Спосіб пробивання отворів у штампі

Спосіб пробивання отворів у штампі консольною частиною жорстко закріпленого пуансона без додаткового її направлення, який відрізняється тим, що штампування здійснюють пуансонами з 35718 кожного пуансона на мінімально можливій відстані від його робочої бічної поверхні, причому довжину консольної частини пуансонів визначають за формулою: L=m+S+n, де m – відстань (зазор) між деталлю і пуансонотримачем або кріпильною частиною монолітного пуансона, m=0...3 мм; S – товщина деталі, що штампується; n – глибина занурення пуансона у матрицю, n=-0,5...1 мм. Таке технічне рішення суттєво зменшує довжину консольної частини пуансона до мінімально можливого розміру його робочої частини. При цьому гарантується найбільш можлива усталеність консольної частини пуансона, що позитивно впливає на точність штампування і дозволяє зменшити відносний діаметр d/S отворів, що пробиваються. На наведених фігурах зображено: схему пробивання отвору у штампі відомим (ліворуч) та пропонованим (праворуч) способами при закріпленні пуансона у пуансонотримачі (фіг. 1); переріз А-А, що демонструє рівномірне і локальне розташування штовхачів навколо пуансона у штампі при реалізації пропонованого способу (фіг. 2); схема пробивання двох отворів у штампі надкоротким монолітним пуансоном (фіг. 3). Основними елементами штампа для пробивання отворів (фіг. 1) є матриця 1, пуансон 2 з над короткою довжиною консольної частини L, пуансонотримач 3 та штовхачі 4, що рівномірно та локально розташовані навколо пуансона 2 (фіг. 2). Для пробивання отвору деталь 5 кладуть на матрицю 1 за упорами (на кресленні не показано). При ході повзуна преса вниз пуансон 2 занурюєть ся в деталь 5 і пробиває отвір. Відхід 6 вилучається із штампа крізь провальний отвір 7 у матриці 1. При зворотному ході повзуна (вгору) на відштамповану деталь 5 діють штовхачі 4 рівномірно за контуром пробитого отвору, і знімають її з пуансона 2 без пошкоджень та деформації. Слід відзначити, що пробивання отвору здійснюється пуансоном 2 з над короткою довжиною консольної частини L, яка складається з відстані m між деталлю 5 і пуансонотримачем 3, товщини деталі S та глибини занурення пуансона n у матрицю 1. Якщо задати реальні межі варіювання параметрів m=0...3 мм, n=-0,5...1 мм, то найменша можлива довжина консольної частини пуансона може бути меншою за товщину деталі, що пробивається. Саме це обгрунтовує правомірність вживання терміну ''надкороткий пуансон''. В той час як при реалізації відомого способу пробивання отвору у штампі (див. фіг. 1), де застосовується жорсткий знімач 9 з напрямними планками 10, при інших рівних умовах, довжина консольної частини Lв пуансона 11 перевищує довжину консольної частини L надкороткого пуансона 2 на величину (h+d). Найбільшою жорсткістю, а отже, і найбільшою стійкістю володіє надкороткий монолітний пуансон 8 (фіг. 3), який виготовляється з одного кусеня металу разом з пуансонотримачем із застосуванням електроерозійних методів обробки. Використання даного способу пробивання отворів у штампі, порівняно з відомим, дозволяє: зменшити відносний діаметр отворів, що пробиваються, d/S у 4,5 раза (з 1,5 до 0,33); підвищити точність пробивання на 1-2 квалітети; підвищити стійкість штампів в 1,5-2 раза. 2 35718 Фіг. 1 3 35718 Фіг. 2 Фіг. 3 4 35718 __________________________________________________________ ДП "Український інститут промислової власності" (Укрпатент) Україна, 01133, Київ-133, бульв. Лесі Українки, 26 (044) 295-81-42, 295-61-97 __________________________________________________________ Підписано до друку ________ 2001 р. Формат 60х84 1/8. Обсяг ______ обл.-вид. арк. Тираж 50 прим. Зам._______ ____________________________________________________________ УкрІНТЕІ, 03680, Київ-39 МСП, вул. Горького, 180. (044) 268-25-22 ___________________________________________________________ 5