Спосіб лікування хворих на синдром підвищеної стомленості на тлі хронічної патології гепатобіліарної системи

1. Спосіб лікування хворих із синдромом підвищеної стомленості на тлі хронічної патології 3 МПК7 А61К35/12, А61К35/78. - Спосіб лікування синдрому підвищеної стомленості на тлі хронічної патології гепатобіліарної системи. - Опубл. 15.03.2004р. - Бюл. №3]. Але даний спосіб має недоліки, оскільки в частини хворих з вираженим загостренням запального процесу в ГБС він не забезпечує швидкої ліквідації запального процесу й тому тривалий час зберігаються порушення клініко-біохімічних показників, зокрема чутливість краю печінки при пальпації, збільшення її розмірів, наявність підвищення концентрації пов'язаного (прямого) білірубіну, гіпер-трансфераземії й особливо ознак внутрішньопечінкового холестазу (свербіж шкіри, підвищення активності екскреторних ферментів - лужної фосфатази, ГГТП, а також вмісту у сироватці крові холестерину й b-ліпопротеїдів). Тому був запропонований спосіб лікування хворих на СПС на тлі хронічної патології ГБС шляхом введення ербісолу й комплексного фітопрепарату холенорму в середньотерапевтичних дозах і додатково - гепатопротектора антраля усередину по 0,25г 3 рази на добу протягом 15 діб поспіль при І стадії СПС (компенсованій), 3-4 рази на добу протягом 15-20 діб при II стадії (субкомпенсованій) й 4 рази на добу протягом 20 діб при III стадії (декомпенсованій) [Патент України на корисну модель №17767. МПК (2006) А61К35/12, А61К35/78. Спосіб лікування синдрому підвищеної стомленості на тлі хронічної патології гепатобіліарної системи. - Опубл. 16.10.2006р. - Бюл. №10]. Цей спосіб найбільш ефективний з існуючих і тому обраний в якості прототипу. До недоліків прототипу відноситься те, що в деяких хворих із СПС й вираженим загостренням запального процесу в ГБС ще затягується ліквідація останнього, а тому й зберігаються порушення окремих клініко-біохімічних показників. Задачею корисної моделі було вдосконалення існуючого способу лікування, скорочення терміну й покращання його результатів шляхом додаткового введення гепатозахисного препарату ліволіну форте. Ліволін - це сучасний препарат, який містить есенційні фосфоліпіди, що здійснюють нормалізуючу дію на метаболізм ліпідів, білків і на детоксикаційну функцію печінки, відновлюють і зберігають структуру печінки й фосфоліпідзалежні ензиматичні системи, сповільнюють формування сполучної тканини в печінці. Ліволін форте містить у своєму складі есенційні фосфоліпіди, вітаміни В1, В2, В6, В12, нікотинамід. Препарат зареєстрований в Україні [реєстраційні посвідчення №Р.12.01/04003, Р.12.01/04004] інструкція щодо використання ліволіну затверджена наказом МОЗ України №481 від 03.12.01р. Дана пропозиція авторів корисної моделі базується на вперше встановленій нами закономірності, яка полягає в тому, що додаткове включення ліволіну до комбінації ербісолу, холенорму й антралю сприяє суттєвому прискоренню покращання клініко-біохімічних показників, що стосуються функціонального стану ГБС, у тому числі при наявності у хворих внутрішньопечінкового холестазу й водночас сприяє ліквідації клінічної симптоматики 33211 4 астенічного регістру, яка характерна для хворих на СПС. Авторами корисної моделі вперше в експериментальних умовах встановлено й потім підтверджено в клініці, що ліволін як гепатоп-ротектор та антиоксидант реалізує позитивні фармакологічні ефекти у хворих, в яких є виражений синдром внутрішньопечінкового холестазу, що за даними авторів дуже часто зустрічається при наявності СПС на тлі хронічної патології ГБС. Заявлений спосіб здійснюється таким чином: хворому з наявністю СПС на тлі хронічної патології ГБС, додатково до ербісолу, холенорму й антралю призначають ліволін. Ліволін вводять усередину при І стадії СПС (компенсованій) - по 1 капсулі 3 рази на добу протягом 15-20 діб поспіль; при II стадії (субкомпенсова-ній) - по 2 капсули 3 рази на добу протягом 15-20 діб; і при III стадії (декомпенсованій) - по 2 капсули 4 рази на добу протягом 20-30 діб поспіль. При розробці заявленого способу нами було обстежено дві групи хворих з наявністю СПС на тлі хронічної патології ГБС - основна (73 особи) й група зіставлення (65 осіб) у віці від 25 до 50 років. Обидві групи обстежених були рандомізовані за віком, статтю, тяжкістю перебігу СПС й хронічної патології ГБС й вираженням імунологічних порушень. Хворі основної групи отримували лікування згідно до заявленого способу, тобто ербісол, холенорм, антраль та додатково - ліволін, в той час, як хворі групи зіставлення - згідно до відомого способу-прототипу (лише ербісол, холенорм та антраль). При клінічному обстеженні було встановлено, що до початку лікування у хворих обох груп були однотипові скарги на стан здоров'я й виявлена однакова клінічна симптоматика. Так, обстежені хворі, як в основній групі, так і в групі зіставлення скаржилися на загальну слабість, нездужання, підвищену стомленість і дратівливість, зниження розумової й фізичної працездатності, помірний головний біль, зниження апетиту, нерідко наявність гіркоти або металевого смаку в роті, тяжкість у правому підребер'ї, у низці випадків також відмічалися дифузні міальгії й наявність субфебрилітету у вечірній час. При об'єктивному обстеженні була встановлена наявність субіктеричності склер, а в окремих випадках також і шкіри, збільшення печінки, яка виступала на 2-4см з-під реберного краю, помірне підвищення її щільності, позитивний симптом Кера, обкладеність язика білим, сірим або брудним жовтим нальотом. Нерідко мала місце виражена дихальна аритмія пульсу, стійкий червоний дермографізм, похолодання кінцівок, мармуровість кистей рук, що свідчило про розлади з боку вегетативної нервової системи. Субфебрилітет у межах 37,2-37,6°С відмічався переважно у вечірній час. Нерідко в обстежених хворих мало місце також збільшення й чутливість задніх шийних лімфатичних вузлів. В анамнезі в більшості обстежених відмічена підвищена захворюваність на гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) - 4 й більше епізоди на рік, а також наявність хронічної запальної патології (частіше хронічного тонзиліту чи хронічного бронхіту). При проведенні ультра 5 звукового дослідження (УЗД) органів черевної порожнини була встановлена наявність гепатомегалії, неравномірної ехогенності печінки (в частини хворих), або підвищення ехощільності паренхіми печінки, потовщення стінки жовчного міхура, нерідко його деформація перетинками або спайками, наявність у порожнині міхура "замазки" (детриту), що свідчить про наявність одночасно хронічного гепатиту й хронічного некалькульозного холециститу. Проведення клінічного обстеження в динаміці при лікуванні хворих на СПС на тлі хронічної патології ГБС дозволило встановити, що ефективність лікування суттєво залежала від того способу, яким 33211 6 воно проводилося. При цьому у хворих, які лікувалися за допомогою заявленого способу, мало місце чітко виражене прискорення ліквідації патологічної симптоматики й досягнення внаслідок цього стійкої клінічної ремісії захворювання. При аналізі впливу заявленого та відомого (прототипу) способів лікування хворих на СПС при наявності фонової хронічної патології ГБС у вигляді хронічного неспецифічного реактивного гепатиту або стеатозу печінки були виявлені конкретні особливості, які свідчать про наявність суттєвих переваг заявленого способу в порівнянні з відомим способомпрототипом, як це видно з таблиці 1. Таблиця 1 Вплив заявленого й відомого способів лікування хворих на СПС на тлі хронічної патології ГБС на загальні клінічні показники (М±m) Клінічні показники Групи обстежених Р основна (n=73) зіставлення (n=65) Тривалість збереження (діб): загальної слабкості 9,7±0,5 19,3±0,8