Спосіб медичної реабілітації хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки в сполученні з ішемічною хворобою серця

Реферат: Спосіб медичної реабілітації хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки в сполученні з ішемічною хворобою серця шляхом загальноприйнятої терапії, що відповідає діючим протоколам лікування захворювань травної й серцево-судинної систем, причому додатково вводять сучасний рослинний препарат гастритол. UA 69687 U (12) UA 69687 U UA 69687 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до галузі медицини, а саме до внутрішніх хвороб. Актуальність предмету корисної моделі пов'язана зі значним поширенням за останні десятиріччя в Україні захворюваності органів травлення, рівень якої виріс до 54,3 %. При цьому, відсоток захворюваності на пептичну виразку (ПВ) дванадцятипалої кишки (ДПК) від загальної кількості останніх складає 28,8 %. Найбільш складною за клінічним перебігом і лікуванням є коморбідна патологія, серед якої поєднання ПВ ДПК, зокрема з ішемічною хворобою серця (ІХС), становить 45,7 %. У життєдіяльності людини важлива роль належить вегетативній нервовій системі (ВНС), яка регулює й координує роботу органів і систем. Майже у 80 % пацієнтів виявляються вегетативні порушення, які, як правило, є вторинними, що виникають на фоні не тільки психічних, неврологічних, але й соматичних захворювань. В останній час ПВ ДПК у певній мірі відносять і до психосоматичних захворювань. У 95 % хворих на ПВ ДПК у період загострення спостерігаються істотні психосоматичні розлади. У структурі цих порушень переважають синдроми іпохондрії й астенії, які нерідко поєднуються з тривожно-депресивними й фобічними розладами. Найбільшою мірою це стосується осіб з виразками, що важко рубцюються. При цьому, прогресуючий перебіг ПВ ДПК пов'язаний з наявністю симпатичної дисрегуляції й характеризується зростанням емоційної напруженості, тривожно-депресивних рис особистості. Встановлена наявність тісного зв'язку між скаргами хворих на ПВ ДПК та їх психічним станом, ставленням до хвороби й оцінкою якості життя. Відомі факти виникнення виразок після стресових ситуацій. Порушення можуть виникати в центральному й периферичному відділах ВНС, обумовлюючи формування морфологічних змін у слизовій гастродуоденальної зони, патологічних вісцеро-вісцеральних рефлексів, порушень евакуаторної функції шлунка й ДПК. У той же час, психосоматичні порушення відіграють велике значення й у формуванні ІХС. Тим самим, ВНС є одним з важливих компонентів регуляції життєво важливих функцій людського організму, що забезпечує необхідний рівень стабільності гомеостазу. Тому розробка способів медичної реабілітації хворих з такою коморбідною патологією важлива для клінічної практики. Відомий спосіб медичної реабілітації хворих на ПВ ДПК у сполученні з ІХС, який включає загальноприйняту терапію, що відповідає діючим протоколам лікування захворювань травної й серцево-судинної систем [Маастрихтський Консенсус III (2005), Накази Міністерства охорони здоров'я (МОЗ) України №271 (2005) і №436 (2006), рекомендації Європейського товариства кардіологів (2007, 2009)]. Цей спосіб є найбільш ефективним з існуючих і тому обраний як прототип. До недоліків прототипу належить те, що при його використанні в низці випадків зберігаються помірно виражені ознаки астено-невротичного, абдомінального больового й диспепсичного синдромів, що свідчить про наявність неповної клінічної ремісії. До того ж, він не надає належної уваги призначенню препаратів, які позитивно впливають на психосоматичні порушення, що мають місце при даній коморбідній патології. Задачею корисної моделі було підвищення ефективності існуючого способу медичної реабілітації хворих на ПВ ДПК у сполученні з ІХС, зокрема нормалізація показників системи фагоцитуючих макрофагів (СФМ) і зменшення ймовірності розвитку в подальшому рецидивів захворювання. Вказана задача вирішується шляхом додаткового призначення до загальноприйнятої терапії хворим на ПВ ДПК у сполученні з ІХС сучасного препарату рослинного походження гастритолу. Гастритол поєднує властивості прокінетика, спазмолітика, знеболюючого, протизапального й м'якого антидепресанту. Гастритол містить ряд активних речовин, які викликають місцевий ефект у шлунково-кишковому тракті й чинять центральну дію на секреторну й моторну функції шлунка. Так, перстач гусячий чинить спазмолітичну дію на мускулатуру шлунково-кишкового тракту. Корінь солодки містить гліциризинову кислоту, яка має сильну протизапальну дію й стимулює утворення грануляційної тканини, а також знижує тонус і моторику шлунковокишкового тракту, збільшує васкуляризацію слизової оболонки шлунка. Ромашка лікарська чинить протизапальний, антиалергічний та регенеруючий ефекти. Хамазулен швидко й глибоко проникає в слизову оболонку. Протизапальну й антиалергічну дію мають також β-фарнезен та α-бісаболол. Кардобенедикт містить гіркий глікозид кніцин, який так само, як і гіркі речовини, що містяться в дягелі, поліпшує абдомінальний кровообіг, тим самим прискорюючи загоювання виразки й ураження слизової оболонки. Гірка речовина полину гіркого підвищує моторику шлунка й поліпшує гастрокардіальні симптоми. Оскільки виразка є психосоматичним захворюванням, звіробій звичайний впливає на психовегетативні розлади як найважливіший ульцерогенний фактор, діючи як парасимпатолітичний засіб. Наша пропозиція щодо додаткового призначення хворим на ПВ ДПК у сполученні з ІХС гастритолу базується на вперше встановленій досвідним шляхом авторами корисної моделі 1 UA 69687 U 5 10 15 20 25 30 35 40 закономірності, яка полягає в прояві позитивних рис фармакологічної дії гастритолу в плані нормалізації стану СФМ за показниками фагоцитарної активності моноцитів (ФАМ), а в клінічному плані сприяє досягненню тривалої повноцінної ремісії захворювання. Заявлений спосіб здійснюється таким чином. Після встановлення пацієнтам діагнозу ПВ ДПК у сполученні з ІХС їм призначають загальноприйняту для кожної з нозологій терапію в середньо терапевтичних дозах і додатково застосовують гастритол усередину по 20 крапель, які розчиняють у невеликій кількості води, 3 рази на день, збовтуючи перед застосуванням, протягом одного місяця поспіль. Для підтвердження ефективності заявленого способу медичної реабілітації було обстежено дві групи хворих із встановленим діагнозом ПВ ДПК у сполученні з ІХС: основна група (45 осіб), яка отримувала медичну реабілітацію за допомогою заявленого способу (загальноприйнята терапія ПВ ДПК й ІХС+гастритол) і група зіставлення (34 особи), що отримувала медичну реабілітацію згідно з способом-прототипом, тобто тільки загальноприйняту терапію ПВ ДПК й ІХС. Обидві групи обстежених пацієнтів були рандомізовані за статтю й віком, а також тяжкістю клінічного перебігу поєднаної патології. Діагноз ПВ ДПК встановлювали згідно з наказом МОЗ України №271 від 13.06.2005 р. за даними комплексного клініко-лабораторного й інструментального дослідження (фіброгастро-дуоденоскопія). Верифікації ІХС та її форм здійснювали за класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров'я (1999) і рекомендаціями Українського товариства кардіологів (2007). ФАМ досліджували чашечковим методом з визначенням фагоцитарного індексу (ФІ), фагоцитарного числа (ФЧ), індексу атракції (ІА) та індексу перетравлення (ІП). Обстеження пацієнтів з ПВ ДПК у сполученні з ІХС, які були під наглядом, у динаміці дозволило встановити позитивний вплив заявленого способу медичної реабілітації на динаміку клінічних і низку лабораторних показників. Так, на момент початку проведення медичної реабілітації більшість обстежених пацієнтів скаржилась на загальну слабість (75 осіб - 94,9 % випадків), нездужання (72 хворих - 91,1 %), підвищену втомлюваність (73 пацієнта - 92,4 %), дратівливість і тривожність, емоційну лабільність (64 особи - 81,0 %), головний біль (68 хворих - 86,1 %), порушення сну (24 пацієнта 30,4 %). Після завершення медичної реабілітації з додатковим включенням препарату гастритолу у хворих на ПВ ДПК в сполученні з ІХС частота скарг з боку травної й серцево-судинної систем була вірогідно меншою ніж до проведення реабілітаційних заходів і ніж у пацієнтів групи зіставлення, що вживали лише загальноприйняті засоби. Так, після завершення курсу медичної реабілітації 34 особи основної групи (97,1 %), які вживали гастритол, скарг на стан здоров'я не мали й вважали себе на цей час практично здоровими, що перевищувало ефект, досягнутий при використанні хворими тільки загальноприйнятих засобів (19 пацієнтів групи зіставлення 55,9 %). Прояви абдомінального больового й диспепсичного синдромів зберігалися після завершення курсу реабілітації в осіб основної групи теж рідше (5 хворих - 14,3 %), ніж у пацієнтів групи зіставлення (11 осіб - 32,4 %). При проведенні імунологічного обстеження було встановлено, що показники ФАМ до початку медичної реабілітації, як в основній групі, так і в групі зіставлення істотно не відрізнялися, але мали суттєві розбіжності з показниками норми (табл.1). Таблиця 1 Показники ФАМ у хворих на ПВ ДПК у сполученні з ІХС до початку медичної реабілітації (М±m) Показники ФАМ ФІ, % ФЧ, % ІА, % ІП, % 45 Норма 28,6±0,8 4,0±0,16 16,9±0,6 26,5±0,9 Групи обстежених хворих основна (n=45) зіставлення (n=34) 18,4±0,6*** 19,4±0,6*** 1,9±0,3*** 2,1±0,1*** 11,2±0,4** 12,1±0,2** 14,5±0,1*** 15,0±0,6*** Примітка: у таблицях 1 і 2 вірогідність розбіжностей відносно норми * при Р0,05 >0,05 UA 69687 U 5 З таблиці 1 видно, що в обстежених хворих основної групи мало місце зниження показників ФІ в середньому в 1,6 разу (Р