Спосіб хірургічного лікування вторинних дефектів твердого піднебіння

Реферат: UA 75391 U UA 75391 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до медицини, а саме щелепно-лицевої хірургії і може бути використаний для лікування хворих з дефектами твердого піднебіння. Одним з найбільш поширених ускладнень ураностафілопластики є порушення досягнутої під час операції анатомічної цілісності піднебіння - утворення післяопераційних дефектів твердого піднебіння, переважно в середньому і задньому відділах [1]. При цьому більшість з них призводить до погіршення не тільки анатомічних, але і функціональних результатів. Частота післяопераційних дефектів піднебіння за даними різних авторів коливається від 3,4 [2] до 11 [3] і навіть до 75 % [4]. При такому достатньо високому відсотку незадовільних результатів операції потрібні додаткові оперативні втручання, виконання яких в технічному плані буває складнішим, ніж первинна уранопластика. Стандартного способу для усунення всіх дефектів не існує тому, що стан оточуючих тканин навіть навколо дефекту однієї і тієї ж локалізації у різних хворих може бути неоднаковим. Наприклад, навіть незмінена рубцями тканина різних відділів піднебіння у одного і того ж пацієнта достатньо різна. Так в передньому твердого піднебіння зовсім немає підслизової клітковини; в середньому вона є тільки біля альвеолярного відростк, але в незначній кількості; межа твердого і м'якого піднебіння характеризується вираженим натягом м'яких тканин. Існують різні способи усунення післяопераційних дефектів піднебіння. Сучасні способи ліквідації дефектів твердого піднебіння передбачають використання слизово-окісних клаптів, взятих з твердого піднебіння, на одній або двох ніжках - язикоподібні і мостовидні перекинуті на 180°; інших тканин - клаптя з язика, філатівського стебелю; кісткового трансплантата аутотрансплантат або алотрансплантат. Відомий спосіб закриття вторинних дефектів піднебіння, описаний в роботі [5]. Для ліквідації великого дефекту твердого піднебіння багатокутної форми рекомендується місцево-пластична методика його закриття, умовно названа "багатоклаптева". Відповідно кожної грані дефекту викроюють і перекидають (на ніжці, оберненої до краю дефекту) деепітелізований слизовоокісний клапоть. В результаті взаємного перекриття декількох (3-4-5) клаптів весь дефект виявляється повністю закритим. Однак якщо дефект твердого піднебіння дуже великий, то закрити його з застосуванням багатоклаптевої методики не завжди вдається. В таких випадках приходиться повторювати операцію за тією ж методикою кожні 2-3 місяці, досягаючи кожного разу поступового зменшення розміру дефекту, поки він повністю не буде ліквідований. Найбільш близьким за технічним рішенням є спосіб усунення дефекту твердого піднебіння шляхом розсікання слизової і окістя по краях дефекту, мобілізація слизово-окісних клаптів і ротація їх в порожнині носа [1]. Зі сторони твердого піднебіння викроюють слизово-окісні клапті і переміщують їх до центра, в ділянку колишнього дефекту, з утворенням ротової вистілки, таким чином формується 2-шарова тканинна структура. Спосіб дозволяє створити нову вистілку при закритті вторинних дефектів піднебіння, розмежувати лінії швів на слизовій носа і піднебіння в вертикальній площині. Це забезпечує більш надійне закриття дефектів піднебіння. Але і цей спосіб має ряд недоліків. При великих післяопераційних дефектах, а також виражених рубцевих змінах тканин твердого піднебіння, є великий ризик виникнення рецидивів через ригідність і порушення мікроциркуляції в переміщених слизово-окісних клаптів, а також недорозвинення фрагментів верхньої щелепи внаслідок рубцевих змін м'яких тканин. Задача корисної моделі є відновлення анатомо-функціональної недостатності і підвищення ефективності хірургічного лікування хворих з дефектом твердого піднебіння, зменшення кількості ускладнень та скорочення строків лікування. Технічний результат, отриманий від вирішення задачи, полягає в тому, що запропонований спосіб хірургічного лікування вторинних дефектів твердого піднебіння. Поставлена задача вирішується тим, у відомому способі, який включає викроювання двох перекинутих слизово-окісних клаптів по обидві сторони дефекту і їх ротацію в сторону порожнини носа, вшивання їх між собою, зі сторони твердого піднебіння викроювання слизовоокісних клаптів і переміщення їх до центру, в ділянку колишнього дефекту, фіксацію лоскотів швами, йодоформними смужками і знімною захисною пластинкою, згідно з корисною моделлю, утворену носову вистілку викроюють і "виймають" з порожнини носа, вшивають на носовій слизовій з протилежного боку, з боку твердого піднебіння викроюють язикоподібний слизовоокісний клапоть, який укладають на підкладковий клапоть і фіксують його зверху. Спосіб дозволяє зменшити травматичність операції, знижує вірогідність виникнення рецидиву, а також роз'єднує носову і ротову порожнини, покращує носове дихання за рахунок повного закриття дефекту піднебіння, відновлює функцію харчування і мови. Суть корисної моделі пояснюється кресленнями, на яких подані етапи операції: 1 UA 75391 U 5 10 15 20 25 30 Фіг. 1 - використання слизово-окісних клаптів (1) з основи твердого піднебіння і з порожнини носа (2). Фіг. 2 - відсепаровування і мобілізація слизово-окісних клаптів (1,2). Фіг. 3 - переміщення слизово-окісних клаптів і їх фіксація (1,2). Спосіб виконується таким чином: Для створення носової вистілки з основою краю дефекту викроюють, відсепаровують і мобілізують перекинутий на 180° слизово-окісний підкладковий клапоть із порожнини носа, але з тією умовою, що він вільно розвернувся в порожнині рота і повністю перекривав дефект. Клапоть вшивають на носовій слизовій в протилежній стороні. А з іншої сторони з основи твердого піднебіння викроюють слизово-окісний клапоть, який переміщують до центра і укладають на підкладковий клапоть і фіксують вікрилом. З метою додаткової фіксації клаптя використовують захисну пластинку з йодоформними тампонами. Спосіб, що заявляється, був апробований на базі дитячого щелепно-лицевого відділення ДКЛ № 7 м. Києва. У всіх хворих дітей були отримані кращі функціональні результати, скорочені строки лікування в порівнянні з дітьми, що були прооперовані по способу-прототипу. Отримані позитивні результати дозволяють рекомендувати спосіб, що заявляється до широкого впровадження в медичну практику. Джерела інформації: 1. Агроскина А.П., Низова Р.Ф. Возможности предупреждения вторичных деформаций неба после радикальной уранопластики. // Современные принципы восстановительной хирургии лица и шеи в реабилитации больных с врожденной и приобретенной патологией. Труды ЦНИИС. -М.: ЦНИИС, 1984. - Т. 13. - С 150. 2. Вернадский Ю. И. Травматология и восстановительная хирургия челюстно-лицевой области. – К.: 1985. - С. 201. 3. Харьков Л.В. Хирургическое лечение врожденных несращений неба. – К.: Здоров'я, 1992. - С. 147. 4. Свойства сетчатых имплантатов из никелида титана, используемых в хирургии / В. Э. Гюнтер, А. А. Радкевич, И. И. Кузьменко и др. // Биосовместимые материалы с памятью формы и новые технологии в медицине. - Томск: Изд-во НТЛ, 2004. - С. 276-277 5. Челюстно-лицевые операции. Справочник / Под ред. А.Э.Гуциана. Витебск: Белмедкніга, 1997. - С. 260 и 261. ФОРМУЛА КОРИСНОЇ МОДЕЛІ 35 40 Спосіб хірургічного лікування вторинних дефектів твердого піднебіння, що включає викроювання двох перекинутих слизово-окісних клаптів по обидві сторони дефекту і їх ротацію в сторону порожнини носа, вшивання їх між собою, зі сторони твердого піднебіння викроювання слизово-окісних клаптів і переміщення їх до центру, в ділянку колишнього дефекту, фіксацію лоскутів швами, йодоформними смужками і знімною захисною пластинкою, який відрізняється тим, що утворену носову вистілку викроюють і "виймають" з порожнини носа, вшивають на носовій слизовій з протилежного боку, з боку твердого піднебіння викроюють язикоподібний слизово-окісний клапоть, який укладають на підкладковий клапоть і фіксують його зверху. 2 UA 75391 U Комп’ютерна верстка Л. Купенко Державна служба інтелектуальної власності України, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601 3