Спосіб прогнозування ризику розвитку рефрактерних форм множинної мієломи

Реферат: Спосіб прогнозування ризику розвитку рефрактерных форм множинної мієломи шляхом визначення імуногенетичних маркерів. До початку лікування хворим на множинну мієлому, молекулярно-генетичним методом визначають поліморфізм гена GSTM1. При наявності GSTM1 "+" генотипу констатують підвищення ризику розвитку рефрактерних форм множинної мієломи. UA 74946 U (12) UA 74946 U UA 74946 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 Корисна модель належить до галузі медицини, а саме до медичної генетики та гематології, і може бути використана у практиці для прогнозування ефективності лікування та оцінки ризику розвитку рефрактерних форм множинної мієломи (MM). Для прогнозування розвитку рефрактерних форм та перебігу захворювання у клінічній практиці використовуються аналіз клінічних симптомів та лабораторні тести, використання яких не дозволяє чітко оцінити ймовірну ефективність лікування у первинних хворих. Розвиток рефрактерних форм MM внаслідок неефективної відповіді на лікування суттєво погіршує індивідуальний прогноз пацієнта. А відомий спосіб прогнозування, що базується на визначенні В2 мікроглобуліну, має суттєві недоліки, що базуються на відсутності ефективного індивідуального прогнозу [1]. Відомо декілька способів оцінки індивідуального прогнозу ефективності лікування у пацієнтів на MM. Використання аналізу генного профілю та хромосомних перебудов у хворих на ММ не показали на сьогодні можливості їх використання як критерії оцінки відповіді на хіміотерапію. Спосіб, що базується на подібному аналізі є високовартісним і трудомістким та не дозволяє прогнозувати ризик розвитку рефрактерних форм до початку лікування у первинних хворих [2]. Найбільш близьким до запропонованого, а тому прийнятим нами за прототип є спосіб прогнозування ефективності лікування MM [3]. В даному способі оцінюють після проведення високодозової поліхіміотерапії та трансплантації аутологічних гемопоетичних стовбурових клітин периферичної крові генотип хворого для визначення імуногенетичних маркерів відповіді на лікування. Недоліком цього способу є його трудомісткість та відсутність можливості прогнозування до початку лікування. Наведені рішення мають недоліки, пов'язані із тим, що вимагають динамічних спостережень або застосовуються після проведення лікувальних заходів, а не до початку лікування або на будь-якому його етапі та не враховують генетичних особливостей хворих. В основу запропонованого нами рішення поставлено задачу визначення генетичної обумовленості розвитку рефрактерних форм ММ у хворих, як у прототипі, і індивідуальної оцінки ризику розвитку рефрактерних форм до початку лікування. Вирішення поставленої задачі досягається за рахунок того, що у відомому способі прогнозування ризику розвитку неефективної відповіді на лікування (розвитку рефрактерних форм) у хворих на MM досягається шляхом визначення імуногенетичних маркерів, згідно з запропонованим нами рішенням, додатково молекулярно-генетичним методом у хворих визначають делеційний поліморфізм гена GSTM1, аналізують генотип, що дозволяє до початку лікування прогнозувати ризик розвитку рефрактерних форм. Після визначення наявності у хворого делеційного поліморфізму гена GSTM1 констатують генетично обумовлене підвищення ризику розвитку рефрактерних форм MM, a за наявності функціонального алеля прогнозують ефективну відповідь на поліхіміотерапію. Спосіб виконується наступним чином: у хворих з встановленим діагнозом MM перед початком хіміотерапії або під час лікування набирають 2,7 мл крові для виділення геномної ДНК. Після виділення препаратів ДНК молекулярно-генетичним методом з використанням полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) проводиться ампліфікація фрагментів гену GSTM1 з їх подальшою детекцією в 2 % агарозному гелі. При наявності продукту ампліфікації розміром 380 пар нуклеотидів генотип (поліморфний варіант гена) хворого позначається як GSTM1 "+"(алельний поліморфІзм), а при відсутності продукту ампліфікації розміром 380 пар нуклеотидів - GSTM1 "-" генотип (делеційний поліморфізм). Даний спосіб виконується протягом 3 годин, на будь-якому етапі обстеження або лікування хворого на MM, що дає можливість прогнозувати ймовірний розвиток рефрактерних форм на основі генетичного тестування. Запропонованим методом обстежено 130 первинних хворих на MM, яких за результатами оцінки відповіді на хіміотерапію з використанням стандартних схем VAD, M2, МР було поділено на дві групи в залежності від відповіді на лікування. У 78 хворих з використанням стандартних клініко-генетичних методів було визначено відповідь на лікування, у 52 хворих відповіді на лікування стандартними схемами не було. У хворих на MM з GSTM1 "-" генотипом незалежно від схеми лікування вірогідно частіше спостерігали відповідь на лікування на відміну від хворих з GSTM1 "+" генотипом. (Таблиця) 55 1 UA 74946 U Таблиця Групи хворих (число хворих) з відповіддю на лікування (n=78) без відповіді на лікування (n=52) 2 хі-квадрат (χ ) рівень значимості (р) відношення шансів (OR) довірчий інтервал (95 %СІ) 5 10 15 20 25 30 35 40 45 Частота поліморфних варіантів гена GSTM1 (%) GSTM1 "-" GSTM1 "+" 62,82 37,18 32,7 67,3 10,16 р