Спосіб об’єктивної діагностичної інтерпретації даних перорального тесту толерантності до глюкози

Реферат: Спосіб об'єктивної діагностичної інтерпретації даних перорального тесту толерантності до глюкози за значеннями глікемічних коефіцієнтів включає обробку даних тесту за інтегральним логічним критерієм. UA 76126 U (12) UA 76126 U UA 76126 U 5 10 15 20 25 30 Корисна модель належить до медицини і може бути використана для дослідження регуляції вуглеводного обміну в організмі людини з метою проведення об'єктивної діагностики порушення толерантності до глюкози. Порушення толерантності до глюкози (ПТГ) - гіперглікемічний стан, проміжний між нормоглікемією (НОРМОЮ) і цукровим діабетом 2 типу. Відомо, що розвиток цукрового діабету (ЦД) обумовлено недостатністю секреції інсуліну підшлунковою залозою (при ЦД 1 типу) або інсулінорезистентністю (недостатньою чутливістю тканин до інсуліну при ЦД 2 типу). Однак принципові труднощі безпосереднього виміру інсуліну і його дії (особливо в клінічних умовах) обумовили застосування для ранньої діагностики ЦД 2 типу глікемічних даних перорального тесту толерантності до глюкози (ПТТГ). Емпірично було встановлено, що за динамікою зміни рівня глікемії можна робити певні висновки про секрецію інсуліну і його сприйняття тканинами. Зазвичай для діагностики використовують значення глікемії: базальне (натще) - gb і за півгодини - g30 , годину - g60 , дві години - g120 після перорального прийому глюкози, виражені в мг % (мг глюкози на 100 мл крові). Можливий варіант ПТТГ, у якому замість виміру глікемії на 30 хвилині тесту вимірюють її значення на 90 хвилині [1]. На цих даних заснована як інтуїтивна експертна діагностика ЦД 2 типу, так різні способи його об'єктивної діагностики [2, 3]. Відповідно до рекомендацій Комітету експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) проведення ПТТГ у НОРМІ не має клінічного сенсу, а при явних проявах ЦД протипоказано. Тест доцільно використовувати з метою ранньої діагностики ЦД 2 типу лише у випадку ПТГ, що розвивається у латентній формі й супроводжується всіма типовими ускладненнями ЦД [4, 5]. ПТГ, яка виділена в окрему категорію гіперглікемії, сама по собі ще не є власно діабетом, вона не обов'язково розвивається у невиліковний у повному розумінні слова ЦД 2 типу, а може й нормалізуватися [5]. На сьогодні відомо декілька критеріїв, що розроблені для об'єктивної оцінки даних ПТТГ. За критерієм Тіца [1] НОРМА діагностується при спільному виконанні наступних чотирьох умов: gb  100 мг %, g60  150 мг %, g90  130 мг % і g120  110 мг % . У випадку порушення хоча б однієї з них діагностується ПТГ, а при наявності і очевидних ознаках діабету - ЦД 2 типу. У критеріях ВООЗ-85 (1985 р) залишені тільки перша й остання з наведених умов, а в критеріях ВООЗ-99 обмежуються тільки першою з них. Відомі об'єктивні критерії аналізу глікемічних даних ПТТГ для діагностики НОРМИ й ПТГ за значеннями глікемічних коефіцієнтів Бодуена-Франка kБФ  , Бодуена-Покровського k БП  і Рафальського k Р  , наведені у табл. 1 [2]. Таблиця 1 Критерії виявлення ПТГ за значеннями глікемічних коефіцієнтів Діагноз kБФ Глікемічні коефіцієнти kБП % kР НОРМА ПТГ