Спосіб лікування хворих з синдромом підвищеної стомленості на тлі хронічного тонзиліту

Винахід відноситься до галузі медицини, а саме до внутрішніх хвороб та оториноларингології. Актуальність предмету винаходу пов'язана з широким розповсюдженням у сучасних умовах синдрому підвищеної стомленості (СПС), особливо серед мешканців екологічно несприятливих регіонів з високим рівнем забруднення довкілля ксенобіотиками або радіонуклідами, частим зустрічанням у хворих із СПС хронічного тонзиліту (XT) у якості фонової патології, та недосконалістю існуючих способів лікування хворих на СПС на тлі XT, у зв'язку з чим відмічається подальше прогресування як СПС, так і XT. Тому важливим для практичної медицини є удосконалення існуючих способів лікування хворих з СПС на тлі XT. Відомий спосіб лікування хворих із СПС на тлі XT шляхом проведення вітамінотерапії та введення адаптогенів рослинного походження, зокрема манаксу - препарату, який містить ліофілізований екстракт з кори тропічної ліани Uncaria tomentosa (Дранник Г.Н. Синдром повышенной утомляемости. - В кн.: Клиническая иммунология и аллергология. - Одесса: АстроПринт, 1999. -С.191-193). Однак клінічний досвід показує, що цей спосіб не забезпечує у більшості хворих на СПС на тлі XT нормалізації інтерферонового статусу, та насамперед концентрації сироваткового інтерферону. Тому вказаний спосіб не сприяє суттєвому скороченню частоти загострень XT, а часті загострення XT, у свою чергу, сприяють подальшому прогресуванню СПС. Тому був запропонований спосіб лікування хворих із СПС на тлі XT шля хом введення рослинного препарату вітчизняного виробництва протефлазиду, який володіє адаптогенною, імунокорегуючою та протизапальною дією (Протефлазид: Информационные материалы по свойствам и методикам применения / Под ред. В.И. Матяш, И.А. Боброва и соавт. - Киев, 2002. -68с.). Цей спосіб більше ефективний, ніж попередній, однак у низці випадків він також не забезпечує відновлення інтерферонового статусу хворих та припинення подальшого прогресування СПС. Існує також спосіб лікування хворих із СПС на тлі XT шляхом введення пацієнтам нового вітчизняного препарату природного походження ербісолу, який володіє імуномодулюючими, антиоксидантними та протизапальними властивостями (Краснова С.П. Ефективність ербісолу в лікуванні хворих із синдромом підвищеної стомленості // Український медичний альманах. -2003. -Т.6, №4. -С.71-74). Цей спосіб найбільш ефективний з існуючих, і тому він обраний в якості прототипу. До недоліків прототипу відноситься те, що у частини хворих із СПС, переважно при частих загостреннях XT, використання відомого способу-прототипу не забезпечує зниження частоти подальшого загострення XT, що негативно впливає на імунний статус пацієнтів та сприяє подальшому прогресуванню саме СПС. Тому відомий спосіб-прототип потребує подальшого удосконалення. Задачею винаходу було підвищення ефективності відомого способу-прототипу, зниження частоти подальшого загострення XT та прогресування СПС. Вказана задача досягається шляхом додаткового введення хворим із СПС на тлі XT препарату інтерфероногенної та імунокорегуючої дії циклоферону, який володіє також протизапальними властивостями. Наша пропозиція щодо введення хворим із СПС на тлі XT циклоферону базується на вперше встановленій авторами винаходу закономірності шляхом клінічних та лабораторних обстежень пацієнтів з даною патологією, що при одночасному введенні ербісолу та циклоферону дані препарати виявляють взаємно потенціюючий ефект у патогенетичному плані, тобто як імуномодулюючі і інтерфероногенні засоби. У клінічному плані це проявляється у вигляді суттєвого збільшення тривалості збереження повноцінної та стійкої ремісії XT, що також забезпечує припинення подальшого прогресування СПС. У технічному плані заявлений спосіб використовують таким чином. Хворому з діагнозом СПС на тлі XT призначають введення ербісолу внутрішньом'язово по 2мл 2 рази на добу протягом 20-30 діб поспіль та додатково - циклоферону по 2мл 1 раз на добу внутрішньом'язово 5 діб поспіль, потім через день ще 5 ін'єкцій циклоферону, усього 10 ін'єкцій препарату. Наш клінічний досвід показує, що саме ця схема введення комбінації ербісолу та циклоферону забезпечує оптимальний ефект у плані припинення подальшого виникнення загострень XT та прогресування СПС, і тому вона також є предметом винаходу. При розробці заявленого способу було обстежено дві групи хворих із СПС та наявністю фонового XT: основна (85 осіб), які лікувалися за допомогою заявленого способу, та гр упа зіставлення (60 осіб), яка отримувала лікування відповідно до відомого способу-прототипу. Обидві гр упи хвори х, які знаходилися під наглядом, були рандомізовані віком і статтю хворих, стадією СПС та тривалістю захворювання. XT у всі х обстежених хвори х був у фазі нестійкої клінічної ремісії. Хворі основної групи відповідно до заявленого способу отримували введення ербісолу по 2мл 2 рази на добу внутрішньом'язово протягом 20-30 діб поспіль та додатково циклоферон у вигляді 12,5% розчину внутрішньом'язово 1 раз на добу 5 днів поспіль, потім через день здійснювали ще 5 ін'єкцій циклоферону. Таким чином, усього вводили на курс лікування від 80 до 120мл ербісолу та 20мл 12,5% розчину циклоферону. Хворі групи зіставлення, які лікувалися за допомогою існуючого способу-прототипу, отримували лише ербісол по 2мл 12 рази на день внутрішньом'язово протягом 15-20 діб поспіль. До початку проведення лікування клініко-лабораторні показники в обстежених хвори х відповідали СПС, переважно II клінічній стадії (субкомпенсації) та наявності XT у фазі нестійкої клінічної ремісії. Хворі скаржилися на загальну слабкість, нездужання, дифузний головний біль, підвищену стомленість, емоційну лабільність, зниження розумової та фізичної працездатності, зниження пам'яті, біль у горлі. З анамнезу було відомо, що загальна тривалість захворювання складала від 3 до 8 років, у хворих відмічалося суттєве збільшення частоти виникнення повторних гострих респіраторних вірусни х інфекцій (ГРВІ) та ангін, випадків рецидивуючого герпесу. У клінічному плані встановлено наявність гіпертрофії та розпуiеності піднебінних мигдаликів, казеозних пробок у лакунах, збільшення та чутливості при пальпації підщелепних лімфатичних вузлів, спаяності піднебінних мигдаликів з піднебінними дужками. У більшості хворих також відмічався увечері субфебрилітет у межах 37,137,4°С, зниження апетиту, збільшення та чутливість задніх шийних лімфатичних вузлів. При лабораторному обстеженні у всіх хворих, які були під наглядом, встановлені зсуви імунологічних показників, що були характерні для II стадії СПС (субкомпенсації) - наявність Т-лімфопенії, дисбаланс субпопуляційного складу Т-лімфоцитів, переважно зі зниженням кількості циркулюючих у периферійній крові Тхелперів/індукторів (CD4+), зменшенням імунорегуляторного індексу CD4/CD8. При динамічному обстеженні і клінічному нагляді за хворими було встановлено, що тривалість збереження загальнотоксичного синдрому, підвищеної стомленості, лімфаденопатії, субфебрилітету та інших патологічних проявів в основній групі, яка отримувала лікування за допомогою заявленого способу, була суттєво меншою, ніж у групі зіставлення, яка лікувалася відповідно до відомого способу-прототипу (таблиця 1). Таблиця 1 Вплив заявленого способу та способу-прототипу на клінічні показники в обстежених хворих із СПС на тлі ХТ (M±m) Групи обстежених хворих основна (n=85) зіставлення (n=60) Тривалість збереження (діб): загальної слабкості 7,2±0,2 14,1±0,35 нездужання 7,0±0,25 14,2±0,3 підвищеної стомленості 6,9±0,25 14,4±0,35 емоційної лабільності 15,2±0,35 20,6±0,4 болю в горлі 6,5±0,25 12,8±0,3 субфебрилітету 7,0±0,25 14,6±0,35 збільшення та чутливості лімфовузлів 7,0±0,25 15,0±0,4 казеозних пробок у лакунах піднебінних мигдаликів 6,0±0,25 12,8±0,3 головного болю 4,8±0,25 8,2±0,35 зниження працездатності 6,6±0,3 14,2±0,4 Термін досягнення ремісії захворювання (діб) 7,2±0,2 14,6±0,4 Клінічні показники Р