Спосіб лікування хронічного некалькульозного холециститу на тлі вторинного імунодефіциту

1. Спосіб лікування хронічного некалькульозного холециститу на тлі вторинного імунодефіциту, що включає введення спазмолітиків, жовчогінних 3 34818 тита на фоне иммунодефицита //Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології: 36. наукових праць. - Київ; Луганськ, Харків, 1998. Вип. 3 (21). - С 143-151]. Цей спосіб найбільш ефективний з існуючих, він сприяє відновленню імунологічного гомеостазу у більшості хвори х, і тому обраний в якості прототипу. До недоліків прототипу відноситься те, що вказаний спосіб все ж таки не забезпечує відновлення імунологічних показників у 15-20% хворих з найбільш вираженими порушеннями імунологічного гомеостазу, тому в ци х хворих в клінічному плані не досягається стійка та тривала ремісія ХНХ, нерідко виникають загострення запального процесу у жовчному міхурі, що сприяє подальшому поглибленню ВІД. Крім того, за останні роки спленін практично відсутній в аптечній мережі України, що не дає можливість його використання в клінічній практиці. Тому цей спосіб потребує подальшого удосконалення. Задачею корисної моделі було удосконалення відомого способу лікування ХНХ на тлі ВІД, прискорення досягнення зменшення ймовірності розвитку загострень ХНХ, та забезпечення нормалізації імунологічних показників. Вказана задача досягається тим, що в якості імуноактивного препарату природного походження хворим на ХНХ на тлі ВІД вводять поліоксидоній (ПО). Наша пропозиція щодо введення хворим на ХН Х на тлі ВІД ПО, пов'язана з тим, що він володіє багатофакторною фармакологічною дією, та з'являє поряд з імуномодулюючою активністю, також отиоксидантні та мембраностабілізуючі властивості. Дійсно, ПО - це сучасний імуноактивний препарат, який позитивно впливає на показники клітинної ланки імунітету, в тому числі стан макрофагальної фагоцитарної системи, оптимізує продукцію цитокінів Т-лімфоцитам та макрофагами, підвищує активність неспецифічних факторів природної антиоксидантної резистентності, та водночас сприяє зниженню показників перекисного окислення ліпідів та покращанню стану антиоксидантного захисту [дивись приклад, джерело: Кузнецова Л.В., Фролов В.М., Высочин Е.В. полиоксидоний иммуномодулирующий препарат нового поколения //Український медичний альманах. 2007. - Т.10, №3. - С.195-201]. Наша пропозиція щодо використання при лікуванні хворих на ХНХ на тлі ВІД ПО, базується на вперше встановленій авторами корисної моделі в клінічних умовах закономірності, що використання ПО протягом 3-5 діб поспіль забезпечує нормалізацію імунологічних показників у більшості хворих даного профілю, та водночас сприяє покращенню функціонального стану печінки за даними біохімічного обстеження, проведеного у динаміці, а в клінічному плані обумовлює досягнення стійкого та довготривалого покращення клінічного перебігу захворювання, тобто формуванню повноцінної ремісії ХНХ та відновленню імунологічного гомеостазу. Раніше ПО у лікуванні хворих на ХНХ, у тому числі на тлі ВІД, не застосовувався. 4 Заявлений спосіб використовується таким чином. Хворим із встановленим діагнозом ХНХ на тлі ВІД, при наявності помірного загострення, або нестійкої ремісії ХНХ, поряд із спазмолітиками, жовчогінними препаратами та антибактеріальними засобами (при необхідності введення останніх), додатково призначають імуноактивний препарат ПО по 6мг 1 раз на добу протягом 3-5 діб поспіль, та потім по 6мг через день ще 5-7 разів, в залежності від досягнутого ефекту. У більшості випадків введення ПО додатково до спазмолітиків, жовчогінних та антибактеріальних засобів забезпечує досягнення повноцінної клінічної ремісії ХНХ протягом 1 року та більше й водночас відновлення імунологічного гомеостазу, яке зберігається цей же термін; в окремих випадках потрібне повторне введення ПО 2-3 рази на рік з інтервалами 3-4 місяці між введеннями, що забезпечує стабілізацію імунологічних показників за даними імунологічного моніторингу, та в клінічному плані попередження виникнення загострень ХНХ. При розробці заявленого способу було обстежено 2 групи хворих із встановленим діагнозом ХН Х на тлі ВІД - основна (65 осіб) та група зіставлення (60 осіб). Діагноз ХН Х був виставлений за даними анамнезу, клінічного та лабораторного обстеження (в тому числі досліджень вмісту жовчі після проведення дуоденального зондування) і результатів ультразвукового дослідження (УЗД) стану органів черевної порожнини. У всіх хворих вивчали також біохімічні показники, що характеризують функціональний стан печінки (білірубін та його фракції, показники тимолової і сулемової осадових реакцій, активність амінотрансфераз сироватки крові - аланінової, тобто АлАТ, та аспарагінової, тобто АсАТ) уніфікованими методами. Наявність вторинного імунодефіциту діагностувалася за допомогою комплексного імунологічного обстеження, що включало визначення клітинної, гуморальної ланок імунітету та стан у фагоцитуючи х клітин (макрофагів та нейтрофілів) відповідно до діючих стандартів імунологічного обстеження [дивись "Уніфіковані методи імунологічних досліджень на амбулаторному та стаціонарному етапах" /Під ред К.Ф.Чернушенко. Київ: МОЗ України, 1990. - 36с.]. Усі хворі, що були під наглядом, знаходилися на диспансерному обліці у лікарягастроентеролога з приводу ХН Х та обов'язково були обстежені клінічним імунологом з приводу ВІД. Обидві групи обстежених - основна та зіставлення, були рандомізовані за статтю, віком хворих, загальною тривалістю захворювання, частотою загострень ХНХ, а також вираженістю ВІД. На момент обстеження у всіх хворих, що були під наглядом, ХНХ був у фазі помірного загострення або нестійкої ремісії. Хворі основної групи отримували лікування згідно з заявленим способом, тобто додатково до спазмолітиків, жовчогінних препаратів та антибактеріальних засобів (які призначали переважно у фазі помірного загострення ХНХ), вони отримували ПО за вищевказаною схемою. Хворі з групи зіставлення отримували лікування згідно з відомим способом-прототипом, тобто спазмолітики, 5 34818 жовчогінні препарати, при необхідності - антибактеріальні засоби. В обох гр упах вивчали динаміку клінічних показників, загальнолабораторних (загальний аналіз крові та сечі) і тих біохімічних показників, які характеризували функціональний стан печінки. Крім того, в обо х гр упах обстежених проводили імунологічний моніторинг, що давало можливість проаналізувати вплив заявленого та відомого способів лікування на динаміку основних імунологічних показників. При проведенні клінічних випробувань заявленого та відомого способів лікування в обох групах обстежених були однотипова картина захворювання, яка характеризувалася загальною слабкістю, нездужанням, тяжкістю у правому підребер'ї, гіркотою у роті, обкладеністю язика білим або жовтуватим брудним нальотом, наявністю позитивних симптомів Ортнера та Кера, в окремих 6 випадках - субіктеричністю склер. При помірному загостренні ХНХ у хворих відмічалося також суттєве зниження апетиту, нудо та, нерідко закрепи, або чергування закрепів або діареї. Біохімічні зсуви у обстежених хвори х на ХНХ характеризувалися збільшенням кількості прямого (пов'язаного) білірубіну при кількості загального білірубіну біля верхньої межі норми, помірною гіпертрансфераземією (підвищення активності АлАТ і АсАТ), збільшенням показника тимолової проби, а у частини обстежених - активності лужної фосфа тази (ЛФ) та гамаглутамілтранспептидази (ГГТП). При динамічному спостереженні було встановлено, що в основній групі хворих на ХНХ під впливом запропонованого способу лікування суттєво прискорюється зникнення скарг на стан здоров'я та відмічається нормалізація клінічних показників у обстежених хворих (таблиця 1). Таблиця 1 Вплив заявленого та відомого способів лікування ХНХ на тлі ВІД на клінічні показники (М±m) Клінічні показники загальної слабкості нездужання тяжкості у правому підребер'ї зниження апетиту диспептичних проявів гепатомегалії гіркоти у роті відрижки здуття живота запорів обкладеності язика Заявлений спосіб(n=65) Тривалість збереження (діб): 7,2±0,25 7,0±0,15 7,8±0,25 6,9±0,22 6,6±0,25 18,2±0,35 6,2±0,3 7,0±0,2 6,2±0,35 6,4±0,3 14,3±0,35 З таблиці видно, що при використанні заявленого способу лікування ХНХ у хворих, відмічається суттєве скорочення тривалості збереження клінічної симптоматики , а саме - загальної слабкості на 6,8±0,2 дні (в 1,9 рази), нездужання - на 6,6±0,15 дні (в 1,9 рази), тяжкості у правому підребер'ї - на 9,1±0,2 дні (в 2,2 рази), зниження апетиту - на 7,2±0,2 дні (в 2 рази), диспептичних проявів, у тому числі нудоти - на 5,6±0,2 дні (в 1,8 рази), почуття гіркоти у роті - на 7,0±0,3 дні (в 2,1 рази), запорів - на 6,1±0,25 дні (в 2 рази), обкладеності язика густим білим або жовтувато-брудним нальотом - на 14,5±0,4 дні (в 2 рази). Таким чином, використання заявленого способу лікування хворих Відомий спосіб (n=60) Р 14,0±0,35 13,6±0,3 16,9±0,35 14,1±0,3 12,2±0,25 32,3±0,4 13,2±0,35 14,3±0,3 12,8±0,4 12,5±0,35 28,8±0,45