Спосіб лікування хворих із синдромом підвищеної стомлюваності на тлі хронічного тонзиліту

1. Спосіб лікування хворих із синдромом підвищеної стомлюваності на тлі хронічного тонзиліту, що включає введення ербісолу та циклоферону, який відрізняється тим, що додатково хворим вводять протизапальний та інтерфероніндукуючий препарат амізон. 2. Спосіб за п. 1, який відрізняється тим, що амізон вводять усередину по 0,25 г 3-4 рази на добу після вживанні їжі протягом 10-15 днів поспіль. (19) (21) u200604425 (22) 20.04.2006 (24) 16.10.2006 (46) 16.10.2006, Бюл. № 10, 2006 р. (72) Фролов Валерій Митрофанович, Драннік Георгій Миколайович, Терьошин Вадим Олександрович, Андросов Євген Дмитрович (73) Фролов Валерій Митрофанович, Драннік Георгій Миколайович, Терьошин Вадим Олександрович, Андросов Євген Дмитрович 3 лектуальної власності України про видачу деклараційного патенту України на винахід від 04.06.2004 p. стосовно заявки №20031110686 з пріоритетом від 26.11.2003 р. МПК7 А61К39/06, А61К31/025 „Спосіб лікування хворих із синдромом підвищеної стомленості на тлі хронічного тонзиліту"]. Цей спосіб найбільш ефективний з існуючих, і тому він обраний в якості прототипу. До недоліків прототипу відноситься те, що у частини хворих на СПС на тлі XT використання лише ербісолу та циклоферону не забезпечує повної ліквідації запального процесу у піднебінних мигдаликах хворих. Тому у цих пацієнтів нерідко відмічається загострення запального процесу у піднебінних мигдаликах з формуванням загострень XT, що викликає також і посилення астеноневротичної або астено-депресивної симптоматики з розвитком загострень СПС. Тому відомий спосіб-прототип потребує подальшого удосконалення. Задачею корисної моделі було підвищення ефективності відомого способу-прототипу, а саме зниження частоти подальшого загострення XT та прогресування СПС. Вказана задача досягається шляхом додаткового введення хворим із СПС на тлі XT вітчизняного препарату з протизапальною, імунокорегуючою та інтерфероногенною дією амізону. Нами було також встановлено в експериментальних умовах та потім підтверджено в клініці, що при сумісному введенні амізон та циклоферон володіють взаємопотенціюючою дією в плані стимуляції імунітету, а також їхніх протизапальних властивостей. Наші попередні дослідження дозволили встановити, що амізон поряд із значною протизапальною дією володіє також імуномодулюючим ефектом, який підтверджується як в експерименті на різних лабораторних тваринах, так і в клінічних умовах. Крім того, встановлено, що амізон виявляє чітко виражену антиоксидантну дію, покращує мікроциркуляцію, посилює репаративні процеси в пошкоджених тканинах. Вельми важливо, що амізон не викликає подразнюючого ефекту з боку слизових оболонок, що надає можливість використовувати цей препарат при наявності ерозивновиразкових процесів слизових оболонок травного тракту. Призначення амізону хворим на СПС на тлі XT сприяє зменшенню, а потім і повній ліквідації запальних процесів у піднебінних мигдаликах, та водночас забезпечує зниження процесів ПОЛ та активацію імунітету, особливо в осіб з вихідними низькими його показниками. Наша пропозиція щодо додаткового введення хворим із СПС на тлі XT амізону базується на вперше встановленій авторами винаходу закономірності шляхом клінічних та лабораторних обстежень пацієнтів з даною патологією, що при одночасному введенні ербісолу, циклоферону та амізону дані препарати виявляють взаємно потенціюючий ефект у патогенетичному плані, тобто як імуномоделюючі, так і інтерфероногенні засоби. У клінічному плані це проявляється у вигляді суттєвого збільшення тривалості збереження повноцінної та стійкої ремісії XT, що також забезпечує припинення подальшого прогресування СПС. 17882 4 У технічному плані заявлений спосіб використовують таким чином. Хворому з діагнозом СПС на тлі XT призначають введення ербісолу внутрішньом'язово по 2мл 1-2 рази на добу протягом 2030 діб поспіль, циклоферону по 2 мл 1 раз на добу внутрішньом'язово 5 діб поспіль, потім через день ще 3-5 ін'єкцій циклоферону, усього 8-10 ін'єкцій препарату та додатково амізону усередину по 0,25 г 3-4 рази на добу після вживанні їжі протягом 1015 днів поспіль. Наш клінічний досвід показує, що саме ця схема введення комбінації ербісолу, циклоферону та амізону забезпечує оптимальний ефект у плані припинення подальшого виникнення загострень XT та прогресування СПС, і тому вона також є предметом корисної моделі. При розробці заявленої корисної моделі було обстежено дві групи хворих із СПС та наявністю фонового XT: основна (85 осіб), яка лікувалася за допомогою заявленого способу, та група зіставлення (60 осіб), яка отримувала лікування відповідно до відомого способу-прототипу. Обидві групи хворих, які знаходилися під наглядом, були рандомізовані за віком і статтю хворих, стадією СПС та тривалістю захворювання. При цьому XT в обстежених хворих був переважно у фазі нестійкої клінічної ремісії. Хворі основної групи відповідно до заявленого способу отримували ербісол внутрішньом'язово по 2 мл 1 - 2 рази на добу протягом 20-30 діб поспіль, циклоферон по 2 мл 1 раз на добу внутрішньом'язово 5 діб поспіль, потім через день ще 3 - 5 ін'єкцій циклоферону, усього 8-10 ін'єкцій препарату та додатково амізон усередину по 0,25 г 3-4 рази на добу після вживанні їжі протягом 10-15 днів поспіль. Хворі групи зіставлення, які лікувалися за допомогою існуючого способу-прототипу, отримували лише ербісол по 2 мл 1-2 рази на день внутрішньом'язово протягом 15-20 діб поспіль та циклоферон по 2 мл 1 раз на добу внутрішньом'язово 5 діб поспіль, потім через день ще 3 - 5 ін'єкцій циклоферону, усього 8 - 10 ін'єкцій препарату, однак не отримували амізон. До початку проведення лікування клініколабораторні показники в обстежених хворих відповідали СПС, переважно II клінічній стадії (субкомпенсації) та наявності XT, переважно у фазі нестійкої клінічної ремісії. Хворі скаржилися на загальну слабкість, нездужання, дифузний головний біль, підвищену стомленість, емоційну лабільність, зниження розумової та фізичної працездатності, зниження пам'яті, біль або першіння в горлі. З анамнезу було відомо, що загальна тривалість захворювання складала від 3 до 8 років, у хворих на СПС відмічалося суттєве збільшення частоти виникнення повторних гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ) та ангін, випадків рецидивуючого герпесу, переважно лабіального. У клінічному плані встановлена наявність гіпертрофії та розпущеності піднебінних мигдаликів, казеозних пробок у лакунах, збільшення та чутливості при пальпації підщелепних лімфатичних вузлів, спаяності піднебінних мигдаликів з піднебінними дужками. У більшості обстежених хворих також відмічався увечері субфебрилітет у межах 37,1-37,4°С, зниження апетиту, збільшення та чутливість зад 5 17882 нє-шийних лімфатичних вузлів. При лабораторному обстеженні у всіх хворих, які були під наглядом, встановлені зсуви імунологічних показників, що були характерні для II стадії СПС (субкомпенсації) - наявність Т-лімфопенії, дисбаланс субпопуляційного складу Т-лімфоцитів, переважно зі зниженням кількості циркулюючих у периферійній крові Т-хелперів/індукторів (CD4+), зменшенням імунорегулято-рного індексу CD4/CD8. 6 При динамічному обстеженні та клінічному нагляді за хворими було встановлено, що тривалість збереження загальнотоксичного синдрому, підвищеної стомленості, лімфаденопатії, субфебрилітету та інших патологічних проявів в основній групі, яка отримувала лікування за допомогою заявленого способу, була суттєво меншою, ніж у групі зіставлення, яка лікувалася відповідно до відомого способу-прототипу (таблиця 1). Таблиця 1 Вплив заявленого способу та способу-прототипу на клінічні показники в обстежених хворих із СПС на тлі XT (M±m) Клінічні показники в обстежених хворих Групи обстежених хворих основна (n=85) зіставлення (n=60) Тривалість збереження (діб): загальної слабкості нездужання підвищеної стомленості емоційної лабільності болю в горлі субфебрилітету збільшення та чутливості регіонарних лімфатичних вузлів казеозних пробок у лакунах піднебінних мигдаликів головного болю зниження працездатності Термін досягнення ремісії захворювання (діб) З таблиці І видно, що у хворих основної групи, яка отримувала лікування згідно до заявленого способу, відмічалося вірогідне прискорення ліквідації клінічних ознак захворювання та досягнення ремісії. Дійсно, тривалість збереження загальної слабкості у хворих основної групи скорочувалася в середньому на 7,0±0,3 діб (в 2,0 рази), нездужання - на 6,9±0,3 доби (в 2,0 рази), підвищеної стомленості - на 7,3±0,3 доби (в 2,0 рази), емоційної лабільності - на 5,2±0,4 доби (в 1,3 рази), болю в горлі - на 5,9±0,3 доби (в 1,8 рази), субфебрилітету - на 8,0±0,3 доби (в 2,1 рази), збільшення та чутливості підщелепних та заднє-шийних лімфатичних вузлів - на 7,8±0,4 (в 2,0 рази), наявності казеозних пробок у лакунах піднебінних мигдаликів - на 7,1±0,3 доби (в 2,4 рази), дифузного головного болю - на 3,6±0,3 доби (в 1,7 рази), зниженої розумової та 6,8±0,3 7,0±0,3 7,2±0,3 15,9±0,5 7,1±0,3 7,0±0,3 7,9±0,4 5,1±0,3 5,2±0,3 6,7±0,3 7,4±0,2 13,8±0,4 13,9±0,3 14,5±0,4 21,1±0,6 13,0±0,3 15,0±0,4 15,7±0,5 12,2±0,3 8,8±0,4 13,9±0,4 13,8±0,5 Р