Спосіб аутодермопластики ран шкіри місцевими тканинами

Реферат: UA 72797 U UA 72797 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель, що заявляється, належить до медицини, зокрема до хірургії, і може бути використана для усунення поверхневого дефекту шкіри шляхом переміщення вузьких клаптів (трансплантатів), сформованих з епітелію та шкіри краю рани, до центру рани для створення ділянок епітелізації та рубцювання ранового дефекту. На сьогодні запропоновано багато способів аутодермопластики. За складом тканин клапті (трансплантати) розділяють на прості та складні. До простих відносять комплекси тканин, створених переважно однорідною тканиною. До складних - двома та більше видами тканин. Прості шкірні трансплантати можуть бути повношаровими (коли шкіру беруть на всю товщину) та розщеплені (якщо використовують лише її поверхневі шари). Після загоєння повношарові клапті скорочуються на меншу відстань, вони більш стійкі до механічного навантаження та більше відповідають косметичним вимогам. В той же час вони більш чутливі до розвитку інфекції та можуть прижитися лише при добре розвинутому кровопостачанні у сприймаючому ложі. Крім того, після взяття повношарового клаптя, утворюється дефект, який потребує подальшого заміщення [1]. Розщеплені шкіряні клапті скорочуються на більшу відстань, після загоєння мають менший опір до механічного впливу, з косметичної точки зору вони є менш повноцінними. В той же час вони можуть приживатися при недостатньому кровопостачанні у тканинах, що утворюють дефект та є менш чутливими до розвитку інфекції. У донорській зоні залишається найчастіше за все малопомітний рубець [1]. Особливо вагомою перевагою використання розщеплених шкіряних клаптів-трансплантатів є технічна простота операції та можливість закриття великих поверхонь дефекту шкіри. При реконструктивно-пластичних втручаннях для заміщення шкіряних дефектів необхідно прагнути до найкращого функціонального та косметичного результату при мінімальному обсязі оперативних втручань та найменшому терміні реабілітації. Цим вимогам і відповідають клапті з оточуючої рану шкіри (місцева пластика), бо властивості шкіри, що заміщується та оточуючої шкіри практично однакові. В цьому випадку достатньо однієї хірургічної операції. Після неї рана загоюється у більш короткий термін. Недоліком цього методу є неможливість закриття великих дефектів і деякий ризик, тому що при невдачі розмір дефекту помітно збільшується [2]. Відомий спосіб аутодермопластики (марочний спосіб по Ж. Ревердену - С.М. ЯновичЧайнскому), вибраний за прототип, передбачає зняття поверхневого шару шкіри (частіше на віддалених від ранового дефекту ділянках) - невеликих її фрагментів (до 5 мм у діаметрі) та наступне їх розміщення на поверхні рани у шаховому порядку з метою епітелізації рани. Способу властиві недоліки: 1. Необхідно виконувати взяття клаптів шкіри на окремих ділянках тулуба чи кінцівок віддалік рани, створюючи при цьому нові дефекти шкіри у вигляді рубців, підвищуючи ризик формування келоїдних рубців. 2. Клапті шкіри, забрані з донорських ділянок та призначені для укладання на сприймаюче ложе, майже завжди відрізняються від шкіри, яка повинна бути на сприймаючому ложі за своєю будовою (товщиною епідермісу та дерми, кількістю волосяних фолікулів та потових залоз на одиниці площі та іншим), що негативно відображається на якості епітелізації. 3. Повністю відокремлені клапті донорської шкіри мають гіршу здатність до приживлення на сприймаючому ложі з причини порушення в них кровообігу, маючи в тому числі недостатню фіксацію та непотрібну підвищену мобільність. Задача корисної моделі, що заявляється, полягає у вдосконаленні техніки виконання аутодермопластики, створення способу, який би мав високу ефективність, не створюючи при цьому додаткових ранових дефектів у місцях забору донорських клаптів, технічну простоту виконання, не потребував би для виконання додаткового обладнання (дерматом та ін.), дозволяв би зменшити термін спостереження та лікування хворого, а також термін його непрацездатності. Технічний результат, отриманий від вирішення задачі таким чином, буде полягати у епітелізації площі ранового дефекту завдяки створенню на площі рани ділянок епітелізації шляхом переміщення шкірних клаптів, сформованих з країв цієї ж рани. Шкіра країв рани має більшу регенераторну здатність за рахунок прискорення міграції кліток та мітотичного ділення, ніж шкіра клаптів, забраних на інших ділянках шкірного покрову. При цьому основа клаптя залишається з'єднаною з шкірою навколо рани з частковим збереженням кровообігу. Поставлена задача вирішується тим, що у відомому способі, що передбачає зняття поверхневого шару шкіри та наступне їх розміщення на поверхні рани, згідно корисної моделі, виконують відокремлення скальпелем тонкого поверхневого шару шкіри, що складається з епідермісу та частини дерми (розщепленого клаптя), у вигляді стрічки шириною до 5-7 мм, після чого відділений клапоть переміщують вільним кінцем у напрямку до центру рани, протилежний 1 UA 72797 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 кінець шкіряного клаптя залишається з'єднаним зі шкірою краю рани, аналогічно виконують відокремлення та переміщення шкірних клаптів по всьому периметру рани, після виконання переміщення клаптів, на поверхню рани накладають поліпропіленову сітку відповідних розмірів, краї якої фіксують до непошкодженої шкіри навколо рани лейкопластиром., потім накладають водорозчинну мазь з антибіотиком чи розчин антисептика, який вільно проходячи через сітку, залишається на поверхні рани до наступної перев'язки. Відмінною особливістю корисної моделі, що заявляється, є те, що запропонованим способом виконується аутодермопластика шляхом переміщення шкірних клаптів, сформованих з країв рани, які є більш регенераторно спроможними, ніж клапті, що взяті з інших ділянок шкіри. Другим моментом є відсутність пошкодження шкіри на віддалених, донорських ділянках шкірного покрову та відсутність створення додаткових ранових дефектів, які перетворюються з часом на рубці, або набувають більш патологічних ознак (келоїдні рубці). Інший момент, що характеризує запропонований спосіб аутодермопластики, є суто технічним і полягає у використанні поліпропіленової сітки. Поліпропілен є біологічно інертним матеріалом, який має мінімальну адгезію до ранової поверхні, легко знімається з рани для періодичної обробки та очищення. Поліпропіленова сітка попереджає пошкодження пересаджених клаптів після аутодермопластики до моменту адгезії клаптів та початку епітелізації. Вона не заважає проникненню лікарських препаратів до рани завдяки плетеній структурі. Спосіб здійснюється наступним чином: виконують відокремлення скальпелем тонкого поверхневого шару шкіри, що складається з епідермісу та частини дерми (розщепленого клаптя), у вигляді стрічки шириною до 5-7 мм. Після чого відділений клапоть переміщують вільним кінцем у напрямку до центру рани. Протилежний кінець шкіряного клаптя залишається з'єднаним зі шкірою краю рани. Аналогічно виконують відокремлення та переміщення шкірних клаптів по всьому периметру рани. (див. фіг. 1). При виконанні аутодермопластики на рухливих ділянках шкіри можлива фіксація вільного краю клаптя до поверхні рани шляхом накладання поодинокого шва. Після виконання переміщення клаптів, на поверхню рани накладають відповідних розмірів поліпропіленову сітку, краї якої фіксують до шкіри навколо рани лейкопластиром. Наступний етап - накладання водорозчинної мазі з антибіотиком, або розчин антисептика, який вільно проходячи через сітку, залишається на поверхні рани до наступної перев'язки. Суть корисної моделі пояснюється графічно, де на фіг. 1 1 - відокремлений клапоть шкіри, що переміщується; 2 - гранулююча поверхня рани; 3 - напрямок переміщення клаптя (позначено стрілкою); 4 - непошкоджена шкіра навколо рани; Приклад конкретного виконання: Хвора К, 1956 р.н., отримала при падінні травму м'яких тканин передньої поверхні лівої гомілки у вигляді забійної рани гомілки з некрозом шкіри та посттравматичною гематомою. При первинній хірургічній обробці рани було виконано розкриття порожнини гематоми з висіченням некротизованих ділянок шкіри. В післяопераційному періоді (під час перев'язок мазями з антибіотиками на водорозчинній основі) рана поступово заповнилася грануляціями. Однак епітелізація рани практично зупинилася, без тенденції до загоєння протягом 3 місяців (фіг. 2, де 2 – грануляції на поверхні рани; 5 – оточуюча рану шкіри; 6 – край рани, що епітелізується). Від аутодермопластики за Тіршем (вільним розщепленим клаптем з взяттям шкіряного клаптя з поверхні стегна чи живота) хвора категорично відмовилась, мотивуючи відмову небажанням створення дефекту шкіри у місцях взяття донорського клаптя. На проведення аутодермопластики за способом, що пропонується у корисній моделі, хвора погодилась. Було виконано під місцевою анестезією відокремлення шкіряного клаптя, сформованого з краю рани з наступним переміщенням у напрямку центру рани. Аналогічно було виконано по всьому периметру рани (фіг. 3, де 1 – клапоть шкіри, що переміщається; 2 – грануляції на поверхні рани; 5 – оточуюча рану шкіра). Для попередження травмування переміщених клаптів під час наступних перев'язок, на поверхню рани було накладено поліпропіленову сітку, яка використовується у відновлювальних операціях з приводу гриж живота (фіг. 4, де 7 - поліпропіленова сітка, що вкриває рану після аутодермопластики). У післяопераційному періоді поступово рана епітелізувалася. Термін епітелізації склав 4 тижні (фіг. 5, де 8 - рубець на поверхні рани як наслідок епітелізації). Принциповими відмінами корисної моделі від прототипу є: 1. Відсутність необхідності створення дефекту шкіри на місці забору донорського клаптя у вигляді послідуючого рубцювання та пігментації. Відсутність психологічної травми пацієнта при взятті донорського клаптя для аутодермопластики. 2 UA 72797 U 5 10 15 20 25 30 35 2. При переміщенні клаптів шкіри за запропонованим способом (з країв рани до центру без відокремлення у проксимальній частині), клапті шкіри є ідентичними за своєю будовою до шкіри на місці дефекту, на відміну від вільної аутодермопластики, де будова шкіри донорського клаптя відрізняється від шкіри сприймаючого ложа. 3. Відсутня психологічна травма пацієнта як від самої процедури хірургічної операції забору донорського клаптя, так і від негативних наслідків у вигляді створення рубцевого дефекту на місці взяття шкіри та післяопераційної пігментації епітелізованого дефекту шкіри. 4. Клапоть шкіри, що переміщується, завдяки неповному відділенню від основи та периферичної тканини, зберігає частково кровообіг у своєму проксимальному відділі, а дистальна частина здійснює живлення за рахунок осмосу, що зменшує вірогідність некрозу шкіри та відторження частини клаптя, що переміщується. 5. Техніка аутодермопластики, яка запропонована як корисна модель, є технічно простою для виконання. Вона не потребує додаткових методів дослідження (наприклад ультразвукової допплерографії), а також наявності дерматому. Запропонованим способом було виконано аутодермопластику у 18 хворих. Позитивний результат було отримано у 16 хворих, у яких було досягнуто епітелізації рани. У двох пацієнтів з тривало існуючими трофічними язвами виконання аутодермопластики не призвело до бажаного ефекту. Отримані позитивні результати дають право рекомендувати цей спосіб для його широкого застосування в хірургічній практиці. Джерела інформації:. 1. Белоусов А.Е. Пластическая, реконструктивная и эстетическая хирургия. "Гипократ", 1998 г. - 744 с. 2. Золтан Я. Пересадка кожи, 1994 г.-281 стр. ФОРМУЛА КОРИСНОЇ МОДЕЛІ Спосіб аутодермопластики ран шкіри місцевими тканинами, що передбачає зняття поверхневого шару шкіри та наступне їх розміщення на поверхні рани, який відрізняється тим, що виконують відокремлення скальпелем тонкого поверхневого шару шкіри, що складається з епідермісу та частини дерми (розщепленого клаптя), у вигляді стрічки шириною до 5-7 мм, після чого відділений клапоть переміщують вільним кінцем у напрямку до центру рани, протилежний кінець шкіряного клаптя залишається з'єднаним зі шкірою краю рани, аналогічно виконують відокремлення та переміщення шкірних клаптів по всьому периметру рани, після виконання переміщення клаптів, на поверхню рани накладають поліпропіленову сітку відповідних розмірів, краї якої фіксують до непошкодженої шкіри навколо рани лейкопластиром, потім накладають водорозчинну мазь з антибіотиком чи розчин антисептика, який вільно проходячи через сітку, залишається на поверхні рани до наступної перев'язки. 3 UA 72797 U 4 UA 72797 U Комп’ютерна верстка М. Ломалова Державна служба інтелектуальної власності України, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601 5