоми бронхообструктивних захворювань і в результаті цього досягається скорочення термінів: подолання бронхіальної обструкції, ліквідації запального процесу в ' бронха х, нормалізації місцевого імунітету в ди хальних шля ха х, стаціонарного лікування хворих на бронхообструктивні захворювання легенів; пришвидшення термінів стабілізації або ліквідації клінічних симптомів недуги; збільшення частоти повного клінічного ефекту, зменшення кількості загострень бронхообструктивних захворювань протягом року після проведеного лікування. Поставлене завдання вирішується тим, що у способі лікування бронхообструктивних захворювань легенів, що полягає у призначенні бронхолітичних препаратів, згідно з винаходом, додатково застосовують інгаляції та внутрішньом'язеві введення ербісолу у фармакопейне припустимих дозах один раз на добу. Ербісол - це новий, синтезований в Україні препарат загальнобіологічної та імунобіологічної дії. Він являє собою комплекс низькомолекулярних продуктів неповного гідролізу компонентів ембріональної тканини великої рогатої худоби. Характерною особливістю ербісолу є його здатність активізувати системи організму, що контролюють гомеостаз, й тим самим впливати на різні патологічні процеси в організмі, залишаючись практично індиферентним для здорового організму (Эрбисол - новый украинский лекарственный препарат: Программа и тезисы докладов / Научнопроизводственный центр "Эрбис". - К., 1994. 24с.). Ербісол не застосовувався для лікування бронхообструктивних захворювань легенів. Нами вперше проведено лікування хворих на ці недуги з застосуванням ербісолу на тлі бронхолітичного препарату інгакорта, який попадаючи у дихальні шляхи, чинить ефект по своєму прямому призначенню, зокрема розширює прозір бронхів всіх рівнів, поліпшує проходження повітря через них, зменшує задишку, чинить протизапальну дію на слизову оболонку бронхіального дерева. Однак, цей ефект не тривалий, не стабільний, бо зазначений інгаляційний кортикостероїдний препарат, як виражений імунодепресант, різко пригнічує загальний імунітет і особливо місцевий імунітет бронхів. Тому в слизовій оболонці бронхів змінюється характер мікробного пейзажу і продовжує розвиватися запальний процес, скупчується в'язке тягуче харкотиння, яке прилипає до слизової оболонки бронхів. Останнє неможливо відкашляти. Все це спричиняє повторний спазм дрібних бронхів, себто обструкцію, новий приступ бронхіальної астми, затягнене загострення обструктивного бронхіту. Згодом в слизовій оболонці бронхів розвиваються атрофічні зміни, які кваліфікуються як атрофічний ендобронхіт. Якщо ж поряд з інгаляцією бронхолітичних препаратів кортикостероїдного походження призначити ербісол місцеве, тобто у вигляді інгаляції по 2,0мл один раз на добу, то нівелюється негативна дія інгаляційних кортикостероїдних препаратів, зокрема не пригнічується, а нормалізується місцевий імунітет бронхіального дерева, слизова оболонка краще справляється із запальним процесом і швидше проходить ендобронхіт, не наступає атрофії слизової оболонки бронхів, а якщо вона була, то ступінь її зменшується, нормалізується мікробний пейзаж трахеобронхіального дерева. Словом, ефект стає стійкішим і надійнішим. До того ж, внутрішньом'язеве введення 2,0мл ербісолу один раз на добу суттєво поліпшує загальний імунітет хворого, а також неабияк впливає на поліпшення місцевого імунітету. Таким чином, організм краще, без застосування антибіотиків справляється з інфекційно-запальним процесом у ди хальних шля хах, стабільною і довготривалою стає нормалізована бронхіальна прохідність. Отже, ремісія набагато довша, ефект стабільніший і триваліший. Ефективність окремо внутрішньом'язевого та інгаляційного способів введення ербісолу неоднакова, хоча утримується на низькому рівні. Застосування тільки внутрішньом'язевого або тільки інгаляційного введення ербісолу в дозі 2,0мл на тлі бронхолітичних препаратів (інгакорту) не настільки ефективне, як застосування ербісолу в інгаляціях та внутрішньом'язево (див. таблицю). Спосіб здійснюють таким чином. Хворим із будь-яким бронхообструктив: ним захворюванням-легенів призначають бронхолітичні препарати у фармакопейних дозах за відомими схемами, наприклад, інгаляції інгакорту призначають в дозі 0,5мг двічі на добу, а якщо призначають бекломет, то по 0,1мг найчастіше до 8 разів на добу і т.д. На їх тлі додатково застосовують інгаляції та внутрішньом'язеві введення ербісолу у фармакопейно припустимій дозі (по 2,0мл на добу через рівні проміжки часу, тобто через 12год: інгаляції вранці, внутрішньом'язеві ін'єкції ввечері) до нормалізації місцевого імунітету. Після цього внутрішньом'язеві введення ербісолу ще продовжують до стабілізації клінічних симптомів недуги. Інгаляції проводили із застосуванням різних інгаляторів, що дозволені Комітетом по новій медичній техніці МОЗ України. Найчастіше використовували ультразвукові інгалятори. Місцеві введення ербісолу по 2,0мл на одну інгаляцію проводили до нормалізації місцевого імунітету ди хальних шляхів. Місцевий імунітет ми вивчали, досліджуючи різний вміст дихальних шляхів. Найчастіше визначали кількість клітин в осаді бронхоальвеолярного змиву, взятого при бронхоскопії. Однак, хворим не завжди часто можна проводити бронхоскопію, тому вивчали клітини у харкотинні, розбавляючи його. Якщо ж харкотиння у хворого не було, то місцевий імунітет дихальних шляхів вивчали у змиві після полоскання горла. Змив, взятий одним із зазначених способів, центрифугували, ресуспензували його в 1,0мл середовища-199, робили мазок і фарбували його за Романовським - Гімзою. Потім досліджували цей мазок за методом И.Я. Учитель (Учитель И.Я. Макрофаги в иммунитете. - М.: Медицина, 1978. 200с). Підраховуючи співвідношення альвеолярних макрофагів, нейтрофільних гранулоцитів, лімфоцитів та еозінофілів на 200 клітин мазка. Потім оцінювали адгезивні властивості макрофагів за методом В.И. Новикової, Д.К. Новикова (Новикова В.И., Новиков Д.К. Реакция изменения прилипаемости лейкоцитов для сценки их сенсибилизации и адгезии // Лабораторное дело. 1984. - №6. - С.336 - 339), поглинальні властивості макрофагів за методом Т.В. Ивчик (Ивчик Т.В. К оценке диагностического и прогностического значения функциональной активности альвеолярных макрофагов у больных хроническим бронхитом // Клиника и лечение хронического бронхита. - Л., 1980. - С.40 - 46) та вираженість їх киснево-залежного метаболізму (НСТ-тест) за методом Т.Н. Беляновскої із співавт. (Беляновская Т.И., Середа Н.И., Кузнецова Л.В. Некоторые показатели состояния местного иммунитета и сур фактантной системы легких у больных хроническим бронхитом // Новое в лабораторной диагностике хронических болезней внутренних органов: Тез. докл. - К., 1983. - С.223 - 224). Перше дослідження місцевого імунітету проводили до початку лікування, його оцінювали у порівнянні з контролем, який має щодо своїх методів кожна імунологічна лабораторія; цей контроль грунтується на дослідженні здорових осіб. Нормалізацією місцевого імунітету вважали статистично вірогідне зрушення зазначених вище показників місцевого імунітету в процесі лікування у порівнянні з періодом до лікування і наближення цих показників до показників у контролі, тобто у здорових людей. Коли виявлена нормалізація місцевого імунітету, то інгаляції ербісолу відміняли, а внутрішньом'язеві ін'єкції ербісолу по 2,0мл один раз на добу продовжували до стабілізації клінічних симптомів недуги, зокрема до нормалізації температури, відсутності інтоксикації, стабільного, стійкого припинення виділення харкотиння, зменшення кашлю (відсутність кашлю впродовж дня і ночі, інколи був рідкий кашель зранку); найвирішальнішим симптомом є відсутність приступів бронхообструкції на протязі доби. Це й були критерії стабілізації клінічних симптомів недуги або критерії відмінення внутрішньом'язевих ін'єкцій ербісолу. Внутрішньом'язеві ін'єкції ербісолу в основному спрямовані на поліпшення загальної імунологічної реактивності організму, тобто системного імунітету, закріплення і пролонгації клінічного ефекту. Хоча, безперечно, вони позитивно впливають на нормалізацію місцевого імунітету, але в меншій мірі, аніж інгаляції ербісол. Це підтверджено нашими дослідженнями. Системний імунітет ми вивчали так, як описано в "Методических рекомендациях "Унифицированные иммунологические методы обследования больных на стационарном и амбулаторном этапах лечения" (Сост. Е.Ф. Чернушенко, В.Г. Бордонос, Э.В. Гюллинг, Г.Н. Дранник, Ю.А. Гриневич, В.П.Чернышев и другие сотрудники 6 институтов Украины медицинского профиля. - К., 1988. - 19с.), які проводили для науково обгрунтованих доводів й аргументації заявленого способу лікування бронхообструктивних захворювань легенів. Наводимо конкретні приклади застосування способу. Приклад 1. Хворий П., 55 років, поступив у відділення бронхіальної астми Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України 03.02.95 (історія хвороби №314) з діагнозом: бронхіальна астма, алергічна, атонічна, легкий перебіг, фаза загострення. Хворіє на протязі 17 років, загострення по 3 - 4 рази на рік. Призначено: інгаляції інгакорту по 0,5мг двічі на добу. Отже лікування проводилося за способом, прийнятим за прототип. В процесі лікування й спостереження за хворим відмічено, що явища бронхіальної обструкції, за даними показників зовнішнього дихання, вдалося подолати 15.02.95, себто на 12 добу. При зрівнянні показників зовнішнього дихання від 03.02.95 і від 15.02.95 виявлена така динаміка: життєва ємкість легень (VC) збільшилася з 79,5% до 87,5% від "належних" величин, форсована життєва ємкість легень (FVC) із 80,0% збільшилася до 89,5%, показник Тіфно (FEV1/VC) з 67,0% збільшився до 79,0%, максимальна об'ємна швидкість видоху на рівні 25% форсованої життєвої ємкості легень (MEF 25) збільшилася з 39,0% до 44,5%, максимальна об'ємна швидкість видоху на рівні 50% форсованої життєвої ємкості легень (MEF50) з 35,0% збільшилася до 50,0%, максимальна об'ємна швидкість видоху на рівні 75% форсованої життєвої ємкості легень (MEF 75) збільшилася з 46,0% до 58,0%. Проте ще 3 - 4 рази на тиждень спостерігалися приступоподібні явища обструкції, які проходили після призначення бронхолітиків. Якщо при бронхоскопії до лікування діагностований ендобронхіт II ступеня, то при повторній бронхоскопії 19.02.95, тобто на 16 добу від поступання, встановлено, що явища загострення ендобронхіту ліквідовані, однак, ще виявляються ознаки хронічного атрофічного ендобронхіту, які залишалися й при виписці хворого із стаціонару. За даними імунограми бронхоальвеолярного змиву до лікування діагностоване різке зниження місцевого імунітету слизової оболонки бронхів. На тлі повторних досліджень місцевого імунітету констатовано, що 18.02.95, тобто на 15 добу, місцевий імунітет в бронхах нормалізувався. Зрівнюючи показники місцевого імунітету від 03.02.95 і від 18.02.95 встановлені такі зміни: кількість клітин в бронхоальвеолярному змиві збільшилася з 0,89 106/л до 0,98 × 106/л; життєздатність їх збільшилася з 68,0% до 74,7%; кількість альвеолярних макрофагів збільшилася з 67,5% до 81,0%; кількість нейтрофільних гранулоцитів зросла з 0,8% до 1,2%; кількість лімфоцитів залишилася майже на однаковому рівні - 10,1% і 10,2%; адгезія альвеолярних макрофагів поліпшилася з 43% до 57,5%, але залишалася меншою від контролю (71,8% ± 3,5%); поглинальна функція альвеолярних макрофагів поліпшилася з 39% до 47%, що теж було менше від контролю (59,8% ± 2,4%); фагоцитарне число альвеолярних макрофагів збільшилося з 5% до 7%; НСТ-тест зменшився несуттєво - з 45% до 40%. У процесі лікування частота кашлю зменшилася, температура нормалізувалася. Однак кашель по ранках, задишка при фізичному навантаженні, легкий акроціаноз, свистячі хрипи в грудя х при навантаженні залишилися аж до виписки хворого із стаціонару. Таким чином, симптоми бронхообструктивної недуги не ліквідовані цілком і утримувалися аж до виписки хворого із стаціонару. У зв'язку з тим, що клінічні симптоми бронхіальної астми не ліквідовані й при виписці хворого 22.02.95 (тобто на 19 добу після поступания в стаціонар) ефективність лікування оцінена як значне покращання. Після виписки із стаціонару вже через місяць хворий поступив у центральну районну лікарню з новим загостренням бронхіальної астми. На протязі року після лікування таких загострень було 4. Приклад 2. Хворий З., 43 роки, поступив у відділення бронхіальної астми інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України 28.01.96р. (історія хвороби №275) з приводу бронхіальної астми, алергійної, атонічної, важкий перебіг, фаза загострення. Приступи астми по 2 - 3 рази на добу. Хворіє на протязі 15 років. Лікувався різними методами і препаратами, у тому числі кортикостероїдами. Призначено лікування: інгаляції інгакорту по 0,5мг двічі на добу, ербісол у вигляді інгаляції по 2,0мл один раз на добу щоранку і по 2,0мл внутрішньом'язево один раз на добу ввечері. Вже на 9 добу (06.02.96) при дослідженні зовнішнього дихання діагностоване подолання бронхіальної обструкції. Так, у порівнянні з 28.01.96р. у зазначені терміни виявлена така динаміка показників зовнішнього дихання: життєва ємкість легень (VC) збільшилася з 77,0% до 97,5% від "належних" величин, форсована життєва ємкість легень (FVC) - відповідно з 79,0% до 90,0%, показник Тіфно (FEV1/VC) - з 62,0% до 81,0%, максимальна об'ємна швидкість видоху на рівні 25% форсованої життєвої ємкості легень (MEF 25) - з 35,0% до 43,0%, максимальна об'ємна швидкість видоху на рівні 50% форсованої життєвої ємкості легень (MEF50) - з 30,0% до 54,0%, максимальна об'ємна швидкість видоху на рівні 75% форсованої життєвої ємкості легень (MEF 75) - з 45,0% до 68,0%. Однак, легкі приступи астми ще повторялися, особливо серед ночі. 09.02.96p., себто на 12 добу після поступання і від початку лікування, наступили такі зрушення місцевого імунітету у порівнянні з результатами від 28.01.96p.: кількість клітин в бронхоальвеолярному змиві збільшилася з 0,81 × 106/л до 0,99 × 106/л (контроль - (1,0 ± 0,05) × 106г/л), життєздатність їх збільшилася з 64,5% до 76,2% (контроль - (74,1 ± 1,6)%). Клітинний склад бронхоальвеолярного змиву змінився таким чином: кількість альвеолярних макрофагів збільшилася з 64% до 87% (контроль (87,5 ± 1,7)%), кількість нейтрофільних гранулоцитів зросла з 1% до 2% (контроль - (1,3 ± 0,5)%), кількість лімфоцитів збільшилася з 9% до 11% (контроль - (10,2 ± 1,6)%). Функціональна активність альвеолярних макрофагів поліпшилася у таких співвідношеннях: адгезія альвеолярних макрофагів поліпшилася з 33% до 69% (контроль - (71,8% ± 3,5%), поглинальна функція альвеолярних макрофагів поліпшилася з 21% до 58% (контроль - (59,8% ± 2,4%), фагоцитарне число альвеолярних макрофагів збільшилося з 4% до 8% (контроль (8,1% ± 0,2%), НСТ-тест або вираженість кисневозалежного метаболізму альвеолярних макрофагів зменшилася з 50% до 21% (контроль (19,6 ± 1,4)%). Зазначена нормалізація місцевого імунітету послужила підставою до припинення інгаляцій ербісолу. Однак внутрішньом'язеві ін'єкції ербісолу по 2,0мл продовжували ще 3 дні - до 12.02.96p., коли цілком припинилися астматичні приступи, в легенях щезли хрипи, не спостерігався кашель (лише зранку поодинокі покашлювання), себто коли наступила стабілізація клінічних симптомів бронхіальної астми (кашлю) й ліквідації решти названих симптомів. На 14 добу (14.02.96) хворому проведена повторна бронхоскопія, на якій встановлено, що запальний процес бронхів відсутній, прозір бронхів вільний від харкотиння. В той же час на бронхоскопії при поступленні діагностований ендобронхит II ступеня за класифікацією J.B. Lemolne. Через 14 діб від початку лікування суттєво зменшилася вираженість атрофічного бронхіту, діагностованого на бронхоскопії до лікування. Якщо при поступленні в промивних водах бронхів вирощений патогенний золотистий стафілокок, то посів промивних вод, взятих при повторній бронхоскопії не виявив патогениоїмікрофлори, а лише банальну сапрофітну мікрофлору. Хворий виписаний 13.02.96 (на 16 добу після поступлення) з клінічною ефективністю. За станом на 25.01.97р. встановлено, що на протязі цього часу, на початку січня 1997р. були приступи астми, зумовленій перенесеною гострою респіраторною інфекцією. Знову лікувався заявленим способом із ефектом. Приклад 3. Хворий К., 34 роки, поступив у відділення бронхіальної астми Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України 14.11.96 (історія хвороби №2131) з хронічним гнійним обструктивним бронхітом у фазі загострення. Хворіє 5 років після перенесеної гострої затяжної пневмонії. Проведено лікування інгаляціями інгакорту по 0,5мг двічі на добу, ербісол у вигляді інгаляції по 2,0мл один раз на добу щоранку і по 2,0мл внутрішньом'язево один раз на добу ввечері. 22.11.96, тобто на 8 добу при дослідженні зовнішнього дихання діагностоване подолання бронхіальної обструкції. Зокрема від 14.11.96 й до 22.11.96 пройшли такі функціональні зміни зовнішнього дихання: VC (життєва ємкість легень) з 69,5% збільшилася до 98,0% від "належних" величин; FVC (форсована життєва ємкість легень) з 75,5% збільшилася до 94,6%; FEV1/VC (показник Тіфно) з 63,0% збільшився до 85,5%; MEF 25 (максимальна об'ємна швидкість видоху на рівні 25% форсованої життєвої ємкості легень) збільшилася з 38,5% до49,0%; MEF50 (максимальна об'ємна швидкість видоху па рівні 50% форсованої життєвої ємкості легень) з 34,0% наблизилася до 55,5%; MEF75 (максимальна об'ємна швидкість видоху на рівні 75% форсованої життєвої ємкості легень) з 44,0% збільшилася до 70,5%. 27.11.96, тобто на 13 добу після поступання і від початку лікування, за результатами імунологічного дослідження бронхоальоеолярного змиву, нормалізувався місцевий імунітет. Так, кількість клітин в бронхоальвсоллрному змиві збільшилася з 0,68 × 106/л до1,0 × 106/л, що відповідає показникам у контролі (1,0 ± 0,05) × 106/л; життєздатність клітин в бронхоальвеолярному змиві збільшилася з 58,4% до 74,9% при контролі (74,1% ± 1,6%). Поліпшився й клітинний склад бронхоальвеолярного змиву: кількість альвеолярних макрофагів з 59% збільшилася до 90% (контроль - (87,5% ± 1,7%); кількість нейтрофільних гранулоцитів зросла з 0,5% до 2,5% при контролі (1,3% ± 0,5%); кількість лімфоцитів збільшилася з 7% до 13% (контроль - (10,2% ± 1,6%). Зрушення функціональної активності альвеолярних макрофагів відбулися у таких співвідношеннях: адгезія альвеолярних макрофагів поліпшилася з 30% до 77% при контролі (71,8% ± 3,5%); поглинальна функція альвеолярних макрофагів суттєво поліпшилася з 19% до 63% при контролі (59,8% ± 2,4%); фагоцитарне число альвеолярних макрофагів збільшилося з 3% до 9% (контроль - (8,1% ± 0,2%), НСТ-тест або вираженість кисневозалежного метаболізму альвеолярних макрофагів зменшилася з 54% до 20% (контроль - (19,6% ± 1,4%). Зазначена нормалізація місцевого імунітету послужила критерієм припинення інгаляцій ербісолу. Проте внутрішньом'язеві ін'єкції ербісолу по 2,0мл продовжували ще 4 дні - до 01.12.96p., коли цілком припинилися клінічні ознаки обструктивного бронхіту: в легенях щезли хрипи, не спострігався кашель, себто коли наступила стабілізація клінічних симптомів обструктивного бронхіту. На 13 добу (27.11.96) при повторній бронхоскопії встановлено, що запальний процес бронхів відсутній, у порівнянні із гнійним ендобронхітом до лікування. Хворий виписаний 29.11.96 (на 15 добу після поступлення) з клінічною ефективністю. До 1 лютого 1997р. не було жодних ознак загострення хвороби. Ефективність лікування хворих на бронхообструктивні захворювання легенів вивчена у 100 пацієнтів (див. таблицю), які розподілені на 4 групи відповідно до способу лікування: Спосіб 1 включає 20 (20,0%) хворих, які лікувалися так, як описано у прототипі. Тобто вони отримували інгаляції інгакорту по 0,5мг двічі на добу. За способом 2 лікувалося 20 (20,0%) хворих. Вони отримували інгаляції інгакорту по 0,5мг двічі на добу і ербісол по 2,0мл внутрішньом'язево один раз на добу. До групи, що лікувалися за способом 3, ввійшло 20 (20,0%) хворих, які на тлі інгаляцій інгакорту по 0,5мг двічі на добу отримували ербісол у вигляді інгаляції по 2,0мл один раз на добу. За заявленим способом лікувалося 20 (20,0%) хворих, їм призначалось таке лікування: інгаляції інгакорту по 0,5мг двічі на добу, ербісол у вигляді інгаляції по 2,0мл один раз на добу щоранку і по 2,0мл внутрішньом'язево один раз на добу ввечері. Коли встановлена нормалізація місцевого імунітету, то інгаляції ербісолу відміняли, а внутрішньом'язеві введення його продовжували до стабілізації клінічних симптомів бронхообструктивного захворювання. У кожній із зазначених гр уп хворих було порівно із бронхіальною астмою та із хронічним обструктивним бронхітом. Обидва бронхообструктивні захворювання були у фазі загострення. Важкість бронхообструктивних захворювань орієнтовно однакова у всі х групах. Як видно із таблиці, спосіб лікування №1 відповідає прототипу, №4 - заявленому способу, а №2 і 3 - це способи, що включають окремі складові частини заявленого способу. Ретельно аналізуючи всі показники, що викладені в таблиці, й враховуючи достовірність цих показників при різних способах лікування видно таку вельми суттєву закономірність: всі показники при застосуванні способів 1 і 2, 1 і 3, 2 і 3 статистично вірогідно не відрізняються між собою й особливо не відрізняються від прототипу. Це означає, що при застосуванні на тлі інгакорту (прототип) окремо ербісолу внутрішньом'язево (спосіб 2) і окремо ербісолу інгаляційно (спосіб 3) різниця ефектів статистично недостовірна. В той же час застосування на тлі інгакорту ербісолу одночасно внутрішньом'язево та інгаляційно (заявлений спосіб або спосіб 4) чинить статистичне достовірний ефект, у порівнянні із застосуванням кожного інгредієнта окремо (способи 2 і 3). Це вельми важливо й пояснює разючий і стійкий клінічний ефект. Окрім того, із таблиці видно, що ефективність лікування бронхообструктивних захворювань за заявленим способом (спосіб 4) краща від окремого застосування всіх складових частин заявленого способу (способи 1, 2, 3) і статистичне вірогідно відрізняється від прототипу за такими критеріями: 1) скорочення термінів подолання бронхіальної обструкції на (2,6 ± 0,3)діб; 2) скорочення термінів ліквідації запального процесу в бронха х на (1,4 ± 0,2)діб; 3) скорочення термінів нормалізації місцевого імунітету в ди хальних шляха х на (2,1 ± 0,3)діб; 4) скорочення термінів стабілізації або ліквідації симптомів бронхообструктивних захворювань на (3,4 ± 0,2) і на (2,7 ± 0,1)діб відповідно; 5) скорочення тривалості стаціонарного лікування на (1,6 ± 0,2)діб; 6) частота повного клінічного ефекту збільшується на 25,0%; 7) кількість загострень бронхообструктивних захворювань на протязі року зменшується на (1,9 ± 0,2). Таким чином, заявлений спосіб лікування бронхообструктивних захворювань легенів може бути рекомендований для широкого впровадження в клінічну практику.