Спосіб лікування тяжкого алкогольного делірію

Реферат: Спосіб лікування тяжкого алкогольного делірію шляхом впливу на водно-осмотичний стан у порожнині черепа хворих. Проводять дренування ліквороносних просторів з виводом патологічного зміненої спинномозкової рідини за межи організму пацієнта в спеціальний стерильний контейнер. UA 97313 U (54) СПОСІБ ЛІКУВАННЯ ТЯЖКОГО АЛКОГОЛЬНОГО ДЕЛІРІЮ UA 97313 U UA 97313 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до медицини, а саме до невропатології, наркології та інтенсивної терапії хвороб нервової системи. Алкогольний делірій (АлД) є захворюванням, що створює безпосередню загрозу життю хворого. Навіть при лікуванні в спеціалізованих психоневрологічних центрах, із застосуванням сучасних методів інтенсивної терапії та протезування життєво важливих функцій, летальність залишається на неприйнятно високому рівні. Найбільш несприятливі показники мають місце при тяжкому алкогольному делірії (ТАлД). Найбільш вразливою ланкою патогенезу ТАлД, на наш погляд, є розвиток водно-осмотичних порушень. Вони можуть спостерігатися як в організмі хворого в цілому, так і більш локально, зокрема - в порожнині черепа та спинномозкового каналу, де знаходяться головний та спинний мозок. У спинномозковій рідині (СМР) хворих на АлД відбуваються характерні патологічні зміни підвищуються концентрації деяких осмотично активних речовин (креатінину, сечовини, глюкози), збільшується рівень осмотичного тиску, зростає гідродинамічний тиск СМР та інше. Ці зміни відображають перебудову водно-осмотичного стану середовища, в якому знаходиться головний мозок, та безпосередньо впливають на його функціональний стан. За добу виробляється більш ніж 600 мл СМР, в якій самопідтримуються ці патологічні зміни. Існує спосіб лікування, в основі якого лежить вплив на водний баланс організму та осмотичний стан його біологічних рідин (Наркология: национальное руководство / Под ред. Н.Н. Иванца, И.П. Анохиной, М.А. Винниковой. - М.: ГЕОТАР-Медиа, 2008. - 720 с), що забезпечує цілеспрямовану корекцію водно-осмотичних порушень в організмі хворого. Цей спосіб має кілька принципових різновидів, які використовуються при різних клінічних формах АлД з урахуванням патогенетичних уподобань спеціалістів: - "сухе" ведення хворих на АлД, коли інфузійна терапія не застосовується, а потреби в воді задовольняються за рахунок її перорального надходження у звичайному режимі; - дезінтоксикаційна терапія, яка одночасно з введенням спеціальних медикаментів передбачає застосування помірної кількості іонних та високомолекулярних неіонних розчинів, приблизне утримання "нульового" водного балансу; - дегідратаційна терапія ("для боротьби з набряком головного мозку") з перевагою кількості виведеної води над її надходженням в організм; - детоксикація організму шляхом сполучення попереднього водного навантаження та подальшого форсованого діурезу, наприклад з використанням салуретиків. Недоліком способу є те, що вплив здійснюється на водно-осмотичні розлади переважно на загальному рівні організму, що забезпечує достатню ефективність лише при клінічних варіантах АлД, що можуть бути віднесені до легкого або середнього ступенів важкості. В основу корисної моделі поставлено задачу удосконалення способу лікування тяжкого алкогольного делірію шляхом впливу на водно-осмотичні порушення в організмі хворих безпосередньо в порожнині черепа за допомогою дренування ліквороносних просторів з виводом патологічного зміненої спинномозкової рідини, що забезпечить зменшення психомоторного збудження, припинення судомних нападів, стабілізацію або зменшенні вираженості м'язового тонусу та проявів менінгеального синдрому, поступове покращання психопатологічного стану та скорочення тривалості періоду психічних розладів та підвищення виживаності хворих з ТАлД. Показанням для проведення дренування ліквороносних просторів з лікувальною метою у хворих з АлД є симптоматика, що свідчить про прогресуюче погіршення стану та перехід до проявів ТАлД. Діагностичними ознаками, що вказують на доцільність застосування запропонованого способу, є наступні клінічні прояви: 1. Зміна психопатологічних проявів хвороби від ознак класичного деліріозного синдрому до симптомів "професійного" делірію, а також зниження рівня свідомості. 2. Виникнення вираженого психічного та рухового збудження, що перешкоджає утриманню хворого в межах ліжка. 3. Серія (2 та більше) епілептичних нападів, або розвиток епілептичного статусу. 4. Підвищення м'язового тонусу кінцівок та поява ознак менінгеального синдрому. Відповідно до перелічених вище принципових варіантів дренування ліквороносних просторів може бути виконано з використанням різних технічних методик: 1. Метод зовнішнього дренування ліквороносних просторів на спинальному рівні. Існує добре відпрацьована методика з відповідним матеріально-технічним забезпеченням для налагодження зовнішнього дренування субарахноідального простору на спинальному рівні з використанням постійного пластикового катетеру. СМР в кількості 600 мл за добу або навіть 1 UA 97313 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 більше відводиться в зовнішню ємність. Ця процедура не викликає несприятливих розладів життєдіяльності організму людини, не перешкоджає в необхідних ситуаціях хворим за медичними показаннями зберігати активний режим, ходити. 2. Метод внутрішнього дренування лікворносних просторів з використанням лікворошунтуючих систем з клапаном. Це один з класичних нейрохірургічних методів надання допомоги хворим з розладами циркуляції СМР. Технічні особливості його добре відомі фахівцям. Але серед показань до його застосування такого захворювання як ТАлД до теперішнього часу не було. 3. Метод внутрішнього дренування з цілеспрямованим порушенням герметичності ліквороносних просторів. Можливість забезпечити дренування субарахноїдального простору на спинальному рівні дає проведення звичайної люмбальної пункції (ЛП). Після проколу голкою твердої мозкової оболонки порушується природна герметичність ліквороносних просторів. Через створений пункційною голкою отвір протягом тривалого часу відбувається витікання СМР в перидуральний простір, де вже і проходить резорбція СМР клітковиною. За добу можуть витікати десятки або навіть сотні мілілітрів СМР. Витіканню СМР також сприяє підвищений тиск СМР, який звичайно спостерігається у хворих ТАлД. По суті має місце різновид дренування, коли дренажна рідина відтікає в одну з порожнин тіла - внутрішнє дренування. Ця ситуація добре відома і саме вона становить патофізіологічну основу виникнення так званого "постпункційного синдрому". Звичайна тривалість проявів постпункційного синдрому від чотирьох діб до двох тижнів. Тверда мозкова оболонка регенерує вельми повільно і постпункційний синдром може навіть переходити в хронічну форму, коли отвір у твердій мозковій оболонці самостійно не закривається. На цей випадок існують і відомі фахівцям спеціальні методики для закриття отвору в спинномозковій оболонці з метою відновлення герметичності ліквороносних просторів (введення аутокрові в епідуральний простір в місці виконання ЛП, або навіть відкрите нейрохірургічне втручання з накладанням спеціальних кліпс Кушинга). Проведення ЛП у хворих ТАлД, окрім мінімальної інвазивності та травматичності, має ще додаткову цінну перевагу, бо сприяє в ряді реальних клінічних ситуацій поліпшенню діагностики (тобто вона може виконуватися і як діагностична). ЛП може стати незамінною процедурою при виявленні у хворих менінгеальних ознак - підозри на наявність субарахноїдального крововиливу, гнійного менінгіту. Спосіб здійснюється наступним чином. У даної категорії хворих цю маніпуляцію доцільно проводити в положенні лежачи на боці. Ноги зігнуті й наведені до живота, підборіддя до грудей, спина вигнута, живіт втягнутий. Точка вколу пункційної голки знаходиться на перетинанні лінії хребта з умовною лінією, що з'єднує крила клубових кісток (лінія Якобі). Цьому рівню відповідає міжхребцевий проміжок L4-L5. Операційне поле обробляється за загальноприйнятою методикою 2 % розчином йоду та спиртом у напрямі від центру до периферії. Для місцевого знеболювання досить 2-4 мл 2 % розчину новокаїну або іншого анестетика, що вводиться по ходу передбачуваного проколу. Місцева анестезія проводиться й хворим з вираженим дефіцитом свідомості, тому що біль може викликати неадекватну рухову реакцію. Пункція виконується спеціальною багаторазовою або одноразовою голкою для ЛП з мандреном. При проходженні через тверду мозкову оболонку з'являється відчуття "провалу", що свідчить про правильне положення голки. Відчуття провалу може не з'явиться, якщо використаються одноразові гострі голки. У цьому випадку слід перевірити положення голки по появі ліквору, періодично частково виймаючи мандрен. Виводять дві порції СМР по 2,0-5,0 мл у пробірці, направляють в лабораторію для діагностичного дослідження за прийнятими методиками аналізу цього біологічного матеріалу. Приклад. Було проліковано757 хворих з АлД, 259 з них була проведена ЛП, а 498 хворим вона не виконувалась. Щоб оцінити вплив ЛП на клінічний перебіг захворювання, пацієнти були поділені на 3 групи спостережень. Групу 1 склали пацієнти з АлД, що вижили без проведення ЛП (437 осіб). Групу 2 утворили хворі з ТАлД, яким проводилась ЛП та захворювання закінчилось одужанням (226 пацієнтів). В групу 3 увійшли хворі ТАлД, що померли (94 людини). Період проведення дослідження склав 9 років. Аналізу були піддані найбільш значущі клінічні параметри. Оцінювались наркологічні, неврологічні та соматичні прояви, що мають місце у хворих АлД. Вивчені параметри оцінювались або в балах за відповідними напівкількісними шкалами, або реєструвалась їх представленість в частках від одиниці. Отримані дані представленні у вигляді таблиць. Середні величини представлені у форматі "Середня арифметична ± стандартна помилка середньої 2 UA 97313 U 5 арифметичної" (М±m). Статистичну обробку даних здійснювали за допомогою програм Excel та SPSS. Для оцінки статистичної значущості розходжень використовувався критерій СтьюдентаФішера. Розходження вважалися достовірними при р