Спосіб лікування інфекційного мононуклеозу ebv етіології у дітей

Реферат: Спосіб лікування інфекційного мононуклеозу EBV етіології у дітей передбачає застосування антибактеріальних, антигістамінних препаратів, ентеросорбентів, симптоматичної та місцевої терапії. На фоні базисної терапії додатково призначають мультипробіотики групи Симбітер (Симбітер-ацидофільний дітям до 3-х років, Симбітер-концентрований дітям старше 3-х років) по 1 дозі на добу протягом одного місяця. UA 84198 U (54) СПОСІБ ЛІКУВАННЯ ІНФЕКЦІЙНОГО МОНОНУКЛЕОЗУ EBV ЕТІОЛОГІЇ У ДІТЕЙ UA 84198 U UA 84198 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Корисна модель, що заявляється, належить до медицини, а саме до педіатрії, і може бути використана для лікування інфекційного мононуклеозу Епштейн-Барра етіології у дітей. Інфекційний мононуклеоз (IМ) це сама найпоширеніша і найвідоміша форма первинної Епштейн-Барр вірусної інфекції ((1, 4). Збудником інфекційного мононуклеозу найчастіше є вірус Епштейна-Барр (EBV). EBV спричинює всі випадки серопозитивного ІМ і більшість серонегативного. Іншими збудниками серонегативного ІМ можуть бути цитомегаловірус (CMV), toxoplasma gondii, вірус краснухи, гепатиту А, герпес-вірус людини 6-го типу (HHV-6), герпесвірус людини 1-го (HHV-1), 2-го типу (HHV-2), аденовірус, вірус імунодефіциту людини (HIV) (1, 2, 3). EBV належить до гамма-герпесвірусів, являє собою вірус герпесу 4 типу, характеризується тропізмом до епітеліоцитів, В- та Т-лімфоцитів, лімфоїдних клітин, в яких він розмножується і може персистувати протягом тривалого часу (5.6). Основна мішень EBV - це В- й Т-лімфоцити, рідше він вражає епітеліоцити, клітини природних кілерів (NK-клітини), макрофаги, моноцити, нейтрофіли (7). Проникнення вірусу до організму призводить до активації всієї системи імунітету людини з залученням як клітинної, так і гуморальної ланки імунітету, системи цитокінів та інтерферонів. EBV інфекція являє собою імунологічний парадокс. Клінічні прояви і патогенез інфекції - це результат імунного двобою між інфікованими В-лімфоцитами і ЦТЛ. EBV викликає адаптаційнокомпенсаторні зміни з боку імунної системи, крім того, має імуносупресивну дію, викликаючи імунні порушення клітинної та гуморальної ланки, цитокінового статусу, інтерферонового статусу, факторів вродженої резистентності. EBV інфекція поширена по всій земній кулі. EBV уражено близько 80-100 % дорослого населення. В країнах, які розвиваються, в соціально неблагополучних родинах більшість дітей інфікується EBV у віці до 3 років, а все населення - до повноліття. В розвинутих країнах інфікування EBV може відбуватися пізніше (10). Основні клінічні симптоми інфекційного мононуклеозу: інтоксикаційний синдром, тривала лихоманка, полілімфаденопатія, гепатомегалія, спленомегалія, ураження ротоглотки, гострий тонзиліт, синдром екзантеми, синдром гепатиту, гематологічні порушення (лейкоцитоз, лімфоцитом, моноцитоз, віроцитоз) (9). Метою нашого дослідження було оцінити ефективність лікування хворих на інфекційний мононуклеоз у яких мало місце зниження продукції інтерферону шляхом включенням до базисної терапії препаратів інтерферонів (ІФН), які мають універсальний неспецифічний антивірусний ефект. Під дією ІФН виникає індукція антигенів поверхні клітин, що призводить до змін у топографії клітинної мембрани. Це перешкоджає фіксації вірусу і його пенетрації всередину клітини. Нуклеїнова кислота вірусу пригнічується в клітинах, що оброблені ІФН. Встановлена інгібуюча активність ІФН до реплікації вірусів. При зустрічі організму з вірусом підвищення продукції ІФН є найбільш швидкою реакцією організму у відповідь на зараження інфекційним агентом. Система ІФН формує захисний бар'єр на шляху вірусів набагато раніше специфічних захисних реакцій імунітету шляхом стимуляції резистентності клітин, роблячи клітини непридатними для розмноження вірусів. При високому вірусному навантаженні, зниженні резистентності організму, несприятливій дії факторів навколишнього середовища настає наступний етап цитокінової реакції, який характеризується активацією CD4+, CD8+ Т-клітин із формуванням Т- і В-клітинної імунної відповіді і синтезом таких цитокінів, як ІЛ-1, ІЛ-6, ІЛ-10, ІЛ-15, ІЛ-18, фактору некрозу пухлин (ФНП). Останній підвищує продукцію ІФН-γ. ІФН-γ активує макрофаги, що мігрують у вогнище вірусної інфекції і приймають участь у антивірусному захисті. ІФН-γ є ключовою ланкою у неспецифічному та специфічному імунному захисті при вірусних інфекціях. Він має регулюючий вплив на більшість клітин імунної системи та їх взаємодію між собою, індукує антивірусну активність ІФН-α та ІФН-β. Якщо фактори неспецифічної резистентності організму не можуть побороти інфекцію, що супроводжується масовою продукцією вірусних антитіл, при цьому здійснюється розвиток специфічного антиінфекційного імунітету. Інтерфероноутворення викликають грампозитивні та грамнегативні бактерії, також специфічні продукти їх. Екстракти стрептококів викликають утворення ІФН. Також є докази того, що високо очищені пептидні фрагменти М протеїну S. pyogenes швидко викликають утворення ІФН в Т-клітинах людини. Чистий протеїн A St. aureus викликає утворення ІФН-α в лімфоцитах людини. Під час бактеріальної інфекції ІФН визначаються в різних рідинах організму людини. За рахунок того, що ІФН можуть активувати мікрофаги та нейтрофіли, гальмувати розмноження 1 UA 84198 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 деяких бактерій, вони стають однією із головних систем захисту організму при бактеріальних інфекціях. В експерименті було показано, що чистий білок Е.соlі викликає утворення ІФН в курячих ембріонах. ІФН було виявлено в лікворі кролів та в сироватці крові мишей із експериментальним бактеріальним менінгітом, що був викликаний S. pneumococcus, S. pyogenes. При інфікуванні тварин S. Pyogenes в сироватці виявляються ІФН-α та ІФН-β, а в селезінці - ІФН-α, β, γ. В літературі є відомості про виявлення високих титрів ІФН у дітей у вмісті середнього вуха при гострому середньому отиті, що викликаний Str. pneumonia. ІФН також було виявлено в спинномозковій рідині у дітей, хворих на менінгіт, що викликаний Haemophilias influense. Ліпополісахариди бактерій - є стимулятором синтезу ІФН-α. Підвищення синтезу ІФН, підвищення його титрів у вогнищах запалення при бактеріальних інфекціях може підтверджувати його роль в антибактеріальному захисті. ІФН пригнічують здатність бактерій до інвазії в клітини організму і знижують їх вірулентність. При бактеріальних інфекціях ІФН активують механізми неспецифічного та специфічного захисту організму. Основним механізмом дії ІФН у неспецифічному захисті організму при бактеріальних інфекціях є активація фагоцитозу та збільшенням активності NK та цитотоксичності. ІФН підвищують здатність макрофагів руйнувати захоплені бактерії. Т-клітинно залежне знищення бактерій на пізніх стадіях інфекції пов'язується з механізмом інтерфероноутворення. Утворення специфічних антитіл може стимулюватися чи гальмуватися під дією ІФН. У дітей при ГРІ найчастіше застосовують препарати екзогенних інтерферонів для інтраназального введення. Нові технології отримання рекомбінантної ДНК мали революційне значення при отриманні ІФН для медичного застосування. В результаті цього ІФН стали доступними у вигляді чистих препаратів, які мають специфічну активність і не забруднені іншими цитокінами. Відомий спосіб лікування інфекційного мононуклеозу вибраний нами як прототип (8) передбачає застосування антибактеріальних, антигістамінних препаратів та симптоматичної терапії. Однак недоліками даної терапії є те, що він має протипоказання та побічні дії. Задача корисної моделі, що заявляється, є швидка інволюція симптомів, зниження активності вірусу, попередження несприятливих наслідків захворювання. Технічний результат, що досягається, полягає в зменшенні ризику виникнення ускладнень та покращення ефективності лікування шляхом включення до базисної терапії мультипробіотиків групи Симбітер. Поставлена задача вирішується тим, що у відомому способі, що передбачає застосування антибактеріальних, антигістамінних препаратів, ентеросорбентів, симптоматичної та місцевої терапії, згідно з корисною моделлю, на фоні базисної терапії додатково призначають мультипробіотики групи Симбітер (Симбітер-ацидофільний дітям до 3-х років, Симбітерконцентрований дітям старше 3-х років) по 1 дозі на добу протягом одного місяця. Спосіб здійснюється наступним чином. В дослідження було включено 60 дітей, хворих на інфекційний мононуклеоз, віком від 1 до 18 років, які були розподілені на дві групи, по 30 пацієнтів у кожній із них. Діти перебували на стаціонарному лікуванні в Київській міській дитячій клінічній інфекційній лікарні за період з червня 2006 року по квітень 2008 року. Верифікацію діагнозу здійснювали на підставі даних анамнезу, клінічного та лабораторного обстеження (загального аналізу крові, визначення активності трансаміназ крові), виявлення специфічних маркерів ВЕБ інфекції - антитіл класів IgM VCA, IgG VCA, IgG EA до ВЕБ, відсутності виявлення IgG EBNA до ВЕБ, визначення ДНК ВЕБ у крові та слині при первинному зверненні. Статистичну обробку результатів дослідження проводили за допомогою MS Excel 2003. Визначались середні показники (t-тест Student) та стандартні відхилення (M±SD). Різницю частот визначали за методом оцінки різниці між частотами появи ознаки в окремих серіях спостереження, статистично достовірною вважали різницю, якщо р