Спосіб детоксикації організму

Спосіб детоксикації організму шляхом вн утрішньовенного лазерного опромінення крові, лазерне опромінювання проводять на протязі 15 хвилин при довжині хвилі 0,63 нм і потужності 2,0 мВт/м 2, який відрізняється тим, що додатково хворому вводять на фізіологічному розчині кремнійорганічну сполуку (ентеросгель) з розрахунку 2 мг/кг маси тіла. (19) (21) 97052530 (22) 30.05.1997 (24) 16.10.2000 (33) UA (46) 16.10.2000, Бюл. № 5, 2000 р. (72) Боднар Борис Миколайович, Боднар Олег Борисович, Крівченя Данієл Юліанович, Кухарчук Олександр Леонідович, Пішак Ольга Василівна, Шевчук Ігор Іванович 28511 роентеросорбції (табл. 1). Виявлено, що у хворих на перитоніт дітей після одноразового сеансу лазероентеросорбції рівень в плазмі крові молекул середньої маси був на 40,00% нижчим, ніж після ентеросорбції і на 21,74% нижче в порівнянні з даними, отриманими після проведення внутрішньовенного лазерного опромінення крові. Після двотриразового використання лазероентеросорбції ці цифри складали відповідно 46,67% та 30,43%. По відношенню до імунних комплексів різниця лікувальної ефективності була ще більшою: їх вміст в плазмі крові при одноразовому застосуванні лазероентеросорбції був в 5,0 разів меншим в порівнянні з ентеросорбцією і в 2,5 рази меншим, ніж після лазеротерапії; при дво- триразовому використанні лазероентеросорбції спостерігалося зниження вмісту в крові імунних комплексів в 5,6 та 2,8 разів, відповідно. Лазероентеросорбція була значно ефективнішою за ентеросорбцію і внутрішньовенне лазерне опромінення крові в плані пригнічення необмеженого протеолізу: протеолітична активність плазми крові за зоальбумином після одноразового використання лазероентеросорбції була відповідно нижчою в 2,8 та 3,0 рази; протеоліз за азоказеїном - на 67,09% і 72,34%; протеоліз за азоколом - в 3,7 разів відносно обох методів еферентної терапії. Ще більша різниця в детоксикаційної ефективності спостерігалася після використання 2-3 сеансів лазероентеросорбції. Таким чином, в даному випадку має місце не проста сумація ефектів ентеросорбції і внутрішньовенного лазерного опромінення крові, а, по крайній мірі, їх адитивність, тобто, взаємопідсилююча дія. За впливом на тиреоїдний статус організму хворої на перитоніт дитини (табл. 2) лазероентеросорбція мала більшу корегуючу дію, ніж ентеросорбція: концентрація в плазмі крові трийодтиронину була вищою на 26,28% при одноразовому і на 28,85% при дво- триразовому використанні лазероентеросорбції. Разом з тим, плазмовий рівень тироксину при застосуванні ціх двох методів еферентної терапії не відрізнявся, тоді як в порівнянні з лазеротерапією концентрація Т4 в плазмі крові була більшою на 16,95% після одного і на 18,76% після 2-3 сеансів лазероентеросорбції. Отже, лазерна фотомодифікація крові сприяє покращанню периферичного монодейодування тироксину, ентеросорбція відновлює гормон-продукуючу функцію щитовідної залози, а лазероентеросорбція поєднує ці е фекти. Певних закономірностей щодо змін концентрацій в плазмі крові кортизолу та інсуліну встановити не вдалося. Відмічалася лише достовірне зниження рівню кортизолу при дво- триразової лазероентеросорбції в порівнянні з ентеросорбцією, та зменшення вмісту в крові імунореактивного інсуліну після одноразового використання лазероентеросорбції в порівнянні з внутрішньовенним лазерним опроміненням крові. Слід вважати, що на відміну від тиреоїдних гормонів, кінцева ефективність яких обумовлюється станом ферментативної активності монодейодаз І та II типу, гормони стрес-систем і системи метаболічного контролю мало залежать від еферентної терапії, оскільки їх синтез і секреція прямо пов'язані з активністю гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової систе ми і ступенем субстратного енергозабезпечення організму. Переваги детоксикаційної ефективності лазероентеросорбції особливо проявлялися при порівняльному аналізі змін в системі регуляції агрегатного стану крові (табл. 3). Так, час рекальцифікації плазми крові після одноразового або багаторазового використання лазероентеросорбції у хворих на перитоніт дітей був достовірно нижчим, ніж після внутрішньовенного лазерного опромінення крові, і мав тенденцію до зниження відносно результатів, о триманих при ентеросорбції. В порівнянні з сорбційною терапією дво- триразова лазероентеросорбція достовірно подовжувала протромбіновий та тромбіновий час при зниженні рівню фібриногену в плазмі крові і підвищенні активності антитромбіну III за зменшення адгезивно-агрегаційної здатності тромбоцитів. При лазеротерапії спостерігалося збільшення концентрації фібриногену в плазмі крові в 1,3 рази, підвищення активності антитромбіну III на 11,67%, зменшення індексу спонтанної агрегації тромбоцитів в 4,4 рази та дворазове зниження проценту адгезивних тромбоцитів. Аналогічні, але менш виражені зміни спостерігалися при одноразовому використанні лазероентеросорбції. Комплексна оцінка згортаючої активності крові показала, що у дітей з перитонітом після сорбційної терапії зберігається досить висока активність первинного гемостазу, а лазеротерапія характеризувалася найбільшим потенціалом гемокоагуляції, про що свідчить найменші величини активованого парціального тромбопластинового часу, тоді як при лазероентеросорбції всі показники загального згортаючого потенціалу крові практично нормалізувалися. Тобто, в даному випадку відсутні як проста сумація ефектів, так і адитивність сорбційної терапії та внутрішньовенного лазерного опромінювання крові, що свідчить про наявність якісно нового лікувального ефекту лазероентеросорбції. Щодо змін активності фібринолітичної системи крові (табл. 4), то вони мали вторинний характер і були обумовлені нормалізацією згортаючої активності крові у хворих на перитоніт дітей під впливом лазероентеросорбції. Проте, слід підкреслити, що двох- триразова лазероентеросорбція достовірно підвищувала потенційну активність плазміногену і Хагеман-залежний фібриноліз. Завдяки детоксикаційної ефективності і нормалізуючого впливу на систему регуляції агрегатного стану крові лазероентеросорбція була значно ефективнішою за ентеросорбцію і лазеротерапію в плані попередження розвитку синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові у хворих на перитоніт дітей (фіг. 1): якщо після сорбційної терапії вміст в плазмі крові розчинних комплексів фібрин-мономіру складав 33,50% від даних дітей з перитонітом, що не отримували еферентної терапії, а після внутрішньовенного лазерного опромінювання крові він дорівнювався 193,00%, то після одного та 2-3 сенсів лазероентеросорбції цей показник відповідно зменшувався до 11,09% і 6,42%. В абсолютних величинах концентрація розчинних комплексів фібрин-мономіру після ентеросорбції складала 11,33±2,81 мкг/л; після лазеротерапії 64,76±7,69 мкг/л, що було значно вище, ніж після лазероентеросорбції - 2,14±0,57 мкг/л (від 2 28511 повідно: р