Спосіб біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів

Реферат: Спосіб біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів включає накладання штучного діагностичного пневмотораксу з досягненням колапсу легені на 1/3 з подальшим виконанням спіральної комп'ютерної томографії. Далі проводять відеоторакоскопію з постійною відеофіксацією ходу операції. Проводять видалення декількох цілих внутрішньогрудних лімфовузлів або конгломерату лімфатичних вузлів середостіння і/або кореня легені єдиним блоком з подальшим цитологічним, гістологічним та мікробіологічним дослідженням отриманого матеріалу. Ложе видалених лімфовузлів обробляють тампоном з розчином перекису водню та закладають в ложе пластину нетканого багатошарового матеріалу з окисленої регенерованої целюлози. Операцію завершують внутрішньоплевральним введенням розчину ропівакаїну, а в кінці операції, після переходу на трахеальний наркоз, проводять поступове роздування легені з візуальною оцінкою зони біопсії, аеро- і гемостазу. UA 93993 U (12) UA 93993 U UA 93993 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до медицини, а саме до торакальної хірургії, пульмонології, фтизіатрії, онкології, і може бути використана в клінічній практиці для біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів з метою діагностики етіології внутрішньогрудної лімфаденопатії. За останній час зросла кількість захворювань, які супроводжуються збільшенням внутрішньогрудних лімфовузлів. Збільшення розмірів внутрішньогрудних лімфатичних вузлів є одним із симптомів багатьох захворювань, що різняться причиною, клінічними проявами, методами лікуванням та прогнозом. Найбільш інформативною залишається морфологічна верифікація діагнозу, що передбачає отримання біопсійного матеріалу з уражених внутрішньогрудних лімфовузлів тим чи іншим способом. Для цього використовуються різні доступи до змінених внутрішньогрудних лімфовузлів. В клінічній практиці відомий спосіб отримання біопсійного матеріалу внутрішньогрудних лімфатичних вузлів за допомогою трансторакальної тонкоголкової біопсії, який полягає у тому, що після попереднього рентгенологічного дослідження, через грудну стінку до зони внутрішньогрудної лімфаденопатії вводять голку, через просвіт якої відбувається аспірація тканини збільшеного лімфатичного вузла [див. Assaad, M.W. Diagnostic accuracy of image-guided percutaneous fine needle aspiration biopsy of the mediastinum / M.W. Assaad, L. Pantanowitz, С.N. Otis // Diagn. Cytopathol. - 2007. - № 35. - P. 705-709]. Але слід зазначити, що дане втручання проводять "наосліп". Відомий спосіб біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів шляхом використання медіастиноскопії полягає в наступному: в положенні хворого на спині виконують поперечний розріз шкіри довжиною 4-5 см над яремною вирізкою грудини, відступаючи від неї на 2-3 см. Підшкірний м'яз шиї пересікають, грудино-під'язиковий та грудино-щитовидний м'язи відсепаровують один від одного. Перешийок щитовидної залози відводять вгору, при цьому візуалізується трахея, в передтрахеальну клітковину вводять вказівний палець лівої руки, який заводять в середостіння шляхом тупого розділення рихлих тканин. В утворений, таким чином, канал вводять медіаетиноскоп та за допомогою голки або біопсійних щипців патологічно змінені лімфатичні вузли беруть для гістологічного дослідження. Після виконання біопсії, проводять діатермокоагуляцію тканин в ділянці біопсії [див. Application of mediastinoscopy to diagnosis of mediastinal diseases and staging of lung cancer / C. Chen [et al] // Ai. Zheng. - 2007. - № 6. - P. 657660]. Однак, даний спосіб має наступні недоліки: - проведення даного виду біопсії можливе лише при збільшенні певних груп лімфатичних вузлів, що значно знижує покази до його застосування; - найчастіше вдається отримати не цілий лімфовузол, а лише його частину; - існує небезпека пошкодження судинних структур, іноді з фатальними наслідками, що описано в літературі [див. Management of major hemorrhage during mediastinoscopy / B.J. Park [et al.] // J. Thorac. Cardiovasc. Surg. - 2003. - № 126. - P. 726-731]; - у всіх хворих, в той чи іншій мірі, як під час пальцьового доступу в середостіння, так і внаслідок діатермокоагуляції тканин, відбувається пошкодження рекурентного нерву глотки з порушенням функції інервованих структур; - над яремною вирізкою в подальшому залишається значний косметичний дефект. Останнє десятиліття відзначено широким впровадженням відеоторакоскопії для діагностики та лікування захворювань органів грудної порожнини. Новоутворення середостіння і зокрема внутрішньогрудна лімфаденопатія, є найбільш придатною моделлю повноцінного використання відеоендоскопічних технологій. З одного боку, медіастинальні новоутворення, до яких належить і медіастинальна лімфаденопатія, часто вимагають надійної гістологічної верифікації, а з іншого боку, локалізація новоутворень в середостінні передбачає досить травматичний хірургічний доступ до цієї зони, тому відеоторакоскопія виступає як надійний мініінвазивний метод діагностики внутрішньогрудної лімфаденопатії [див. Video-assisted mediastinoscopic resection of ectopic parathyroid adenoma / Y. Yutaka, M. Omasa, K. Shikuma, T. Такі // Asian cardiovasc. Thorac. Ann. - 2012. - № 6. - P. 731-733]. Найбільш близьким по технологічній суті до способу, що заявляється, є спосіб біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів, який полягає у наступному: пацієнту виконують відеоторакоскопію під загальним знеболенням з роздільною інтубацією головних бронхів двопросвітною трубкою і однолегеневою штучною вентиляцією легень. Після колабування легені у п'ятому міжреберні по середньоаксилярній лінії вводять перший торакопорт для оптики. Плевральну порожнину оглядають та обирають місця для введення торакопортів для інструментів. Якщо для отримання матеріалу і ревізії достатньо одного інструменту, накладають порт діаметром 5 мм, через який вводять біопсійні щипці. Біопсію проводять не менше ніж з 1 UA 93993 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 трьох різних місць, отримуючи в кожній точці не менше трьох біоптатів. При проведенні біопсії обов'язково спочатку розкривають капсулу новоутворення, медіастинальну плевру або поверхневі ущільнені тканини, оскільки біопсія зовнішніх шарів не дозволяє отримати достатню інформацію про структуру тканини. Після виконання щипцевої біопсії, місце біопсії обробляють електрокоагуляцією або аргон-плазмовою коагуляцією [див. Яблонский, П.К. Торакоскопические операции при новообразованиях средостения [Текст] / П.К. Яблонский // Вестник СанктПетербургского университета. - 2008. - Вып. 2. - С. 119-127]. Але даний спосіб має такі недоліки: - відсутність передопераційного штучного пневмотораксу зі сторони операції спричинює ризик пошкодження легені під час входження першим торакопортом; - використання щипцевої біопсії без тотального видалення лімфовузла знижує інформативність методу, що інколи призводить до отримання неінформативного матеріалу і необхідності виконання повторної біопсії, яка, у свою чергу, призводить до збільшення термінів постановки діагнозу та знаходження хворого у стаціонарі; - збільшення термінів постановки діагнозу призводить до більш пізнього призначення адекватного лікування хворому, що впливає на загальні результати лікування; - використання діатермокоагуляції для гемостазу в ділянці біопсії внутрішньогрудних лімфовузлів може призводити до пошкодження крупних судин і навколишніх органів та викликати серйозні ускладнення та навіть летальність, що стримує використання цього методу; - необхідність тривалого призначення загальних анальгетиків. Все вище перераховане зменшує інформативність біопсії, збільшує ризик ускладнень від маніпуляції, погіршує загальні результати діагностики у даного контингенту хворих. В основу корисної моделі поставлена задача удосконалити спосіб біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів, в якому шляхом передопераційного накладання на стороні ураження штучного діагностичного пневмотораксу з досягненням колапсу легені на 1/3 та наступним виконанням спіральної комп'ютерної томографії органів грудної порожнини, проведення відеоторакоскопії з постійною відеофіксацією ходу операції, видалення декількох цілих внутрішньогрудних лімфовузлів або конгломерату лімфатичних вузлів середостіння і/або кореня легені єдиним блоком з подальшим цитологічним, гістологічним та мікробіологічним дослідженням операційного матеріалу, обробки ложа видалених лімфовузлів тампоном з 3 % розчином перекису водню та закладання в ложе пластини нетканого багатошарового матеріалу з окисленої регенерованої целюлози, внутрішньоплеврального введення 10,0 мл 0,2 % розчину ропівакаїну, а в кінці операції, після переходу на трахеальний наркоз, проведення поступового роздування легені з візуальною оцінкою зони біопсії, аеро- і гемостазу, досягається зменшення частоти післяопераційної інтраплевральної кровотечі та пошкодження вісцеральної плеври під час встановлення першого торакопорту, зниження необхідності виконання повторної біопсії, зменшення тривалості призначення наркотичних анальгетиків в післяопераційному періоді та загального рівня інтра- та постопераційних ускладнень. Поставлена задача вирішується тим, що в способі біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів, який включає проведення оперативного втручання під однолегеневим інтубаційним наркозом, введення торакопорту для оптики, огляд плевральної порожнини, вибір місця встановлення торакопортів для інструментів та розкриття медіастинальної плеври, згідно з корисною моделлю, хворому в передопераційному періоді на стороні ураження накладають штучний діагностичний пневмоторакс з досягненням колапсу легені на 1/3 з подальшим виконанням спіральної комп'ютерної томографії, далі проводять відеоторакоскопію з постійною відеофіксацією ходу операції, проводять видалення декількох цілих внутрішньогрудних лімфовузлів або конгломерату лімфатичних вузлів середостіння і/або кореня легені єдиним блоком з подальшим цитологічним, гістологічним та мікробіологічним дослідженням отриманого матеріалу, ложе видалених лімфовузлів обробляють тампоном з 3 % розчином перекису водню та закладають в ложе пластину нетканого багатошарового матеріалу з окисленої регенерованої целюлози, операцію завершують внутрішньоплевральним введенням 10,0 мл 0,2 % розчину ропівакаїну, а в кінці операції, після переходу на трахеальний наркоз, проводять поступове роздування легені з візуальною оцінкою зони біопсії, аеро- і гемостазу. Створення на стороні ураження в передопераційному періоді штучного діагностичного пневмотораксу з досягненням колапсу легені на 1/3 з наступним виконанням спіральної комп'ютерної томографії (СКТ) органів грудної порожнини дозволяє точно візуалізувати стан плевральної порожнини, локалізацію і щільність плевральних злук, визначити місця постановки торакопортів для огляду. Все це, в свою чергу, зменшує ризик пошкодження вісцеральної плеври під час входження першого торакопорту, що може спричинити клапанний напружений пневмоторакс, газову емболію і внутрішньоплевральну кровотечу із поверхневих судин легені. 2 UA 93993 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Створення передопераційного пневмотораксу дозволяє пацієнту краще адаптуватися до поступового колапсу легені в доопераційному періоді і запобігає розвитку вісцеро-вісцеральних рефлексів. Дослідним шляхом встановлено, що досягнення колапсу легені на 1/3 при створенні штучного пневмотораксу забезпечує адекватний простір для маніпуляцій при виконанні відеоторакоскопії і не призводить до значних вентиляційних порушень в передопераційному періоді. На сьогодні СКТ фактично є "золотим стандартом" обстеження при різній патології органів грудної порожнини та має багато беззаперечних переваг - неінвазивність, можливість одночасної візуалізації кісткових і м'якотканинних структур, а також дозволяє визначити положення точки в різних проекціях, що принципово важливо для просторової орієнтації при виборі доступу для біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів. Тому використання даного методу сприяє підвищенню діагностичної цінності обстеження хворого. Проведення відеозапису ходу оперативного втручання дає можливість у складних випадках проаналізувати хід операції та макроскопічні зміни на консиліумі лікарів у післяопераційному періоді. Видалення декількох цілих внутрішньогрудних лімфовузлів або конгломерату лімфатичних вузлів середостіння і/або кореня легені єдиним блоком підвищує інформативність біопсії, так як можливе проведення дослідження всіх шарів і структурних елементів лімфовузла (капсули, строми і лімфатичних фолікулів), а також запобігає поширенню інфекційного процесу, в разі його наявності, на всю плевральну порожнину. Крім цього, чим більше матеріалу отримується під час оперативного втручання - тим точніше результат, так як є можливість виконати декілька видів дослідження: цитологічне, гістологічне та мікробіологічне, а за потреби і імуногістохімічне дослідження. Після виконання біопсії можливе підтікання крові з ложа видалених лімфатичних вузлів. Використання тампону з 3 % розчином перекису водню поєднує у собі елементи механічного (за рахунок механічного тиску тампону) і хімічного гемостазу (за рахунок денатурації білка під дією атомарного кисню). Проте гемостатичний ефект перекису водню поширюється лише на діапедезні кровотечі і пов'язаний з можливістю спричиняти агрегацію формених елементів крові в результаті хімічної реакції. Після цього в ложе закладають пластину нетканого багатошарового матеріалу з окисленої регенерованої целюлози (Серджисел фібриляр) для остаточної зупинки кровотечі. Існує багато методів остаточної місцевої зупинки кровотечі за допомогою місцевих гемостатиків. Проте не всі вони можуть бути застосованими при відеоторакоскопії. Нетканий багатошаровий матеріал з окисленої регенерованої целюлози є гемостатичним засобом, що розсмоктується, і призначений для використання під час хірургічних операцій як додатковий засіб гемостазу при капілярних, венозних і невеликих артеріальних кровотечах, коли зупинка кровотечі перев'язкою судин та іншими традиційними методами неефективна або неможлива. Принцип дії нетканого багатошарового матеріалу з окисленої регенерованої целюлози наступний: структура матеріалу виконує функцію матриці для фіксації фібрину і тромбоцитів, при цьому руйнування структури білків крові відбувається при контакті з тканиною гемостатика (має кислий рН). Закладання цього гемостатика в ложе видалених лімфовузлів є попередженням післяопераційної кровотечі з вказаних відділів. На відміну від інших місцевих гемостатиків (наприклад гемостатичної губки та пластин травмостену) використання нетканного багатошарового матеріалу з окисленої регенерованої целюлози має наступні переваги: даний гемостатичний матеріал може накладатися цілою пластиною, окремими шарами, пучками, або скручуватись турундами і вводитись через торакопорт; волоконна структура дозволяє легко моделювати розмір і форму необхідного фрагмента відповідно до розміру ложа видаленого лімфовузла (або декількох лімфовузлів); гарна адгезія до кровоточивих тканин; матеріал не липне до інструментів і рукавичок; не кришиться при нарізанні і розділенні на фрагменти; після введення приймає форму порожнини і виповнює згустком всю порожнину, так як здатний накопичувати геморагічний ексудат, що в 40 разів перевищує його власну вагу; зручний при використанні у важкодоступних місцях. Внутрішньоплевральне введення 10,0 мл 0,2 % розчину ропівакаїну в кінці операції дозволяє досягти тривалого знеболюючого ефекту, що суб'єктивно призводить до зниження больових відчуттів пацієнтом, особливо при просинанні, блокаді вісцеро-вісцеральних рефлексів при виході з наркозу та зменшенні потреби у призначенні знеболюючих препаратів в ранньому післяопераційному періоді. Ропівакаїн є пролонгованим місцевим анестетиком, що повільно всмоктується та створює тривалий знеболюючий ефект. Крім цього на відміну від інших місцевих анестетиків ропівакаїн має мінімальний кардіотоксичний ефект. Поступове роздування легені в кінці операції, після переходу на трахеальний наркоз, дозволяє здійснити візуальну оцінку зони біопсії та заключного аеро- і гемостазу, що важливо 3 UA 93993 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 для уникнення післяопераційних ускладнень, таких як недорозправлення легені, тривалий вихід повітря по дренажах і дископодібні ателектази в післяопераційному періоді. Таким чином, використання всіх цих заходів дозволяє визначити оптимальне розташування торакопортів у конкретного хворого з конкретною патологією (індивідуалізація), безпечно встановити перший торакопорт, досягти надійного гемостазу в ділянці біопсії, запобігти поширенню інфекційного процесу по всій плевральній порожнині, провести безпечну біопсію внутрішньогрудних лімфатичних вузлів, попередити інтра- та післяопераційні ускладнення, блокувати розвиток вісцеро-вісцеральних рефлексів при виході з наркозу, зменшити необхідність призначення анальгетиків в післяопераційному періоді, підвищити швидкість верифікації етіології внутрішньогрудної лімфаденопатії, а отже і строки встановлення діагнозу та призначення етіотропної терапії. Спосіб виконують таким чином. В день госпіталізації хворого в стаціонар з діагнозом внутрішньогрудна лімфаденопатія неясного ґенезу йому накладають діагностичний штучний пневмоторакс з досягненням колапсу легені на 1/3 і виконують спіральну комп'ютерну томографію органів грудної порожнини (товщина зрізу 1 мм), яка не потребує спеціальної підготовки. На основі отриманих даних визначають локалізацію збільшених лімфатичних вузлів, стан плевральної порожнини і наявність в ній злук, місця постановки торакопортів для відеоконтролю і введення біопсійних інструментів. Далі, в боковій позиції під однолегеневим інтубаційним наркозом, після обробки операційного поля по стандартним методикам, в зоні операційного інтересу встановлюють торакопорт для відеоконтролю. Відеоторакоскопію проводять з постійною відеофіксацісю ходу операції. Після ревізії плевральної порожнини визначають локалізацію процесу і встановлюють другий торакопорт в проекції процесу. Під відеоконтролем надсікають медіастинальну плевру, за допомогою біопсійних інструментів проводять множинну біопсію декількох цілих внутрішньогрудних лімфовузлів або конгломерату лімфатичних вузлів середостіння і/або кореня легені єдиним блоком, матеріал відправляють на цитологічне, гістологічне і мікробіологічне дослідження. Після цього ложе видалених лімфовузлів обробляють тампоном з 3 % розчином перекису водню, після чого закладають пластину нетканого багатошарового матеріалу з окисленої регенерованої целюлози (Серджисел фібриляр). Операцію завершують внутрішньоплевральним введенням 10,0 мл 0,2 % розчину ропівакаїну, а в кінці операції, після переходу на трахеальний наркоз, проводять поступове роздування легені з візуальною оцінкою зони біопсії, аеро- і гемостазу. Наводимо конкретні приклади здійснення способу. Приклад 1 (за способом-прототипом). Хворий Н., 67 років, історія хвороби № 1832, госпіталізований у відділення хірургічного лікування туберкульозу та неспецифічних захворювань легень, ускладнених гнійно-септичними інфекціями ДУ "Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМИ України" з діагнозом внутрішньогрудна лімфаденопатія неясного ґенезу. Після дообстеження хворому було рекомендовано виконання відеоторакоскопічної біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів справа. Під загальною анестезією з роздільною інтубацією головних бронхів двопросвітною трубкою і однолегеневою штучною вентиляцією правої легені в положенні хворого на здоровій стороні з валиком під лопаткою, було встановлено перший торакопорт в п'ятому міжребер'ї по середньоаксилярній лінії. Через нього введено оптичний прилад та оглянуто плевральну порожнину. Обрано місце встановлення торакопорту для ендоскопічних щипців. Візуалізовані збільшені лімфатичні вузли субаортальної групи. Поверхневі тканини над ними розкриті, за допомогою щипців тричі взяті фрагменти збільшених лімфовузлів. Місце біопсії коагульоване електрокоагулятором. Операція закінчена встановленням двох дренажів в ліву плевральну порожнину. Після пробудження хворого, відмічався виражений больовий синдром, який супроводжувався підвищенням артеріального тиску і тахікардією. Через одну годину після операції у хворого була запідозрена внутрішньоплевральна кровотеча. З дренажів продовжувалися насичені геморагічні виділення з гемоглобіном 82 r/л. Розпочата консервативна гемостатична терапія із використанням агрегантів, прокоагулянтів, інгібіторів фібринолізу, свіжозамороженої плазми. Медикаментозними заходами кровотечу не вдалося зупинити. На оглядовій рентгенограмі органів грудної клітки (ОГК) визначався лівобічний середній гемоторакс. Прийнято рішення виконати торакотомію. Хворому була виконана торакотомія, під час якої було встановлено, що підтікання крові відбувалося з ложа видалених лімфовузлів. Було проведено видалення гематоми і здійснений остаточний гемостаз шляхом обробки ложа 4 UA 93993 U 5 10 15 20 25 30 35 40 видалених лімфовузлів тампонами з 3 % розчином перекису водню і закладання пластини нетканого багатошарового матеріалу з окисленої регенерованої целюлози. Післяопераційний період протікав з ознаками постгеморагічної анемії, що вимагало додаткового призначення препаратів та контролювання показників згортання та загального аналізу крові. Дренажі видалено на шосту добу. Патогістологічний висновок виданий на 10 добу: неходжкінська лімфома. Пацієнт в задовільному стані був виписаний зі стаціонару на 21 добу і направлений до онколога за місцем проживання. Приклад 2 (за способом, що заявляється). Хворий К., 1991 року народження, історія хвороби № 2067, був госпіталізований у відділення хірургічного лікування туберкульозу та неспецифічних захворювань легень, ускладнених гнійносептичними інфекціями "Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України" з діагнозом внутрішньогрудна лімфаденопатія неясного ґенезу. В передопераційному періоді хворому створено діагностичний штучний пневмоторакс зліва в об'ємі 1000 мл, що дозволило досягти колапсу легені на 1/3 від об'єму, після чого було проведено спіральну комп'ютерну томографію, на якій візуалізовано часткове колабування лівої легені та відсутність спайкового процесу. Під загальним знеболенням з однолегеневою штучною вентиляцією правої легені в положенні хворого на здоровій стороні з валиком під лопаткою, було встановлено перший торакопорт в шостому міжребер'ї по середньоаксилярній лінії. Через нього введено оптичний прилад та оглянуто плевральну порожнину. Увімкнено відеозапис ходу втручання. Обрано місця встановлення торакопортів для інструментів. Візуалізовано збільшені лімфатичні вузли субаортальних груп та лімфовузли кореня легені. Місцем біопсії обрано субаортальний колектор лімфатичних вузлів. Медіастинальна плевра була надсічена, захоплено і видалено три збільшених лімфатичних вузли без порушення їх цілісності, які відправлені на цитологічне, гістологічне та мікробіологічне дослідження. Після цього ложе видалених лімфовузлів оброблене тампонами з 3 % розчином перекису водню і в ложе закладено пластину нетканого багатошарового матеріалу з окисленої регенерованої целюлози. В кінці оперативного втручання внутрішньоплеврально введено 10,0 мл 0,2 % розчину ропівакаїну, встановлено два дренажі в ліву плевральну порожнину, а після переходу на трахеальний наркоз, провели поступове роздування лівої легені з візуальною оцінкою зони біопсії, аеро- і гемостазу. Післяопераційний період перебігав гладко, без ускладнень. Всі дренажі видалено на 5 добу післяопераційного періоду. Патогістологічний висновок виданий на 10 добу: саркоїдоз ВГЛ. Хворий виписаний зі стаціонару на 14 добу і направлений до пульмонолога за місцем проживання. З метою оцінки ефективності способу, що заявляється, був проведений ретроспективний аналіз 49 історій хвороб пацієнтів, яким було виконано відеоторакоскопічну біопсію внутрішньогрудних лімфатичних вузлів. Запропонований спосіб біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів був використаний у 26 хворих; 23 пацієнтам біопсія внутрішньогрудних лімфатичних вузлів проводилась за способом-прототипом. Віково-статевий склад хворих, розповсюдженість та важкість патологічного процесу в обох групах були ідентичними, що дозволяє коректно порівнювати результати відеоторакоскопічної біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів. Результати застосування обох способів наведено в таблиці. Таблиця Порівняльна оцінка ефективності застосування 2-х способів біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів №№ п/п 1. 2. 3. 4. Спосіб біопсії Спосіб, що заявляється Прототип (23 хворих) (26 хворих) Показники Необхідність виконання повторної біопсії Наявність вираженого больового синдрому при просинанні Тривалість призначення наркотичних анальгетиків в п/о періоді (в днях) Післяопераційна внутрішньоплевральна кровотеча 45 5 1 (4,3 %) 1 (5,3 %) 5 (21,7 %) 1,1 3,2 3 (13,0 %) UA 93993 U Продовження таблиці Порівняльна оцінка ефективності застосування 2-х способів біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів №№ п/п 5. 6. 5 10 15 20 25 30 Спосіб біопсії Спосіб, що заявляється Прототип (23 хворих) (26 хворих) Показники Пошкодження вісцеральної плеври під час встановлення першого торакопорту Загальний рівень ускладнень 1 (3,8 %) 5 (21,8 %) 1 (3,8 %) 8 (34,8 %) Таким чином, у порівнянні із прототипом, спосіб, що заявляється, дозволяє: - зменшити частоту післяопераційної інтраплевральної кровотечі з 13,0 % до 0 % випадків; - зменшити частоту пошкодження вісцеральної плеври під час встановлення першого торакопорту з 21,8 % до 3,8 % спостережень; - знизити необхідність виконання повторної біопсії з 4,3 % до 0 % випадків; - зменшити тривалість призначення наркотичних анальгетиків в післяопераційному періоді 3 до 1 дня; - знизити загальний рівень інтра- та постопераційних ускладнень з 34,8 % до 3,8 % випадків. Спосіб, що заявляється, нескладний у виконанні, безпечний, не потребує додаткового обладнання і може бути виконаний в будь-якому лікувальному закладі лікарем, який володіє технікою відеоторакоскопічних операцій. ФОРМУЛА КОРИСНОЇ МОДЕЛІ Спосіб біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів, що включає проведення оперативного втручання під однолегеневим інтубаційним наркозом, введення торакопорту для оптики, огляд плевральної порожнини, вибір місця встановлення торакопортів для інструментів та розкриття медіастинальної плеври, який відрізняється тим, що хворому в передопераційному періоді на стороні ураження накладають штучний діагностичний пневмоторакс з досягненням колапсу легені на 1/3 з подальшим виконанням спіральної комп'ютерної томографії, далі проводять відеоторакоскопію з постійною відеофіксацією ходу операції, проводять видалення декількох цілих внутрішньогрудних лімфовузлів або конгломерату лімфатичних вузлів середостіння і/або кореня легені єдиним блоком з подальшим цитологічним, гістологічним та мікробіологічним дослідженням отриманого матеріалу, ложе видалених лімфовузлів обробляють тампоном з 3 % розчином перекису водню та закладають в ложе пластину нетканого багатошарового матеріалу з окисленої регенерованої целюлози, операцію завершують внутрішньоплевральним введенням 10,0 мл 0,2 % розчину ропівакаїну, а в кінці операції, після переходу на трахеальний наркоз, проводять поступове роздування легені з візуальною оцінкою зони біопсії, аеро- і гемостазу. Комп’ютерна верстка Л. Ціхановська Державна служба інтелектуальної власності України, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601 6