Спосіб інтраопераційного вимірювання довжини кінцівки при переломах шийки кульшового суглоба

Реферат: Спосіб інтраопераційного вимірювання довжини кінцівки при переломах шийки кульшового суглоба шляхом вибору орієнтира-верхівки великого вертлюга. При положенні хворого на боці таз фіксується спереду та ззаду упорами, кінцівка покладається на стаціонарну підставку. У проекції верхівки великого вертлюга виповнюється лінійний розріз шкіри, розсікається підшкірна жирова клітковина, виповняється повздовжній розріз широкої фасції стегна у місці переходу фасції Musculus tensor fasciae latae в фасцію m. gluteus maximus, частково відсікаються сідничні м'язи від верхівки великого вертлюга, Т-подібно розсікається передній відділ капсули суглоба та проводиться вправлення перелому у дах вертлюжної западини на 11 годин для правої кінцівки та/або 13 годин для лівої. На 1 см вище губи вертлюжної западини вводиться металевий стрижень безпосередньо у кістку на 1 сантиметр вище верхнього краю вертлюжної западини. Від місця введення стрижня до верхівки великого вертлюга за допомогою лінійки позначається мітка. Надалі видаляється зламана голівка стегнової кістки, обробляється вертлюжна западина і кістковомозковий канал (КМК). На введеному у КМК рашпілі, за допомогою раніше встановлених міток, визначається розмір голівки та глибина посадки ніжки. UA 101485 U (12) UA 101485 U UA 101485 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до галузі медицини, зокрема до травматології та ортопедії і може бути використана для визначення зміни довжини ураженої кінцівки. Вертикальні взаємини елементів тазостегнового суглоба можуть порушуватися за рахунок зміни розмірів западини, голівки стегнової кістки, зазору між тазовою кісткою і голівкою стегна, вертлюжної області, а також за рахунок поєднання перерахованих змін. Зміна вертикальних взаємин в тазостегновому суглобі лежить в основі відносної зміни довжини всієї нижньої кінцівки. Загальноприйнятими принципами вимірювання довжини кінцівок є: необхідність порівняльних змін (вимірюється одночасно здорова і хвора кінцівки); використання касетних орієнтирів як розпізнавальних точок для виміру; використання симетричних кісткових орієнтирів (Маркс В.О. Ортопедична діагностика. - Мн.: "Наука і техніка". - 1978. - С. 95.) Відомі способи клінічного визначення відносної зміни довжини нижньої кінцівки на рівні кульшового суглоба, що засновані на суб'єктивній оцінки взаємного розташування найбільш виступаючих точок кінцівки (передні ості клубових кісток, верхній полюс наколінника, кісточки, п'яточні бугри) [Маркс В.О. Ортопедична діагностика. - Мн.: "Наука і техніка". - 1978. - С. 368369.]. Недоліком даних способів є низька достовірність діагностики, обумовлена неможливістю визначити елемент кульшового суглоба, зміна якого призвела до зміни вертикальних відносин тазового і стегнового сегментів. Це пов'язано з великим масивом м'яких тканин навколо цього суглоба. Відомий спосіб рентгенологічного контролю відносних змін довжини кінцівки на рівні кульшового суглоба, що включає отримання рентгенологічних знімків досліджуваних суглобів, вибір на знімках орієнтира-верхівки великого вертлюга, визначення на кожному зі знімків проекції обраного орієнтира на лінію відліку, вимірювання відстаней від проекції обраного орієнтира до проекції елементів тазостегнового суглоба на лінію відліку порівняння цих відстаней і встановлення змін довжини кінцівки (Total hip acetabular component position affects component loosening rates / Yoder S.A., Brand R.A., Pedersen D.R., O'Gorman T.W. // Clin. Ortop. 1988. - Vol. - 228. - P. 79-87). У даному способі порівняння рентгенологічних орієнтирів обох тазостегнових суглобів здійснюють щодо горизонтальної осі таза. Для рентгенологічного визначення горизонтальної осі таза використовують міжслізну лінію, щодо якої визначають висоти стояння анатомічних утворень обох стегнових кісток, таких як малі чи великі вертлюги. Недоліками даного способу є: - Ротаційне положення таза та стегнової кістки. - Можливість достовірного порівняння рентгенанатомічних даних тільки в межах однієї рентгенограми із зображеннями таза і обох тазостегнових суглобів, що обмежує придатність методу для динамічного спостереження. - Використання лінійних вимірювань, що утрудняє порівняння рентгенограм, вироблених в різний час, що знижує точність досліджень. - Як об'єкт дослідження не можна використовувати рентгенограми з зображенням тільки одного кульшового суглоба, тому що це істотно підвищує затратність методу. За найближчий аналог прийнятий спосіб контролю відносних змін довжини кінцівки на рівні кульшового суглоба (Пат. RU 2500351, МПК: А61В 6/00, Способ рентгенологического определения относительных изменений длины конечности на уровне тазобедренного сустава. Пуб. 10.12.2013. Бюл. № 34), що включає отримання рентгенологічних знімків досліджуваних суглобів, вибір на знімках орієнтира-верхівки великого вертлюга, визначення на кожному зі знімків проекції вибраного орієнтира на лінію відліку, вимірювання відстаней від проекції обраного орієнтира до проекції елементів кульшового суглоба на лінію відліку порівняння цих відстаней і встановлення змін довжини кінцівки, запропоновано як додаткові рентгенологічні орієнтири на досліджуваних суглобах вибирати точку верхівки фігури сльози, латеральну точку термінальної лінії входу в малий таз, краніальну точку опорної поверхні даху вертлюжної западини, точку, відповідну нижньому краю крижово-клубового зчленування, краніальну точку голівки стегнової кістки, як лінії відліку, вибирати лінію Келлера, а також серединну вертикальну вісь стегнової кістки. Потім на кожному зі знімків досліджуваних суглобів визначати крижововертлюжну відстань, висоту западини, висоту зазору між тазової кісткою і голівкою стегна, висоту стояння голівки стегнової кістки надвертлюжною западиною, по яких для кожного зі знімків досліджуваних суглобів обчислювати вертикальні індекси вертлюжної западин, як відношення висоти вертлюжної западини до крижово-вертлюжної віддалі, індекси верхньолатерального зазору тазостегнового суглоба, як відношення висоти зазору між тазовою кісткою і голівкою стегна до крижово-вертлюжної віддалі, надвертельні індекси голівки стегна, як відношення висоти голівки стегна над верхівкою великого вертлюга до крижово-вертлюжної 1 UA 101485 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 віддалі, потім визначати індекси вертикального вертлюжно-стегнового відношення за формулами. Однак виконання рентгенологічного дослідження вимагає великих витрат по часу на здійснення перестановки і налагодження устаткування при зміні вигляду проекції. При цьому збільшуються терміни проведення всього хірургічного втручання, а отже, збільшується і час перебування хворого під наркозом, що, в свою чергу, може призвести до виникнення, ускладнень анестезіологічного характеру. У процесі використання даного способу також підвищено ступінь рентгенівського опромінення хворого та медичного персоналу. Спосіб складний та не дає досить точного результату. В основу корисної моделі поставлена задача, спрямована на скорочення часу, витраченого на проведення інтраопераційної діагностики ротаційних зміщень відламків проксимального відділу стегнової кістки, підвищення достовірності оцінки відносин довжин нижніх кінцівок на рівні кульшових суглобів, і високої точності результату. Поставлена задача вирішується за рахунок того, що у способі інтраопераційного вимірювання довжини кінцівки при переломах шийки кульшового суглоба (ШКС) шляхом вибору орієнтира-верхівки великого вертлюга, згідно з корисною моделлю, при положенні хворого на боці таз фіксується спереду та ззаду упорами, кінцівка покладається на стаціонарну підставку, у проекції верхівки великого вертлюга виповнюється лінійний розріз шкіри, розсікається підшкірна жирова клітковина, виповняється поздовжній розріз широкої фасції стегна у місці переходу фасції Musculus tensor fasciae latae в фасцію m.gluteus maximus, частково відсікаються сідничні м'язи від верхівки великого вертела, Т-образно розсікається передній відділ капсули суглоба та проводиться вправлення перелому ШКС, у дах вертлюжної западини на 11 годин для правої кінцівки або 13 годин для лівої, на 1 см вище губи вертлюжної западини вводиться металевий стрижень безпосередньо у кістку на 1 сантиметр вище верхнього краю вертлюжної западини, перелом вправляється та, від місця введення стрижня до верхівки великого вертлюга, за допомогою лінійки, позначається мітка, далі видаляється зламана голівка стегнової кістки, обробляється вертлюжна западина і кістковомозковий канал (КМК), на введеному у КМК рашпилі за допомогою раніше встановлених міток визначається розмір голівки та глибина посадки ніжки. Суть способу пояснюється кресленнями. На фіг. 1 та 2 зображено положення хворого на боці із фіксованим упорами тазом та кінцівкою, що покладена на стаціонарну підставку. На фіг. 3 зображено позначення мітки на верхівці великого вертлюга для вимірювання розмірів кінцівки. Суть способу полягає у тому, що хворого фіксують на боці: таз фіксований спереду та ззаду упорами А та В (фіг. 1, 2), кінцівка покладена на стаціонарну підставку С (фіг. 1, 2), операційне поле тричі обробляється Кутасептом та вкривається антисептичною стерильною плівкою. У проекції верхівки великого вертлюга виконується лінійний розріз шкіри, довжиною від 10 до 15 см. Розтинають підшкірну жирову клітковину та виконується поздовжній розріз широкої фасції стегна в місці переходу фасції Musculus tensor fasciae latae в фасцію m. gluteus maximus. Частково відсікаються сідничні м'язи від верхівки великого вертлюга. Т-подібно розтинають передній відділ капсули суглоба. Під контролем очей та стереогностично проводиться вправлення перелому (1) ШКС (фіг. 3). У дах вертлюжної западини на 11 годин для правої кінцівки та/або 13 годин для лівої, на 1 см вище губи западини вводиться металевий стрижень (2) діаметром 5 мм. Стрижень (2) вводиться безпосередньо в кістку на 1 сантиметр вище верхнього краю вертлюжної западини, напрямок стержня (2) перпендикулярний колу вертлюжної западини, але частіше стрижень (2) вводиться під невеликим кутом відкритим до головного кінця пацієнта. Різний розмір і товщина кістки у кожного пацієнта варіює глибину введення стрижня. У середньому глибина введення стрижня (2) в кістку становить 25-30 міліметрів. За допомогою лінійки (3) встановлюється тонким шилом мітка (4) на верхівці великого вертлюга. Лінійка (3) проходить над кісткою даху вертлюжної западини від стриженя (2) до верхівки великого вертлюга, де для кращої візуалізації у мітку (4) встановлюється пінцет із тонкими браншами або тонке шило. Після вправлення перелому (1) приділяється пильна увага розташуванню кінцівки на стаціонарній підставці С (фіг. 2). Це дуже важливо, оскільки надалі буде видалятися зламана голівка стегнової кістки, проводитимуться маніпуляції з нижньою кінцівкою, оброблятися вертлюжна западина та КМК. Далі виконується обробка вертлюжної западини і КМК (стрижень введений поза порожниною западини ніяк не заважає проводити обробку вертлюжної западини сферичними фрезами). Обробляється КМК та на введеному рашпілі у КМК за допомогою раніше встановлених міток (2, 4) визначається розмір головки і визначається глибина посадки ніжки ендопротеза. У цей момент треба пильно стежити за положенням нижньої кінцівки на підставці С, оскільки будь-яке інше її ротаційне положення, відмінне від того положення, яке 2 UA 101485 U 5 10 15 було в момент вправлення перелому, дає невірний результат вимірювання. Далі встановлюється ніжка ендопротеза і підібраний розмір головки, ендопротеза вправляється. Довжина відрізку між міткою (4) та стрижнем (2) лишається такою, як до перелому, тому і довжина кінцівки буде такою, як до перелому. Рана пошарово вшиваються наглухо з установкою активного ПВХ дренажу під шийку ендопротеза. Накладається пов'язка та надягається деротаційний чобіток. Заявленим способом при ендопротезуванні кульшового суглоба проведено вимірювання довжини кінцівки у 20 пацієнтів. За даною методикою прооперовано пацієнтів з переломами шийки стегнової кістки із давністю травми від 2-х днів до 3 місяців. У післяопераційному періоді виповнювалися контрольні рентгенограми, Довжина нижніх кінцівок у кожного пацієнта після ендопротезування була однакова. Розроблені авторами критерії способу, що заявляється, дозволяють підвищити достовірності оцінки відносин довжин нижніх кінцівок на рівні кульшових суглобів, точність результату при діагностуванні ступеня ротаційного зміщення відламків проксимального відділу стегнової кістки з визначенням довжини кінцівки, що надалі сприяє здійсненню повного відновлення анатомічно правильного положення відламків, підвищення достовірності оцінки відносини довжини нижньої кінцівки на рівні кульшового суглоба і високої точності результату. ФОРМУЛА КОРИСНОЇ МОДЕЛІ 20 25 30 35 Спосіб інтраопераційного вимірювання довжини кінцівки при переломах шийки кульшового суглоба шляхом вибору орієнтира-верхівки великого вертлюга, який відрізняється тим, що при положенні хворого на боці таз фіксується спереду та ззаду упорами, кінцівка покладається на стаціонарну підставку, у проекції верхівки великого вертлюга виповнюється лінійний розріз шкіри, розсікається підшкірна жирова клітковина, виповняється повздовжній розріз широкої фасції стегна у місці переходу фасції Musculus tensor fasciae latae в фасцію m. gluteus maximus, частково відсікаються сідничні м'язи від верхівки великого вертлюга, Т-подібно розсікається передній відділ капсули суглоба та проводиться вправлення перелому, у дах вертлюжної западини на 11 годин для правої кінцівки та/або 13 годин для лівої, на 1 см вище губи вертлюжної западини вводиться металевий стрижень безпосередньо у кістку на 1 сантиметр вище верхнього краю вертлюжної западини, та від місця введення стрижня до верхівки великого вертлюга за допомогою лінійки позначається мітка, надалі видаляється зламана голівка стегнової кістки, обробляється вертлюжна западина і кістковомозковий канал (КМК), на введеному у КМК рашпілі, за допомогою раніше встановлених міток, визначається розмір голівки та глибина посадки ніжки. 3 UA 101485 U Комп’ютерна верстка І. Скворцова Державна служба інтелектуальної власності України, вул. Василя Липківського, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут інтелектуальної власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601 4