Спосіб лікування хворих із синдромом підвищеної стомлюваності на тлі хронічної тонзилярної інфекції

Реферат: Спосіб лікування хворих із синдромом підвищеної стомлюваності на тлі хронічної тонзилярної інфекції, що включає введення амізону й імуноактивного препарату, причому як імуноактивний препарат вводять нуклеїнат. UA 69690 U (12) UA 69690 U UA 69690 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до галузі медицини, а саме до клінічної імунології й оториноларингології. Актуальність предмету корисної моделі пов'язана зі значним рівнем захворюваності в сучасних умовах на синдром підвищеної стомлюваності (СПС), зокрема серед мешканців регіонів з високим рівнем забруднення довкілля екологічно шкідливими речовинами, частим зустрічанням у хворих із СПС хронічної тонзилярної інфекції (ХТІ) як фонової патології й недосконалістю існуючих способів лікування й медичної реабілітації хворих на дану сполучену патологію, у зв'язку з чим відмічається подальше прогресування як СПС, так і ХТІ. Тому важливим для практичної медицини є удосконалення існуючих способів лікування хворих із СПС на тлі ХТІ. Відомий спосіб лікування хворих із СПС на тлі ΧΉ шляхом проведення вітамінотерапії й введення адаптогенів рослинного походження, зокрема манаксу - препарату, який містить ліофілізований екстракт з кори тропічної ліани Uncaria tomentosa (Дранник Г.Н. Синдром повышенной утомляемости / в кн.: Клиническая иммунология и аллергология. - Одесса: АстроПринт, 1999. - С. 191-193). Однак клінічний досвід показує, що цей спосіб не забезпечує в більшості хворих із СПС на тлі ΧΉ нормалізації ряду імунологічних показників, зокрема інтерферонового статусу й насамперед активності сироваткового інтерферону. Тому вказаний спосіб не сприяє суттєвому скороченню частоти загострень ХТІ, а часті загострення ХТІ, у свою чергу, сприяють подальшому прогресуванню СПС. Тому був запропонований спосіб лікування хворих із СПС на тлі ХТІ, який включає введення препарату рослинного походження протефлазиду, який має адаптогенну, імунокорегуючу й протизапальну дію (Протефлазид: информационные материалы по свойствам и методикам применения / под ред. В.И. Матяш, И.А. Боброва [и др.]. - Киев, 2002. - 68 с). Даний спосіб більш ефективний, ніж попередній, але в низці випадків він також не забезпечує відновлення інтерферонового статусу хворих і припинення подальшого прогресування СПС. Існує також спосіб лікування хворих із СПС на тлі ХТІ, що передбачає введення пацієнтам препарату природного походження ербісолу, який має імуномодулюючі, антиоксидантні й протизапальні властивості (Краснова СП. Ефективність ербісолу в лікуванні хворих із синдромом підвищеної стомленості // Український медичний альманах. - 2003. - Т. 6, № 4. - С. 71-74). Однак у хворих із СПС, переважно при частих загостреннях ХТІ, використання цього способу не забезпечує зниження частоти подальшого загострення ХТІ, що негативно впливає на імунний статус пацієнтів і сприяє подальшому прогресуванню саме СПС. Відомий також спосіб лікування хворих із СПС на тлі ХТІ шляхом введення таким пацієнтам препарату з протизапальною, імунокорегуючою й інтерфероногенною дією амізону (Патент України на корисну модель № 17882. МПК (2006) А61К 39/00, А61К 31/00. Спосіб лікування хворих із синдромом підвищеної стомлюваності на тлі хронічного тонзиліту. Опубл. 16.10.2006, Бюл. № 10). Але при використанні даного способу в ряді хворих із СПС на тлі XT ще зберігаються зсуви імунологічних показників, що в клінічному плані проявляються відсутністю нормалізації загального стану й ліквідації клінічної симптоматики захворювання. У зв'язку з цим був запропонований спосіб лікування хворих із СПС на тлі ХТІ, який включає додаткове введення пацієнтам імуноактивного препарату циклоферону, що має антивірусну, імуномодулюючу й протизапальну дію (Патент України на корисну модель № 58757. МПК (2011.01) А61К 31/06, А61К 31/025, А61Р 31/00, А61Р 37/00, А61Р 25/00, А61К 31/44. Спосіб лікування хворих із синдромом підвищеної стомлюваності на тлі хронічної тонзилярної інфекції. Опубл. 26.04.2011, Бюл № 8). Цей спосіб найбільш ефективний з існуючих і тому вибраний як прототип. До недоліків прототипу належить те, що при використанні й даного способу в деяких хворих із СПС на тлі XT все ж таки ще має місце подальше загострення ХТІ й прогресування СПС. Задачею корисної моделі було підвищення ефективності відомого способу-прототипу, а саме зниження частоти подальшого загострення ΧΉ і прогресування СПС. Вказана задача вирішується шляхом введення хворим із СПС на тлі ХТІ як імуноактивного препарату нуклеїнату. Нуклеїнат - це фізіологічно активна сполука, природного походження, яка є біологічно активним екстрактом дріжджової РНК, що виявляє виражену імунотропну активність. Нуклеїнат чинить позитивний вплив на всі ланки захисту організму від чужорідних агентів антигенної природи, підвищуючи знижені й знижуючи підвищені показники імунітету, тобто є істинним 1 UA 69690 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 імуномодулятором. Мішенями для фармакологічної дії нуклеїнату є насамперед клітини фагоцитарної системи й природні кілери. Він стимулює продукцію клітинами макрофагальномоноцитарного ряду ряду цитокінів: IL-Ιβ, IL-6, TNF  й  -інтерферону. Отже, важливою властивістю нуклеїнату є його здатність підсилювати активність системи фагоцитуючих макрофагів. При пригніченні гуморального імунітету нуклеїнат суттєво посилює антитілоутворення. Крім імуномодулюючого ефекту, нуклеїнат характеризується також наявністю детоксикуючої, антиоксидантної й мембраностабілізуючої активності, що робить його незамінним препаратом у комплексному лікуванні гострих і хронічних інфекцій будь-якої етіології, у тому числі хламідійних. Наша пропозиція щодо введення хворим із СПС на тлі ХТІ імуноактивного препарату нуклеїнату пов'язана з вперше встановленою дослідним шляхом авторами корисної моделі закономірністю, що призначення нуклеїнату в комбінації з амізоном забезпечує відновлення в них імунологічного гомеостазу, у тому числі функціональної активності Т-лімфоцитів за даними реакції бластної трансформації лімфоцитів, а в клінічному аспекті - зменшення ймовірності розвитку в подальшому загострень патологічного процесу. Треба підкреслити, що саме автори корисної моделі вперше встановили позитивний ефект нуклеїнату в комбінації з амізоном стосовно впливу на імунологічні показники у хворих із СПС на тлі ХТІ, патогенетично обґрунтували доцільність і перспективність застосування саме цього препарату, який раніше в клінічній практиці при даному захворюванні не використовувався. Заявлений спосіб здійснюється таким чином. При встановленні діагнозу СПС хворим з ХТІ призначають амізон у середньо-терапевтичному дозуванні й нуклеїнат усередину по 0,5 г (2 капсули) 2-3 рази на добу протягом 15-20 діб поспіль, у залежності від досягнутого ефекту. При необхідності нуклеїнат вводять повторними курсами 3-4 рази на рік з інтервалом 3-4 місяця між окремими курсами. При розробці заявленої корисної моделі було обстежено дві групи хворих із СПС і наявністю фонової ХТІ: основна (63 особи), яка лікувалася за допомогою заявленого способу, і група зіставлення (65 осіб), яка отримувала лікування відповідно до відомого способу-прототипу. Обидві групи хворих, які знаходилися під наглядом, були рандомізовані за віком і статтю хворих, стадією СПС і тривалістю захворювання. При цьому ХТІ в обстежених хворих була переважно у фазі нестійкої клінічної ремісії. Хворі основної групи відповідно до заявленого способу отримували амізон у середньотерапевтичному дозуванні та додатково як імуноактивний препарат нуклеїнат усередину по 0,5 г (2 капсули) 2 рази на добу протягом 15-20 діб поспіль, у залежності від досягнутого ефекту. Хворі групи зіставлення, які лікувалися за допомогою існуючого способу-прототипу, отримували амізон усередину по 0,25 г 3-4 рази на добу після вживанні їжі протягом 10-15 днів поспіль та циклоферон як імуноактивний препарат. До початку лікування клініко-лабораторні показники в обстежених хворих відповідали СПС, переважно II клінічній стадії (субкомпенсації) і наявності ХТІ, переважно у фазі нестійкої клінічної ремісії. Хворі скаржилися на загальну слабкість, нездужання, дифузний головний біль, підвищену стомленість, емоційну лабільність, зниження розумової й фізичної працездатності, зниження пам'яті, біль або першіння в горлі. З анамнезу було відомо, що загальна тривалість захворювання складала від 4 до 9 років, у хворих на СПС відмічалося суттєве збільшення частоти виникнення повторних гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ) та ангін, випадків рецидивуючого герпесу, переважно лабіального. У клінічному плані встановлена наявність гіпертрофії й розпушеності піднебінних мигдаликів, казеозних пробок у лакунах, збільшення й чутливості при пальпації защелепних лімфатичних вузлів, спаяності піднебінних мигдаликів з піднебінними дужками. У більшості обстежених хворих також відмічався ввечері субфебрилітет у межах 37,1-37,4 °С, зниження апетиту, збільшення й чутливість задньошийних лімфатичних вузлів (тобто позитивний симптом Дранніка-Фролова). При лабораторному обстеженні в усіх хворих, які були під наглядом, встановлені зсуви імунологічних показників, що були характерні для II стадії СПС (субкомпенсації) - наявність Тлімфопенії, дисбаланс субпопуляційного складу Т-лімфоцитів, переважно зі зниженням кількості + циркулюючих у периферичній крові Т-хелперів/індукторів (CD4 ), зменшенням імунорегуляторного індексу CD4/CD8. При динамічному обстеженні й клінічному нагляді за хворими було встановлено, що тривалість збереження загальнотоксичного синдрому, підвищеної стомленості, лімфаденопатії, субфебрилітету й інших патологічних проявів в основній групі, яка отримувала лікування за допомогою заявленого способу, була суттєво меншою, ніж у групі зіставлення, яка лікувалася відповідно до відомого способу-прототипу (таблиця 1). 60 2 UA 69690 U Таблиця 1 Вплив заявленого способу й способу-прототипу на клінічні показники в обстежених хворих із СПС на тлі ХТІ (М±m) Групи обстежених хворих основна (n=63) зіставлення (n=65) Тривалість збереження (діб): загальної слабкості 4,9±0,2 7,2±0,3 нездужання: 4,7±0,2 7,1±0,3 підвищеної стомленості 5,4±0,3 8,0±0,4 емоційної лабільності 12,3±0,5 15,6±0,6 болю в горлі 5,2±0,3 8,1±0,4 субфебрилітету 4,8±0,2 7,4±0,3 збільшення й чутливості регіонарних 5,7±0,3 18,9±0,5 лімфатичних вузлів казеозних пробок у лакунах 3,6±0,1 6,1±0,3 піднебінних мигдаликів головного болю 3,7±0,1 6,8±0,3 зниження працездатності 4,6±0,2 7,6±0,4 Термін досягнення ремісії 5,5±0,3 8,3±0,4 захворювання (діб) Ρ Клінічні показники в обстежених хворих 5 10 15