Спосіб лікування інфекційного мононуклеозу епштейна-барр вірусної етіології у дітей

Реферат: UA 84196 U UA 84196 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель, що заявляється, належить до медицини, а саме до педіатрії, і може бути використана для лікування інфекційного мононуклеозу Епштейна-Барр вірусної етіології у дітей. Інфекційний мононуклеоз (ІМ) - гостре доброякісне лімфопроліферативне захворювання, яке найчастіше зустрічається в дитячому або юнацькому віці. В 90-95 % випадків етіологічним чинником ІМ є вірус герпесу 4-го типу Епштейна-Барр вірус (ЕБВ) [1, 2]. ІМ характеризується тріадою клінічних симптомів - лихоманкою, тонзилітом, гепатоспленомегалією та гематологічними змінами - лейкоцитозом, лімфоцитозом, моноцитозом із атиповими мононуклеарами (віроцитами) [3]. Найбільш характерною ознакою ІМ з боку крові є наявність атипових мононуклеарів (віроцитів). Ці клітини значно змінені за розмірами та формою. Розмір їх коливається від середнього лімфоциту до великого моноциту, ядро має губчасту структуру із залишками нуклеол, протоплазма широка, із світлою смугою навколо ядра та значною базофілією на периферії, в цитоплазмі зустрічаються вакуолі. Такі клітині називають широкоплазменними лімфоцитами, монолімфоцитами або віроцитами. Вони з'являються в крові у розпалі захворювання і виявляються протягом 2-3 тижнів, а іноді й декількох місяців. Кількість віроцитів коливається від 5-10 % до 50 % та вище. У поодиноких випадках ІМ майже всі мононуклеари виявляються атиповими. Характерний прямий зв'язок між кількістю віроцитів та тяжкістю хвороби [4]. При інфекційному мононуклеозі серонегативному до ЕБВ етіологічним чинником захворювання може бути цитомегаловірус, вірус герпесу 6 типу, вірус герпесу ½ типу, аденовірус, вірус краснухи, гепатиту А і В, вірус імунодефіциту людини, toxoplasma gondii та ін. [2, 4]. Проблема лікування інфекційного мононуклеозу на сьогодні залишається актуальною і потребує індивідуального та комплексного підходу з урахуванням патогенетичних особливостей захворювання, наявних імунологічних змін, ступеня тяжкості хвороби, віку дитини, клінічних особливостей та ін. [5, 6]. Метою лікування інфекційного мононуклеозу є швидка інволюція симптомів, зниження активності вірусу, попередження несприятливих наслідків захворювання. Задачею нашого дослідження було оцінити ефективність лікування хворих на ІМ ЕБВ етіології людським рекомбінантним інтерфероном -2b (ІФН) (лаферобіон) у вигляді супозиторіїв ректальних. Препарат лаферобіон є комбінованим препаратом, до складу якого входить людський рекомбінантний ІФН--2b, мембраностабілізуючі препарати (токоферола ацетат, аскорбінова кислота) та основа (твердий жир), виробництва ЗАТ "Трудовий колектив Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів "Біофарма", Україна. Інтерферон людський рекомбінантний альфа-2b має противірусну, антипроліферативну, імуномодулюючу дію [7]. Терапевтична дія препарату забезпечується не лише ефектами рекомбінантного інтерферону, а й всім комплексом компонентів препарату, які активно доповнюють один одного. Комплексний склад обумовлює ряд нових ефектів: у сполученні з токоферолу ацетатом і аскорбіновою кислотою антивірусна активність людського рекомбінантного альфа-2b інтерферону (ІФН) збільшується у 10-14 разів, підсилюється його імуномодулююча дія на Т- та В-лімфоцити, нормалізується вміст імуноглобуліну Е. Вибрана лікарська форма - супозиторії - забезпечує простий, безболісний, безпечний спосіб введення, що є особливо актуальним в педіатричній практиці та при амбулаторному лікування, а у дітей старшого віку для самостійного прийому препарату. Взаємодія компонентів препарату дозволяє знизити курсові дози й тривалість антибіотикотерапії [8]. Під дією ІФН в організмі посилюється активність природних кілерів, Т-хелперів, цитотоксичних Т-лімфоцитів, фагоцитарна активність, інтенсивність диференціювання Влімфоцитів, експресія антигенів головного комплексу гістосумісності (МНС) І та II типу. Перераховані властивості ІФН дозволяють йому ефективно приймати участь в процесах елімінації збудника шляхом безпосереднього інгібіювання ІФН реплікації і транскрипції, а також активації імунної системи і мобілізації внутрішніх резервів організму. За допомогою імуномодулюючої активності ІФН здійснюється нормалізація імунного статусу [7, 9]. Встановлено, що в ході розвитку інфекційного процесу, незалежно від виду збудника, значно знижується антиокислювальна активність (АОА) плазми крові, що приводить до посилення перекісного окислення ліпідів (ПОЛ) і пошкодженню клітинних мембран [10]. Це є причиною зниження антивірусної активності ІФН, що пов'язано із порушенням мембранних взаємодій, процесів рецепції молекул ІФН і передачі сигналу всередину клітини. Крім цього, наслідком інфікування та підсилення ПОЛ є підвищення проникності мембран лізосом, в результаті чого підсилюється вихід із клітин лізосомальних протеаз. Підвищення протеолітичної активності плазми крові обумовлює високу швидкість інактивації і катаболізму циркулюючих молекул інтерферону [9]. Для нормалізації співвідношення ПОЛ - АОА в плазмі крові до складу 1 UA 84196 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 препарату були включені мембраностабілізуючі компоненти - антиоксиданти - -токоферолу ацетат (вітамін Е), аскорбінова кислота (вітамін С). Відомий спосіб лікування інфекційного мононуклеозу вибраний нами як прототип [11] передбачає застосування антибактеріальних, антигістаминних препаратів, ентеросорбентів та симптоматичної терапії. Однак недоліком даної терапії є те, що він має протипоказання та побічні дії. Задачею корисної моделі, що заявляється, є швидка інволюція симптомів, зниження активності вірусу, попередження несприятливих наслідків захворювання. Технічний результат, що досягається, полягає в зменшенні ризику виникнення ускладнень та покращення ефективності лікування шляхом включення до базисної терапії препарату лаферобіону (рекомбінантний ІФН--2b. Поставлена задача вирішується тим, що у відомому способі, який передбачає застосування антибактеріальних, антигістаминних препаратів, ентеросорбентів та симптоматичної терапії, згідно корисної моделі, на фоні базисної терапії додатково призначають у вигляді ректальних супозиторіїв препарат лаферобіон у наступних дозах: дітям до 1 року - 250 тис. МО, дітям віком від 1 до 3 років по 500 тис. МО дітям віком від 3 до 10 років по 500 тис. МО - 1 млн. МО, дітям віком від 10 до 15 років по 1 млн. МО - 1,5 млн. МО, дітям старше 15 років - 1,5 млн. МО, 2 рази на добу з інтервалом 12 годин, тривалість курсу лікування становить 10 днів. Спосіб здійснюється наступним чином: В дослідження було включено 60 дітей, хворих на інфекційний мононуклеоз ЕБВ етіології віком від 1 до 14 років життя, які методом рандомізації були розподілені на дві групи по 30 пацієнтів у кожній групі. Дітям 1-ї групи до комплексної терапії, крім базисної терапії, призначався рекомбінантний ІФН--2b (лаферобіон). Дози розраховувалися з розрахунку 1 млн. 2 МО на м площі тіла на добу. Орієнтовні добові дози препарату у дітей складали: до 1 року - 250 тис. МО; від 1 до 3 років - 500 тис. МО; від 3 до 10 років - 500 тис. МО - 1 млн. МО; від 10 до 15 років - 1 млн. МО - 1,5 млн. МО; старше 15 років - 1,5 млн. МО. Кратність введення препарату становила 2 рази на добу з інтервалом 12 годин. Тривалість курсу лікування становила 10 днів. Препарат застосовувався у вигляді ректальних супозиторіїв. Дітям 2-ї групи призначали лише базисну терапію, до якої входили жарознижуючі, десенсибілізуючі препарати, місцеві антисептики. При тяжких формах інфекції проводили в гострому періоді захворювання також дезінтоксикаційну інфузійну терапію із включенням глюкозо-сольових розчинів. При наявності тонзиліту діти отримували в складі базисної терапії антибактеріальні препарати (пеніцилін, цефалоспорини). Серед дітей-хворих у віці від 1 до 3 років було 48,4 %, від 3 до 6 років - 41,7 %, від 6 до 14 років - 10,0 %. В 1 групі пацієнтів - дітей у віці від 1 до 3 років було 46,7 %, від 3 до 6 років 50,0 %, від 6 до 14 років - 3,3 %. Середній вік у дітей в 1 групі склав 3,5±0,3 роки. В 2 групі хворих у віці від 1 до 3 років було 50,0 %, від 3 до 6 років - 33,3 %, від 6 до 14 років - 16,7 %, середній вік дітей склав 4,02±0,5 років. Серед обстежених дітей хлопчиків було 58,3 %, дівчаток - 41,7 %. В 1 групі хлопчиків було 66,7 %, дівчаток - 33,3 %. В 2 групі - хлопчиків та дівчаток було порівну. У 61,7 % дітей відмічалася середньотяжка форма захворювання, у 38,3 % хворих тяжка. Легкого ступеня тяжкості захворювання відмічено не було в жодному випадку. У пацієнтів 1 групи - середньотяжка форма IМ відмічалася у 66,7 %, тяжка - 33,3 %, у дітей 2 групи - в 56,7 % та 43,3 % відповідно. Групи були репрезентовані за статтю, віком, формою захворювання, термінами обстеження, клінічними симптомами і базисною терапією, яка проводилася. Аналіз скарг і даних об'єктивного обстеження у дітей 1 та 2 групи до початку лікування, не залежно від форми тяжкості й віку, показав, що у всіх дітей спостерігався інтоксикаційний синдром, у вигляді загальної слабкості, в'ялості, нездужання, зниження апетиту, головного болю. Ураження лімфоїдної тканини, як один із характерних клінічних симптомів виявлений у всіх хворих, системний характер лімфаденопатія мала у половини хворих, у 73 % дітей збільшувалися лише підщелепні лімфатичні вузли, у 56 % - шийні. Підвищення температури тіла, також спостерігали у всіх дітей, до субфебрильних цифр - у 41,7 %, фебрильних - у 58,3 %. У 91,7 % дітей мав місце гострий початок захворювання. Лише у 8,3 % хворих мав місце поступовий початок захворювання. У 75 % хворих спостерігали зміни з боку носоглотки, у вигляді затрудненого носового дихання, "храпу" під час сну - у 41,7 %, діти дихали ротом, голос набував гнусавий відтінок, обличчя було одутлим, з'являлася пастозність повік. У всіх дітей спостерігалося ураження ротоглотки у вигляді болю в горлі при ковтанні, поширеної, або 2 UA 84196 U 5 10 15 20 25 яскравої помірної гіперемії слизової оболонки ротоглотки, інфільтрації і зернистості м'якого піднебіння, дужок, бугристості задньої стінки глотки. Зміни в ротоглотці поєднувалися у всіх хворих із тонзилітом. Частіше зміни на мигдаликах були по типу лакунарного тонзиліту - 55 %, фолікулярного тонзиліту - 25 %. Некротичний тонзиліт реєстрували у 11,7 % хворих. Катаральний тонзиліт відмічали у 8,3 % хворих дітей. Постійним симптомом IМ була гепатомегалія, яка мала місце у 91,7 % дітей. Спленомегалія відмічена у 63,3 % хворих. В той же час підвищення рівня функціональних печінкових проб (АЛТ, ACT) в гострий період, серед обстежених дітей реєструвалося лишу у 10,0 % хворих, жовтушність шкіри та слизових оболонок відмічалася у 5,0 % пацієнтів. Біль у животі спостерігався у 11,7 % дітей. Найбільш часто біль локалізувався в епігастральній ділянці, ділянці правого підребер'я. Біль був помірно вираженим і носив непостійний характер. Діарейний синдром спостерігався у 3,3 % пацієнтів та проявлявся гастроентеритом. Екзантема зустрічалася у 25,0 % хворих, причому у половини із них на фоні прийому на початку захворювання ампіциліну, або його похідних. У більшості хворих висип з'являвся на 3-5 день від початку лікування і зберігався протягом 7-14 днів. Переважав (80,0 %) плямистопапульозний інтенсивний висип, середніх розмірів, розташований по всій поверхні тіла. У 20,0 % дітей висип носив геморагічний характер. Симптоми ураження серцево-судинної системи виявлені у 46,7 % хворих. У 15 дітей із тяжкою формою інфекційного процесу (65,2 %), та у 13 дітей (35,1 %) - із середньотяжкою формою. Вони проявлялися помірною тахікардією, глухістю серцевих тонів, появою систолічного шуму різної інтенсивності. Оцінка впливу ІФН--2b (лаферобіону) на клінічну симптоматику IМ ЕБВ етіології показала (таблиця 1), що його використання привело до повної ліквідації клінічних симптомів у 23,3 %, покращення загального стану у 60 % (р0,05 >0,05