Спосіб лікування хворих з синдромом підвищеної стомлюваності на тлі хронічної паталогії гепатобіліарної системи

Винахід відноситься до галузі медицини, а саме до клінічної імунології та гепатології. Актуальність предмету винаходу пов'язана зі значним розповсюдженням серед населення великих промислових регіонів, в яких довкілля забруднено хімічними шкідливими речовинами, а також серед мешканців зон з підвищеним рівнем радіонуклідів у ґрунті, як хронічної патології гепатобіліарної системи (хронічний некалькульозний холецистит, хронічний неспецифічний реактивний гепатит), так і синдрому підвищеної стомленості (СПС), який нерідко сполучається з хронічною патологією печінки та жовчовивідних шляхів. Тому потрібна розробка раціональних способів лікування даного поєднаного патологічного стану. Існує спосіб лікування хворих з СПС на тлі хронічної патології гепатобіліарної системи (ГБС) шляхом введення препаратів гепатозахисної дії, наприклад, сілібору, ессенціале, карсту та одночасно рослинних препаратів адаптогенної дії - екстракту елеутерококу або настоянки женьшеню [Фролов В.М. Терапевтическая тактика при синдроме повышенной утомляемости на фоне хронических заболеваний гепатобилиарной системы // Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології: Зб. наук. праць. - Київ -Луганськ, 1998. - Вил. 2. С. 182-186]. Нами не було виявлено в патентній та науково-медичній літературі інших способів лікування даної патології, і тому вказаний спосіб обраний в якості прототипу. До недоліків прототипу відноситься те, що у частини хворих вказані гепатопротектори не забезпечують нормалізацію функціонального стану печінки і тому патологічний процес у таких випадках має тенденцію до подальшого прогресування, причому одночасно погіршуються як показники імунітету, так і природної антиінфекційної резистентності. Тому відомий спосіб-прототип потребує подальшого удосконалення. Задачею винаходу було підвищення ефективності існуючого способу-прототипу лікування хворих з СПС на тлі хронічної патології ГБС, скорочення терміну досягнення ремісії та попередження подальшого прогресування патологічного процесу шля хом використання в якості препарату гепатозахисної дії ербісолу. Ербісол - це новий вітчизняний препарат природного походження, який містить у своєму складі комплекс біологічно активних речовин з екстракту ембріонів тканини великої рогатої худоби з високим рівнем біологічної активності. Ербісол володіє одночасно гепатозахисною та імуномодулюючою дією, сприяє нормалізації функціонального стану печінки та відновленню імунологічного гомеостазу. Наша пропозиція щодо включення ербісолу до комплексу лікування хворих з СПС на тлі хронічної патології ГБС базується на вперше встановленій авторами винаходу закономірності, що саме ербісол поряд з високим ступенем гепатозахисної дії та стимуляцією регенерації пошкоджених гепатоцитів, одночасно володіє також значною імуномодулюючою активністю, в тому числі нормалізує фагоцитарну реакцію макрофагів та підвищує кількість та функціональну активність природних кілерів (NK-клітин). Це має суттєве патогенетичне значення для лікування СПС на тлі хронічної патології ГБС, оскільки з проведених імунологічних досліджень відомо, що саме зниження фагоцитарної реакції макрофагів та пригнічення функціональної активності NK-клітин має важливе значення в патогенезі даної патології. Заявлений спосіб здійснюється таким чином: хворому з СПС на тлі хронічної патології ГБС, призначають введення в якості препарату гепатозахисної дії ербісол по 2мл 1-2 рази на добу внутрішньом’язово протягом 2030 діб поспіль та одночасно рослинні препарати адаптогенної дії (екстракт елеутерококу колючого, настоянку з кореню женьшеню або інших) у середньотерапевтичних дозах протягом того ж часу. Про ефективність лікування судили по динаміці клінічних показників, поперед усього швидкості ліквідації синдрому підвищеної стомленості та даним імунологічного обстеження, тобто по ступеню відновлення показників імунологічного гомеостазу. При розробці заявленого способу нами було обстежено дві групи хворих з наявністю СПС на тлі хронічної патології ГБС - основна (68 осіб) та група зіставлення (70 осіб) у віці від 28 до 50 років. Обидві групи обстежених були рандомізовані за віком, статтю хворих, тяжкістю перебігу СПС і хронічної патології ГБС та виваженістю імунологічних порушень. Хворі основної групи отримували лікування згідно до заявленого способу, хворі групи зіставлення - згідно до відомого способу-прототипу. При клінічному обстеженні було встановлено, що до початку лікування у хворих обох груп були однотипні скарги, виявлена клінічна симптоматика та характер порушень функціональних проб печінки. Так, обстежені хворі скаржилися на загальну слабкість, нездужання, підвищену стомленість та дратівливість, зниження розумової та фізичної працездатності, помірний головний біль, зниження апетиту, нерідко наявність гіркоти або металевого смаку у роті, тяжкість у правому підребер’ї, в ряді випадків також дифузні міалгії та наявність субфебрилітету у вечірній час. При об'єктивному обстеженні було встановлено наявність субіктеричності склер, а в окремих випадках також і шкіри, збільшення печінки, яка виступала на 2-4см з-під реберного краю, помірне підвищення її щільності, позитивний симптом Кера, обкладеність язика білим, сірим або брудним жовтим нальотом. Нерідко мала місце виражена дихальна аритмія пульсу, стійкий червоний дермографізм, похолодання кінцівок, мармуровість кистей рук, що свідчило про розлади з боку вегетативної нервової системи. Субфебрилітет у межах 37,2-37,6"С відмічався переважно у вечірній час. Нерідко в обстежених хворих мало місце також збільшення і чутливість задніх шийних лімфатичних вузлів. В анамнезі у більшості обстежених відмічена підвищена захворюваність на ГРВІ (4 епізоди на рік та більш), а також наявність хронічної запальної патології (частіше хронічного тонзиліту - XT або хронічного бронхіту - ХБ). При проведенні ультразвукового дослідження (УЗД) органів черевної порожнини було встановлено наявність гепатомегалії, нерівномірної ехогенності печінки (у частини хворих), або підвищення ехощільності паренхіми печінки, потовщення стінки жовчного міхура, нерідко його деформація перетинками або спайками, наявність в порожнині міхура "замазки" (детриту), що свідчи ть про наявність одночасно хронічного гепатиту (ХГ) та хронічного некалькульозного холециститу (ХН Х). Клінічне обстеження в динаміці лікування дозволило встановити, що у хворих, які лікувалися за допомогою заявленого способу, мало місце прискорення ліквідації патологічної симптоматики та досягнення стійкої клінічної ремісії захворювання (таблиця 1). Дійсно, з таблиці 1 видно, що під впливом заявленого способу лікування СПС на тлі хронічної патології ГБС, тривалість збереження загальної слабкості скорочується в середньому на 10,7±0,4 дні (в 2,0 рази), нездужання на 11,1±0,5 дні (2,1 рази), зниження працездатності, як розумової, так і фізичної - на 11,1±0,5 дні (в 2 рази), зниження апетиту - на 10,2±0,5 дні (в 2 рази), підвищеної стомленості - на 10,5±0,5 дні (в 2 рази), підвищеної дратівливості на 12,2±0,5 дні (в 1,9 рази), головного болю - на 7,2±0,3 дні (в 2 рази), дифузних міалгій - на 11,1±0,25 (в 2,1 рази). В обстежених хворих з наявністю СПС та хронічної патології ГБС при використанні заявленого способу лікування тривалість збереження субфебрилітету скорочувалася в середньому на 6,4±0,3 дні (в 1,7 рази), чутливості збільшення лімфатичних вузлів шиї при пальпації - на 6,0±0,2 дні (в 1,9 рази). Отже, з високим ступенем вірогідності (Р